Справа № 127/38618/25
Провадження № 2/127/9164/25
05 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Воробйова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовну заяву тим, що 14.05.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено Кредитний договір (оферти) №14.05.2025-100000053, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 10000,00 грн. строком на 184 дні зі сплатою процентної ставки в розмірі 1% за день користування кредитом та комісії, пов'язаної з надання кредиту -2000,00 грн.
ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за договором та не повернув грошові кошти позивачу, у зв'язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 35400,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 18400,00 грн. - заборгованості по процентам, 2000,00 грн. - комісії, 5000,00 грн. - неустойки, які позивач просить стягнути із відповідача. Крім того, просить стягнути понесені позивачем судові витрати. Викладене вище й стало підставою для звернення позивача з даним позовом.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
Представником відповідача, у визначений строк, було надіслано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов є необгрунтованим та не підлягає до задоволення з таких підстав. Позивач безпідставно стверджує, що 14.05.2025 року між сторонами було укладено кредитний договір. Позивачем не надано доказів щодо часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення відповідачу, підтвердження останнім пропозиції щодо укладення договору, зокрема довідки про ідентифікацію клієнта, хронології вчинення дій щодо укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №14.05.2025-100000053 від 14.05.2025 року. А тому, відсутність у наданих суду примірниках договору підпису ОСОБА_1 є підставою вважати неукладеним вказаний договір в електронній формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Крім того, укладення правочину відбулося поза волею ОСОБА_1 , кредитний договір був укладений фінансовими шахраями, використовуючи його персональні дані для підробки кредитного договору. Також позивач не доводить той факт, що проводилась верифікація платіжної картки особи на яку в подальшому були перераховані кредитні кошти саме ОСОБА_1 , як і не надано виписок з рахунків, з яких можна було б встановити факт використання відповідачем банківської картки. Представник відповідача зазначає, що в даному випадку кредитний договір є неукладеним, оскільки у сторін не було письмової згоди, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідач вважає, що навіть при обставинах, які підтверджували б існування заборгованості по кредиту та процентах вимога щодо стягнення комісії та неустойки є безпідставною та необгрунтованою. Стягувати плату за розгляд кредитної заяви та інші супутні послуги в Україні заборонено. Щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., то позивачем не дотримано вимоги ч.1 ст. 134 ЦПК України щодо подання до суду попереднього розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. На думку відповідача судові витрати є необгрунтованими і не співрозмірним зі складністю справи, ціною позову та значення справи для позивача, та є необгрунтованим, безпідставним тягарем для відповідача. Тому, співмірним розглядом витрат на правничу допомогу може бути в сумі 2000,00 грн. На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр».
Представник позивача надіслав суду відповідь на відзив, згідної з якою відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Відповідач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на відповідача. Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Отже, було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Щодо підписання договору, то відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв'язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Також ОСОБА_1 заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного, а відтак вести мову предметно про конкретні суми не доводиться. З приводу комісії, то вона пов'язана із наданням послуги, а саме перерахуванняк кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу, тому плата за надання кредиту на картку є виправданою. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Щодо неустойки, то кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. З огляду на викладене представник позивача просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач своїм правом на надання суду заперечення не скористався.
Враховуючи викладене вище та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст.ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що 14.05.2025 року між сторонами було укладено кредитний договір (оферти) №14.05.2025-100000053, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10000,00 грн. строком на 184 днів (дата повернення 13.11.2025 року) зі сплатою фіксованої незмінної процентної ставки в розмірі 1% за день користування кредитом (а.с. 17-20).
Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:
- дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця;
- заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;
- відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті (п. 2.2. кредитного договору).
Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.
Крім того, при оформленні кредиту ОСОБА_1 , було заповнено анкету позичальника.
Для підписання і укладення цього правочину був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача.
Відповідно до заявки від 14.05.2025 року, сума кредиту становила - 10000,00 грн., зі сплатою 1% за один день користування кредитом, комісії - 2000,00 грн., на строк 184 днів, тобто дата повернення кредиту 13.11.2025 року. Неустойка: 100,00 грн., що нараховується за кожен день невиконаного/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 4.4. кредитного договору, проценти нараховуються з дня надання позичальнику кредиту включно до дати його фактичного повернення. Проценти за користування нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно. Комісія нараховується у порядку, встановленому договором.
Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №14.05.2025-100000053 від 14.05.2025 року, заборгованість за кредитним договором становить 35400,00 грн., яка складається з: 10000,00 грн. - основного боргу; 18400,00 грн. - процентів; 2000,00 грн. - комісії за надання; 5000,00 грн. - неустойки. Проценти по кредиту нараховані за період з 14.05.2025 року по 13.11.2025 року (а.с. 13).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (п 20 кредитного договору).
Матеріали справи також містять Паспорт споживчого кредиту, який містить відомості про кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інше (а.с. 16).
Як вбачається з умов кредитного договору та Паспорту споживчого кредиту, вони підписані електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора А284, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 (а.с. 16 на звороті, 20).Суд звертає увагу, що вказаний номер телефону збігається з номером телефону відповідача, зазначеним у відзиві на позов.
Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, укладаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-9995.
Кредитор свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі 10000,00 грн., що підтверджено листом ТОВ «УПР», згідноз яким 14.05.2025 року о 01:01:18 на суму 10000,00 грн. на номер картки НОМЕР_2 (а.с. 12).
З приводу доводів відповідача про ненадання позивачем виписок з рахунків на підтвердження переказу коштів, то слід зазначини наступне. ТОВ «Споживчий центр», як фінансова установа, не є банком та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку. При цьому, відповідач не надав таку виписку по картковому рахунку, що б дало можливість відхилити ті обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому, вимог про визнання кредитного договору 14.05.2025-100000053 від 14.05.2025 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору 14.05.2025-100000053 від 14.05.2025 року.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу того, що кредитний договір був укладений фінансовими шахраями, оскільки вони не підтвердженні жодними належними та допустими доказами згідно з вимогами ст. 67-69, 81 ЦПК України. Зокрема ОСОБА_1 не було надано суду доказів звернення до правоохоронних органів з цього приводу та наявності вироку суду з приводу шахрайства, вчиненого відносно відповідача, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 190 КК України.
Слід відзначити, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірникелектронногодокумента з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Такий правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20.
У даній справі кредитодавцем ставиться питання про стягнення заборгованості за кредитним договором №14.05.2025-100000053 від 14.05.2025 року у сумі 35400,00 грн., що складається із 10000,00 грн. - основного боргу; 18400,00 грн. - процентів; 2000,00 грн. - комісії за надання; 5000,00 грн. - неустойки.
Разом з тим, що стосується стягнення комісії варто зазначити, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачяться на користь споживача.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.
За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).
За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.
З приводу вимог про стягнення неустойки за кредитним договором, то вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи ту обставину, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, після 24 лютого 2022 року, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.
Таким чином, даючи юридичну оцінку доказам, суд вважає, що під час розгляду справи знайшов підтвердження той факт, що відповідач отримав кредитні кошти, але свої зобов'язання по їх поверненню та сплаті відсотків належним чином не виконував, а отже зобов'язаний повернути позивачу борг в загальному розмірі 28400,00 грн. (10000,00 грн. - тіло кредиту +18400,00 грн. - проценти), у зв'язку з чим позов слід задовольнити у вказаній частині.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (80,22%) в розмірі 1942,93 грн.
Питання про відшкодування позивачем витрат на правничу допомогу не вирішується, оскільки докази їх понесення будуть надані згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України протягом пяти днів після ухвалення судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 11, 16, 215, 216, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 610, 625, 629, 638, 639, 1054, 1048 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.05.2025-100000053 від 14.05.2025 року у розмірі 28400,00 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.).
У задоволенні іншої частини вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати на оплату судового збору в сумі 1942,93 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок дві гривні 93 коп.).
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, 01032, ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складений 05.02.2026 року.
Суддя: