Справа № 240/27144/25
Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Дмитро Миколайович
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
06 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
29.11.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплату ОСОБА_1 за період проходження служби з 24.02.2022 по 19.05.2023 всіх сум грошового забезпечення (основних та додаткових видів), обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період проходження служби 24.02.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
08.12.2025 ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків шляхом надання до суду окремої заяви відповідно до вимог частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням інших причин пропуску строку на звернення до суду із даним позовом та доказами поважності причин його пропуску за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
10.12.2025 на виконання вимог ухвали суду представником позивача надіслано заяву про поновлення строку вх. №87806/25. У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача просив поновити пропущений строк звернення до суду. В обґрунтування заяви вказав, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 24.02.2022 по 19.05.2023. Представник позивача вважає, що порушення відповідача щодо невиплати належних сум грошового забезпечення носить прихований характер, оскільки відповідач ні розрахункові листи ні грошовий атестат не містять детальної методики розрахунку та не вказують який саме розмір прожиткового мінімуму був застосований, а не маючи спеціальних знань у сфері права, позивач не міг виявити цю юридичну помилку. Представник позивача стверджує, що у жовтні-листопаді 2025 року, ознайомившись із тематичними публікаціями в мережі «Інтернет» та переглядаючи спеціалізовані «Телеграм-канали» щодо соціального захисту військовослужбовців, позивач дізнався про масові порушення прав військових при обчисленні грошового забезпечення зокрема щодо застосування заниженого прожиткового мінімуму. Саме ця інформація викликала у позивача обґрунтовані сумніви в тому, чи вірно з ним розрахувалася військова частина при звільненні, що і стало безпосереднім приводом для звернення за фаховою правовою допомогою для перевірки цих обставин. З метою підтвердження факту порушення, представником позивача 14.11.2025 було направлено адвокатський запит та заяву до Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, лише після звільнення з військової служби позивач частково дізнався про ймовірне порушення свого права та про остаточне небажання відповідача усунути це порушення в добровільному порядку, адже відповіді на адвокатський запит та заяву на момент подання адміністративного позову немає.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2025 року відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду від 10.12.2025 вх. №87806/25.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 повернуто особі яка її подала.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду в частині позовних вимог та позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
Об'єктивних поважних причин, непереборних обставин, які б не дозволяли позивачу вчасно звернутися до відповідача протягом спірного періоду та поцікавитись розміром нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а також порядку його розрахунку представником позивача не зазначено.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив, що при звільненні з військової служби (виключення зі списків особового складу) позивача не було проінформовано та не були надані відомості про нараховані йому суми грошового забезпечення.
Окрім того, звертає увагу на висновки, викладені в рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) № 1 р/2025, яким визнано неконституційною та нечинною частину першу статті 233 Кодексу.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі Закон України №2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року." (пункти 65.1 65.2 пункту 65 постанови).
Таким чином, з 01 липня 2023 року відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина 2 статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом, предметом спору якого є нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 року по 19.05.2023.
Повертаючи позовну заяву в частині вимог, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався з моменту звільнення та отримання гошового атестата.
Водночас, позивач зазначав про те, що при звільненні грошовий атестат або інші документи, згідно яких він міг дізнатися про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення та їх складові ним не отримувались, а про свої порушені права дізнався лише після звернення до адвоката.
Так, згідно з положеннями частини другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Чинне законодавство не містить затвердженої форми повідомлення про нараховані і виплачені працівнику суми при звільненні, водночас приписи статті 116 КЗпП України конкретизують, що в ньому повинно бути зазначено, а саме: окремо кожен вид виплати - основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.
Отже, головним акцентом повідомлення про нараховані і виплачені суми при звільненні є розмір кожної виплати, як єдиний індикатор, що дозволяє визначити правильність виплачених сум, та, відповідно, наявність/відсутність порушеного права.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).
В постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі №420/33039/24 зазначено про необхідність з'ясування судом отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про нараховані і виплачені йому суми при звільненні.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції в рамках даної справи не з'ясовувалося, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зокрема вручення останньому грошового атестата.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є передчасними, оскільки з наявних матеріалів справи неможливо достовірно встановити, коли позивач дізнався про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення.
Разом з тим, колегія апеляційного суду враховує, що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
В цьому Рішенні, Конституційний Суд України вказав, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував цих обставин при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду позову, а тому, на думку апеляційного суду, передчасно повернув позов, позбавивши позивача права на належний судовий захист.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.