Провадження № 11-кп/803/1063/26 Справа № 932/1199/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
04 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Шевченківського районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 Кримінального кодексу України (далі-КК).
За матеріалами кримінального провадження під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2024 року відносно ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого, в подальшому, було неодноразово місцевим судом продовжено.
Під час судового засідання ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 січня 2026 року вчергове продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 08 березня 2026 року включно, з утриманням його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
Раніше визначений обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму, що становить - 60 560,00 грн та обов'язки, передбачені ст.194 КПК, які підлягають покладенню на нього в разі внесення застави, залишено без змін.
В апеляційній скарзі обвинувачений порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
В обґрунтування зазначає, що під розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою він повідомляв судді, що копія даного клопотання була отримана ним лише в залі судового засідання і просив надати час для ознайомлення. Крім того, у нього не було можливості ознайомитися з клопотанням ще з тієї підстави, що воно було на українські мові, яку він не розуміє.
Також вказує, що суд при ухваленні рішення не взяв до уваги наявність у нього міцних соціальних зв'язків, так як він одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, малолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на його утриманні, оскільки він був єдиним годувальником в родині.
Разом з тим просить врахувати, що з клопотанням прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він не був ознайомлений, що підтверджується аудіо записом судового засідання.
З огляду на викладене обвинувачений просить апеляційний суд скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 січня 2026 року та обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином, а також наявність передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, про існування вказаних ризиків свідчить як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, введення на території України воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, обставини і характер вчинення злочину, так і дані про особу обвинуваченого, який має низькі моральні якості, не працює, є раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_6 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 08 березня 2026 року, включно та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачений, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК та підстав для продовження йому строку тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Водночас, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Разом з цим, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що клопотання про продовження строку тримання під вартою було вручено йому прокурором безпосередньо в судовому засіданні, не свідчать про порушення його права на захист та не є підставою для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 січня 2026 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 січня 2026 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 08 березня 2026 року включно та альтернативою внесення застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 60 560,00 грн - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4