Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
06 лютого 2026 року справа №520/8564/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач-1, ГУ ПФ України в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач-2, ГУ ПФ України в Запорізькій області), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 26.03.2025 №271/03-16 №963240851111 про відмову у переведенні на інший вид пенсії позивача;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу державної служби позивача період роботи з 09.11.2005 по 29.04.2010 на посаді начальника головного управління в Головному Харківському обласному управлінні у справах захисту прав споживачів, період роботи з 30.04.2010 по 02.07.2012 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління транспорту та пасажирських перевезень у Департаменті транспорту і зв'язку Харківської міської ради, період роботи з 03.07.2012 по 16.01.2014 року на посаді начальника в Управлінні Укртранспінспекції у Харківській області, період роботи з 17.01.2014 по 01.07.2015 на посаді заступника директора в Департаменті транспорту Харківської міської ради, період роботи з 02.07.2015 по 31.05.2017 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління транспорту та пасажирських перевезень в Департаменті інфраструктури Харківської міської ради, та перевести з 19.03.2025 позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.93 №3723-XII, пунктів 10, 12 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІП, призначивши з 19.03.2025 пенсію із розрахунку 60% заробітної плати на підставі довідки про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за січень 2025 та виплатити позивачу пенсію з 19.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність та безпідставність рішення ГУ ПФ України в Запорізькій області про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV) на пенсію державного службовця відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII) мотивоване відсутністю стажу на посадах державного службовця, оскільки він на день звернення із заявою від 19.03.2025 досяг визначених законодавством умов для призначення такої пенсії та надав всі необхідні документи на підтвердження вказаних обставин.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач-2 12.05.2025 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV.
Позивач 19.03.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України "Про державну службу").
За принципом екстериторіальності дане звернення розглянуто і вирішено по суті ГУ ПФУ в Запорізькій області і рішенням від 26.03.2025 №271/03-16 №963240851111 заявнику було відмовлено у переведенні на пенсію за іншим Законом - Законом України “Про державну службу») у зв'язку із недостатністю стажу державної служби 10 років.
За викладеними у позові твердженнями відповідачем протиправно не враховано до стажу державної служби період роботи в органах місцевого самоврядування з 30.04.2010 по 31.05.2017.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у неврахуванні до стажу державної служби період роботи в органах місцевого самоврядування та у переведенні на пенсію за Законом України “Про державну службу», позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У повному обсязі 01.05.2016 набув чинності Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, згідно частини другої Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацем 1 частини першої 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови:
у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону України №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 року (зразкова справа №822/524/18).
Приймаючи рішення від 26.03.2025 №271/03-16 №963240851111, відповідач-2 послався саме на те, що позивач не має необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, оскільки на думку відповідача періоди роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ до 04.07.2001, тобто на дату набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 30.04.2010 по 31.05.2017 (день звільнення), зокрема і станом на 01.05.2016 включно не враховано до стажу який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ до 04.07.2001.
Суд вважає, що такі доводи відповідача-2 є помилковими, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що у період з 30.04.2010 по 31.05.2017 включно позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування із присвоєнням 13 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби в митних органах) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно частини 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
В свою чергу, статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад: сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.
Згідно статтею 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад.
Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування: особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.
Відтак, до 01.05.2016 чинним на той час законодавством України було прямо передбачено, що період роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.
Оскільки позивач у спірний період займав посаду в органах місцевого самоврядування, що передбачена у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», то відповідно такий період має бути врахований до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ.
Продовжуючи розгляд справи стосовно призначення з 19.03.2025 пенсії із розрахунку 60% заробітної плати на підставі довідки про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за січень 2025 та виплатити позивачу пенсію з 19.03.2025, суд зазначає, що дана вимога є передчасною, тобто на майбутнє, адже спір в даній частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок пенсії з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні, ще не проведено, відтак, у позові у даній частині вимог слід відмовити.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин відмова відповідача-2, викладена в рішенні від 26.03.2025 №271/03-16 №963240851111, щодо перерахунку пенсії позивачу за віком за нормами Закону України №3723-ХІІ є протиправною.
Тому необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ згідно із Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-УІІІ, зарахувавши до страхового стажу державної служби позивача період роботи з 09.11.2005 по 29.04.2010 на посаді начальника головного управління в Головному Харківському обласному управлінні у справах захисту прав споживачів, період роботи з 30.04.2010 по 02.07.2012 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління транспорту та пасажирських перевезень у Департаменті транспорту і зв'язку Харківської міської ради, період роботи з 03.07.2012 по 16.01.2014 року на посаді начальника в Управлінні Укртранспінспекції у Харківській області, період роботи з 17.01.2014 по 01.07.2015 на посаді заступника директора в Департаменті транспорту Харківської міської ради, період роботи з 02.07.2015 по 31.05.2017 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління транспорту та пасажирських перевезень в Департаменті інфраструктури Харківської міської ради, з урахуванням висновків суду.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією , копія якої наявна у матеріалах справи.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить - 1211,20 грн.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у зв'язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку, статтю 4 Закону України «Про судовий збір» доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки у цій справі позивач позовну заяву подав в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору становить 968,96 грн (1211,20 грн. * 0,8).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 968,96 грн.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися з заявою про повернення надміру сплачених коштів.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати за професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 24 000,00 грн, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на надання професійної правничої (правової) допомоги до позовної заяви додано копію ордеру серії АХ №1250701 від 09.04.2025 на надання правничої (правової) допомоги позивачу, виданого адвокатом Комовим Олегом Геннадійовичем, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, копію договору про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) №2301/25-ПД-01, в якому в п.5.1. зазначено про те, що за надані послуги Клієнт зобов'язаний оплатити Адвокатському об'єднанню надану правову допомогу та понесені фактичні витрати.
Також, до позовної заяви додано копію рахунку на оплату №61 від 21.03.2025, акту надання послуг №48 від 21.03.2025, квитанції, за якої за послуги сплачено 24000,00 грн.
Вартість послуг Адвоката за цим актом складає 24000,00 грн.
Суд зазначає, що згідно із статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частін 2-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, судове засідання не проводилось, суд доходить до висновку, що клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за професійну правничу (правову) допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, будинок 158-Б, місто Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ: 20490012) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.03.2025 №271/03-16 №963240851111 про відмову у переведенні на інший вид пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ згідно із Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-УІІІ, зарахувавши до страхового стажу державної служби позивача період роботи з 09.11.2005 по 29.04.2010 на посаді начальника головного управління в Головному Харківському обласному управлінні у справах захисту прав споживачів, період роботи з 30.04.2010 по 02.07.2012 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління транспорту та пасажирських перевезень у Департаменті транспорту і зв'язку Харківської міської ради, період роботи з 03.07.2012 по 16.01.2014 року на посаді начальника в Управлінні Укртранспінспекції у Харківській області, період роботи з 17.01.2014 по 01.07.2015 на посаді заступника директора в Департаменті транспорту Харківської міської ради, період роботи з 02.07.2015 по 31.05.2017 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління транспорту та пасажирських перевезень в Департаменті інфраструктури Харківської міської ради, з урахуванням висновків суду.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА