05 лютого 2026 року місто Київ
справа № 359/12386/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/3861/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Яковлєвої Л.В., за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Автоексерт 2000», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Головний сервісний центр МВС про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору-купівлі-продажу транспортного засобу, скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, витребування транспортного засобу з незаконного володіння, в якому просив суд:
визнати Договір комісії № 8903/24/1/000484 від 19 червня 2025 року, укладений між ТОВ «Автоексперт 2000», як комісіонером та ОСОБА_1 , як комінтентом, на продаж автомобіля марки NISSAN, модель MURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код ТЗ - НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1 - недійсним;
визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного у суб'єкта господарювання № 8903/25/000447 від 20 червня 2025 року, між ТОВ «Автоексерт 2000» та ОСОБА_2 про придбання автомобіля марки NISSAN, модель MURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код ТЗ - НОМЕР_2 - недійсним;
визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного у суб'єкта господарювання № 5666/25/000587 від 05 липня 2025 року, між ТОВ «Автоексерт 2000» та ОСОБА_3 про придбання автомобіля марки NISSAN, модель MURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код ТЗ - НОМЕР_2 - недійсним;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на транспортний засіб - автомобіль марки NISSAN, модель MURANO, рік випуску - 2017, обєм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код ТЗ - НОМЕР_2 ;
витребувати у ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль марки NISSAN, модель MURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код ТЗ - НОМЕР_2 та передати вказаний транспортний засіб ОСОБА_1 .
Разом з позовом до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний на праві власності ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль марки NISSAN, модель МURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 .
Заяву обґрунтовано тим, що предметом позову є транспортний засіб - автомобіль марки NISSAN, модель МURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_4 , який зареєстровано на даний момент за ОСОБА_3 .
Заявник зазначає, що існує ризик подальшої перереєстрації вказаного автомобіля чи відчуження третім особам до ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили, що унеможливить витребування майна та ефективний захист прав позивача.
Відсутність відповіді на адвокатські запити від ТОВ «Автоексперт 2000» та реєстрація кримінального провадження № 31284 підтверджують реальну загрозу невиконання можливого рішення суду.
Враховуючи, що ціна позовних вимог майнового характеру становить 535 055 грн., існує обґрунтована підстава вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки спірний КТЗ перебуває у володінні ОСОБА_3 та може бути відчужений.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бузанов Д.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та заяву про забезпечення позову задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд неправильно застосував норми ст. 149-150 ЦПК України, вимагаючи від позивача доказів конкретних дій щодо відчуження колісного транспортного засобу. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, зазначене підтверджує, що достатньо обгрунтованої ймовірності такого ризику, а не фактичних дій.
Судом не враховано, що на момент подання заяви про забезпечення позову, транспортний засіб уже двічі перереєстровувався за короткий період часу, що підтверджує динаміку розпорядження майном.
Вказує, що арешт на транспортний засіб не обмежує можливість його фактичного використання, проте забезпечує можливість подальшого витребування майна та унеможливлює його відчуження під час розгляду справи. У протилежному випадку, зміна власника може суттєво ускладнити судовий процес: вимагатиме постійного встановлення актуального власника транспортного засобу, а у разі переходу права власності - залучення нових співвідповідачів до участі у справі.
Зауважує, що подання позову про витребування транспортного засобу із незаконного володіння, можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача. За таких умов надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бузанов Д.В. просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати ухвалу суду.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили, тому з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача належним чином не обгрунтував заяву про забезпечення позову в частині існування ризику реалізації вказаного майна під час розгляду справи та не надав суду жодних доказів на підтвердження вказаних доводів.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії(пункт 2).
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
У справі, яка переглядається, колегією суддів встановлено наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову (накладення арешту) з пред'явленими позовними вимогами.
Підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі позивач зазначив необхідність забезпечення йому можливості ефективного захисту та поновлення прав, яке він вважає порушеним, оскільки, на його думку, відповідач ОСОБА_3 має реальну можливість під час розгляду справи відчужити транспортний засіб, який є предметом спору.
Враховуючи, те, що предметом позову є витребування автомобіля на користь позивача, припущення останнього про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективне поновлення його порушених прав та інтересів, колегія суддів вважає, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на автомобіль, є співмірним із заявленими позивачем вимогами позовної заяви, оскільки обмежує відповідача ОСОБА_3 лише у розпорядженні майном до вирішення спору по суті та ухвалення рішення у справі.
Крім того, дійсна мета звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову також підтверджується тим, що судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що таке звернення позивача спрямоване на зловживання ним своїми правами.
Викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
При цьому, варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
При цьому, негативним наслідком незабезпечення вказаного позову є можливість реалізації належного відповідачу рухомого майна.
Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Враховуючи збалансованість інтересів сторін, колегія суддів дійшла висновку, що вжиття заходів забезпечення позову не завдасть настільки істотних наслідків для відповідача, ніж якщо такі заходи вжиті не будуть. При цьому, головну передумову для вжиття заходів забезпечення позову - забезпечення виконання рішення суду, слід в даному випадку розуміти так, що незастосування таких заходів може позбавити сенсу звернення до суду з позовом, що розглядається, навіть за умови його задоволення, та матиме своїми наслідками остаточне порушення права позивача, в той час, як застосування вказаних заходів забезпечення позову може запобігти порушенню цих прав.
Відповідач ОСОБА_3 не позбавлена можливості заявляти про зміну вжитих заходів забезпечення позову із наведенням відповідних підстав для іншого забезпечення та (або) про скасування вжитих заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала районного суду не може бути визнана законною і обґрунтованою, підлягає скасуванню із ухваленням постанови по суті заяви про задоволення забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича - задовольнити.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на належний на праві власності ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль марки NISSAN, модель МURANO, рік випуску - 2017, об'єм (потужність) двигуна - 3498 см3, VIN-код НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 .
Відомості про учасників справи:
ОСОБА_1 : адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ;
ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: