06 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/1299/25 пров. № А/857/21367/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 140/1299/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Димарчук Т.М.,
час ухвалення рішення - 14 квітня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.10.2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.10.2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що стаття 45 Закону №4059 визначає нове коло осіб та обставини виплати спірної доплати.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів вручено позивачу 09 вересня 2025 року засобами поштової кореспонденції (трек № 0610276622903).
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 17 зворот), знаходиться на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії за віком, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 19.04.2016, не перебуває у трудових відносинах.
Позивач відповідно до паспортних даних зареєстрована в селі Гораймівка Луцького району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ГУ ПФУ у Волинській області листом від 20.02.2025 № 2405-1892/Л-02/8-0300/25 повідомило про те, що правові підстави для продовження нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відсутні (а.с. 39).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
У справі, що розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу з 24 жовтня 2024 року як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону N 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Так, 04.04.2024 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 240/19227/21, за результатами якої дійшла висновку про те, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Так, 1 січня 2015 року набрав чинності Закон від 28.12.2014 N 76-VIII (далі - Закон N 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі N 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 N 987-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон N 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону N 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону N 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 N 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону N 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону N 76-VIII. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону N 76-VIII як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 N 6-р/2018 зазначив, що обмеження чи скасування Законом N 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом N 796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон N 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом N 796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі N 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону N 796-XII (у редакції, чинність якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 N 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону N 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 N 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила чинність редакція статті 39 Закону N 796-XII (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшій категорії осіб, ніж це передбачено у редакції Закону N 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом N 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону N 796-XII - до внесення змін Законом N 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону N 796-XII у редакції Закону N 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 N 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону N 796-XII.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі N 240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1774-VIII (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а отже розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону N 796-XII (у редакції, яка була чинною до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, з витягу з Реєстру територіальної громади №2024/012875764, наданого з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби, ОСОБА_1 з 24 жовтня 2024 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Село Гораймівка Луцького району (раніше - Маневицького району) Волинської області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Також ОСОБА_1 з 01.01.2021 року в трудових відносинах не перебуває та отримує пенсію за віком, що підтверджується листом ГУ ПФУ у Волинській області від 20.02.2025 року.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб.
Водночас, як вбачається із змісту прохальної частини позовної заяви, позивач просила здійснити нарахування та виплату спірної доплати з 24 жовтня 2024 року, тобто часу проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Висновок суду першої інстанції про можливість задовольнити позовні вимоги у спосіб зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення з 01.03.2025 - дня перебування на обліку як одержувач пенсії в Головному управлінні ПФУ у Волинській області є помилковим, оскільки факт звернення із відповідною заявою не є визначальним у спірних правовідносинах.
Положення статті 39 Закону N 796-XII не встановлюють будь-яких обмежень щодо нарахування доплати до пенсії за певним видом пенсії, яку отримує особа, і при цьому ані норми Закону N 796-XII, ані норми Закону N 1058-IV не передбачають приписів, за якими б обов'язковою і необхідною передумовою для призначення і виплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону N 796-XII доплати (підвищення) до пенсії, встановлювалась наявність окремого або додаткового звернення такого пенсіонера до органу пенсійного фонду про призначення і виплату йому вказаної доплати (підвищення) до його пенсії.
Частиною першою статті 44 Закону N 1058-IV встановлено, що за зверненням особи здійснюється лише призначення та перерахунок пенсії. При цьому, нарахування пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону N 796-XII, не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону N 1058-IV.
Законом N 796-XII, Законом N 1058-IV, Порядком N 22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення не покладено на особу, яка має право на отримання підвищення (доплати) до пенсії відповідно до статті 39 Закону N 796-XII, юридичного обов'язку звертатися з окремою заявою про призначення (встановлення) до пенсії зазначеного підвищення.
Вказаний висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі N 460/20719/23.
Отже, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії в ОСОБА_1 як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, виникло саме з 24 жовтня 2024 року.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги твердження апелянта про те, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Відтак апеляційний суд не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про виплату ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії, у зв'язку із зміною правового (нормативного) регулювання спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положенням частин 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що процесуальним законом не допускається ухвалення судом рішення про зобов'язання відповідача вчинити завідомо неправомірні дії, які суперечитимуть вимогам норм законодавства, чинних на момент ухвалення судового рішення. Зокрема, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Відтак, з урахуванням приписів ст. 372 КАС України, суд зазначає про можливість нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, лише до 01 січня 2025 року. Зазначене необхідно врахувати пенсійному органу при виконанні судового рішення.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення дати (періоду) нарахування та виплати спірної доплати.
Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в справі № 140/1299/25 змінити в частині дати (періоду) нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, зазначивши дату (період) «з 24 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року (включно)» замість «з 01 березня 2025 року».
У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в справі № 140/1299/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 06 лютого 2026 року.