06 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/22467/24 пров. № А/857/18100/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 у справі № 380/22467/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
суддя у І інстанції Клименко О.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 звернулася у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Міністерства у справах ветеранів України (Мінветеранів) в особі Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб (далі Міжвідомча комісія, відповідач) про визнання протиправним рішення № 11/ІІІ/2/1 Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що оформлене протоколом № 11 від 28 серпня 2024 року у частині відмови у наданні статусу учасника бойових дій позивачу; зобов'язання Міністерство у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 щодо надання йому статусу учасника бойових дій із прийняттям відповідного рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2024 року (згідно з відбитком поштового штемпеля на копії конверта, доданій відповідачем до відзиву на позовну заяву) позивач звернувся до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із заявою від 23 липня 2024 року, в якій просив відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» надати статус учасника бойових дій.
До цієї заяви позивач додав такі документи:
1. Копію доручення Голови Львівської обласної державної адміністрації від 14 травня 2015 року № 30/016-15.
2. Копію листа Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства від 14 травня 2015 року № 804/05.
3. Копію наказу директора Державного підприємства «Старосамбірське лісомисливське господарство» від 20 липня 2015 року № 22.
4. Копія посвідчення про відрядження від 22 липня 2015 року № 91.
5. Копія розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 08 вересня 2015 року № 491/0/5-15;
6. Копію паспорта ОСОБА_1 .
7. Копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1
28 серпня 2024 року Міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ухвалила рішення № 11/ІІІ/2/1 (протокол засідання від 28 серпня 2024 року № 11), яким вирішила відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю правових підстав відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551. У цьому рішенні зазначено, зокрема, що до заяви надано лише копію посвідчення про відрядження від 22 липня 2015 року № 91 ОСОБА_1 до Луганської області з 23 липня 2015 року для проведення будівництва інженерних споруд та копію наказу Державного підприємства «Старосамбірське лісомисливське господарство» від 20 липня 2015 року № 22 про відрядження ОСОБА_1 до Луганської області, що не відповідає вимогам пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551. Крім того, інші документи, які стосувалися б безпосередньої участі ОСОБА_1 в бойових діях та є підставою для встановлення статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551, в матеріалах заяви відсутні.
Листом від 25 вересня 2024 року № 16424/1.3/5.1-24 «Про відмову в наданні статусу учасника бойових дій» Мінветеранів повідомило позивача про ухвалення Міжвідомчою комісією рішення (протокол засідання від 28 серпня 2024 року № 11) про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій.
Вважаючи рішення відповідача про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій протиправним,позивач звернувся з цим позовом до суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Цій конституційній нормі надано офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99.
У рішенні Конституційного Суду України юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), способом перехідного періоду (ультраактивна форма) і способом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
У разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або ухвалювати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року, від 31 березня 2021 року, від 24 січня 2023 року (справи №№ 826/10971/16, 803/1541/16, 640/14816/20 та 600/5806/21-а, відповідно).
Отже, до правовідносин, пов'язаних з наданням особі статусу учасника бойових дій, повинна застосовуватись та редакція закону, яка була чинною станом на дату подання відповідної заяви про отримання такого статусу.
Таке застосування норм права узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 815/3285/17, які також були взяті до уваги Верховним Судом і в постанові від 23 березня 2023 у справі № 640/22168/21 під час вирішення питання щодо редакції закону, якою повинні врегульовуватись відносини, аналогічні тим, що виникли й у справі, яка розглядається.
Враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, суд з урахуванням характеру і змісту правовідносин, які виникли у справі, що розглядається, зазначає, що такі відносини починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про надання їй статусу учасника бойових дій і тривають до моменту ухвалення рішення з цього питання уповноваженим органом.
Розглядаючи заяву позивача від 23 липня 2024 року, подану (здану на пошту) 31 липня 2024 року, відповідач повинен був керуватись нормами закону, чинними станом на цю дату, а ухвалюючи рішення за результатом розгляду такої заяви, враховувати нормативно-правове регулювання, чинне на момент ухвалення відповідного рішення, тобто станом на 28 серпня 2024 року.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 580/11207/21.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон № 3551, який також забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (преамбула до цього Закону).
