Справа № 240/10584/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
04 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправними та скасування постанов,
позивач звернулась до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправними та скасування постанов.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
16.10.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
22.10.2025 року від позивача надійшли додаткові пояснення.
30.10.2025 року від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень та заперечень на додаткові пояснення, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 25.03.2024 посадовими особами Укртрансбезпеки на 116 км автомобільної дороги М-21 "Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський" проводилася рейдова перевірка (перевірка на дорозі) транспортних засобів за додержанням законодавства про автомобільний транспорт згідно Постанови КМ України №1567 від 08.11.2006 "Про затвердження Порядку проведення рейдових перевірок" (перевірок на дорозі).
Під час цієї рейдової перевірки були зупинені вантажний автомобіль Renault К-440, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та вантажний автомобіль Renault К-440, номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , власник вказаних автомобілів - Акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія". За результатами рейдової перевірки складено акти №АР040172 від 25.03.2024 та №АР040249 від 25.03.2024
У актах №АР040172 від 25.03.2024 та №АР040249 від 25.03.2024 вказано про відсутність на момент перевірки необхідних документів - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу реєстраційний номер НОМЕР_2 , протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 та роздруківки даних роботи водія ОСОБА_1 за 25.03.2024, визначених положеннями Закону № 2344-ПІ та Порядку № 1567.
За матеріалами перевірки відділом з державного нагляду (контролю) у Житомирській області 27.08.2024 прийнято постанови про застосування адміністративно -господарського штрафу №042866 від 30.04.2024 у сумі 17000 грн. та №042868 від 30.04.2024 у сумі 17000 грн. за порушення вимог ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Не погодившись із постановами про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Стаття 5 Закону № 2344-ІІІ визначає, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку.
У свою чергу, абзацом 7 статті 34 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Статтею 48 Закону № 2344-III обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж та інші документи, передбачені законодавством.
Абзацом 2 частини 2 статті 49 Закону №2344-III визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону №2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
За результатами проведення рейдової перевірки транспортних засобів у актах №АР040172 від 25.03.2024 та №АР040249 від 25.03.2024 вказано про відсутність на момент перевірки необхідних документів - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу реєстраційний номер НОМЕР_2 , протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 і роздруківки даних роботи водія ОСОБА_1 за 25.03.2024, визначених положеннями Закону № 2344-ПІ та Порядку № 1567.
Так, відповідно до п. 1.2. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340), це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Пунктом 1.4 Положення передбачено випадки перевезення пасажирів чи/та вантажів, у яких не поширюється це Положення.
Слід зауважити, що наявний спірний випадок до таких не відноситься.
Відповідно до п. 6.1 Положення, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що автомобільний перевізник незалежно від того, чи здійснює перевезення за плату чи власний вантаж, має дотримуватись вимог щодо обліку та фіксації робочого часу та відпочинку.
У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 вказано, що положеннями статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010.
Отже, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн (що відповідає спірному випадку) повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій, який керує таким ТЗ, у разі відсутності тахографа повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385:
- тахограф - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно із пунктом 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа.
Відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994_016) здійснюють періодичні інспекції.
Таким чином, при здійсненні визначених законодавцем відповідних вантажних перевезень транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом за для контролю швидкості здійснення перевезення, режиму праці та відпочинку водіїв. Аналізуючи наведені вище правові норми, колегія суддів вважає, що приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок. Тобто, приписи щодо належної роботи тахографа є не забаганкою законодавця, вони виконують функцію створення безпечних умов на дорозі.
У свою чергу, пунктом 1.3. Інструкції № 385, на який звертав увагу позивач, визначено, що ця інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Однак, вказаною нормою не визначено поняття власні потреби перевізника.
Обов'язок для перевізника встановлювати на відповідному вантажному транспорті тахограф визначений Положенням № 340.
При цьому, пунктом 1.4 Положення № 340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення за для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Водночас, позивач у позові заперечує, що філія "ІГЗК" АТ "ОГХК" є перевізником в розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки автомобілі, власником яких вона є, забезпечують перевезення вантажів виключно для потреб Товариства, не надаючи послуг стороннім суб'єктам господарювання.
Разом з тим, судом встановлено, що Акціонерне товариство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» є юридичною особою, заснованою на державній власності. Засновником Товариства є держава в особі Фонду державного майна України. Товариство утворене з метою отримання прибутку за рахунок виробничо-промислової та підприємницької діяльності в гірничодобувній галузі. Предметом діяльності Товариства згідно КВЕД є 07.29 добування руд інших кольорових металів.
Товариством утворено філію "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (філія "ІГЗК" АТ "ОГХК"), яка не є юридичною особою і діє від імені та в інтересах Товариства.
Філією "ІГЗК" АТ "ОГХК" здійснюється добування титанової руди та шляхом застосування ряду виробничих процесів (обробка на збагачувальних фабриках) доведення до стану ільменітового концентрату, який власне підлягає подальшій реалізації Товариством, шляхом навантаження у залізничний рухомий склад на навантажувально-розвантажувальній базі.
Аналіз встановлених обставин справи та норм законодавства дозволяє зробити висновок, що позивач здійснює господарську діяльність задля отримання прибутку, а тому суд не погоджується з твердженнями позивача щодо здійснення перевезення виключно для потреб Товариства (власних потреб).
Слід зауважити, наявність власних потреб є опцією фізичної особи.
Відтак, дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж, в тому числі і для власних потреб.
Аналогічний висновок висловлено Верховним судом у постанові від 31.07.2024 у справі №440/5873/23.
Отже, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
З огляду на вищезазначене, за відсутності документів, зокрема, у даному випадку картки водія у цифровому тахографі, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.02.2020 по справі 820/4624/17.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд вважає також за необхідне зазначити, що Закон №2344-III не ставить у залежність можливість застосування відповідальності від наявності чи відсутності в особи порушника статусу підприємця.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач правомірно застосував до позивача як перевізника адміністративно-господарські санкції.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.