Справа № 420/40891/25
06 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складу головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 09.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області від 28.11.2025 № 262140017388;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що вона 23.11.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, надалі - Відповідач, від 28.11.2025 № 262140017388 було відмовлено позивачці у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку із тим, що інформація щодо встановлення інвалідності по ОСОБА_1 в ЄІССС відсутня.
Вважаючи таке рішення ГУ ПФУ в Одеській області протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 11.12.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ).
24.12.2025 від представника відповідача ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив (вх. №ЕС/136173/25) з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши наступне.
23.11.2025 позивачем подано до органів Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що розглядає заяву - Головне управління. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховані всі періоди роботи за наданими документами. Позивачем надано довідку МСЭ-214 №2385857 від 15.07.2015, яка видана в Республіці Крим, Мінпраці Росії. Однак, в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери (ЄІССС) відсутні будь-які відомості про встановлення позивачу інвалідність.
Таким чином, надання позивачем довідки МСЕК не створює правових наслідків для органів Пенсійного фонду України, оскільки чинне законодавство прямо передбачає електронну інформаційну взаємодію між уповноваженими органами, а відсутність відомостей у ЄІССС унеможливлює призначення пенсії.
За наслідками розгляду заяви та наданих документів 28.11.2025 Головним управлінням винесено рішення № 262140017388 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю інформації щодо встановлення інвалідності в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери.
За таких обставин у Головного управління відсутні законні підстави для призначення пенсії по інвалідності, а прийняття іншого рішення означало б вихід за межі наданих законом повноважень, що прямо заборонено ст. 19 Конституції України.
24.12.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №ЕС/137174/25), в якому покликаючись на фактичні обставини справи, просить задовольнити позовні вимоги.
29.12.2025 від представника відповідача ГУ ПФУ в Одеській області надійшла заява (вх. №137582/25) про надання на виконання ухвали суду копії електронної пенсійної справи.
Ухвалою суду від 30.01.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 5-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду документу про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
04.02.2026 від представника позивача надійшла заява (вх. №ЕС/12328/26) про приєднання квитанції №2882166519 від 02.02.2026 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою суду від 06.02.2026 постановлено продовжити розгляд справи №420/40891/25.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши зміст позовної заяви, письмових пояснень, клопотань, заяв по справі, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , 23.11.2025 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за результатами якої прийнято рішення про відмову у призначення пенсії від 28.11.2025 №262140017388.
У вказаному рішення зазначено, що відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для інвалідів 2 та 3 групи до досягнення особою від 46 років до досягнення особою 48 років включно 11 років.
Вік заявниці 46 років 04 місяці.
Згідно пункту 2.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК.
Абзацом 1 пункту 55 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 (зі змінами) встановлено, що електронні дані, на підставі яких формується витяг з рішення, передаються в порядку електронної інформаційної взаємодії з електронної системи до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (далі - ЄІССС).
Інформація щодо встановлення інвалідності по ОСОБА_1 в ЄІССС відсутня.
Страховий стаж заявниці складає 23 роки 01 місяць 11 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
страховий стаж враховано за всіма наданими документами.
Крім того, заявницею надано довідку МСЭ-214 №2385857, яка видана інваліду в Республіці Крим, Мінпраці Росії.
Заявниця працює.
За наданими документами право на пенсію по інвалідності відсутнє.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №262140017388 від 28.11.2025 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю інформації щодо встановлення інвалідності в ЄІССС.
Не погоджуючись із рішення ГУ ПФУ в Одеській області №262140017388 від 28.11.2025, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частини 2 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. (ч.1 ст.4 Закону №1058-ІV)
У п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. (частина перша статті 9 Закону №1058-ІV).
Відповідно до ст.30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого ст.32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб. (ч.1 ст.31 Закону №1058-ІV).
Згідно з ст.32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 44 Закону №1058-ІV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Згідно з п.1.7 розділу I Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. (абзац перший пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1).
Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).
Згідно довідки від 25.11.2020 №3001-5000326230 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Так в матеріалах справи міститься лист-відповідь ГУ ПФУ в м. Києві №2600-0305-8/20724 від 04.02.2022 на заяву та додатково надані документи стосовно переведення пенсійної справи за новим місцем проживання від 14.05.2021, в якому повідомлено, що Головним управлінням було здійснено запити на пенсійну справу та атестат від 17.05.2021 №2600-0305-8/79292, від 20.08.2021 №2600-0305-10/134116, від 05.11.2021 №2600-0305-10/176347, за результатами яких надійшла пенсійна справа, атестат про припинення виплати з супровідним листом від 09.11.2021 №4694/10. Згідно відомостей що містяться в пенсійній справі було призначено пенсію по інвалідності. Головним управлінням було направлено запит від 01.12.2021 №2600-0304-8/191600 на Київський міський центр Медико-Соціальної Експертизи, на який отримано відповідь від 19.01.2022 №3213/8, що інформація щодо проходження комісії по місцю реєстрації відсутня. У зв'язку з вище зазначеним у обліку за новим місцем проживання відмовлено.
23.11.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності.
В абз.4 п.1.8 розділу I Порядку №22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.
Згідно з абз. 1,2 п.2.2 розділу II Порядку №22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в п.п. 1-4 п.2.1 цього розділу.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК.
Суд встановив, що до заяви від 23.11.2025 надано довідку серії МСЭ-2014 №2385837 від 15.07.2015 виданої ОСОБА_1 про встановлення 3 групи інвалідності, безстроково в Республіці Крим, Мінпраці Росії.
Так спірним рішенням відповідача позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю інформації про встановлення заявнику інвалідності в ЄІССС, які передаються в порядку електронної взаємодії до Єдиної Інформаційної системи соціальної сфери.
Порядком 22-1 не передбачено подання особою будь-якої іншої інформації. Нормативними актами не передбачено обов'язку заявника додавати якісь документи, що підтверджують наявність інформації в ЄІССС
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі також Постанова КМ України №1338) перебачено, що з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою; проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров'я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (пункт 2).
Відповідно до п.53-55 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1338 після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв'язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв'язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п'яти календарних днів засобами поштового зв'язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).
Витяг з прийнятого рішення та рекомендації у зв'язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності), також відображаються в електронній системі для лікаря, який направив, та за запитом особи можуть бути роздруковані та надані їй у паперовій формі.
Відомості про результати проведеного оцінювання надсилаються до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів Трембіта.
Електронні дані, на підставі яких формується витяг з рішення, передаються в порядку електронної інформаційної взаємодії з електронної системи до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.
Тобто з 01 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, а після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв'язку з прийнятим рішенням.
Тому, рішення відповідача про відмову призначити позивачу пенсію по інвалідності з підстав відсутності інформації про встановлення заявнику інвалідності в ЄІССС є таким, що порушує права позивача у соціальній сфері, не відповідає Закону, а відтак є протиправним і підлягає скасуванню.
Так, що стосується саме надання позивачем до пенсійного органу довідки серії МСЭ-2014 №2385837 від 15.07.2015 виданої ОСОБА_1 про встановлення 3 групи інвалідності, безстроково в Республіці Крим, Мінпраці Росії, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ (далі - Закон №1207-VІІ), тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною 1 статті 3 Закону №1207-VІІ, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. (абз. 2 ч. 2 ст. 1 Закону № 1207-VII).
За приписами частин першої та другої статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Положеннями частин 1-3 статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.
Разом з тим суд враховує, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Відтак, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Верховний Суд у постанові від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17 підтвердив обґрунтованість врахування судами першої та апеляційної інстанцій довідок, які видані на тимчасово окупованій території, та зазначив, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані намібійські винятки Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
На думку Верховного Суду у вказаному рішенні у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Щодо обраного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст.2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення, перерахунку пенсій громадянам.
Згідно з ч.2 ст.5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву від 23.11.2025 з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії'від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №2882166519 від 02.02.2026.
Відтак, суд вважає за доцільне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262140017388 від 28.11.2025 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 23.11.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА