П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/16172/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2025 року (суддя Петренко В.С., м. Одеса, повний текст рішення складений 03.12.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
01.05.2025 до Київського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), в якому позивач просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 16.01.2025 №000010, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 153 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.
09.05.2025 позивач подав до суду доповнення до позову на постанову про адміністративне правопорушення, в якому просив скасувати претензію про сплату 8400 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, саме: а) Визнати протиправною та скасувати постанову ДЕІ Південно-Західного округу №000010 від 16.01.2025; б) Визнати протиправною та скасувати (або визнати необґрунтованою та такою, що не підлягає виконанню) претензію ДЕІ щодо сплати відновної вартості зелених насаджень у сумі 8400 грн.; в) Закрити справу про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
В поданій скарзі апелянт насамперед зазначив, що суд першої інстанції не розглянув його вимоги про скасування претензії ДЕІ щодо відновної вартості у сумі 8400 грн.
Прибудинкова територія є спільною сумісною власністю співвласників, зелені насадження на ній є складовою приватного спільного майна, а тому управитель, діючи в межах своїх повноважень за рішенням співвласників як колективного власника, мав право ініціювати видалення аварійних дерев без сплати їх відновної вартості, керуючись пунктом 10 Порядку №1045.
Поряд з цим апелянт зазначає, що оскільки Порядок №1045 не регулює видалення зелених насаджень на приватній прибудинковій території, його застосування до приватних зелених насаджень є неправомірним. Відтак, вимога ДЕІ про сплату 8400 грн до місцевого бюджету є незаконною та необґрунтованою.
На переконання апелянта, суд першої інстанції також неправильно застосував ст. 125 Земельного кодексу України щодо відсутності зареєстрованих прав на землю. Суд помилково прирівняв відсутність державної реєстрації земельної ділянки на управителя до відсутності права власності співвласників багатоквартирного будинку, що суперечить: ст. 1, 5 Закону "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", ст. 42 Земельного кодексу України та практиці Верховного суду України, якій у постанові від 18.09.2024 року у справі №910/14564/23 виснував, що в силу приписів пункту 6 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 382 ЦК України, статті 42 ЗК України виключне право на отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, належить співвласникам багатоквартирного будинку.
Також апелянт посилався на порушення ст. 268 КУпАП з огляду на те, що фактичний розгляд справи в ДЕІ не проводився, протокол був складений заздалегідь, інспектор відмовився розглядати подані через канцелярію документи (лист №166 від 15.01.2025), не долучені до матеріалів; у рішенні ДЕІ не відображено жодних доводів позивача. Проте, суд першої інстанції проігнорував ці обставини й пристав на позицію ДЕІ про те, що факт його присутності вже є достатнім доказом належного розгляду справи.
На обґрунтування порушення норм процесуального права зазначається, що суд переклав на позивача обов'язок доводити свою невинуватість, замість того, щоб витребувати докази законності дій ДЕІ.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням №1237-VI Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 10.07.2015 призначено ТОВ "ЖК Радужний" балансоутримувачем багатоквартирних житлових будинків №12, 13, 14, 16/1, 16/2, 16/3, 16/4, 17, 18, 19/1, 19/2, 19/3, 19/4, розташованих на території Таїровської селищної ради за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м "Ульянівка", масив "Радужний", яке здійснюватиме повноваження по забезпеченню управління вказаних будинків до прийняття будинків на баланс ОСББ, створеним власниками квартир у цих житлових будинках у відповідності до чинного законодавства.
Рішенням №1238-VI Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 10.07.2015 року було погоджено площі прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків №12, 13, 14, 16/1, 16/2, 16/3, 16/4, 17, 18, 19/1, 19/2, 19/3, 19/4, розташованих на території Таїровської селищної ради за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м "Ульянівка", масив "Радужний", які підлягають прибиранню та обслуговуються ТОВ "ЖК Радужний".
24.02.2023 між ТОВ "ЖК Радужний" та ОСОБА_1 укладено договір №18-23 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.
Згідно наказу директора ТОВ "ЖК Радужний" Рассолова О.І. від 01.08.2024 прийнято рішення про видалення дерев, вказаних в акті огляду дерев від 01.08.2024, організувати відповідні роботи з дотриманням техніки безпеки та замість видалених посадити нові дерева з низькорослих сортів.
15.01.2025 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) Ровніним Д.А. у відношенні директора ТОВ "ЖК Радужний" Рассолова О.І. складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ст. 153 КУпАП, а саме допустив видалення сироростучого дерева породи верба з діаметром стовбура біля шийки кореня 65 см, сироростучого дерева породи верба з діаметром стовбура біля шийки кореня 62, 5 см біля будинку, №18 житлового масиву "Радужний" село Лиманка, Одеського району. Одеської області за відсутності документів на видалення зелених насаджень, передбачених Порядком видалення дерев, кушів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1045 від 01.08.2006.
ОСОБА_1 відмовився від підписання протоколу, однак відповідно до ч. 3 ст. 256 КУпАП скористався правом на подання пояснень до його змісту, додавши матеріали на 13 аркушах.
16.01.2025 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) Ровніним Д.А. прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення №000010, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 153 КУпАП та накладено штраф у розмірі 850 грн.
17.01.2025 в.о. начальника Державної екологічної інспекції - головним Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища - Хрущ Владиславом Олеговичем було розглянуто скаргу ОСОБА_1 від 16.01.2024 на постанову про накладення адміністративного стягнення від 16.01.2024 року, за результатом чого прийнято рішення, яким залишено постанову про накладення адміністративного стягнення від 16.01.2025 №000010 без змін, а скаргу - без задоволення.
06.03.2025 Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) було сформовано на адресу ТОВ "ЖК Радужний" претензію, якою Інспекція запропонувала добровільно відшкодувати шкоду в розмірі 8400 грн, заподіяну державі в результаті порушення природоохоронного законодавства.
Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення від 16.01.2025 №000010 та претензію протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про їх скасування.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими, а вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушенні доведеною.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 9 КУпАП визнано, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний.
За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, Згідно зі статтею 153 КУпАП знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об'єктів озеленення в межах населених пунктів, невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об'єктами озеленення; пошкодження дерев і чагарників за межами населених пунктів, що не віднесені до лісового фонду, або їх незаконна порубка -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб або фізичних осіб - підприємців - від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 2.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово - комунального господарства України від 10.04.2006 №105; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2006 р. за №880/12754, (далі - Правила утримання зелених насаджень) зелені насадження - деревна, чагарникова, квіткова та трав'яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту.
Пунктом 2 частини першої статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено, що на об'єктах благоустрою забороняється самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать:
1) території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування;
2) прибудинкові території;
3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;
4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
Зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях є елементами (частинами) об'єктів благоустрою (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").
За змістом частин першої - четвертої статті 28 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.
Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об'єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об'єкта благоустрою.
Видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі, якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб.
Процедура видалення дерев, кущів, газонів і квітників на території населеного пункту визначена Порядком видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2006 року №1045, (далі також - Порядок №1045), відповідно до пунктів 2, 3, 4, 7, 8 якого видалення зелених насаджень здійснюється у разі:
виконання підготовчих і будівельних робіт на об'єктах відповідно до статей 35-37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";
знесення аварійних, сухостійних і фаутних дерев, а також самосійних і порослевих дерев з діаметром кореневої шийки не більш як 5 сантиметрів;
ліквідації аварійної ситуації на інженерних мережах населеного пункту;
відновлення світлового режиму в житловому приміщенні, що затіняється деревами;
проведення ремонтних та експлуатаційних робіт в охоронній зоні повітряних ліній електропередачі, на трансформаторній підстанції і розподільному пункті системи енергопостачання, мережі водо-, теплопостачання та водовідведення, телекомунікаційній і кабельній електромережі;
досягнення деревом вікової межі;
провадження господарської діяльності на території розсадників з вирощування декоративних дерев та кущів;
ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної та надзвичайної ситуації.
Видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється:
за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - компетентний орган) на підставі ордера (крім випадків, передбачених пунктами 7-10 цього Порядку);
на підставі документів, визначених статтями 35-37 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності».
За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
Підставою для прийняття рішення компетентним органом є заява про видалення зелених насаджень, подана юридичною чи фізичною особою (далі - заявник).
Після надходження заяви компетентний орган утворює комісію з питань визначення стану зелених насаджень та їх відновної вартості (далі - комісія), до складу якої входять представники заявника, власника земельної ділянки (користувача), компетентного органу, територіального органу Держекоінспекції, а у разі потреби - балансоутримувача території та комунального підприємства, що здійснює утримання зелених насаджень.
Під час формування складу комісії компетентний орган протягом двох днів після надходження заяви надсилає запити до територіального органу Держекоінспекції, власника земельної ділянки (користувача), балансоутримувача території та комунального підприємства, що здійснює утримання зелених насаджень, щодо можливості їх участі в роботі комісії.
Територіальний орган Держекоінспекції та заінтересовані організації у п'ятиденний строк після надходження запиту надсилають компетентному органу в письмовій формі повідомлення про включення свого представника до складу комісії.
Після надходження повідомлень компетентний орган протягом трьох днів затверджує склад комісії. У разі надходження повідомлень про відмову від участі представників територіального органу Держекоінспекції та заінтересованих організацій склад комісії затверджується без таких представників.
У процесі визначення стану зелених насаджень та відновної вартості зелених насаджень, які видаляються на підставі одного з документів, визначених статтями 35-37 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», до складу комісії включається представник фізичної або юридичної особи, яка має намір щодо забудови території.
Комісія у п'ятиденний строк після її затвердження визначає стан зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, і їх відновну вартість та складає акт обстеження тих насаджень, що підлягають видаленню (далі - акт), за формою, затвердженою Мінрегіоном.
Відновна вартість зелених насаджень визначається згідно з методикою, затвердженою Мінрегіоном.
У разі знесення аварійних, сухостійних і фаутних дерев комісія з'ясовує причину набуття деревами такого стану, про яку зазначається в складеному комісією акті.
Кожному члену комісії надається один примірник акта. У разі відсутності представника територіального органу Держекоінспекції у складі комісії один примірник акта у триденний строк надсилається до територіального органу Держекоінспекції.
Голова комісії готує в п'ятиденний строк проект рішення компетентного органу про видалення зелених насаджень, в якому зазначається інформація про кількість зелених насаджень, що підлягають видаленню і залишаються на земельній ділянці.
Компетентний орган у місячний строк після надходження зазначеного проекту рішення про видалення зелених насаджень приймає відповідне рішення і видає наступного дня заявнику його копію для оплати відновної вартості зелених насаджень, що підлягають видаленню.
Видалення аварійних, сухостійних і фаутних дерев на об'єкті благоустрою здійснює балансоутримувач на підставі акта, що складається відповідно до пункту 4 цього Порядку.
У процесі ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної та надзвичайної ситуації, а також у разі, коли стан зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян чи майну громадян та/або юридичних осіб, видалення зелених насаджень здійснюється негайно з подальшим оформленням акта відповідно до пункту 4 цього Порядку.
Тобто, видалення зелених насаджень може відбуватися:
- на підставі попередньо отриманого ордеру за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради;
- у разі, якщо на об'єкті благоустрою дерева є аварійні, сухостійні і фаутні, - без отримання такого рішення, але на підставі акта, що складається відповідно до пункту 4 означеного вище Порядку;
- у разі, якщо ситуація є такою, що потребує негайного їх видалення (ліквідація наслідків стихійного лиха та надзвичайної ситуації, коли стан зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян чи майну громадян та/або юридичних осіб), - без отримання такого рішення, але обов'язково з подальшим оформленням відповідного акту про це відповідно до пункту 4 вказаного вище Порядку.
Крім того, Правилами благоустрою Таіровськоі селищноі ради, із змінами, внесеними рішенням Таіровськоі селищноі ради №658-VIII від 11.07.2023 року, встановлено, що видалення зелених насаджень на території Таїровської селищної громади здійснюється за рішенням уповноваженого виконавчим комітетом селищної ради виконавчого органу Таїровської селищної ради (далі - Компетентний орган) на підставі ордера (п. 4.14.2.).
Підставою для прийняття рішення про видалення зелених насаджень є заява юридичної чи фізичної особи (далі - заявник) про видалення зелених насаджень до Компетентного органу (4.16.3.).
До заяви заявник додає схему розташування зелених насаджень, що підлягають видаленню, та з урахуванням конкретних обставин інші обґрунтовуючі документи. Компетентний орган затверджує склад комісії з видалення зелених насаджень на території селищної громади (далі - комісія). (4.16.4.).
До складу комісії входить представник заявника (юридична чи фізична особа), власник (користувач) земельної ділянки, Компетентний орган, представник територіального органу Держекоінспекції, а у разі потреби - балансоутримувач території та комунального підприємства, що здійснює утримання зелених насаджень.
Діяльність комісії в частині проведення обстеження зелених насаджень, нарахування відновної вартості, оформлення акта обстеження координується Компетентним органом.
Комісія у п'ятиденний строк після надходження заяви про видалення зелених насаджень визначає стан зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, і складає акт обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, за зразком Методики визначення відновної вартості зелених насаджень, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 22.08.2012р. №423 (4.16.5.).
У разі передачі у власність земельної ділянки, на якій знаходяться зелені насадження, крім випадків безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, до моменту прийняття рішення селищною радою про передачу земельної ділянки у власність (її продажу) сплачується відновна вартість зелених насаджень (4.16.8.).
У процесі ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної та надзвичайної ситуації, а також у разі, коли стан зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян чи майну громадян та/або юридичних осіб, видалення зелених насаджень, які підлягають знесенню, здійснюється з подальшим оформленням акта обстеження відповідно до цього Порядку( 4.16.14.).
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, зазначені у Правилах благоустрою Таіровськоі селищноі ради та у Постанові №1045 документи, наявність яких дає право на видалення зелених насаджень, у позивача відсутні.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що видалення зелених насаджень на території, що перебуває у приватній власності, здійснюється власником без сплати їх відновної вартості, а права співвласників на прибудинкову територію виникають в силу закону, а не шляхом державної реєстрації (спеціальний закон має перевагу над загальним - принцип lex specialis derogat generali), з наступних міркувань.
Так, згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до приписів частини другої статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку.
Згідно зі статтею 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт д частини другої статті 92 ЗК України).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначає Закон України від 29.11.2001 №2866-III "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон №2866-III).
За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону №2866-III, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Згідно із частиною четвертої статті 4 вказаного вище Закону основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
У постанові від 30.12.2021 у справі №813/2140/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що за змістом статті 22 Закону №2866-III ОСББ використовує наявні у нього права, у тому числі й право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок, передбачене частиною другою статті 42 Земельного кодексу України, для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів.
Водночас частина друга статті 42 ЗК України визначає, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У постанові від 18.03.2019 у справі №263/68/17 Верховний Суд дійшов висновку, що із цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 №1521 "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.
Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі №522/15253/16-а.
У постанові від 07.11.2019 у справі №682/345/16-а Верховний Суд звернув увагу на те, що правовий статус прибудинкової території є по суті невизначеним, оскільки єдиними суб'єктом права власності на прибудинкову територію приватизованого багатоквартирного будинку, як це випливає зі змісту статті 42 Земельного кодексу України, є об'єднання власників такого будинку, проте Кабінетом Міністрів України процедуру передачі земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, не визначено.
Отже, так як Кабінетом Міністрів України не визначено порядку передачі земельної ділянки співвласника багатоквартирного будинку, то така процедура здійснюється за загальними правилами земельного законодавства.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно із частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Відповідно до частини шостої статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідних документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, на якій за наказом директора ТОВ "ЖК "Радужний" ОСОБА_1 здійснено знищення зелених насаджень, надано не було.
При цьому колегія суддів вважає, що апелянт помилково ототожнює право користування із правом власності на земельну ділянку, оскільки право користування (jus utendi) є лише одним із елементів власності.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 153 КУпАП.
Посилання апелянта на те, що він повністю позбавлений можливості реалізувати права, гарантовані статтею 268 КУпАП, оскільки інспектор відмовився розглядати пояснення, спростовуються змістом спірної постанови, з якої вбачається, що при її прийняті було враховано пояснення ОСОБА_1 від 15.01.2025 №166 та рішення Таїровської с/р від 10.07.2015.
Доводи апеляційної скарги про неналежний розгляд справи про адміністративне правопорушення відхиляються судом, оскільки не підтверджені жодним доказом.
Так, частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, касаційний суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Щодо посилання апелянта про скасування претензії про сплату 8400 грн., то колегія суддів зазначає, що обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Колегія суддів зазначає, що оспорювана ОСОБА_1 претензія адресована юридичної особі - ТОВ "ЖК Радужний", і доказів того, що зазначена претензія безпосередньо породжує негативних наслідків для позивача в матеріалах справи відсутні.
Відтак позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
Отож висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Наведені у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом при вирішені спору не повно з'ясовано обставини справи чи не правильно застосовано норми матеріального права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів при прийнятті даного судового рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява №303-A, п. 29)
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення на рішення Київського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя В.А.Голуб
Суддя Ю.В.Осіпов