06 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 520/25524/25
касаційне провадження № К/990/49562/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року (головуючий суддя - Лук'яненко М.О.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Любчич Л.В.; судді: Присяжнюк О.В., Спаскін О.А.)
у справі № 520/25524/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування рішення, податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач, платник) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 квітня 2025 року № 0/19915/2413 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 ;
зобов'язати контролюючий орган поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи з 01 січня 2025 року та включити до реєстру платників єдиного податку;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 квітня 2025 року № 0/19914/2413.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила:
зупинити дію рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 квітня 2025 року № 0/19915/2413 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі;
заборонити ГУ ДПС у Харківській області вчиняти дії зі стягнення донарахованих грошових зобов'язань згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29 квітня 2025 року № 0/19914/2413 до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року, заяву задовольнив частково.
Зупинив дію рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 квітня 2025 року № 0/19915/2413 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі. У задоволенні іншої частини вимог відмовив.
Приймаючи рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що невжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позовних вимог. Суди врахували, що оскаржуваним рішенням контролюючого органу позивача виключено з реєстру платників єдиного податку, що зумовлює зміну системи оподаткування та створює ризик настання негативних наслідків для здійснення господарської діяльності, відновлення якої в подальшому потребуватиме значних зусиль та витрат. За таких обставин обраний захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії індивідуального акта відповідає предмету спору, є співмірним із заявленими позовними вимогами та має тимчасовий характер, спрямований на збереження існуючого становища сторін до вирішення спору по суті.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року в частині задоволення вимог заяви про забезпечення позову.
Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права, зазначає про відсутність передбачених статтями 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відповідач наголошує, що застосований судами захід фактично є рівнозначним задоволенню позовних вимог до розгляду справи по суті. Також зазначає про відсутність доказів, які б свідчили про істотне ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення прав позивача у разі невжиття таких заходів.
Ухвалою від 14 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
22 січня 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона зазначила, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як підсумок, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15171/23, від 04 грудня 2024 року у справі № 500/3027/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховний Суд зазначив, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Необхідно зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до оскаржуваного рішення контролюючий орган анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку другої групи за ставкою 20 %.
Правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи, визначаються положеннями ПК України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Підпунктом 1 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені у пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
З огляду на викладене, за наслідками оцінки наведених позивачем доводів суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів платника, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку другої групи позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до зупинення діяльності останньої, розірвання договірних відносин, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивачці необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суди першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано зазначили, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що у цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 29 травня 2025 року у справі № 240/1622/25, від 19 червня 2025 року у справі № 520/33244/24, від 27 січня 2026 року у справі № 520/25907/25.
Отже, приймаючи рішення про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 квітня 2025 року № 0/19915/2413 до набрання законної сили рішенням суду у справі, суди попередніх інстанцій, враховуючи обставини цієї справи, дійшли правильного висновку, а обрані у цій частині підходи судів повною мірою відповідають визначеній у частині другій статті 150 КАС України межі вжиття заходів забезпечення позову.
Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Відтак Суд звертає увагу, що висновки у цій справі сформовані виходячи з індивідуальних особливостей фактичних обставин саме цієї справи.
Щодо посилань відповідача у касаційній скарзі на те, що прийняття оскаржуваних рішень є втручанням судів першої та апеляційної інстанцій в дискреційні повноваження податкового органу, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на те, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. За приписами статей 150, 151 КАС України в адміністративному процесі забезпечення позову допускається за наявності відповідних умов як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
У даному випадку зупинення дії рішення ГУ ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку позивача на період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі по суті спору є лише одним зі способів судового захисту, який тимчасово зупиняє його реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов'язку після скасування таких заходів у разі відмови у задоволенні позову.
Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова