Справа № 420/901/26
06 лютого 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
14 січня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 , грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у період з 21.02.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 21.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалою суду від 20.01.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:
заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих підстав для поновлення строку.
22.01.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій представник позивача просить:
визнати причини пропуску позивачем строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк;
прийняти позовну заяву до розгляду;
вважати недоліки зазначені в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 420/901/26 усунутими;
відкрити провадження по справі Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/901/26.
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначає, що відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Як вказує представник позивача, запровадження воєнного стану може бути підставою, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
Також у заяві зазначено, що Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 15 липня 2025 року № 1151 Одеська міська територіальна громада з 26.05.2025 включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Як вказує представник позивача, вище зазначені обставини та складності утруднили складання позовної заяви та збір доказів для направлення в суд.
З огляду на вище вказане, представник позивача просить поновити строк звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Оцінюючи наведені представником позивача підстави щодо поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
В означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст.233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч.1 ст.233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).
Відтак, згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), для працівника, який продовжує працювати не застосовується тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, тоді як у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення (одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Отже, законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Крім того, постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №500/1224/23 передбачено наступне: «Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.».
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Як встановлено з позовної заяви, спірні правовідносини виникли як на час дії статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати (щодо періоду з липня 2022).
Предметом спірних правовідносин є дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у період з 21.02.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Отже, перевіряючи дотримання позивачем стоку звернення до суду із цим позовом, суд враховує, що спірні правовідносини виникли в період з 21.02.2022 до 19.05.2023.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, а саме з копії витягу із послужного списку в частині проходження військової служби у Збройних Силах України від 05.09.2025 №0365/408, позивач у період з 21.02.2022 до 15.08.2025 проходила військову службу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 25.07.2025 №351-РС позивач звільнена з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 15.08.2025 №231, позивач виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, до суду з позовною заявою, позивач звернулась 14.01.2026.
Суд зауважує, що, відповідно до п.3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У заяві представником позивача не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022.
Зі змісту заяви представника позивача не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
При цьому, посилання представника позивача на запровадження на території України воєнного стану є необґрунтованим, з огляду на таке.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Загальний підхід до оцінки поважності причин пропуску строків повинен передбачати не просто посилання на воєнний стан, а доведення перешкоди для своєчасного здійснення процесуальних прав.
За приписами ч. 1-4 с.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
До того ж слід наголосити позивачу, що введення на території України воєнного стану, не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.
З даного приводу, враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, суд звертає увагу позивача, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.
Разом з цим, суддя вважає за доцільне зазначити, що у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки через запровадження такого, не можна безумовно вважати поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Суддя зазначає, що введення на території України воєнного стану, як підстава пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом не може бути визнана поважною, оскільки сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку для звернення з позовом до суду у всіх абсолютно випадках.
У поданій заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача покликається на Постанови Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини безвідносно до конкретних фактичних обставин щодо неможливості позивача своєчасно звернутись до суду у визначені законом строки. Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через декларативне твердження представника позивача про поважність пропуску позивачем строку звернення до суду, позаяк такі обставини підлягають доведенню у визначеному законом порядку.
Перерахування постанов Верховного Суду та рішень ЄСПЛ само по собі не є достатнім обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду. Так, суд дійсно зобов'язаний враховувати висновки ВС щодо застосування норм права, забезпечуючи єдність практики, але ключовим є не факт цитування, а аналіз правової позиції у контексті подібних правовідносин, зокрема щодо відповідних обставин справи, в тому числі щодо поновлення строку звернення до суду.
Враховуючи наведені обставини, суддя визнає такі обставини неповажними причинами пропуску строку звернення до суду.
Підсумовуючи вищевикладене, дослідивши наведені представником позивача доводи та письмові докази у сукупності, суддя доходить висновку, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом в частині позовних вимог з 19.07.2022 до 19.05.2023 з неповажних причин.
З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача в частині позовних вимог з 19.07.2022 до 19.05.2023, з огляду на неповажність причин пропуску строку звернення до суду.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до яких позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі наведеного, позовна заява в частині позовних вимог що стосуються періоду з 19.07.2022 до 19.05.2023 підлягає поверненню позивачеві.
Керуючись ст. 120, 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суддя
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог щодо періоду з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року.
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 повернути позивачу без розгляду в частині позовних вимог про:
визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 , грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у період з 19.07.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Суддя Дмитро БАБЕНКО