Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
05 лютого 2026 року Справа № 520/1296/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Садова М.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20.05.2023 по 29.03.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 20.05.2023 по 29.03.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород інших та поліцейськими та виплат, особами одержаних i рядового військовослужбовцями, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 позовну заяву по справі залишено без руху. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
Для усунення недоліків встановлених в ухвалі суду від 27.01.2026 позивачу необхідно було надати до суду заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
27.01.2026 позивачем подана заява про те, що позивач пропустив строк звернення до суду у трудовому спорі з поважних причин, оскільки є учасником бойових дій, мобілізований у першу хвилю згідно з Указом Президента №65/2022, проходив військову службу у складі ЗСУ до 29.03.2025, що підтверджується військовим квитком, а під час воєнного стану був позбавлений доступу до правової допомоги через небезпеку, обмеження роботи державних органів та поштових відділень, а також проходив комісію щодо встановлення інвалідності; відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 тримісячний строк звернення до суду для стягнення заробітної плати визнано неконституційним, тому просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк звернення до суду.
Дослідивши позовну заяву, а також долучені до позовної заяви документи (разом з заявою), суддя дійшов висновку про те, що позивач не виконав вимоги ухвали суду від 27.01.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до правових позицій викладених Верховним Судом у постановах від 11. 04.2024 (справа № 990/135/22), від 28.09.2023 (справа №140/2168/23), від 02.04.2024 (справа № 560/8194/20), ч. 1 ст. 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Позивач звільнений з військової служби 29.03.2025, а відтак застосовуються приписи діючої норми ст. 233 КЗпП України.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20.05.2023 по 29.03.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2025 №92 позивача звільнено у запас.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом 05.12.2025, тобто. навіть, поза межами тримісячного строку звернення до суду, щодо відомостей про нарахування грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по момент виключення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704.
Відповідач листом від 11.12.2025 повідомив представника позивача про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача.
Копія листа відповідача від 11.12.2025, яким надана відповідь на запит представника позивача від 05.12.2025, свідчить про те, що вчиняти активні дії, спрямовані на з'ясування обставин нарахування грошового забезпечення, позивач почав вчиняти лише у грудні 2025 року.
Лист відповідача від 11.12.2025 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду у трудовому спорі з поважних причин, оскільки є учасником бойових дій, мобілізований у першу хвилю згідно з Указом Президента №65/2022, проходив військову службу у складі ЗСУ до 29.03.2025, що підтверджується військовим квитком, а під час воєнного стану був позбавлений доступу до правової допомоги через небезпеку, обмеження роботи державних органів та поштових відділень, а також проходив комісію щодо встановлення інвалідності.
Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатися поважною причиною для поновлення цих строків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 (справа № 500/1912/22), від 09.02.2023 (справа № 240/3354/21).
Відносно доводів представника позивача про те, що позивач проходив комісію щодо встановлення інвалідності не підтверджує об'єктивну неможливість звернення до суду із позовам.
Стосовно доводів позивача про те, що рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 тримісячний строк звернення до суду для стягнення заробітної плати визнано неконституційним, суд відмічає наступне.
Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а рішенням Конституційного Суду України викладені від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, визнаною неконституційною частину 1 статті 233 КЗпП України.
Інші доводи сторони позивача про поновлення строку звернення до суду стосуються періоду проходження позивачем військової служби, та аж ніяк періоду після звільнення із військової служби для вирішення питання щодо застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 19.01.2026, тобто з пропуском вимог, які перебувають поза межами тримісячного строку звернення до адміністративного суду.
З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав протягом тримісячного строку з дати звільнення, позивачем не надано, а тому у клопотанні про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.
У зв'язку із наведеним суд прийшов переконання про те, що причини, які названі позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду необхідно визнати неповажними через ненадання належних доказів, а відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Згідно з частиною шостою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, приходжу переконання, що оскільки адміністративний позов подано без додержання вимог ч. 1 ст. 123, ст. 161 КАС України, а відтак такий необхідно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині вказаних позовних вимог у відповідності до ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
У клопотанні позивача про поновлення строк звернення до суду із адміністративним позовом - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк протягом десяти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, заява буде вважатись не поданою та повертається заявнику зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М. І. Садова