05 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/24623/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року в адміністративній справі №160/24623/24 (головуючий суддя першої інстанції - Сластьон А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Україна, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вулиця Січових Стрільців, будинок, 15, код ЄДРПОУ 20551088) №047050025517 від 10.07.2024 про відмову у призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати період роботи з 22.04.1991 року по 04.04.2000 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 22.07.1981 року та уточнюючих довідок №1188, 1189 від 28.12.2023 року, виданих Комунальним установою «Царичанський трудовий архів» Царичанської селищної ради;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - з дати набуття права на пенсію з 16.11.2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №047050025517 від 10.07.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.07.1981 року до 13.04.1984 року та з 22.04.1991 року до 04.04.2000 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 03.07.2024 року пенсію за віком.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що прийняте ним рішення про відмову позивачу у призначені пенсії за віком прийнято відповідно до норм діючого законодавства. Вважає, що за поданими документами до страхового стажу позивача були зараховані всі наявні у нього періоди. Відповідно до наявного страхового стажу у позивача відсутній необхідний стаж та вік, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває.
16.01.2024 року (в межах трьохмісячного строку з дати настання пенсійного віку) позивачка у зв'язку із досягненням пенсійного віку та набуттям права на пенсію звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
23.01.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області своїм рішенням відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
03.07.2024 року позивачка повторно звернулася із заявою про призначення пенсії за віком.
10.07.2024 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №047050025517 позивачці відмовлено у призначенні пенсії.
Як вбачається із оскаржуваного рішення, страховий стаж позивачки на момент звернення за призначенням пенсії становив 25 років 04 місяці 10 днів.
Судом першої інстанції встановлено, що відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач також не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 22.07.1981 до 13.04.1984, оскільки по батькові « ОСОБА_2 » в наданій до пенсійного органу довідці від 20.05.2024 №2/17-ВК не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 », чим порушено п.2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58.
Також, відповідачем не зарахованодо страхового стажу період роботи з 22.04.1991 до 04.04.2000, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці БТ-1 від 22.07.1981 не підписано посадовою особою. Окрім того, відповідачем не взято до уваги уточнюючі довідки №1188, 1189 від 28.12.2023 року, оскільки в них неповністю зазначено по батькові позивачки.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач оскаржила таку відмову до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону №1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного стажу, визначеного у статті 26 Закону №1058-IV, який для періоду звернення з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року становить не менше 31 року.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла 60-річного віку.
При цьому, відмова у призначенні пенсії позивачці обґрунтована відповідачем недостатністю страхового стажу, що стало наслідком незарахування останнім до страхового стажу ОСОБА_1 наступних періодів роботи позивачки: з 22.07.1981 до 13.04.1984 та з 22.04.1991 до 04.04.2000.
З цього приводу суд зазначає таке.
З наявною в матеріалах справи трудової книжки НОМЕР_2 від 22.07.1981 року вбачається, що ОСОБА_1 :
- 22.07.1981 року прийнята до навчально-виробничого цеху учнем токаря;
- 05.11.1981 року переведена до центральної заводської лабораторії токарем 2 розряду;
- 01.01.1982 року переведена у центральній заводській лабораторії токарем 3 розряду;
- 01.04.1983 року переведена у центральній заводській лабораторії лаборантом хімічної лабораторії 3 розряду;
- 13.04.1984 року - звільнена за власним бажанням.
Зазначені обставини підтверджуються, окрім записів в трудовій книжці, довідкою, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС ДНІПРОВАГОНМАШ» від 07.08.2024 №2/17-ВК.
З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не зараховано період роботи з 22.07.1981 року до 13.04.1984 року згідно з довідкою від 20.05.2024 року №2/17-ВК, оскільки по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає зазначеному у паспорті « ОСОБА_2 ».
Суд вважає такі висновки пенсійного органу невмотивованими, оскільки допущена в довідці помилка в написанні по батькові позивача не виключає фактів роботи позивачки на вагонобудівному заводі імені газети «Правда», з огляду на наявні про це записи у трудовій книжці позивача.
На переконання суду, розбіжність в написанні по батькові « ОСОБА_2 », « ОСОБА_2 », а саме - відсутність/наявність апострофа, є типовою помилкою в написанні жіночого по батькові від імені ОСОБА_3 та не може впливати на реалізацію позивачем права на пенсійне забезпечення.
При цьому, у позивача був відсутній обов'язок надання підтверджуючих довідок за період з 22.07.1981 року до 13.04.1984 року, оскільки, як вже було зазначено судом, відомості про зазначені періоди роботи вже містилися в трудовій книжці.
Отже, період роботи позивача з 22.07.1981 року до 13.04.1984 року підтверджений належним чином, а тому повинен бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 22.04.1991 року до 04.04.2000 року, оскільки запис про звільнення не підписано посадовою особою, а надані уточнюючі довідки №1188, 1189 від 28.12.2023 року містять скорочене по батькові позивачки, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (надалі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку № 637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Згідно з п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Працівник не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особою самостійно. Більше того, окремі недоліки заповнення трудової книжки, навіть якщо вони мають місце, не є підставою вважати відсутніми чи недоведеними відповідні періоди трудового стажу. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Як встановлено судом першої інстанції, записи про роботу позивача у спірні періоди у трудовій книжці виконані без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та з відповідністю дати. Доказів того, що записи про роботу позивачки є неправильними або непідтвердженими, відповідачем до суду не надано.
Отже, записи трудової книжки є належною підставою для підтвердження стажу роботи для призначення (перерахунку) пенсії. Водночас, незарахування зазначених у трудовій книжці періодів роботи до страхового стажу через відсутність відбитку печатки або підпису особи поряд із записом про звільнення, за відсутності належних доказів, які підтверджують те, що особа у цей час не працювала або за неї не сплачувались страхові внески, є протиправним. Крім того, у трудовій книжці позивачки містяться номери наказів на підставі яких остання була прийнята на роботу та звільнена.
Водночас, частиною 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати і отримувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, як свідчать матеріали справи, вказаних дій відповідачі не вчиняли, тим самим не дотримались вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих пенсіонером документів, що є порушенням ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру».
Натомість, трудова книжка містить належні записи про трудову діяльність позивача в період з 22.04.1991 року до 04.04.2000 року.
Відсутність в трудовій книжці (запис №21) підпису посадової особи, як і написання скороченого по батькові в уточнюючих довідках не може впливати на реалізацію позивачкою права на пенсійне забезпечення, в тому числі в частині зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Відповідачем не спростовано обставин того, що зазначена в довідках №1188, 1189 від 28.12.2023 року інформація щодо трудової діяльності стосується саме позивача.
Щодо наявності в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) місяців зі сплаченими страховими внесками, які є меншими ніж мінімальний страховий внесок, суд першої інстанції визначив наступне.
Так, в оскаржуваному рішенні відсутня вказівка на конкретні часові періоди, в яких сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків була меншою за мінімальний страховий внесок.
На думку суду, таке формулювання в оскаржуваному рішенні було занадто розмитим, щоб бути достатньо передбачуваним, зрозумілим та гарантувати можливість позивачу захистити свої права шляхом надання додаткових документів територіальному органу Пенсійного фонду України.
Відтак, відповідачем порушено вимоги ч. 3 ст. 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» в частині обґрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Також, в наданій трудовій книжці та довідках №1188, 1189 від 28.12.2023 року міститься інформація щодо встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі в господарстві з 1991 року по 2000 рік, а також кількість відпрацьованих позивачем людино-днів.
Відповідач не надав оцінки зазначеним обставинам в оскаржуваному рішенні.
З огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у період з 22.07.1981 до 13.04.1984 та з 22.04.1991 року до 04.04.2000 року, суд першої інстанції правильно зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області необґрунтовано та безпідставно не врахувало до страхового стажу позивача періоди роботи з 22.07.1981 року до 13.04.1984 року та з 22.04.1991 року до 04.04.2000 року, чим протиправно порушило право позивача на отримання належного їй пенсійного забезпечення.
Враховуючи страховий стаж, який був визнаний відповідачем в оскаржуваному рішенні від 10.07.2024 року - 25 років 04 місяці 10 днів, та беручи до уваги спірні періоди страхового стажу з 22.07.1981 року до 13.04.1984 року (02 роки 08 місяців 23 дні) та з 22.04.1991 року до 04.04.2000 року (08 років 11 місяців 14 днів), включаючи зазначені в оскаржуваному рішенні, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить понад 36 років, відтак, позивач набула право на призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону №1058.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції вірно вважав за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-франківській області №047050025517 від 10.07.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Щодо дати, з якої повинна бути призначена пенсія.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, позивач звернулася за призначенням пенсії 03.07.2024 року.
Натомість, позивач просить призначити пенсію з 16.11.2023 року, оскільки вона вперше зверталася за призначенням пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку, а саме - 16.01.2024 року.
Разом з тим, за наслідками першого звернення за призначенням пенсії (16.01.2024 року) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було прийнято рішення №047050025517 від 23.01.2024 року, яке позивачем не оскаржувалося.
Натомість, предметом оскарження в цій справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-франківській області від 10.07.2024 року за наслідком розгляду заяви позивачки від 03.07.2024 року.
Відтак, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо призначення позивачу пенсії з саме з 03.07.2024 року.
Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/24623/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/24623/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Сафронова