Справа №752/2262/17Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/789/2026
22 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016000000002257, по обвинуваченню:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.368 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.368 КК України,
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_8 та ОСОБА_12 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року,-
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 (два) роки.
ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.368 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 (один) рік.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постановлено рахувати з моменту затримання після набрання вироком законної сили.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченим залишено попередній, у виді застави.
Після набрання вироком законної сили, заставу в розмірі 1000 000 (один мільйон) гривень (платіжне доручення № 2 від 12 вересня 2016 року), внесену ОСОБА_9 за ОСОБА_8 , та заставу в розмірі 1000 000 (один мільйон) гривень (платіжне доручення № 1 від 12 вересня 2016 року), внесену ОСОБА_9 за ОСОБА_7 , - постановлено повернути заставодавцю на його вимогу.
По справі вирішено питання про судові витрати та речові докази.
За вироком суду, 02 серпня 2016 року заступник голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 , перебуваючи на робочому місці, розташованому за адресою: м. Київ, площа Лесі Українки, 1, викликав до свого робочого кабінету виконувача обов'язків директора Департаменту агропромислового розвитку Київської облдержадміністрації ОСОБА_13 , яка перебувала у його підпорядкуванні як підлегла, та пред'явив їй розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 341-к від 01 серпня 2016 року про призначення виконуючим обов'язки директора вказаного Департаменту іншої особи та запропонував останній написати заяву на відпустку, та одночасно заяву на звільнення з займаної посади за згодою сторін після закінчення відпустки, що остання і зробила.
Разом з цим, під час вказаної розмови ОСОБА_13 , маючи на меті у подальшому працевлаштуватись до іншого державного органу України, запитала у ОСОБА_7 дозволу щодо можливості її звільнення з роботи за переведенням до іншої державної установи, на що останній їй нічого не відповів, після чого ОСОБА_13 покинула приміщення службового кабінету.
У вказаний період часу у заступника голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 виник умисел на одержання для себе шляхом вимагання у ОСОБА_13 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів з використанням свого службового становища за подальше вирішення питання щодо її безперешкодного звільнення у зв'язку з переведенням на інше місце роботи.
Так, 15 серпня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи на робочому місці за вищевказаною адресою, під час ще однієї розмови з ОСОБА_13 з приводу дозволу на написання заяви про звільнення за переведенням на інше місце роботи, реалізовуючи свій злочинний умисел, маючи на меті незаконно збагатитись шляхом одержання неправомірної вигоди від останньої, висунув ОСОБА_13 протиправну вимогу про необхідність передачі йому неправомірної вигоди за невчинення перешкод у її звільненні у зв'язку з переведенням на інше місце роботи.
У подальшому, 16 серпня 2016 року ОСОБА_14 подано до Київської обласної державної адміністрації лист Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС від 16 серпня 2016 року з проханням щодо її звільнення в порядку переведення, для подальшого працевлаштування до вказаного державного органу, а також власну письмову заяву про звільнення її з займаної посади в порядку переведення, яка датована цим же числом.
23 серпня 2016 року ОСОБА_15 , прибувши до Київської обласної державної адміністрації для з'ясування результату розгляду листа з проханням про її переведення та прийняте керівництвом адміністрації рішення, зустріла ОСОБА_7 та попрохала останнього завізувати розпорядження про звільнення її з займаної посади у зв'язку з переведенням, а не за згодою сторін, на що останній зазначив, що питання щодо звільнення її з роботи у зв'язку з переведенням може бути вирішено лише за умови надання йому неправомірної вигоди.
В свою чергу ОСОБА_13 , розуміючи, що ОСОБА_7 є її безпосереднім керівником, відповідно до своїх службових повноважень організовує підготовку та візує проекти розпоряджень голови Київської облдержадміністрації та без погодження ОСОБА_7 питання про її звільнення за переведенням не може бути позитивно вирішено, та в разі її незгоди на висунуту ОСОБА_7 вимогу, останній, використовуючи свої службові повноваження та надану йому владу, буде здійснювати перешкоди у її трудовій діяльності, зокрема під час процедури звільнення з вказаної посади у Київській обласній державній адміністрації та переведення до іншого державного органу, вимушена була погодитись на незаконну вимогу про передачу йому грошових коштів.
06 вересня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи на робочому місці за вищевказаною адресою, під час розмови з ОСОБА_13 , продовжуючи свої злочинні дії, направлені на одержання неправомірної вигоди для себе з використанням свого службового становища, повторно висунув ОСОБА_13 вимогу про необхідність передачі йому за вирішення питання про безперешкодне звільнення її з посади у зв'язку з переведенням до іншого державного органу, неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 200 000 грн., що є неправомірною вигодою у великому розмірі.
У подальшому, заступник голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_16 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_13 , побоюючись бути викритим у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, з метою одержання від ОСОБА_13 неправомірної вигоди у виді грошових коштів в сумі 200 000 грн. залучив, як пособника, ОСОБА_8 , який обіймав посаду начальника управління лікувально-профілактичної допомоги Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації та відповідно до розподілу обов'язків між керівництвом Київської ОДА підпорядковувався ОСОБА_7 і якому було достовірно відомо про злочинні наміри останнього.
ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: м. Київ, площа Лесі Українки, 1 у приміщені Київської ОДА, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди, діючи за попередньою домовленістю із ОСОБА_8 , повідомив ОСОБА_13 про те, що із нею зв'яжеться раніше невідома особа, маючи при цьому на увазі ОСОБА_8 , з приводу обставин подальшої передачі для нього раніше обумовленої суми неправомірної вигоди.
Того ж дня близько 17 год. ОСОБА_8 , діючи за попередньою домовленістю із ОСОБА_7 , усвідомлюючи свою роль пособника у вчиненні злочину, діючи умисно, з метою приховування своєї та ОСОБА_7 протиправної діяльності, здійснив телефонний дзвінок з абонентського номеру НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_17 , який не був обізнаний щодо протиправних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на абонентський номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який використовувала ОСОБА_13 та під час розмови попросив останню прибути на перший поверх приміщення Київської ОДА за адресою: м. Київ, площа Лесі Українки, 1, для спілкування.
Після цього ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний намір на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_18 для подальшої передачі ОСОБА_7 , з метою приховати свої та останнього злочинні дії, попросив невстановлену під час досудового слідства особу чоловічої статі одержати від ОСОБА_13 вищевказані грошові кошти.
Після цього ОСОБА_13 , виконуючи вказівку ОСОБА_8 , прибула на перший поверх, а саме до приміщення вестибюлю Київської ОДА, де до неї, за попередньою домовленістю із ОСОБА_8 , підійшла невстановлена досудовим слідством особа чоловічої статі, яка у завуальованій формі запропонувала ОСОБА_13 передати грошові кошти для подальшої передачі їх ОСОБА_7 , на що остання відмовилась.
09 вересня 2016 року о другій половині дня ОСОБА_7 , продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_13 , перебуваючи на робочому місці за вищевказаною адресою, повідомив ОСОБА_8 про необхідність зустрічі з ОСОБА_13 з метою одержання від останньої неправомірної вигоди за вчинення на користь останньої дій з використанням свого службового становища.
Відразу після цього ОСОБА_8 , діючи умисно та узгоджено з ОСОБА_7 , зустрівся з ОСОБА_13 на 7-му поверсі будівлі Київської обласної державної адміністрації біля приймальні ОСОБА_7 , після чого вивів її на вулицю, де у завуальованій формі висунув останній вимогу про необхідність передачі йому грошових коштів в сумі 200 000 грн. за сприяння ОСОБА_7 у вирішенні питання щодо безперешкодного звільнення її з посади у Київській обласній державній адміністрації. Також під час вказаної розмови ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_13 , що вказані гроші вона повинна передати в обумовлені час та місці біля станції метро «Теремки» у м. Києві поблизу виходу в напрямку Одеського ринку невідомій ОСОБА_13 особі жіночої статі, маючи при цьому на увазі ОСОБА_19 , яка не була обізнана у злочинних намірах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на що ОСОБА_13 відповіла згодою.
Того ж дня, близько о 19 год. 10 хв. у зазначеному ОСОБА_8 місці біля станції метро «Теремки» в м. Києві, ОСОБА_13 на виконання протиправної вказівки ОСОБА_8 передала громадянці ОСОБА_20 для подальшої передачі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 раніше обумовлену неправомірну вигоду у сумі 200 000 грн., що більше ніж у двісті разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є великим розміром, за подальше вирішення ОСОБА_7 питання щодо її звільнення у зв'язку з переведенням на інше місце роботи.
Відразу після цього ОСОБА_8 , який перебував поряд з місцем зустрічі ОСОБА_13 та ОСОБА_20 та спостерігав за діями вказаних осіб, був затриманий слідчими, в результаті чого протиправна діяльність ОСОБА_7 і ОСОБА_8 була зупинена.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані судом за ч.3 ст.368 КК України, як одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь - якої дії з використанням наданої її влади та службового становища, предметом якого була неправомірна вигода у великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди;
Дії ОСОБА_8 кваліфіковані судом за ч.5 ст.27 ч.3 ст.368 КК України, як пособництво в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої її влади та службового становища, предметом якого була неправомірна вигода у великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 в поданих апеляційних скаргах з доповненнями просять вирок суду скасувати, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Вважають, що в ході судового розгляду обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України за висунутим обвинуваченням, досліджені судом неповно та з істотним порушенням вимог КПК України, що потягло за собою винесення незаконного, необгрунтованого та невмотивованого судового рішення.
В обгрунтування апеляційних вимог зазначають, що 02 вересня 2016 року ОСОБА_15 звернулась із заявою до ДЗЕ НПУ в Київській області про те, що на її думку, посадові особи Київської обласної державної адміністрації вимагають у неї грошові кошти та штучно здійснюють умови, які унеможливлюють її переведення на іншу посаду.
Однак, матеріали кримінального провадження не містять інформації про те, яким чином заява ОСОБА_21 від 02 вересня 2016 року потрапила із ДЗЕ НПУ в Київській області до ДЗЕ Національної поліції України.
За доводами апелянтів, із вироку суду не зрозуміло, на яких матеріалах базувалась викладена слідчим кваліфікуюча ознака кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 cт.190 КК України, а саме особливо великий розмір, оскільки ОСОБА_13 про суму коштів у заяві не зазначала.
Посилаються на процесуальні порушення при визначенні підслідності даного кримінального провадження, яке було розпочате прокурором за заявою потерпілої ОСОБА_13 , відомості по якій були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 вересня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, а тому згідно приписів ст.216 КПК України дане кримінальне правопорушення віднесено до підслідності слідчих Національної поліції.
Тому, розпочавши кримінальне провадження, прокурор на підставі ч.7 ст.214 КПК України зобов'язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня, передати з дотриманням правил підслідності наявні у нього матеріали до слідчих органів Національної поліції для проведення досудового розслідування.
Проте всупереч приписам процесуального закону, органи прокуратури з 02 вересня по 09 вересня 2016 року, тобто протягом 7 днів, здійснювали досудове розслідування з порушенням визначеної ст.216 КПК України підслідності, в ході чого було проведено ряд слідчих дій, спрямованих на отримання доказів, у тому числі й негласні слідчі (розшукові) дії, результати яких покладені в основу обвинувального вироку.
Таким чином, за доводами апелянтів, враховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами повноважень, наданих їм процесуальним законом, на підставі ст. 87 КПК України слід визнати недопустимими докази, які були зібрані у період з 02 вересня по 09 вересня 2016 року.
У зв'язку із порушенням вимог ст.214 та ст.218 КПК України при визначенні підслідності даного кримінального провадження та проведення розслідування не уповноваженим органом, вважають, що усі докази, які були зібрані у вказаному кримінальному провадженні, повинні бути визнані судом недопустимими відповідно до вимог ст.89 КПК України.
Щодо проведення НСРД, апелянти зазначають, що згідно протоколу від 19 вересня 2016 року за результатами контролю за вчиненням злочину у кримінальному провадженні оперативні співробітники провели негласну слідчу дію з контролю за вчиненням злочину шляхом проведення спеціального слідчого експерименту, тобто в іншій формі, ніж зазначено у постанові прокурора від07 вересня 2016 року про контроль за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину. Тобто оперативні співробітники провели негласну слідчу дію не у тій формі, про яку зазначено прокуророму постанові.
Вважають, що в даному кримінальному провадженні проведення негласної слідчої дії не в тій формі, про яку зазначає прокурор у постанові, є провокацією.
Захисник та обвинувачений вважають, що протокол огляду та вручення грошових коштів від 07.09.2016 (том 1 а.с. 55-158), протокол за результатами виконання постанови від 19.09.2016 (том 3 а.с. 166-169), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 06.09.2016 (том 3 а.с. 148-150), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 06.09.20216 (том 3 а.с. 151-154), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 06.09.2016 (том 3 а.с. 155-157), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 07.09.20216 (том 3 а.с. 158-159), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 07.09.2016 (том 3 а.с. 160-163), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 19.09.20216 (том 3 а.с. 164-165), протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 19.09.2016 (том 3 а.с. 170-177), протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 21.09.2016 (том 3 а.с. 183-185) про проведення контролю за вчиненням злочину, є недопустимими доказами, так як вони є наслідками негласної слідчої дії, про проведення якої прокурор рішення не приймав.
Також вважають необхідним визнати такими, що не мають доказового значення для обґрунтування винуватості ОСОБА_7 похідні від недопустимих доказів, а саме - дані про факти і обставини, які зафіксовані у висновку експерта №388 хс від 11.10.2016 (том 2 а.с. 169-174), висновку експерта № 1272/тдд від 07.11.2016 (том 2 а.с. 155-162) а також речові докази.
Звертають увагу на те, що в обвинувальному акті по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, не зазначено, в якій редакції Закону України про кримінальну відповідальність обвинувачується ОСОБА_7 .
Ухвалюючи вирок, суд не звернув уваги на вказані порушення і також не зазначив, в редакції якого Закону України про кримінальну відповідальність за ч. 3 ст. 368 КК України ОСОБА_7 визнано винуватим, та не враховано те, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 , спрямовані на реалізацію його злочинного умислу, мали місце упродовж серпня-вересня 2016 року. У період часу з 05 квітня 2001 року (перша редакція) до 09 жовтня 2023року (моменту постановлення вироку) зміст диспозицій та санкцій частин статті 368 КК України змінювався декілька разів.
Також, як зазначають апелянти, мотивувальна частина вироку в порушення ст.374 КПК України не містить посилання суду на мотиви призначення ОСОБА_7 покаранняу виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців з конфіскацією майна частини майна, яке є власністю ОСОБА_7 , з позбавленням права обіймати певні посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки, що згідно ч.1 ст.412 КПК України є істотним порушенням кримінаньного процесуального закону.
При цьому, судом у вироку не зазначено про орган (державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установах та організаціях), на який поширюється рішення про позбавлення права обіймати певні посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на два роки.
Також посилаються на те, що мотивувальна частина вироку не містить посилання суду на додатковий вид покарання як конфіскація майна, що є обов'язковим для суду. Водночас резолютивна частина вироку містить посилання суду на додатковий вид покарання у виді конфіскації частини майна яке є власністю ОСОБА_7 .
При вирішенні питання про відшкодування процесуальних витрат суд не мотивував, чому ухвалив рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта: 1852 грн. 34 коп. за висновок експерта № 1272/тдд, а з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта: 1587 грн. 72 коп. за висновок експерта № 388хс.
Також, як зазначають апелянти, судом не було встановлено дату складання протоколу огляду та вручення ОСОБА_13 грошових коштів (том 1 а. с. 55-58), що має істотне значення для правильного вирішення справи. Зокрема, протокол має виправлення у даті його складання, а саме цифра 8 виправлена на цифру 7. Таким чином, наданий прокурором протокол огляду та вручення грошових коштів викликає сумнів у його достовірності.
Незважаючи на те, що захисник просив відновити судовий розгляд для з'ясування точної дати складання протоколу огляду та вручення грошових коштів, шляхом повторного допиту свідка: ОСОБА_13 , а також допиту нових свідків: ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , проте в задоволенні клопотання судом було відмовлено, що також свідчить про неповноту судового розгляду.
В обгрунтування апеляційних доводів про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження посилаються на ряд протоколів НСРД, зокрема від 08 вересня 2016 року та 09 вересня 2016 року, дані яких свідчать про те, що ОСОБА_7 не бажав спілкуватись із ОСОБА_13 , та будь-яких вимог щодо передачі йому грошових коштів не озвучував, як і не повідомляв про те, що потрібно буде передати грошові кошти через іншу особу.
Як стверджується в поданих апеляційних скаргах, матеріали справи свідчать про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій.
Також захисник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що за фактичними обставинами справи дії ОСОБА_7 необхідно було кваліфікувати за ч.2 ст.369-2 КК України (в редакції Закону від 13.05.2014 № 1261/VІІ, чинній станом на 09 вересня 2016 року), як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
За наслідками апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 просить оскаржуваний вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Захисник ОСОБА_9 за наслідками апеляційного розгляду просить вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі із доповненнями обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати, вважаючи його незаконним, у зв'язку з однобічністю, неповнотою, упередженістю і необ'єктивністю досудового розслідування та судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам провадження та істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону.
В обгрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що під час досудового розслідування, а також як під час розгляду справи судом по суті, було порушено вимоги ст. 22 КПК України, оскільки не вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з'ясування яких має істотне значення для правильного вирішення справи.
Просить врахувати, що в своїх показаннях в суді першої інстанції він зазначав, що ввівши в оману ОСОБА_13 , хотів заволодіти її коштами, які були йому необхідні для проведення медичної операції.
Заперечує факт спілкування з ОСОБА_7 з приводу пособництва у отримані грошових коштів від ОСОБА_13 .
Звертає увагу суду, що матеріали провадження не містять доказів спілкування з ОСОБА_7 з приводу посередництва з передачі коштів, даний факт не було зафіксовано та задокументовано як матеріалами НСРД, так і не підтверджено показаннями свідків.
Крім цього вказує, що перебуваючи в коридорі КОДА та спілкуючись з ОСОБА_13 , він конкретну суму не називав, а лише сказав, що може вирішити її питання за кошти, які вона зможе йому передати.
Даючи аналіз доказам, які були досліджені судом, апелянт стверджує, що обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні вищевказаного злочину було пред'явлено передчасно, без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, досудове слідство у якій було проведено не в повному обсязі і взагалі не виявлені обставини, які викривають ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.
Як вважає обвинувачений, даних, які підтверджують вину ОСОБА_8 у інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, - не здобуто.
Вважає, що вирок суду щодо нього побудований на припущеннях, з використанням вибіркових тез іноземною мовою, які стосуються спілкування ОСОБА_7 із ОСОБА_13 .
За наслідками апеляційного розгляду просить постановлений щодо нього вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Підтримавши апеляційну скаргу ОСОБА_8 , його захисник ОСОБА_10 посилається на порушенням вимог ст.214 КПК України при визначенні підслідності кримінального провадження по обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, та проведення розслідування не уповноваженим органом, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Стверджує, що усі докази, які були зібрані у даному кримінальному провадженні, є недопустимими доказами в силу положень статті 89 КПК України.
На допущені порушення кримінального процесуального закону суд першої інстанції увагу не звернув і ухвалив щодо ОСОБА_8 обвинувальний вирок, який не відповідає вимогам ст.370 КПК України, оскільки є незаконним та необґрунтованим.
ОСОБА_12 в поданій апеляційні скарзі просить вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року змінити у частині вирішення долі речових доказів.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що в рамках даного кримінального провадження, 09 вересня 2016 року проведено обшук житла за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 січня 2010 року, та в якому вона постійно проживає.
Під час проведення обшуку було вилучено грошові кошти в сумі 19 804 дол. США та 19 616 грн.
Просить врахувати, що у зауваженнях до протоколу обшуку від 09 вересня 2016 року ОСОБА_12 було зазначено, що вилучені грошові кошти належать саме їй.
Апелянт посилається на те, що згідно пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються в одержанні неправомірної вигоди в сумі 200 000 грн., які одразу були вилучені слідчим під час затримання 09 вересня 2016 року, а відтак вилучені у ОСОБА_12 в ході проведення обшуку грошові кошти в сумі 19 804 дол. США та 19 616 грн., не можуть вважатися речовими доказами, оскільки не відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, та не мають жодного відношення до даного провадження.
Як зазначає апелянт, суд першої інстанції всупереч приписам ст.100 КПК України не вирішив питання про долю вилучених у неї грошових коштів.
Просить врахувати, що її майновий стан дозволяв мати власні заощадження, а саме готівкові грошові кошти в сумі 19 804 дол. США та 19 616 грн., які були у неї виявлені та вилучені під час проведення обшуку 09 вересня 2016 року. Приналежність цих коштів ОСОБА_7 не доведено.
За наслідками апеляційного розгляду просить вирок суду в частині вирішення долі речових доказів змінити, повернути ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 19 804 дол. США та 19 616 грн., які були вилучені 09 вересня 2016 року слідчим Генеральної прокуратури України під час проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_3 .
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинувачених та їх захисників на підтримку поданих апеляційних скарг з доповненнями, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та вважав вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим, дослідивши за клопотанням учасників судового провадження матеріали кримінального провадження, проаналізувавши апеляційні доводи, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинувачених, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_12 підлягає задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Згідно статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.3 ст.374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Статтею 94 КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Суд першої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно дослідив всі обставини кримінального провадження за висунутим обвинуваченням, свій висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.368 КК України, обґрунтував доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку, а саме:
- показаннями допитаної в суді першої інстанції свідка ОСОБА_13 , яка показала, що працювала на посаді виконуючої обов'язки директора департаменту Київської областної державної адміністрації. На той час діяла програма по відшкодуванню сільськогосподарським товаровиробникам ставок по залучених кредитах на с/г роботи. Була створена комісія, якою приймалися колегіальні рішення про проведення відшкодувань. В кінці липня 2016 року заступник голови КОДА ОСОБА_26 , який курував очолюваний нею департамент, викликав її до себе та сказав писати заяву на відпустку та звільнення, проте причин для цього не пояснив. Запитала, чи може вона звільнитися за переведенням, на що ОСОБА_26 відповів: «ти ще хочеш щось вимагати?». Перебуваючи у відпустці, знайшла іншу роботу, після чого звернулась до голови КОДА і ОСОБА_27 з заявою про погодження на переведення. Губернатор підписав заяву, проте ОСОБА_7 заяву не погоджував, зазначаючи про те, що вона неправильно себе вела, оскільки вирішувала питання про відшкодування коштів товаровиробникам без погодження з ним. Просила ОСОБА_7 завізувати розпорядження, однак він не погоджувався та став вимагати від неї гроші. Коли вона в черговий раз прийшла до ОСОБА_27 , він написав суму 200 тисяч, на що вона погодилась. В період з 02 вересня 2016 року по 09 вересня 2016 року ОСОБА_26 зателефонував їй і сказав: неси. Коли принесла гроші, сказав, що з нею зв'яжуться. Після цього їй хтось зателефонував і сказав спуститися вниз у вестибюль, що вона і зробила. Підійшов якийсь чоловік у футболці, у якого на правій руці було татуювання. На запитання, де розпорядження, сказав, що не знає, але якщо готові, то давайте. Вона була схвильована і нервувала, тому нічого цьому чоловікові не сказала. Коли вона знову зустрілась з ОСОБА_28 , він був дуже розлючений. Наступного дня вона знову прийшла до приймальні ОСОБА_7 , однак з нею не хотіли говорити та не дали розпорядження про звільнення та трудову книжку. Оскільки не мала такої суми коштів, яку вимагав ОСОБА_26 , вирішила звернутися в поліцію та написала заяву про вимагання у неї коштів. Їй виділили необхідні кошти за участю понятих, надали для фіксування камеру.
Також повідомила, що до неї підійшов чоловік, як пізніше виявилося, це був ОСОБА_8 та запитав, що ж так. Сказала, що не знає, просить підпис на розпорядженні. Він, ОСОБА_29 , пішов до кабінету ОСОБА_27 , а вона стояла очікувала на отримання розпорядження про переведення. Потім ОСОБА_29 знову підійшов та запропонував вийти. Сіли на лавку. ОСОБА_29 каже, напишу, а вона скаже, чи погоджується. Написав 250 тисяч, на що відповіла, що такої суми немає, може в розстрочку 200 тисяч, які мала при собі. ОСОБА_29 сказав відвезти грші на станцію метро «Теремки» і там передати. Коли направлялася туди, її телефонувала невідома молода особа. Коли прибула на місце, вона знову зателефонувала. При зустрічі гроші передала молодій жінці, яка була з ОСОБА_30 , а потім їх затримали. Відмічає, що заступник голови КОДА ОСОБА_26 за посадою був її куратором та обов'язково була необхідна його віза на розпорядженні про звільнення. Першу заяву писала на відпустку, з подальшим звільненням. Потім, коли погодили можливість звільнення з переведенням, запросили в адміністрацію, щоб переписала заяву на переведення згідно листа ДПІ, що і зробила в кабінеті голови. Він її підписав, однак треба було ще візу ОСОБА_31 , голова адміністрації, ще сказав, що у неї проблеми фінансові з ОСОБА_32 , і їх треба вирішувати. З приводу передачі коштів спілкувалася лише з ОСОБА_28 в його кабінеті без сторонніх осіб. ОСОБА_29 не міг чути цієї розмови та з'явився пізніше. Погодилася передати гроші на вимогу ОСОБА_27 , оскільки не могла отримати трудову книжку і нормально влаштуватися на нову роботу за переведенням. З цього приводу неодноразово запитувала в кадрах, чому не підписане розпорядження, на що відповідали, що не підписує ОСОБА_33 . Відмічає, що перший раз її телефонував не ОСОБА_34 , а це була інша особа, в футболці та з татуюванням на руці, а з ОСОБА_30 зустрілася лише наступного дня. Знала, що ОСОБА_29 має безперешкодний доступ до ОСОБА_35 . Вважає, що ОСОБА_26 та ОСОБА_29 діяли спільно по вимаганню та передачі їм коштів, оскільки коли ОСОБА_29 вийшов з кабінету ОСОБА_27 , на його пропозицію вона вийшла на вулицю, де спілкувалися про необхідність передачі 250 тисяч за отримання завізованого розпорядження. Лише в жовтні 2016 року вона була звільнена за переведенням.
- показаннями допитаного в суді першої інстанції свідка ОСОБА_17 про те, що він працював баристою в кав'ярні в приміщенні ЦВК, на той час користувався телефоном НОМЕР_3 . Пригадує, що на початку вересня 2016 року до нього підійшов чоловік, який замовив каву, та попросив телефон, щоб зателефонувати. Спочатку він не міг додзвонитися, а потім це йому вдалося, він з кимось переговорив та повернув телефон. З змісту розмови чув, що він комусь сказав, що уже чекає на першому поверсі, пропонував вийти в хол. Потім до цього чоловіка вийшла жінка і вони спілкувалися, проте він дальше за ними не спостерігав. За його участі проводилось впізнання і він впізнавав цього чоловіка.
- показаннями свідка ОСОБА_19 , яка зазначила, що перебувала на роботі в «Ощадбанку». На початку вересня 2016 року їй зателефонував ОСОБА_29 та запропонував зустрітися. При зустрічі ОСОБА_29 просив прокунсультувати його знайому, як краще покласти гроші на депозит. Зустріч мала відбутись на вулиці Глушкова в м. Києві, куди вони приїхали з ОСОБА_30 на мотоциклі. Очікували на якусь жінку. Вона стояла з собачкою на узбіччі біля станції метро, а ОСОБА_29 неподалік. До них підійшла жінка, при якій був пакунок, який вона поклала до її сумки, після чого їх затримали. При понятих у неї з сумки вилучили пакунок з 200 тисячами гривень, які їй дала незнайома жінка, на прохання ОСОБА_36 яку вона мала проконсультувати.
- показаннями свідка ОСОБА_37 , яка повідомила, що працює в КОДА начальником управління. Пригадує, що в 2016 році ОСОБА_38 просила роздрукувати в загальному відділі проект розпорядження про її звільнення, що вона зробила.
- показаннями свідка ОСОБА_39 про те, що в 2016 році вона працювала на посаді начальника управління персоналом КОДА. Пригадує, що ОСОБА_38 написала заяву про звільнення в зв'язку з переведенням, яка надійшла до них з резолюцією голови: «до розпорядження». Існувала затверджена процедура підписання документів. Першим підписував ОСОБА_26 , потім ОСОБА_40 та інші. Проте, голова міг підписати розпорядження і без підпису заступника. Розпорядження роздрукували, вона завізувала та поклала на підпис ОСОБА_7 . Секретар ОСОБА_7 повернув проект розпорядження без його підпису. ОСОБА_38 запитувала, чому так, на що їй відповіла, що її невідомо, з яких причин розпорядження не було підписано. Вона носила розпорядження в приймальну голови без підписів відповідальних осіб, однак його знову повернули.
- показаннями свідка ОСОБА_41 , який зазначив, що літом 2016 року працював начальником юридичного управління КОДА. Знає ОСОБА_42 , яка працювала в.о. директора департаменту АПК КОДА. Пригадує, що візував розпорядження про її звільнення, а потім про звільнення з переведенням. На заяві була резолюція голови: «до розпорядження». Чи був на заяві підпис ОСОБА_27 , не пригадує;
- показаннями свідка ОСОБА_43 , яка повідомила, що в серпні 2016 року працювала помічником заступника керівника апарату КОДА, також виконувала функції секретаря в приймальній ОСОБА_7 . Також знала ОСОБА_36 , який працював в департаменті охорони здоров'я адміністрації та інколи відвідував кабінет ОСОБА_27 , брав участь в робочих нарадах. ОСОБА_38 працювала на посаді директора департаменту АПК, куратором якого був ОСОБА_33 . Чи приходила ОСОБА_38 в кабінет до ОСОБА_27 09 вересня 2016 року, не пригадує. Також повідомила, що їй телефонував ОСОБА_29 і просив скинути номер телефону ОСОБА_44 на номер телефону,з якого він телефонував, що вона і зробила.
- показаннями свідка ОСОБА_45 про те, що він обіймав посаду голови Київської обласної державної адміністрації (КОДА). Одним з його заступників був ОСОБА_7 . Він був незадоволений роботою департаменту АПК, яким керувала ОСОБА_46 . Остання мала намір звільнятися, неодноразово приходили з проектом розпорядження про її звільнення, однак на зворотній стороні не було підписів-резолюцій керівників, в тому числі заступника ОСОБА_47 . Він повідомив ОСОБА_48 , щоб усі питання вона вирішувала з заступниками, маючи на увазі візуванняними проекту розпорядження про звільнення, яке було обов'язковим. Щодо наявності ще однієї заяви ОСОБА_44 про звільнення з переводом, то деталей щодо цього не пригадує.
- показаннями свідка ОСОБА_49 , який повідомив, що в серпні 2016 року працював директором департаменту протидії та запобігання корупції КОДА. Візував проект розпорядження про звільнення ОСОБА_50 . Пригадує, що приносили два проекти розпоряджень за однією датою. Коли принесли другий, сказали, що в попередньому була помилка і він анулював підпис на першому варіанті проекту.
- показаннями допитаної в суді першої інстанції свідка ОСОБА_51 , яка повідомила, що в серпні-вересні 2016 року працювала на посаді начальника загального відділу КОДА. Якщо на документах, в тому числі про звільнення, були відсутні підписи заступників, то складається протокол розбіжностей, який подається на розгляд голові.
- показаннями допитаної в суді першої інстанції свідка ОСОБА_52 , яка зазначила, що в вересні 2016 року вона працювала в управлінні персоналом КОДА. Готувала проекти розпоряджень про звільнення ОСОБА_44 за вказівкою начальника управління ОСОБА_53 . Формулювань підстав звільнення не пригадує. З цього приводу з ОСОБА_54 , ОСОБА_28 та ОСОБА_30 , не спілкувалася.
Також обвинувальний вирок суд першої інстанції обгрунтував письмовими доказами, зокрема:
- заявою ОСОБА_13 до ДЗЕ НПУ в Київській області, в якій вона зазначає, що заступник голови КОДА вимагає принести гроші в якості «відкату», які вона ніби-то отримала в ході компенсації згідно діючої бюджетної програми, і лише тоді вирішиться питання з її можливим переведенням;
- протоколом огляду та вручення грошових коштів, згідно якого в присутності понятих попередньо помічені спеціальним барвником грошові кошти в сумі 200 тисяч гривень були вручені ОСОБА_13 для подальшої передачі як неправомірну вигоду;
- протоколом затримання ОСОБА_19 , згідно якого в неї в сумці було виявлено та вилучено пакет з 200 тисячами гривень, який вона отримала перед затриманням від невідомої жінки;
- постановою про визнання речовими доказамигрошових коштів в сумі 200 тисяч гривень,вилучених у ОСОБА_19 , на які, як видно з ухвали слідчого судді, накладено арешт та які, як видно з протоколу, були оглянуті;
- протоколом обшуку в службових кабінетах ОСОБА_55 , ОСОБА_7 , ОСОБА_39 та приміщенні відділу кадрів, канцелярії і Департаменту АПК, згілно якого були виявлені та вилучені комп'ютерну техніку, речі та документи, зокрема особові справи ОСОБА_56 , ОСОБА_27 , ОСОБА_44 , заяву ОСОБА_44 від 02 серпня 2016 року про звільнення та заяву ОСОБА_44 від 16.08.2016 року про звільнення в зв'язку з переведенням, лист ІНФОРМАЦІЯ_3 , проекти розпорядження б/н про звільнення ОСОБА_44 без підпису ОСОБА_56 , копії яких долучені до матеріалів та досліджені судом;
- протоколом обшуку, який проведений як невідкладний, в квартирі АДРЕСА_4 , що належить на праві власності ОСОБА_12 де було вилучено грошові кошти, мобільні телефони та інші речі і документи,які відмічені. В подальшому, як видно з ухвали слідчого судді, надано дозвіл на проведення зазначеного обшуку;
- протоколом огляду речей, добровільно виданих ОСОБА_19 під час її затримання 09 червня 2016 року, зокрема мобільних телефонів, на які, як видно з ухвали слідчого судді, накладено арешт;
- протоколом огляду грошових коштів, які були вилучені під час затримання ОСОБА_8 ;
- протоколом огляду речей, вилучених у ході проведення 09 вересня 2016 року особистого обшуку ОСОБА_8 , зокрема мобільного телефону «Нокіа», де на робочому екрані виявлено контакти: «Любко», «Любко секретар інна», «Любко 2», також відмічено з'єднання 18.13 год з контактом « ОСОБА_57 », тривалість розмови 46 сек., та неприйнятий виклик від «Любко» о 20.06 год.; смартфона, планшета та інших речей і документів;
- висновком експерта №1272/тдд, згідно якого надані на дослідження грошові кошти в сумі 200 тисяч гривень, номіналом по 500 грн., відповідають аналогічним грошовим знакам, що знаходяться в офіційному обігу на території України
- висновком експерта № 388хс, згідно якого серед грошових коштів на загальну суму 200 000 грн.виявлено купюри зі слідами спеціальної хімічної речовини, яка однакова, в межах вивчених фізико-хімічних властивостей, зі спеціальною хімічною речовиною, наданою в якості зразка порівняння;
- копіями документів особових справ на ОСОБА_36 та ОСОБА_27 , в тому числі посадових інструкцій, які є доказами того, що вони є службовими особами;
- протоколом огляду мобільного телефону, вилученого під час затримання ОСОБА_8 ,де відмічено та зафіксовано контакти 09 вересня 2016 року в т.ч. з абонентом « ОСОБА_58 », « ОСОБА_59 » та іншими;
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів, здійсненого на підставі ухвали слідчого судді, щодо вхідних та вихідних з'єднань з відповідних номерів, якими користуються ОСОБА_29 , ОСОБА_26 , ОСОБА_60
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, згілно якого свідок ОСОБА_17 серед предявлених йому фотознімків впізнав ОСОБА_36 , як особу, з якою він спілкувався та якій надавав свій телефон, з якого ОСОБА_29 телефонував двічі на невідомий номер з приміщення КОДА;
- протоколом слідчого експериментуза участі ОСОБА_17 , згідно якогосвідок ОСОБА_17 на місці показав та розповів про обставини передачі телефону чоловікові, який двічі з нього робив телефонні дзвінки;
- довідкою з аналізом технічної інформації про з'єднання абонентських номерів ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_45 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_61 ;
- протоколом огляду електронного накопичувача та інформації, яка міститься в ньому, зокрема відео фіксації зображень з камер спостереження КОДА;
- протоколом огляду предметів, зокрема речей та документів у операторів мобільного зв'язку;
- протоколом огляду речей (документів), вилучених під час обшуку 09 вересня 2016 року у приміщенні управління персоналом КОДА, а саме заяви ОСОБА_44 , проектів розпоряджень про звільнення ОСОБА_44 , листа Броварської ОДПІ, документів з особової справи ОСОБА_50 . Зазначені документи в подальшому, згідно постанови слідчого, визначені речовими доказами;
- протоколом слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_62 , який на місці показав про обставини спілкування з невідомою жінкою в КОДА;
- протоколом огляду обладнання, на яке здійснюється запис з камер відео спостереження, що розташовані в місцях загального користування адмінбудівлі КОДА;
- постановою про залучення ОСОБА_13 до проведення негласних слідчих (розшукових)дій;
- постановами старшого групи прокурорів про проведення негласних слідчих (розшукових) дії-контролю за вчиненням злочину;
- матеріалами розсекречених негласних слідчих (розшукових) дій.
Оцінивши наведені вище докази, суд першої інстанції визнав їх належними та допустимими, зібраними з дотриманням вимог КПК України, якими поза розумним сумнівом доводиться винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, - одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь - якої дії з використанням наданої її влади та службового становища, предметом якого була неправомірна вигода у великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.368 КК України - пособництво в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої її влади та службового становища, предметом якого була неправомірна вигода у великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Так, відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає за умови, що службова особа одержала її за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу, про що зазначив і Верховний Суд України, виклавши свою позицію в цій частині у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво». Тобто, кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди у розумінні диспозиції ч.3 ст. 368 КК України настає тоді, коли одержання неправомірної вигоди особою відбувається в обмін на вчинення чи невчинення нею в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Як правильно вказав у вироку суд першої інстанції, проаналізувавши письмові докази, обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді заступника голови Київської обласної державної адміністрації викликав до свого робочого кабінету виконувача обов'язків директора Департаменту агропромислового розвитку Київської облдержадміністрації ОСОБА_13 , яка перебувала у його підпорядкуванні як підлегла, та пред'явив їй розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 341-к від 01 серпня 2016 року про призначення виконуючим обов'язки директора вказаного Департаменту іншої особи та запропонував останній написати заяву на відпустку, та одночасно заяву на звільнення з займаної посади за згодою сторін після закінчення відпустки, маючи на меті незаконно збагатитись шляхом одержання неправомірної вигоди від останньої висунув протиправну вимогу про необхідність передачі йому неправомірної вигоди за невчинення перешкод у подальшому її звільненні у зв'язку з переведенням на інше місце роботи. ОСОБА_7 залучив як пособника з метою одержання від ОСОБА_13 неправомірної вигоди у виді грошових коштів в сумі 200 000 грн. ОСОБА_8 , який обіймав посаду начальника управління лікувально-профілактичної допомоги Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації та відповідно до розподілу обов'язків між керівництвом Київської ОДА підпорядковувався ОСОБА_7 і якому було достовірно відомо про злочинні наміри останнього.
Досліджені судом у кримінальному провадженні докази доводять, що дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 носили завчасно домовлений та узгоджений характер та були спрямовані на реалізацію умислу з наміром отримати неправомірну вигоду.
Досліджені судом докази в їх сукупності дають суду достатні підстави прийти до висновку, що ОСОБА_29 діяв не на власний розсуд або спонтанно, як він відмічає. По суті він діяв за завчасно спланованим планом реалізації спільного умислу з ОСОБА_26 , про що свідчить характер та послідовність його дій, залучення інших осіб, які не були обізнані про їх спільний злочинний умисел, неодноразові телефонні дзвінки ОСОБА_63 в день передачі ОСОБА_54 та отримання коштів від неї, конспірація своїх дій шляхом залучення засобів зв'язку випадкових осіб, з яких телефонував ОСОБА_64 , використання в розмові з ОСОБА_54 надуманих реплік на кшталт отримання коштів за стоматологічні послуги, заходження в кабінет до ОСОБА_27 , в день передачі коштів.
Посилання сторони захисту на те, що із вироку суду не зрозуміло, на яких матеріалах базувалась викладена слідчим кваліфікуюча ознака ч.4 cт.190 КК України, а саме вчинення злочину в особливо великих розмірах, оскільки ОСОБА_13 про суму коштів не вказувала, є необґрунтованими, оскільки, як вбачається із постанови прокурора про зміну кваліфікації кримінальногопровопорушення від 09 вересня 2016 року, у кримінальному провадженні №42016000000002257 змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення за фактом вимагання заступником голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 та начальником управління лікувально-профілактичної допомоги Департаменту охорони здоров'я вказаної адміністрації ОСОБА_8 неправомірної вигоди з ч.4 ст.190 КК України на ч.3 ст.368 КК України.
З вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_7 , будучи уповноваженим на виконання функцій держави, займаючи відповідальне становище, протиправно використовуючи надані йому владні повноваження та своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди, діючи за попередньою змовою із начальником управління лікувально-профілактичної допомоги Департаменту охорони здоров'я вказаної адміністрації ОСОБА_8 , штучно створює перешкоди виконувачу обов'язків директора Департаменту АПК Київської ОДА ОСОБА_13 у звільненні її із займаної посади у зв'язку із переведенням на інше місце роботи та вимагає від останньої неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у великому розмірі в сумі 200 000 грн. за прийняття рішення про звільнення її з роботи у зв'язку із переведенням на інше місце роботи (том 1 а.с 53-54).
Допитана в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_13 вказала, що коли прийшла в черговий раз до ОСОБА_7 він написав 200 тисяч і просив це підтвердити. ОСОБА_13 відповіла ствердно, узгодивши таким чином запропоновану їй суму, та повідомила, що може дати лише 200 тисяч, оскільки більше грошей немає.
Таким чином, доводи сторони захисту про те, що сума 200 000 грн. видумана та не узгоджується із матеріалами справи, є безпідставними.
При цьому, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного суду № 303/3590/20 (провадження № 51-135км24) від 27 серпня 2024 року, що при шахрайстві обман є способом заволодіння майном потерпілого, при якому останній не усвідомлює, що його обманюють і передає своє майно винній особі добровільно, тоді як при вимаганні неправомірної вигоди особа спеціально створює для потерпілого умови, за яких він вимушений дати хабар з метою запобігти настанню шкідливих наслідків чи порушенню законних інтересів для себе. При цьому останній чітко розуміє і усвідомлює, що така неправомірна вигода надається з метою запобігти шкідливим наслідкам та порушенню законних інтересів для себе.
У цьому ж випадку, як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_13 передала вказані кошти не внаслідок обману, оскільки вона була обізнана про порядок свого звільнення з займаної посади, і не добровільно, а внаслідок створення умов, за яких вимушена була надати неправомірну вигоду з метою уникнення перешкод у її звільненні з переведенням.
За нормативними приписами щодо заборони на одержання незаконної винагороди, визначення яких міститься у ст. 368 КК України, службова особа не вправі одержувати будь-якої незаконної винагороди у зв'язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Указане законодавче положення передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає у тому разі, коли особа, яка дає хабар службовій особі, усвідомлює, що дає його саме такій особі й у зв'язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (хабар), розуміє (не може не розуміти) значущість займаної нею посади, її статусність та можливості; ураховується також вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем, мета, яку переслідує останній, та його переконаність у тому, що цієї мети буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач.
Поняття «з використанням наданої їй влади чи службового становища» з погляду кваліфікації за ст.368 КК України не обмежується діями (бездіяльністю) в межах службової компетенції і включає в себе використання службовою особою можливостей, обумовлених займаною посадою. На зазначених положеннях наголошували Верховний Суд України в рішенні від 24 листопада 2016 року у справі № 463/4573/13-к (провадження № 5-149кс16) та Верховний Суд у рішенні від 06 березня 2018 року у справі № 712/4212/15-к (провадження № 51-1564км18).
Що стосується доводів пеляційних скарг сторони захисту про порушення підслідності даного кримінального провадженя, то як вбачається із матеріалів првадження, 02 вересня 2016 року ОСОБА_15 звернулась із заявою до ДЗЕ НПУ в Київській області про те, що посадові особи Київської обласної державної адміністрації вимагають у неї грошові кошти та штучно здійснюють умови, за якими унеможливлюють її переведення на іншу посаду.
Як вбачається із витягу з ЄРДР, відомості по зазначеному кримінальному провадженню були внесені прокурором 02 вересня 2019 року.
За приписами ч.7 ст.214 КПК України (в редакції Закону на час вчинення злочину), якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов'язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
Разом з цим, заступником Генерального прокурора згідно положень ч.5 ст.36 КПК України, в межах наданих йому повноважень, вмотивованою постановою доручено здійснення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні слідчим органам Генеральної прокуратури України.
Колегія суддів не ставить під сумнів законність зазначеної постанови, зважаючи, що заступник Генерального прокурора України діяв виключно в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, та вправі був визначати, який саме орган досудового розслідування в даному випадку може ефективно здійснити розслідування того чи іншого кримінального провадження.
Щодо аргументів сторони захисту про те, що оперативні співробітники провели негласну слідчу дію не у тій формі, про яку зазначено прокурором у постанові, а саме проведення спеціального слідчого експерименту, а не контроль за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину, як зазначено у постанові прокурора від 07 вересня 2016 року, що свідчить про недопустимість, як доказів, результатів їх проведення, то на переконання колегії суддів, наведені аргументи є необгрунтованими.
Насамперед колегія суддів констатує наявність у цьому кримінальному провадженні постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 07 вересня 2016року, у якій визначено порядок та строк проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії - 30 діб з моменту винесення постанови.
Згідно ст.271 КПК контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах: 1) контрольована поставка; 2) контрольована та оперативна закупка; 3) спеціальний слідчий експеримент; 4) імітування обстановки злочину. Відповідно до Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, - спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину (п. 1.12.4); - імітування обстановки злочину полягає в діях слідчого, уповноваженої особи, з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття відомої чи невідомої особи (осіб), яка планувала чи замовляла його вчинення (п. 1.12.5). Названі види НСРД вочевидь різняться між собою умовами, за яких вони проводяться.
У постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 19 вересня 2016 року прокурор зазначив про проведення НСРД у формі імітування обстановки злочину.
Однак із дослідженого судомпротоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 21 вересня 2016 року вбачається, що оперативними працівниками було зафіксовано факт передачі грошей, тобто факт вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, хоча прокурором і неправильно визначено назву різновиду НСРД - контроль за вчиненням злочину у виді імітування обстановки злочину, проте у самій постанові було визначенообсяг повноважень саме на проведення спеціального слідчого експерименту, який відповідно до змісту протоколу за результатом проведення НСРД фактично був проведений у рамках доручення прокурора.
Вказане узгоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду №303/1425/18 (провадження № 51-4852км18) від 15 жовтня 2024 року та у постанові № 754/8343/16-к від 27 квітня 2023 року.
Щодо змісту самого протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 19 вересня 2016року, то його зміст відповідає вимогам ст.252 КПК України та положенням Інструкції про НСРД, які регулюють порядок оформлення таких протоколів.
З урахуванням зазначеного, відсутні підстави ввжати недопустимими докази, які були зібрані у період з 02 вересня по 09 вересня 2016 року та похідні від них.
Як суд першої інстанції, так і колегія суддів не бередо уваги та відкидає доводи захисту з приводу того, що були допущеніпорушення вимог процесуального законодавства при наданні дозволів прокурором та проведенні НСРД.
Як видно з досліджених судом документів, певна категорія НСРД проводилися відповідно до постанов прокурора, а частина згідно ухвал слідчого судді апеляційної інстанції. У протоколах проведення НСРД, досліджених судом, було чітко відображено хід та результати проведення цих процесуальних дій, які в сукупності з іншими доказами, підтверджують винність обвинувачених у вчиненні злочину.
Доводи сторони захисту про те, що проведення негласної слідчої дії не в тій формі, про яку зазначає прокурор у постанові, є провокацією, також є необґрунтованими.
ЄСПЛ неодноразово формулював у своїх рішеннях визначення провокації, розкривав її зміст та форми (справи «Раманаускас проти Литви», № 55146/14, 20 лютого 2018 року, «Баннікова проти Росії», № 18757/06, 04 листопада 2010 року, «Матановіч проти Хорватії», № 2742/12, 04 квітня 2017 року). Із правових позицій цього суду вбачається, що має місце провокація вчинення злочину, якщо:
- були активні дії правоохоронних органів;
- з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування);
- злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів.
Вплив правоохоронного органу на хід подій з використанням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, коли цей орган лише приєднується до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань з огляду на обов'язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.
За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення, сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру та що в іншому випадку злочин не було би вчинено.
Загалом у провадженнях, в яких йдеться про можливу провокацію злочину, необхідно враховувати чи існували відносини між надавачем і одержувачем неправомірної вигоди безвідносно до правоохоронних органів, чи існували питання, у вирішенні яких був зацікавлений надавач неправомірної вигоди і які міг або обіцяв вирішити одержувач неправомірної вигоди до того, як правоохоронним органам стало відомо про ці факти. Така інформація дозволить зробити висновок про вплив правоохоронних органів на хід подій і, як наслідок, про наявність або відсутність ознак провокації злочину.
Фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.
Як правильно виснував суд першої інстанції, аналіз результатів проведених негласних слідчих (розшукових) дій, зафіксованих впротоколах про результати аудіо-, відео контролю місця (особи), які проведені на підставі ухвал слідчого судді, з інформацією про розмови, які відбувались між ОСОБА_54 та ОСОБА_26 , ОСОБА_54 та ОСОБА_30 , ОСОБА_54 та ОСОБА_60 , характер та зміст яких як прямо, так і завуальовано вказують про фінансові вимоги, які були висунуті ОСОБА_64 з боку ОСОБА_27 , та обставини передачі і отримання коштів від ОСОБА_44 , шляхом передачі їх особі, залученій ОСОБА_30 , свідчить про спільний та узгоджений характер дій ОСОБА_27 та ОСОБА_36 , направлений на отримання грошових коштів від ОСОБА_50 .
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз змісту розмов, які відбувались між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , також свідчить про те, що ОСОБА_7 спілкувався з ОСОБА_13 , застосовуючи методи конспірації (зокрема, шляхом демонстрування заявниці записів від руки на листку паперу), висловлювань в завуальованій формі щодо вирішення її питання, а саме безперешкодне переведення до іншого органу лише після передачі нею грошових коштів, тощо. Зміст вказаних розмов доводить, що ОСОБА_7 тривалий час умисно не погоджував питання звільнення ОСОБА_13 в порядку переведення, посилаючись на невирішені нею питання, при цьому маючи на увазі саме передачу нею грошових коштів в якості неправомірної вигоди за певним механізмом, шляхом передачі їх безпосередньо залученим до цього посередникам. При цьому, в ході розмов ОСОБА_7 зауважував, що ОСОБА_13 на своїй посаді нібито отримувала «відкати», тому здатна сплатити затребувану суму. Зазначене доводить корисливий мотив ОСОБА_7 і спростовує його версію, що мова йшла про невирішені робочі питання, оскільки слідством встановлено, що на той час невирішених робочих питань у ОСОБА_13 з ОСОБА_7 не було.
Предметом належної перевірки судом першої та апеляційної інстанції були і показання обвинувачених, за якими ОСОБА_7 винуватим себе не визнав. При цьому у своїх показаннях відмітив, що займав посаду заступника голови КОДА та йому, відповідно до його посадових обов'язків, підпорядковувалися відповідні управління та підрозділи адміністрації. ОСОБА_13 знає, вона певний час працювала в.о. голови директора департаменту АПК і цей департамент йому також підпорядковувався. З ОСОБА_54 неодноразово спілкувалися в його кабінеті з приводу її звільнення. Просила погодити її звільнення. Оскільки в регламенті КОДА не передбачено його повноваження погоджувати документи на звільнення ОСОБА_13 , рекомендував звернутися з цього приводу до голови, бо саме він вирішував такі питання. Вважає, що ОСОБА_38 до нього зверталася з цього приводу, як до куратора. Чи обговорювали з нею підстави звільнення, не пригадує. Питання матеріальної винагороди за звільнення з ОСОБА_54 не обговорювали, жодних вимог про передачу йому грошових коштів він їй не висував. Питання звільнення ОСОБА_44 були предметом обговорення з головою адміністрації, який казав, що необхідно вирішувати це питання. З приводу наявності двох редакцій наказу з різними формулюваннями підстав звільнення ОСОБА_44 , то не пригадує, чи візував такі накази, але він не має на це повноважень. З ОСОБА_30 є добрими знайомими, періодично спілкувалися, вирішували робочі питання, в тому числі по телефону, інколи з приводу риболовлі. 09 вересня 2016 року до затримання можливо спілкувався з ОСОБА_30 по телефону, однак по особистих питаннях. Пізніше також йому телефонував, оскільки домовилися зідзвонитися. Щодо обставин отримання ОСОБА_29 200 тисяч гривень від ОСОБА_44 , йому про це нічого не відомо. ОСОБА_42 вважає провокатором, навіть виганяв її з кабінету і погрожував викликати поліцію. 09 вересня 2016 року не спілкувався з ОСОБА_65 з нею спілкувався ОСОБА_29 з приводу передачі коштів, не знає. Обставини звільнення ОСОБА_44 в присутності ОСОБА_36 не обговорювали.
Обвинувачений ОСОБА_8 винним себе визнав частково, не погоджуючись з кваліфікацією його дій. В своїх показаннях зазначив, що в дійсності обманним шляхом хотів заволодіти коштами ОСОБА_44 , які були йому потрібні для медичної операції. Заробітної платні на ці потреби було недостатньо. В період серпня-вересня 2016 року був на посаді начальника управління департаменту охорони здоров'я КОДА. ОСОБА_27 добре знав. спілкувалися по робочих питаннях, оскільки той був куратором його управління. Пригадує, що 09 вересня 2016 року був поряд з кабінетом ОСОБА_27 , очікував на прийом до нього. Перебувавючи в коридорі, почув, що ОСОБА_38 з кимось спілкується по телефону, обговорювала проблеми зі звільненням. Діючи експромтом, підійшов до неї, та запропонував свої послуги у вирішення питання з ОСОБА_32 . Про себе вирішив, якщо ОСОБА_38 звільнится, залишить гроші собі, а якщо ні, поверне гроші або звільниться. Не пригадує, чи брав у сторонніх людей телефон, щоб телефонувати ОСОБА_66 . Повідомив ОСОБА_64 про необхідність передачі йому 250 тисяч гривень, оскільки саме така сума була потрібна для операції. Місце передачі коштів ОСОБА_38 визначила сама. Оскільки не виключав, що ОСОБА_38 може їх розмови записувати, щоб їх завулювати, казав їй необхідно передати на стоматологічні послуги.
Такі показання обвинувачених судом апеляційної інстанції сприймаються критично, оскільки вони спростовуються матеріалами провадження, зокрема змістом спілкування, зафіксованого в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, яке відбувалось між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , а таком між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , підтвердженого показаннями ОСОБА_13 , характер та зміст яких прямо та в завуальованій формі свідчить про фінансові вимоги, які були висунуті ОСОБА_13 ОСОБА_7 , та обставини передачі і отримання коштів від ОСОБА_13 , шляхом передачі їх особі, залученій ОСОБА_8 .
Досліджені судом апеляційної інстанції протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з долученими додатками вказують на спільний та узгоджений характер дій між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , направлений на неправомірне отримання коштів від ОСОБА_13 .
Що стосується доводів апеляційних скарг про те, що судом не було з'ясовано точної дати складання протоколу огляду та вручення грошових коштів, який має виправлену дату складання, а саме цифра 8 виправлена на цифру 7, що викликає сумнів у його достовірності, то такі доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду та вручення грошових коштів з підстав наявності виправлення дати його складання є безпідставними.
Допитаний під час апеляційного розгляду головний оперуповноважений ДЗЕ НП України ОСОБА_25 показав суду, що даний протокол було скрадено ним саме 08 вересня 2016 року, в подальшому він виявив описку та вніс виправлення. Вважає це технічною помилкою.
Свідок ОСОБА_13 під час допиту в суді апеляційної інстанції також підтвердила коли та за яких обставин складався протокол огляду та вилучення грошових коштів, що містив виправлені дати, а також підтвердила те, що зазначена у протоколі фактична дата огляду та вилучення грошових коштів, а саме 08 вересня 2016 року.
Як вважає колегія суддів, виправлення цифри 8 на 7 у даті складання протоколу має ознаки описки, не стосується змісту процесуальної дії, не впливає на обсяг зафіксованих у документі відомостей та не порушує прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
При цьому, зазначене виправлення не спотворює фактичних обставин проведення огляду та вручення грошових коштів, узгоджується з іншими матеріалами кримінального провадження (часом проведення слідчої дії з іншими процесуальними документами) та не ставить під сумнів автентичність і достовірність протоколу.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, формальні неточності або технічні описки, які не впливають на зміст та результати слідчої дії, не можуть бути самостійною підставою для визнання доказу недопустимим.
Що стосується доводів апеляційних скарг про те, що суд не зазначив в редакції якого Закону України про кримінальну відповідальність за ч.3 ст.368 КК України ОСОБА_7 визнано винуватим, колегія суддів зазначає, що такі доводи є безпідставними, оскільки на момент вчинення кримінального правопорушення та на час ухвалення вироку зміст диспозиції та санкції ч.3 ст.368 КК України не змінювався та діяла одна й та сама редакція зазначеної норми, яка не зазнала змін, які б погіршували або поліпшували становище обвинуваченого. Хоча зміни і були внесені до вказаної статті декілька разів, однак вони не стосувались ч.3 ст.368 КК України.
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 посилається на наявність підстав для нового судового розгляду в суді першої інстанції, оскільки обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, досліджені не повно та з істотним порушенням вимог КПК України, що полягає у їх поверхневій оцінці.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах доказами.
Відповідно до ч.1 ст.415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо: 1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд. Колегія суддів вважає, що за результатами апеляційного перегляду не встановлено та стороною захисту в поданій апеляційній скарзі та доповненнях до неї не наведено обґрунтованих даних, які б свідчили про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування даного вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Довди апеляційної скраги ОСОБА_8 про те, що суд використав у обвинувальному вироку припущення та вибіркові тези іноземною мовою, які стосуються спілкування ОСОБА_7 із ОСОБА_13 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку всім дослідженим доказам у їх сукупності, а тези іншою мовою, що були наведені у вироку суду, це цитування записів розмов між ОСОБА_54 та ОСОБА_28 , відмічених в протоколах НСРД щодо передачі неправомірної вигоди.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що суд у вироку не мотивував стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави витрат на залучення експерта: 1852 грн. 34 коп. за висновок експерта № 1272/тдд, а з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта: 1587 грн. 72 коп. за висновок експерта № 388хс., є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення зазначених витрат відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Нормами КПК України не передбачено стягнення вказаних витрат із обвинувачених солідарно.
Крім того, стороною захисту не наведено жодних аргументів чи доказів, які б свідчили про незаконність або безпідставність покладення зазначених витрат на обвинувачених.
Призначаючи обвинуваченим ОСОБА_7 покаранняза ч.3 ст.368 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців з конфіскацією 1/2 частини майна яке є його власністю, з позбавленням права обіймати певні посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 (два) роки та ОСОБА_8 за ч.5 ст.27, ч.3 ст. 368 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з конфіскацією 1/2 частини майна яке є його власністю, з позбавленням права обіймати певні посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 (один) рік, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винних, їх вік та стан здоров'я, відсутність судимостей та позитивні характеристики.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинувачених, не встановлено.
За висновками суду першої інстанції, призначене судом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання відповідає санкції ч.3 ст.368 КК України, з урахуванням персональної ролі та ступені участі кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Колегія суддів погоджується з призначеним ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покаранням, яке за своїм видом та розміром відповідає санкції частини 3 статті 368 КК України, є співрозмірним тяжкості вчиненого ними злочину та особам обвинувачених та є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень.
Відсутність в мотивувальній частині вироку посилання суду на мотиви призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 додаткового покарання у виді конфіскації частини майна, яке є їх власністю, та позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, не є істотним порушенням кримінаньного процесуального закону, оскільки таке покарання (конфіскація майна) передбачено санкцією ч.3 ст.368 КК України, як безальтернативне.
Доводи захисника ОСОБА_9 про неправильне застосування судом кримінального закону з огляду на те, що у вироку не зазначено про орган (державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установах та організаціях), на який поширюється рішення про позбавлення ОСОБА_7 права обіймати певні посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на два роки, є необгрунтованим, оскільки призначене судом додаткове покарання полягає у позбавленні його права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, що відповідає санкції ч.3 ст.368 КК України та узгоджується з положеннями ст.55 КК України.
Таким чином, за результатами апеляційного перегляду не встановлено невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, як про це посилаються обвинувачені та їх захисники у поданих апеляційних скаргах із доповненнями.
Разом з тим, згідно з вимогами ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення про долю речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.
Як вбачається із протоколу обшуку від 09 вересня 2016 року, працівниками поліції під час проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 січня 2010 року, та де остання проживала, було вилучено, серед іншого, грошові кошти в сумі 19 804 дол. США та 19 616 грн. У зауваженнях до вказаного протоколу обшуку від 09 вересня 2016 року ОСОБА_12 зазначала, що вилучені грошові кошти належать саме їй (том 2 а.с. 48-54).
Разом із цим, оскаржуваним вироком долю вказаних грошових коштів, судом не вирішено.
22 вересня 2016 року постановою слідчого ГСУ Генеральної прокуратури України зазначені грошові кошти передані на зберігання на депозитний рахунок Генеральної прокуратури України.
Пунктом 6 частини 9 статті 100 КПК України визначено, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.
За приписами п.1 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна.
Даних про те, що дані грошові кошти визнані речовими доказами у даному кримінальному проваджені, або підлягають конфіскації чи спеціальній конфіскації, як і їх приналежність ОСОБА_7 , матеріали провадження не містять та прокурорм таких даних не надано.
Оскільки матеріалами провадження не спростовується той факт, що ОСОБА_12 на законних підставах володіє грошовими коштами в сумі 19 804 дол. США та 19 616 грн., які були вилучені згідно протоколу обшуку від 09 вересня 2016 року, на підставі ст.100 КПК України вони підлягають поверненню ОСОБА_12 , як законному володільцю.
З наведених підстав апеляційна скарга ОСОБА_12 підлягає задоволенню.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні у частині вирішення долі речових доказів.
В решті вирок суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_12 задовольнити.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , - змінити у частині вирішення долі речових доказів.
Грошові кошти в сумі 19 804 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот чотири) доларів США та 19 616 (дев'ятнадцять тисяч шістсот шістнадцять) гривень, які були вилучені 09 вересня 2016 року слідчим Генеральної прокуратури України під час проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_3 , - повернути ОСОБА_12 .
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді:
________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4