Справа № 560/17815/25
06 лютого 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянувши клопотання Військової частини НОМЕР_1 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 01 липня 2022 року по 05 жовтня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 05 жовтня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.10.2025 відкрито провадження у справі.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач, зокрема, заявив клопотання про залишення позову без розгляду. Зазначив, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, з урахуванням виключення його 05.10.2022 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 (у зв'язку з вибуттям до нового місця служби). До відзтву додано грошовий атестат позивача від 05.10.2022 №1641/395/1788, який містить підпис військовослужбовця.
Щодо клопотання відповідача суд зазначає та враховує таке.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ) внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Закону №2352-ІХ цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19.07.2022.
Внаслідок набрання чинності Законом №2352-ІХ зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19.07.2022 в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, стаття 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, частиною 1 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19.07.2022, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
- у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: "Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)".
Щодо посилання відповідача на те, що позивач про порушення свої прав дізнався 05.10.2022 з дня виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 , то суд вважає його безпідставним з огляду на таке.
Статтею 116 КЗпП України уточнено, що роботодавець повинен письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) в день їх виплати.
Крім того, зміст положень статтей 116, 233 КЗпП України свідчить про розмежування законодавцем понять "вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення" та "одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні", як категорій, що повинні застосовуватися в цілях визначення початку перебігу строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Суд зазначає, що документальних доказів того, що позивач отримав від відповідача письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, матеріали справи не містять.
Водночас, грошовий атестат не може вважатися документом, який підтверджує повноту та коректність нарахованих і виплачених сум грошового забезпечення в розумінні положень статей 116, 233 КЗпП України. До того ж цей документ лише інформує військовослужбовця про певні виплати, але не деталізує, яким чином розраховувалися ці суми, і не містить інформації про усі складові розрахунків або про наявні недоплати. Іншими словами, отримання грошового атестата не означає, що військовослужбовець отримав повну інформацію щодо належних йому сум.
Крім того, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11.12.2025 №1-р/2025 (справа № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. У цьому рішенні зазначено, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
З огляду на викладене суд відхиляє аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Тому в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк