Провадження № 22-ц/803/961/26 Справа № 185/873/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
04 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року,-
25 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві 245 000, 00 грн. В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що працював на підприємстві відповідача, в тому числі у шкідливих підземних умовах праці. За час роботи на підприємстві відповідача отримав хронічні професійні захворювання, а саме: радикулопатія; хронічне обструктивне захворювання легень; нейросенсорна приглухуватість. 05.02.2018 року позивача було звільнено за ч. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров'я. Згідно з довідкою МСЕК від 23.05.2018 року позивачу первинно встановлено сукупно 60% втрати працездатності, з яких 45% - радикулопатія; 10% - ХОЗЛ; 5% - нейросенсорна приглухуватість. Вказані діагнози отриманих на підприємстві професійних захворювань підтверджені та встановлені ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» з 03.04.2018 року. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 23.04.2018 року встановлено, що хронічне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання є важкість праці, вміст пилу в повітрі робочої зони, перевищення рівню шуму. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 245 000 грн. (а.с.1-9).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) грн.
В іншій частині - відмовлено (а.с.46-48).
Не погодившись з таким рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди зменшивши її розмір до 60 000,00 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 50-54).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
05.02.2018 року позивач був звільнений за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
23.04.2018 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що ОСОБА_1 03.04.2018 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м. Кривий Ріг встановлений діагноз: радикулопатія; хронічне обструктивне захворювання легень; нейросенсорна приглухуватість.
Даним актом встановлені обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання є важкість праці, вміст пилу в повітрі робочої зони, перевищення рівню шуму.
Згідно виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії 12 ААА № 051847 від 23.05.2018 року позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності 60%, з яких: 45% - радикулопатія, дефартрози, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - нейросенсорна приглухуватість.
Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 076052 від 13.05.2019 року позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності 60%, з яких: 45% - радикулопатія, дефартрози, 10% хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - нейросенсорна приглухуватість.
Згідно довідки МСЕК серії 12 ААБ № 222592 від 13.05.2019 року позивачу з 01.06.2019 року повторно безстроково встановлено 3 групу інвалідності по професійному захворюванню. Протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню позивачу завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 1167 ЦК України. Враховуючи стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, істотність вимушених змін в життєвих стосунках. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн.
Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, відповідач просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим, що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися.
Так, позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 120 000,00 грн.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до п.п. 164.2.14а статті 164 ПК України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
Вказаним законом, зокрема, підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами: «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Таким чином, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до п.п. 164.2.14 а статті 164 ПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку також не включалися суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін ( 23 травня 2020 року), так і чинним податковим законодавством суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за текстом Закону Україну «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема, підпункту «а» підпункту 164.2.14 (внесеного 23 травня 2020 року) поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав.
Разом з тим, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому, суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
Водночас, колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року - змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2026 року.
Судді: