06 лютого 2026 року Чернігів Справа № 620/5916/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Прилуцька» про ухвалення додаткового рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №620/5916/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов задоволено повністю.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" 28.11.2025 через систему «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі №620/5916/24, у якій просить ухвалити додаткове рішення у справі №620/5916/24, яким стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 заяву про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано Державній службі України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) подати письмові пояснення щодо заяви.
Представник Державної служби України подав пояснення, просив відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення або зменшити розмір витрат на правничу допомогу, покликаючись на практику Верховного Суду. Зазначив, що представником позивача не надано детального розрахунку обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, Акт виконаних робіт від 25.11.2025 містить загальний перелік найменування робіт та послуг без зазначення витраченого часу на кожну з наданих послуг. Зауважив, що при поданні позову до адміністративного суду представником позивача не долучено доказів понесення/очікуваних орієнтовних витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, тому докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, подані несвоєчасно. Вказав про неспівмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу з предметом спору та витраченим часом.
Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення по суті, суд зважає на таке.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу вимог частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частина 1 та 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини 4 та 5 статті 143 Кодексу у випадку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Своєю чергою відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно із частиною 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі та обов'язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (зміст якої кореспондує положенням частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 зробив такі правові висновки. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи….Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».
Під час розгляду справи суд зобов'язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. У такому випадку суд не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п'ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Суд вважає, що безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи, навіть, з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22.
Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20.
Суд зазначає, що позивачем не було подано до суду відповідну заяву про відшкодування витрат, що могло надати останньому право щодо надання відповідних доказів суду за для вирішення питання відшкодування правничої допомоги протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Так, а ні в позовній заяві, а ні у відповіді на відзив позивач не зазначив про намір подати певні докази на підтвердження витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення.
Зазначення позивачем у позовних вимогах «судові витрати покласти на відповідача» не може розглядатись як заява про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення в розумінні частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на момент виготовлення рішення суду судові витрати позивача складались лише зі сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Питання щодо стягнення судових витрат вирішено судом у рішенні від 25.11.2025, а саме, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп.
При цьому, суд зазначає, що інші заяви чи докази на підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, до суду також не надавались.
За наведених обставин суд не знаходить підстав для ухвалення додаткового судового рішення, а тому заяву представника позивача в силу вимог частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України належить залишити без розгляду.
Керуючись статтями 139, 243, 248, 252, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Прилуцька» про ухвалення додаткового рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Прилуцька" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов залишити без розгляду.
Копію ухвали направити сторонам по справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО