06 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/14446/24 пров. № А/857/19742/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Желік О.М.), ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження в м. Львів 14 квітня 2025 року у справі №380/14446/24 за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
08 липня 2024 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просило скасувати постанову №4 від 27 червня 2024 року про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перевізник був зобов'язаний перед початком здійснення міжнародного пасажирського перевезення перевірити у пасажира громадянина Сирійської Арабської Республіки Masaoud Omara наявність документів, які необхідні для в'їзду в Україну. Проте, позивачем не виконано такий обов'язок, оскільки проїзний документ біженця Федеративної Республіки Німеччини серії НОМЕР_1 , виданий 07 червня 2022 року та не містив візи, а відтак не давав права на перетинання державного кордону України. Суд також вважав безпідставними доводи представника позивача щодо порушення порядку складення протоколу у зв'язку із відсутністю належного представника.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що протокол про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями від 18.06.2024 № 440240 (далі -Протокол), який складений представником відповідача в присутності стюарда ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (далі - Закон № 2920-III). При цьому, перевізником є позивач, який не уповноважував ОСОБА_1 бути його представником під час оформлення матеріалів справи про правопорушення. Окрім цього, представник позивача не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, через що не зміг прийняти участь в її розгляді. Також вказує на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Угода про міжнародне пасажирське сполучення від 01.11.1951, стороною якої є Україна, та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), до якої приєдналася України згідно з Законом України № 943-IV від 05.06.2003 «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)». Крім того, звертає увагу на те, що в залізниці відсутній обов'язок стосовно здійснення перевірки наявності у пасажира документів, необхідних для в їзду в Україну.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 18 червня 2024 року, о 12 год. 00 хв. в пункті контролю для залізничного сполучення “Львів» прикордонним нарядом “Перевірка документів» від відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон у потязі №706 сполученням “Перемишль-Львів-Київ» (виконувалася перевізником - Акціонерне товариство “Українська залізниця») у вагоні №3 без належних документів для в'їзду в Україну виявлено одного громадянина Сирійської Арабської Республіки, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який пред'явив на паспортний контроль проїздний документ біженця Федеративної Республіки Німеччини серії НОМЕР_1 , виданий 07 червня 2022 року, в якому відсутня в'їздна віза на територію України.
18 червня 2024 року стосовно вищевказаної особи - пасажира, на підставі ст. 14 Закону України “Про прикордонний контроль» уповноваженим представником Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю необхідних документів.
У зв'язку із цим, 18 червня 2024 року відносно Акціонерного товариства “Українська залізниця» інспектором прикордонної служби - 1 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » штаб - сержантом ОСОБА_3 складено протокол №440240 про порушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями.
Протокол складений в присутності ОСОБА_1 , копію протоколу із зазначенням дати розгляду справи вручено останньому під підпис.
20 червня 2024 року Залізничним районним судом м. Львова Масауд Омара ( ОСОБА_4 ) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3 400 (три тисячі чотириста) грн, а також стягнуто на користь держави 605,60 грн судового збору.
27 червня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_5 , розглянуто справу про порушення, передбачене ч.1 ст.1 Закону України “Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» відносно Акціонерного товариства “Українська залізниця» винесено постанову №4 про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезенням, якою накладено на перевізника Акціонерне товариство “Українська залізниця» штраф в розмірі сорок сім прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 142 316,00 грн.
Не погодившись із прийнятою постановою, позивач оскаржив її до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на звернення до суду та способи судового захисту, де передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
Разом з тим, ст. 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Так відповідно до п 1 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
Згідно з ч. 2 ст. 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Так, позивач оскаржує постанову від 27.06.2024 №4 про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до якої накладено на перевізника Акціонерне товариство «Українська залізниця» штраф в розмірі 142316,00 грн. відповідно до Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» підприємства (їх об'єднання), установи, організації та фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира паспортного документа, візи або інших документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без таких документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі сорока семи прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленому на 1 січня календарного року, за кожного такого пасажира, але не більше шестисот таких прожиткових мінімумів за одне перевезення, а за ненадання або надання недостовірних даних реєстрації пасажирів - у розмірі п'ятдесяти таких прожиткових мінімумів за кожне перевезення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» справи про правопорушення, передбачені статтею 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», постанову про накладення штрафу, що прийнята посадовою особою, зазначеною у статті 2 цього Закону, може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.
Отже, справи про оскарження постанов про накладення штрафу підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що у постановах від 04.11.2015 (21-3549а15), 01.11.2016 (21-142а16) колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір з приводу оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за порушення, передбачене частиною першою статті 1 Закону № 2920-III, предметно підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду за місцезнаходженням відповідача.
З огляду на наведене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства місцевим загальним судом (в даному випадку Личаківським районним судом м. Львова) як адміністративним судом, а не Львівським окружним адміністративним судом.
За правилами пункту 5 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Відповідно до частини першої статті 318 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, дана справа підлягає розгляду та вирішенню Личаківським судом м. Львова, як адміністративним судом, оскільки предметом оскарження є постанова №4 від 27 червня 2024 року, винесена ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо перевізника Акціонерного товариства «Українська залізниця» за порушення ч.1 ст.1 Закону України “Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, що має наслідком накладення адміністративного штрафу.
Оскільки Львівський окружний адміністративний суд розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог не звернув увагу на те, що ця справа предметно підсудна іншому суду, а саме місцевому загальному суду як адміністративному суду за місцезнаходженням відповідача, та враховуючи те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначеною ст.20 КАС України, то, згідно вимог ст.318 КАС України, рішення, ухвалене у цій справі, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до Личаківського районному суду м. Львова, враховуючи місце знаходження відповідача.
Керуючись ст. ст. 19, 20, 311, 312, 315, 318, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №380/14446/24 скасувати та направити справу до Личаківського районного суду м. Львова для розгляду за встановленою законом предметною юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний