П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32594/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (суддя Василяка Д.К., м. Одеса, повний текст рішення складений 08.12.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,-
25.09.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивачка просила визнати протиправним та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу ДВС Лебеденко Ірини Валеріївни від 01.09.2025 у ВП №78249932 про закінчення виконавчого провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.
При цьому апелянт не наводить жодного обґрунтування та зазначення того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі або невірного застосування норм права, наявність яких є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
В поданій скарги апелянт зазначає, що станом на 11.12.2025 року, незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, військова частин НОМЕР_1 не вжила належних заходів для повного та належного виконання судового рішення, не надіслала жодного повідомлення про розгляд вищезазначеної заявки та виділення коштів на виконання рішення суду в повному обсязі.
Позивачка своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження з повідомленням учасників справи відповідно до статті 287 КАС України.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №420/36850/23, яке набрало законної сили, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 17 вересня 2021 року по 19 травня 2023 року включно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01.01.2021 року - 2270 грн., на 01.01.2022 року - 2481 грн., на 01.01.2023 року - 2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню ОСОБА_1 , згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та здійснити нарахування та виплату з відрахуванням обов'язкових утримань ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2021 року по 01 червня 2023 року: посадового окладу в сумі 40925,03 грн; окладу за військовим званням в сумі 9265,61 грн; надбавки за вислугу років в сумі 15057,18 грн (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят сім гривень 18 копійок); надбавки за особливості проходження служби в сумі 42411,09 грн; надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці - 3343,82 грн; премії - в сумі 85650,19 грн.; допомоги на оздоровлення в сумі 25574,30 грн.
03.06.2025 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко І.В. відкрито виконавче провадження ВП №78249932 щодо виконання виконавчого листа №420/36850/23, виданого 29.04.2025 Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 17.09.2021 по 19.05.2023 та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до п. 2 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №78249932 від 03.06.2025 боржнику необхідно було виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
15.08.2024 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебедевою І.В. винесено постанову ВП №78249932 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання вимог виконавчого документа, накладено на боржника військову частину НОМЕР_1 штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.
01.09.2025 постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко І.В. за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений виконавцем строк на військову частину НОМЕР_1 накладено штраф у розмірі 10200 грн.
Постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни від 01.09.2025 ВП №78249932, яким закінчено виконавче провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Вважаючи протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав, що державним виконавцем не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення, тому не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов'язковими для виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Аналогічні положення закріплені в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" і в процесуальному законодавстві України. Зокрема, відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Таким законом в Україні є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 цього Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частинами першою - третьою статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII, державний виконавець перевірив виконання рішення боржником та за невиконання рішення суду в повному обсязі, 18.08.2025 виніс постанову про накладення на боржника штрафу, 01.09.2025 попередив його про кримінальну відповідальність і надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Також 01.09.2025, на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII державний виконавець виніс оспорювану постанову про закінчення виконавчого провадження і, відповідно, більше не вживав заходів примусового виконання.
Як уже зазначалося, положеннями статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання і держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява №40450/04, §51-53).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна виснувати, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас колегія суддів зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) виснував, що накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, слід звернути увагу й на те, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом із цим, судом не встановлено обставин виконання державним виконавцем зазначених положень чинного законодавства.
Отож, дії державного виконавця у ВП №78249932 свідчать про формальний підхід до реального виконання судового рішення, а вжиті ним заходи (накладення штрафів та повідомлення) є заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа, а тому накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду.
Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21.
Окрім цього, відповідно до установлених у справі обставин, зазначене судове рішення виконано не у повному обсязі, отже, відповідно до вимог Закону №1404-VIII державний виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірної постанови старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу ДВС.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 287, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя К.В.Кравченко
Суддя Ю.В.Осіпов