Згідно статті 5 Закону № 3551 учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Перелік осіб, які належать до учасників бойових дій, визначає стаття 6 Закону № 3551, зокрема відповідно до пункту 21 частини першої цієї статті учасниками бойових дій визнаються особи, які у період до 23 лютого 2018 року включно у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Дія абзацу першого цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).
Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є (але не виключно) такі документи:
а) довідка органів, які згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб'єктами;
б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
У разі відсутності зазначених документів підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є:
для осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, - свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, підпис на яких має бути засвідчено нотаріально;
для осіб, які отримали поранення, контузії, каліцтва, - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, підпис на яких має бути засвідчено нотаріально, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосереднього залучення до виконання завдань антитерористичної операції.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких має бути засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях за період, за який вони свідчать. До періоду безпосереднього виконання особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у районах здійснення таких заходів включається період, підтверджений усіма свідками.
Особи, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 13 частини другої статті 7 цього Закону, але після повторного огляду медико-соціальною експертною комісією не встановлено інвалідність, набувають статусу учасника бойових дій за спрощеним порядком, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Частину першу статті 6 Закону № 3551 доповнено пунктом 21 згідно із Законом України від 04 грудня 2019 року № 329-IX, який введено в дію 01 січня 2020 року, надалі до абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 цього ж Закону внесено зміни згідно із Законом України від 21 квітня 2022 року № 2217-IX, який набрав чинності 07 травня 2022 року, й саме така редакція вказаної норми була чинною як станом на час звернення позивача до відповідача із заявою від 23 липня 2024 року щодо надання статусу учасника бойових дій, так і на дату ухвалення відповідачем рішення за результатами її розгляду 28 серпня 2024 року, яке охоплюється предметом спору в цій справі.
Жодних змін у законодавчому регулюванні спірних відносин у цей період не запроваджувалось, а тому під час вирішення спору у справі, яка розглядається, застосовує саме таку редакцію закону, яка наведена вище.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 року № 837, яка була чинною як станом на час звернення позивача до відповідача із заявою від 23 липня 2024 року щодо надання статусу учасника бойових дій, так і на дату ухвалення відповідачем рішення за результатами її розгляду 28 серпня 2024 року).
Згідно підпункту 5 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій є: для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 21 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, підставою для надання статусу учасника бойових дій є (але не виключно) такі документи:
довідка органів, які згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання заявником бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із суб'єктами, зазначеними в абзаці першому пункту 21 частини першої статті 6 Закону, яка видається у довільній формі за клопотанням командира (керівника) добровольчого формування, що було утворене або самоорганізувалося для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, у складі якого особа брала безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення;
витяг з наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення заявника до проведення антитерористичної операції.
У разі відсутності документів, зазначених в абзацах другому та третьому цього підпункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій заявникам, зазначеним в абзаці першому цього підпункту, є:
для заявників, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, - свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально;
для заявників, які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва), незалежно від кількості днів їх безпосередньої участі у проведенні антитерористичної операції - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою травми (поранення, контузії, каліцтва) під час безпосереднього залучення до виконання завдань антитерористичної операції.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях за період, за який вони свідчать. До періоду безпосереднього виконання заявником, зазначеним в абзаці першому цього підпункту, завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у районах здійснення таких заходів включається період, підтверджений усіма свідками.
Заявники, яким було надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 13 частини другої статті 7 Закону, але після повторного огляду медико-соціальною експертною комісією не встановлено інвалідність, набувають статусу учасника бойових дій за спрощеним порядком на підставі (але не виключно) копій посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та витягу з наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 413 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається: міжвідомчою комісією - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 21 і 25 частини першої статті 6 Закону.
Положення про міжвідомчу комісію затверджується Мінветеранів. До складу міжвідомчої комісії включаються представники Міноборони, МВС, Мін'юсту, Національної поліції, Національної гвардії, СБУ, розвідувальних органів, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро. Також можуть включатися представники інших державних органів та громадських об'єднань.
Наказом Міністерства у справах ветеранів України від 26 лютого 2021 року № 43 затверджено Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Положення № 43, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІ Положення № 43 передбачено, що основними завданнями Міжвідомчої комісії є, зокрема надання статусу учасника бойових особам, зазначеним в пункті 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно пунктів 2, 3 розділу ІІІ Положення № 43 міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів, зазначених, зокрема у пункті 21 частини першої статті 6 Закону, пункті 4 Порядку № 413.
Міжвідомча комісія розглядає документи та у разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані, заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та у місячний строк із дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення щодо надання (відмови у наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії, підприємства, установи, організації або їх працівників, осіб, зазначених, зокрема у пункті 21 частини першої статті 6 Закону, за формою, наведеною в додатку 1 до цього Положення.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5 розділу ІІІ Положення № 43 міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що звертаючись до відповідача із заявою від 23 липня 2023 року про надання статусу учасника бойових дій, своє право на отримання такого статусу позивач обґрунтовував тим, що в період з 24 липня 2015 року по 26 вересня 2015 року він брав безпосередню участь в організації та проведенні робіт з будівництва військових об'єктів (фортифікаційних споруд) на території, прилеглій до села Кримське Новоайдарівського району Луганської області, що відносилась до першої лінії оборони, тобто як працівник підприємства, який залучався та брав безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
Станом як на час звернення позивача до відповідача із заявою від 23 липня 2024 року щодо надання статусу учасника бойових дій, так і на дату ухвалення відповідачем рішення за результатами її розгляду 28 серпня 2024 року, редакція статті 6 Закону № 3551 та норми Порядку № 413 не передбачали надання статусу учасника бойових дій працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення. Навпаки абзац другий пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551 імперативно виключав таке право у вказаних осіб.
Суд також відзначає, що у позовній заяві позивач не покликається на жодну норму Закону № 3551, відповідно до якої він має право на отримання статусу учасника бойових дій.
Посилання позивача у позовній заяві на пункт 2 Порядку № 413, згідно з яким «статус учасника бойових дій надається працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення» є хибним, оскільки вказана редакція Порядку № 413 не була чинною ні на момент звернення позивача із відповідною заявою до відповідача (31 липня 2024 року), ні на момент його участі в організації та проведенні робіт з будівництва військових об'єктів (фортифікаційних споруд) (з 24 липня 2015 року по 26 вересня 2015 року).
Правовідносин, пов'язаних з наданням особі статусу учасника бойових дій, повинна застосовуватись та редакція закону, яка була чинною станом на дату подання відповідної заяви про отримання такого статусу, суд уважає за необхідне також відзначити, що Законом України від 01 липня 2014 року № 1547-VII «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (набрав чинності 19 липня 2014 року) пункт 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII було викладено в новій редакції, згідно з якою учасниками бойових дій, серед інших почали визнаватися також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
Надалі Законом України від 07 квітня 2015 року № 291-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України» (набрав чинності 19 червня 2015 року) до пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551 були внесені зміни, відповідно до яких працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, були виключені з переліку осіб, які визнаються учасниками бойових дій.
Отже, державою визнавались учасниками бойових дій виключно ті працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 19 липня 2014 року по 18 червня 2015 року.
Позивач брав участь в організації та проведенні робіт з будівництва військових об'єктів (фортифікаційних споруд) в період з 24 липня 2015 року по 26 вересня 2015 року, тобто вже в той час, коли відповідно до змін, внесених Законом України від 07 квітня 2015 року № 291-VIII до пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551, працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, були виключені з переліку осіб, які визнаються учасниками бойових дій.
За жодного з указаних вище правових регулювань позивач, який брав участь в організації та проведенні робіт з будівництва військових об'єктів (фортифікаційних споруд) в період з 24 липня 2015 року по 26 вересня 2015 року, не мав права на отримання статусу учасника бойових дій.
Таким чином, відповідач правомірно зазначив, що надані до заяви копія посвідчення від 22 липня 2015 року № 91 про відрядження ОСОБА_1 до Луганської області з 23 липня 2015 року для проведення будівництва інженерних споруд та копія наказу Державного підприємства «Старосамбірське лісомисливське господарство» від 20 липня 2015 року № 22 про відрядження ОСОБА_1 до Луганської області не відповідають вимогам пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551.
Інших документів, які б стосувалися безпосередньої участі ОСОБА_1 в бойових діях та були б підставою для встановлення статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551, позивачем надано не було.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірним рішенням відповідач правомірно відмовив позивачу в наданні статусу учасника бойових дій на підставі пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551 у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі №380/22467/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук