06 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/6808/25 пров. № А/857/38041/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року (головуючий суддя Мачульський В.В., м.Луцьк) у справі №140/6808/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
19.06.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та у невиплаті у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 29 серпня 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та провести виплату донарахованих сум; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2019 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та провести виплату донарахованих сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2024 із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2024 із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн., відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Позов обґрунтовує тим, що позивач проходив військову службу в Збройних силах України з 15.10.2013 по 29.08.2016 у військовій частині НОМЕР_1 , та з 29.08.2016 по 05.03.2024 у військовій частині НОМЕР_2 . Перебуваючи на посаді у вищевказаних військових частинах він отримував грошове забезпечення не в повному обсязі. У вказаний період йому не виплачувалась індексація, що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця. Позивач звернувся з заявами, щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 по лютий 2018 із врахуванням базового місяця січень 2008 року, та індексації різниці в розмірі 3954,35 грн з 01.03.2018 по 05.03.2024. Однак відповідач 2 листом від 03.06.2025 №685/301/3936 повідомив, що виплата індексації позивачу не проводилась у 2016-2018 роках, а з лютого 2018 індексація виплачувалась згідно чинного законодавства. Позивач вважає, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати індексації грошового забезпечення із врахуванням базового місяця січень 2008 року, та індексації-різниці в розмірі 3954,35 грн, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.08.2016 без врахування базового місяця - січня 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.08.2016, з врахуванням базового місяця - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.08.2016 по 28.02.2018 без врахування базового місяця - січня 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.08.2016 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Вказує, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було вирішено питання щодо позовних вимог, викладених у пунктах 4 та 5 позовної заяви, а саме: «визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2024 із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078» та «зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2024 із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078». Апелянт вважає, що неврахування судом зазначених позовних вимог є помилкою, оскільки позивачем не було подано клопотання про зменшення позовних вимог, а відповідачі у своїх запереченнях визнавали наявність цих вимог та висловлювали свою позицію щодо них. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України, у військовій частині НОМЕР_1 з 15.10.2013 по 29.08.2016, та з 29.08.2016 по 05.03.2024 у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №65 від 05.03.2024 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.
На звернення позивача до Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2025 щодо проведення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 29.08.2016 відповідач відповіді позивачу не надав.
На звернення позивача від 29.05.2025 до Військової частини НОМЕР_2 , щодо сприяння у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 29.08.2016 по 05.03.2024 із врахуванням базового місяця січень 2008 року та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 відповідач 2 листом від 03.06.2025 №685/301/3936 повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Порядку проведення, індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 (Порядок №1078) з визначенням базового місяця січень 2008 року та із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Проаналізувавши рішення суду першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що окружний суд не розглянув усі позовні вимоги та не ухвалив судове рішення в цій частині.
Щодо тверджень апелянта, що судове рішення потрібно скасувати, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, судове рішення повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов'язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти судового рішення є ухвалення додаткового рішення.
Своєю чергою, стаття 252 КАС України визначає, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Виходячи зі змісту зазначеної норми вбачається, що чинне законодавство передбачає можливість прийняття додаткового рішення, серед іншого, у разі, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, а також якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.
Слід зазначити, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов'язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.
За змістом частини першої статті 252 КАС України підставою для винесення додаткового рішення може бути не ухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено. Додаткове рішення необхідне також у тих випадках, коли відповідь суду не відповідає обсягу поставленого питання або ж спосіб судового захисту викладений неповно.
Отже, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази.
Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції не було вирішено усі позовні вимоги, позивач не позбавлений права звернутися із заявою про ухвалення додаткового судового рішення в частині не вирішених позовних вимог. Позаяк судом першої інстанції не ухвалено рішення в частині позовних вимог, а саме: «визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2024 із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078» та «зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2024 із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 3954,35 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078», такі позовні вимоги розгляду в апеляційному порядку не підлягають і не можуть бути задоволені.
Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки рішення в частині задоволених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, то колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі № 140/6808/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар