06 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/497/25 пров. № А/857/19153/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 500/497/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції Мандзій О.П.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у незвільнені з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби згідно з абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання на підставі поданого ним рапорта.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації 08.07.2022 та приступив до виконання своїх обов'язків на посаді водія 2 розрахунку 2 самохідної артилерійського взводу 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач 18.01.2025 звернувся по команді до свого безпосереднього командира з письмовим рапортом з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, який зареєстровано Військовою частиною НОМЕР_1 21.01.2025 за вхідним номером 224.
До рапорту позивач додав: нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 ; нотаріально завірену копію паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_2 , серія НОМЕР_3 ; нотаріально завірену копію картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №239686; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда вікова категорія від 18 років і старше №305; копію виписки із медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_2 від 17.12.2024.
Позивач 23.01.2025 отримав відмову Військової частини НОМЕР_1 за №474 у реалізації поданого ним рапорту про звільнення з військової служби, мотивовану відсутністю документів на підтвердження наявності у його дружини онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, та відсутністю документів на підтвердження наявності у його дружини потреби у догляді.
Позивач не погоджуючись з бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у незвільнені з військової служби військовослужбовця за сімейними обставинами на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом № 2232-XII.
Згідно ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно статті 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Згідно пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзаців 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, на таких підставах: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Згідно ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення.
Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Щодо порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. При цьому, згідно з положень абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ законодавець поєднав сполучником "або" дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як:
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або
наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
В першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов'язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.
Згідно другої підстави, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов'язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.
У спірних правовідносинах позивач згідно із наданих документів до рапорту від 18.01.2025 обґрунтовує право на звільнення з військової служби саме у зв'язку з наявністю у його дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
Обставини, що ОСОБА_2 є дружиною позивача і є особою з інвалідністю ІІІ групи, відповідачем не заперечуються.
Відмовляючи позивачу у звільненні його з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 та абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, Військова частина НОМЕР_1 у листі від 23.01.2025 №474 послалась на відсутність документів на підтвердження наявності у його дружини онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, та на відсутність документів на підтвердження наявності у його дружини потреби у догляді.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з доданою до рапорту від 18.01.2025 довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №239686, виданою 20.01.2023 онкологічною міжрайонною спеціалізованою МСЕК, ОСОБА_2 , дружина позивача, є особою з інвалідністю ІІІ групи. Причина інвалідності - загальне захворювання, інвалідність встановлена довічно. Тобто причина інвалідності не є такою, що встановлена внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.
Разом з тим, позивачем до рапорту додано також такі медичні документи його дружини: індивідуальна програму реабілітації інваліда вікова категорія від 18 років і старше №305, у якій зазначено клініко-функціональний діагноз за міжнародною класифікацією хвороб МКБ-10 - С54 Злоякісне новоутворення тіла матки, консультування - онкологія ТООД, та виписка із медичної картки амбулаторного хворого від 17.12.2024 про проведене видалення матки з додатками у зв'язку з раком матки.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170).
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції №170 передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пп.24 п.5 вказаного переліку визначено документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:
копія свідоцтва про шлюб;
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.
Тобто Інструкцією №170 визначено чіткий і конкретний перелік документів, які подаються військовослужбовцем при звільненні з військової служби.
Отже, позивачем подано всі необхідні документи для прийняття рішення про звільнення зі служби у зв'язку з наявністю у дружини позивача з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
Вказаним переліком не вимагається подання військовослужбовцем завірених копій таких документів.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується у дружини позивача статус особи з інвалідністю III групи та наявність у неї онкологічного захворювання, суд вважає, що доводи, викладені відповідачем у відповіді від 23.01.2025 №474 є безпідставними та не відповідають змісту норми пп."г" п.2 ч.4 ст 26 Закону №2232-ХІІ, яка відсилає до ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, адже не містить надання оцінки, обставинам викладеним позивачем в рапорті від 23.01.2025, а також доданих до нього документам.
Лист Тернопільського обласного медико - соціальної еспертизи від 26.11.2024 №476, згідно з яким дружина позивача 20.01.2023 визнана особою з інвалідністю ІІІ групи, загальне захворювання, довічно внаслідок онкозаховрювання, про що засвідчує видана довідка до акту огляду у МСЕК серія 12ААГ №239686, не може розглядатися судом, як такий, що свідчить про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки такий документ не було надано відповідачу разом з рапортом, а оскаржуване рішення підлягає оцінці виключно з підстав, які існували на момент винесення такого рішення.
З приводу посилань відповідача на відсутність документів на підтвердження наявності у дружини позивача потреби у догляді, слід вказати таке.
Згідно ст.7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до п.27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Відтак, лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту
Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23, проаналізувавши в цілому пп."г" п.2 ч.4 ст 26 Закону України від 15.03.2022 № 2122-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми", звертає увагу, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), такі як: у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов'язані) з такою підставою як: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.
Відтак, відповідач, кажучи про те, що надані позивачем документи не підтверджують необхідність догляду за його дружиною, яка має ІІІ групу інвалідності, підміняє одну підставу звільнення, передбачену пп."г" п.2 ч.4 ст 26 Закону №2232-ХІІ, іншою, які є самостійними.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 24.04.2024 в справі №140/12873/23 та від 30.05.2024 в справі №280/6079/23.
Наявністю у дружини позивача з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст 26 Закону №2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.
Системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про те, що відповідач протиправно, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, відмовив позивачу у звільненні його з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у його дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Питання дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень досліджувалося Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 в справі №140/12873/23, у якій Суд, посилаючись на свою усталену практику, зазначив, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст.2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними цією статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
У випадку коли закон установлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням установлених судом обставин.
Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 в справі №140/12873/23 констатував, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 28.05.2024 в справі №580/4373/23.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що норми пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) містить імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, суд вважає, що у цій справі спосіб захисту порушеного права позивача - зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у його дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, про який він просив у позові, є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 500/497/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук