Справа № 420/18326/25
06 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому просить:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення позивача у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь позивача його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 18.02.2021 по 29.04.2025 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України та був звільнений у відставку за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК. Позивач наголошує, що на момент звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема не виплатив компенсацію за 45 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2025, грошову компенсацію за 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення. Оскільки фактичний розрахунок відбувся лише 14.05.2025, тобто з порушенням строків, визначених законодавством, позивач вважає дії відповідача протиправними та вимагає виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що норми ст. 116 та 117 КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, оскільки порядок проходження ними служби та грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством. Представник відповідача наголошує на відсутності протиправності у діях загону, пояснюючи несвоєчасний розрахунок обмеженим бюджетним асигнуванням на момент виключення позивача зі списків особового складу 30.04.2025.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із доводами відповідача та підтримує заявлені позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , наказом від 29.04.2025 № 623-ОС він був звільнений у відставку за станом здоров'я, що підтверджується витягом із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (а. с. 22).
При звільненні позивачу нарахували суму в розмірі 142053 грн. Ця сума включала компенсацію за невикористані відпустки за 4 роки та одноразову грошову допомогу (50% місячного забезпечення) (а. с. 23).
Грошові кошти надійшли на рахунок позивача лише 14.05.2025 (а. с. 24), тобто період затримки склав 15 календарних днів (з 30.04 по 14.05).
28.05.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку про звільненні за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 (а. с. 27), проте відповідь від відповідача не надходила.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту сімнадцятого частини першої ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини, щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані, як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами першою та четвертою ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції, щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною першою ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця, щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу з 29.04.2025 (а. с. 22), а фактичний розрахунок заборгованості з грошового забезпечення шляхом перерахування коштів у сумі 142053 грн на банківський рахунок позивача було проведено лише 14.05.2025 (а. с. 24).
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України.
Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача, щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.
Стосовно періодів, за які необхідно нарахувати середній заробіток, суд зазначає наступне.
Починаючи з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Так, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Таким чином, період стягнення з 30.04.2025 по 14.05.2025 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію ст. 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо оптимізації трудових відносин», роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 30.04.2025 по 14.05.2025.
Схожого висновку дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20.02.2024 у справі № 420/28960/23.
Згідно з особистою карткою на грошове забезпечення за 2025, середньоденна заробітна плата позивача, яка визначена у відповідності до п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, розраховується наступним чином: 27568,91 грн (заробітна плата за лютий 2025) + 24237,5 грн (заробітна плата за березень 2025) = 51806,41 грн/59 (кількість календарних днів за лютий - березень 2025) = 878,07 грн.
За правилами ст. 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, в даному випадку період затримки з 30.04.2025 по 14.05.2025 становить 15 календарних дня.
Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача складає 878,07 грн, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 наступним чином:
15 х 878,07 грн = 13171,05 грн.
З огляду на викладене, нарахуванню і виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 у загальній сумі 13171,05 грн.
Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність їх часткового задоволення, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо не нарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 включно; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 включно у розмірі 13171,05 грн.
У відповідності до вимог частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 244 - 246, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 включно.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 по 14.05.2025 включно у розмірі 13171,05 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.02.2026.
Суддя Олександр ХУРСА