П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29946/25
Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу,
02 вересня 2025 року Головне управління Державної податкової служби в Одеській області звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму заборгованості з єдиного податку фізичних осіб у розмірі 581 221,31 грн на бюджетний рахунок UA198999980314090699000015744, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача 37607526, отримувач коштів ГУК в Од.обл./м. Одеса/18050400.
Позовні вимоги мотивує тим, що за відповідачем рахується податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 581 221,31 грн, який виник внаслідок несплати узгоджених грошових зобов'язань, нарахованих згідно поданої податкової декларації за 2024 рік.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позовну заяву Головного управління Державної податкової служби в Одеській області задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт наголошує на допущеній технічній помилці при заповнені податкової декларації від 25.02.2025 року, внаслідок чого виник податковий борг. В підтвердження цього ОСОБА_2 подано виправлену податкову декларацію, яка прийнята податковим органом. Відповідно здійсненого перерахунку у ОСОБА_1 відсутня заборгованість з єдиного податку з фізичних осіб за 2024 рік.
За таких обставин відповідач заперечує правомірність стягнення з неї податкового боргу у сумі 581 221,31 грн.
Головне управління Державної податкової служби в Одеській області подало відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення, у яких позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
Також позивачем подано додаткові пояснення, у яких податковий орган зазначає, що сума податкового боргу на час звернення до суду першої інстанції була узгодженою та підлягала стягненню. Станом на 27.01.2026 року у ФОП ОСОБА_1 відсутня податкова заборгованість, оскільки було подано уточнену податкову декларацію від 01.11.2025, тобто після рішення суду першої інстанції. Головне управління ДПС в Одеській області зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, осбатвини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
За даними Головного управління ДПС в Одеській області відповідач перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС в Одеській області, Київській державній податковій інспекції з 01.08.2023 року за №155123184194.
Станом на 21.08.2025 року, відповідно до інтегрованих карток платника (ІКП), довідки про податкову заборгованість та розрахунку податкового боргу, податкова заборгованість фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 складає 581 221,31 грн.
Заборгованість з єдиного податку з фізичних осіб (КБК - 18050400) виникла на підставі нарахування згідно податкової декларації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 за 2024 рік №9426744229 вiд 25.02.2025 року на загальну суму 592 421,31 грн (основний платіж - 592 421,31 грн, штрафна санкція та пеня - 0,00 грн, сплачено - 11 200,00 грн).
09.05.2025 року контролюючим органом винесено податкову вимогу форми «Ф» №0008483-1306-1532, яку направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу ФОП ОСОБА_1 .
У добровільному порядку заборгованість відповідачем не погашено, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг виник внаслідок самостійного обрахування податкових зобов'язань відповідачем, а податкова вимога направлялась на її податкову адресу. У встановлені строки у добровільному порядку сума податкового боргу не сплачені, тому наявні підстави для її стягнення.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.
Згідно п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.
За приписами п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно п.57.3 ст.57 Кодексу у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Зміст статей 54 та 56 ПК України свідчить, що узгодженою є сума грошового зобов'язання, яку:
- платник податків самостійно обчислив та задекларував у строки, встановлені цим Кодексом,
- контролюючий орган визначив самостійно шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень, після закінчення процедури їх адміністративного чи судового оскарження.
З вказаних норм слідує, що у платника податків наявний обов'язок щодо сплати лише узгодженої суми податкових зобов'язань.
Як вже зазначалось, податкова заборгованість ОСОБА_1 перед бюджетом виникла на підставі самостійно нарахованих зобов'язань, які визначені у податковій декларації за 2024 рік.
Зокрема у Розділі ІІІ податкової декларації «Показник господарської діяльності» вказано, що обсяг доходу за звітний період (код рядка 03) становить 4260 грн, а обсяг доходу, що оподаткований за ставкою 15 відсотків (код рядка 04) складає 3983894,69 грн, у зв'язку з чим у Розділі V «Визначення податкових зобов'язань по єдиному податку» з вказаної суми нараховано зобов'язань на суму 597584,2 грн (код рядка 14).
Як зазначає позивач, сталася технічна описка при заповненні декларації.
01.11.2025 року ОСОБА_1 подала уточнену податкову декларацію за 2024 рік, у якій зазначено загальний обсяг доходу складає 3983894,69 грн, тому обсяг доходу, що оподаткований за ставкою 15 відсотків становить 0 грн.
Відповідно до відомостей інтегрованих карток платника податку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) станом на 27.01.2026 у ФОП ОСОБА_1 відсутня податкова заборгованість, оскільки нею подано уточнену податкову декларацію від 01.11.2025року та вона прийнята контролюючим органом.
Отже, фактично Головне управління ДПС в Одеській області самостійно нівелювало податкове зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 581 221,31 грн за 2024 рік, на підставі якого виник податковий борг, тому відсутні підстави для його стягнення з ОСОБА_1 .
Враховуючи, що на час розгляду судом першої інстанції відповідні обставини не існували, однак вони мають вплив на права відповідача, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України з прийняттям нової постанови про відмову у задоволення позову.
Також в апеляційній скарзі відповідач просить стягнути на її користь понесені витрати на професійну правову допомогу у сумі 20 000 грн.
Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною першої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Надаючи оцінку праву позивача на компенсацію витрат на правову допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
На підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу апелянт надав до суду договір про надання правової допомоги 20.11.2025 року №102/ПД, платіжну інструкцію №660882927 від 08.12.2025 року на суму 13 000 грн.
Відповідно до умов договору про надання правової допомоги ціна розраховується з наступного: 3 000 грн - знайомлення з матеріалами справи; 10 000 грн - підготовка та подача апеляційної скарги, судовий супровід; 6 000 - участь у одному судовому засіданні (особиста присутність); 2 000 грн - участь у одному судовому засіданні (в режимі відеоконференції). Також сторони обумовили наявність гонорару успіху, розмір якого становить 5 000 грн.
Факт отримання ОСОБА_1 правової допомоги не ставиться під сумнів позивачем та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. В той же час, позивач у поданих додаткових поясненнях вказує на завищенні гонорару з огляду на типовість даного спору та незначний обсяг необхідного часу, який має затратити фахівець у галузі права.
Надаючи оцінку критерію співмірності присудженої судом суми до складності даної справи, колегія суддів враховує наступне.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
З огляду на вказане, колегія суддів надати оцінку співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
В аспекті наведеного, судова колегія зауважує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката.
Крім того, колегія суддів, надаючи оцінку критерію необхідності отримання правової допомоги, враховує її вплив на результат розгляду справи.
В даному випадку спірні правовідносини виникли внаслідок помилки, допущеної ОСОБА_1 при заповненні податкової декларації за 2024 рік. Уточнюючу декларацію було подано відповідачем після винесення оскаржуваного рішення
Отже, враховуючи юридичну природу виникнення даного спору, його значення для учасників справи та обставини прийняття рішення на користь позивача, колегія суддів вважає співмірною суму 5 000 грн.
Здійснюючи розподіл судових витрат, колегія суддів також зазначає, що апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено до суду апеляційної інстанції 10 461,98 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями (а.с.36, 37), тому відповідна сума підлягає стягненню з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 вересня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року скасувати, прийнявши постанову про відмову у задоволенні позову Головного управління ДПС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська,5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП: 44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати: в розмірі 15 461,98 грн (пятнадцять тисяч чотириста шістдесят одну гривні дев'яносто вісім копійок), які складаються з 5 000 грн витрат на правову допомогу та 10 461,98 грн сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко