Справа № 446/2992/25
06.02.2026 м.Кам'янка-Бузька
Слідчий суддя Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого, яка полягає у невирішені питання про визнання особи потерпілою, ненаданні пам'ятки про процесуальні права та невчиненні обов'язкових процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12025141420000248 та поновленні строку для подання скарги,
04.02.2026 ОСОБА_2 подав до Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області скаргу в якій просить поновити йому строк на подання скарги, визнати причини поновлення строку поважними; визнати незаконною бездіяльність слідчого (заступника начальника СВ) ВП №1 Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_3 , яка полягає у невирішені питання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 12025141420000248 та зобов'язати слідчого розглянути питання про визнання ОСОБА_2 потерпілим.
Скаргу мотивує тим, що 28.08.2025 він подав заяву про вчинення кримінального правопорушення службовою особою, у якій зазначив про завдання йому шкоди. Вказує, що оскільки ГУ НП у Львівській області не відреагувало на його заяву він був змушений подавати скаргу про внесення в ЄРДР до Галицького районного суду міста Львова, яку 09.09.2025 року було ухвалено і зобов'язано внести в ЄРДР.
02 жовтня 2025 року уповноваженими особами органу досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відповідні відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025141420000248 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
22 жовтня 2025 року, у межах зазначеного кримінального провадження його було допитано слідчим (заступником начальника СВ) ВП №1 Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_3 у процесуальному статусі свідка, попри те, що саме він є заявником у даному кримінальному провадженні та особою, яка повідомила про завдання їй шкоди.
Зазначає, що допит його у процесуальному статусі свідка за наявності відомостей про завдання йому шкоди фактично призвів до обходу обов'язку слідчого вирішити питання про визнання його потерпілим, що є неприпустимим з точки зору вимог кримінального процесуального закону.
Під час проведення зазначеного допиту слідчим не було вирішено питання щодо його процесуального статусу, не було винесено постанови про визнання його потерпілим або про відмову у визнанні його потерпілим та не вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого.
Відтак, оскільки його процесуальний статус визначено неправильно він вважає, що бездіяльність слідчого є незаконною, також просить поновити йому строк на подання скарги, оскільки такий пропущено з поважних причин.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги, дійшов висновку, що скарга підлягає поверненню особі, яка її подала з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Подання скарги на бездіяльність слідчого, передбачено ст. 303 КПК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність дізнавача, слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Правова природа строку оскарження до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого учасники кримінального провадження можуть звернутися до суду зі скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Встановлення строків оскарження до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників виконавчого провадження, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
У своїх позиціях Верховний суд неодноразово зазначив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Існує також презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в ч. 2 ст. 68 Конституції України.
Зі змісту положень п.3 ч.2 ст.304, 117 КПК України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Верховний Суд безальтернативно вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Зі скарги і доданих до неї матеріалів вбачається, що 28.08.2025 ОСОБА_2 подав заяву про вчинення кримінального правопорушення службовою особою, у якій зазначив про завдання йому шкоди, що підтверджується заявою доданою до матеріалів скарги.
09.09.2025 ухвалою Галицького районного суду міста Львова зобов'язано уповноважену особу ГУ НП у Львівській області розглянути з дотриманням положень передбачених ст. 214 КПК України, заяву голови фермерського господарства «Натурале» ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 28.08.2025 та повідомити заявника про прийняте рішення встановлені законом строки та спосіб.
02.10.2025 зареєстровано кримінальне провадження №12025141420000248, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, що підтверджується витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань.
22.10.2025 ОСОБА_2 допитаний в якості свідка у кримінальному провадженні.
22.12.2025 ОСОБА_2 подав до Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області скаргу на бездіяльність слідчого про невизнання його потерпілим у кримінальному провадженні №12025141420000248, яку 23.12.2025 ухвалою слідчого судді Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області було повернуто ОСОБА_2 через пропуск строку.
04.02.2026 ОСОБА_2 подав до Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області скаргу на бездіяльність слідчого про невизнання його потерпілим у кримінальному провадженні №12025141420000248 та поновлення строку для подання вказаної скарги оскільки такий пропущено з поважних причин. Разом з цим скарга та додані до неї матеріали не містять будь-яких доказів для визначення поважності причин пропуску строку оскарження бездіяльності слідчого за період з 22.10.2025 по 04.02.2026.
Заявник є ініціатором кримінального провадження. Відповідно має заінтересованість у його результатах. Проте заявник не наводить ніяких обставин на обґрунтування поважності причин пропуску строку оскарження бездіяльності слідчого.
Зокрема, доводи заявника про те, що строк на подання скарги не міг бути дотриманий у зв'язку з відсутністю процесуального рішення слідчого щодо визначення його процесуального статусу, слідчий суддя вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 304 КПК України перебіг строку на оскарження бездіяльності слідчого починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про таку бездіяльність, а не з моменту, коли, на переконання заявника, вона набула «остаточного характеру».
Як вбачається зі змісту скарги, вже 22 жовтня 2025 року, під час допиту у статусі свідка, заявнику було достеменно відомо про те, що: питання його процесуального статусу не вирішено; постанова про визнання його потерпілим або про відмову у визнанні потерпілим не винесена; пам'ятка про процесуальні права та обов'язки потерпілого йому не вручена.
Саме з цього моменту заявник об'єктивно міг і повинен був усвідомлювати наявність бездіяльності слідчого, яка, на його переконання, порушує його права, а отже - мав можливість реалізувати право на оскарження такої бездіяльності у порядку, передбаченому ст. 303, 304 КПК України.
Посилання заявника на те, що він очікував подальших процесуальних дій слідчого або перебував у переконанні, що питання його статусу буде вирішене пізніше, не може визнаватися поважною причиною пропуску строку, оскільки ґрунтується виключно на його суб'єктивному сприйнятті ситуації та не є об'єктивною і непереборною перешкодою для звернення до суду.
Доводи про те, що про бездіяльність слідчого заявник дізнався лише після отримання постанови про закриття кримінального провадження 18 грудня 2025 року, також є безпідставними, оскільки бездіяльність щодо невирішення питання процесуального статусу не є похідною від постанови про закриття кримінального провадження та не пов'язується законом із моментом її отримання.
Крім того, факт поновлення судом строку на оскарження постанови про закриття кримінального провадження у межах цього ж кримінального провадження не має правового значення для вирішення питання про поновлення строку на оскарження бездіяльності слідчого, оскільки предмети оскарження є різними та регулюються різними процесуальними підставами.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що заявником пропущено строк на подання скарги на бездіяльність слідчого, а наведені у скарзі підстави не підтверджують наявність поважних причин для його поновлення у розумінні ст. 117 КПК України.
Відтак, на підставі зазначеного і відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України скаргу слід повернути.
Одночасно з цим слідчий суддя роз'яснює, що повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 55, 117, 303, 304 КПК України, слідчий суддя
ухвалив:
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого, яка полягає у невирішені питання про визнання особи потерпілою, ненаданні пам'ятки про процесуальні права та невчиненні обов'язкових процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12025141420000248 та поновленні строку для подання скарги - повернути особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Дата складання ухвали 06 лютого 2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1