Справа № 420/18075/25
05 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_2 про стягнення безпідставно сплачених коштів,
06 червня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 60 532 гривень 59 копійки під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Стислий виклад позиції позивача.
Як зазначено у позові, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2024 №352 сержанта ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову службу та його знято з грошового та продовольчого забезпечення.
В подальшому, як зазначає представник позивача, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2025 №7 за порушення ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та місце служби, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді «Суворої догани».
На переконання представника позивача, за час відсутності на службі з 29.09.2024 сержант ОСОБА_2 незаконно отримував грошове забезпечення у сумі 60532 грн. 59 копійок.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2025 №22 «Про притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 за фактом переплати грошового забезпечення» сержанта ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності до повного погашення переплати.
Станом на 05.06.2025 сержант ОСОБА_1 до військової частини не повернувся, місцезнаходження його невідомо, безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 60532,59 грн. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби не повернув.
Таким чином, за твердженням представника позивача, сержанту ОСОБА_1 з 29.09.2024 до 11.12.2024 неправомірно нараховано грошове забезпечення на загальну суму 60532,59 грн, внаслідок неправомірних дій сержанта ОСОБА_1 , а саме самовільне залишення пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 , який до теперішнього часу не повернувся та не приступив до виконання обов'язків військової служби.
У позові вказано, що, відповідно до Положення про спільне фінансове господарство військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 Збройних Сил України на бухгалтерську службу покладено обов'язки по веденню бухгалтерського обліку всіх господарських операцій військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_1 .
Покликаючись на норми Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», ст.1212 ЦК України, представник позивача вважає, що стягнення отриманого відповідачем грошового забезпечення за період з 29.09.2024 до 11.12.2024 у сумі 60532,59 грн підлгягає в судовому порядку.
Процесуальні дії у справі.
Суд ухвалою від 11.06.2025 залишив без руху позовну заяву та надав позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду додатків до позовної заяви у паперовому вигляді.
Ухвалою від 21.07.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Військову частину НОМЕР_2 , відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст.262 КАС України та встановив учасникам справи строки для надання заяв по суті.
Копію ухвали суду від 21.07.2025 про відкриття провадження у справі №420/18075/25 разом з позовною заявою та додатками до неї направлено на адресу проживання ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з рекомендованим повідомленням про вручення (номер поштового відправлення 0610270247574): узвіз ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , проте поштове відправлення 0610270247574 повернуто на адресу Одеського окружного адміністративного суду з підстави «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 24.07.2025, копію ухвали суду від 21.07.2025 про відкриття провадження у справі №420/18075/25 доставлено до електронного кабінету третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_2 - 21.07.2025 о 16 год. 30 хв.
Стислий виклад відзиву.
ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Стислий виклад пояснень третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_2 .
Військова частина НОМЕР_2 не скористалась право на надання пояснень до позовної заяви.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які є достатніми для вирішення спору по суті.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2024 №251 сержанта за мобілізацією ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини на посаду робітника підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти Військової частини НОМЕР_1 .
Як свідчать матеріали справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2024 №278 сержанта ОСОБА_1 направлено на лікування до ВМКЦ ЦР м.Вінниця.
В подальшому, у зв'язку з тим, що сержант ОСОБА_1 не прибув на лікування до ВМКЦ ЦР м. Вінниця, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2024 №786 призначено службове розслідування за фактом не проходження лікування.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2025 №7 №Про результати службового розслідування», за порушення ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та місце служби, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді Суворої догани робітнику підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_1 та помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи вказано провести розрахунки здійсненої переплати грошового забезпечення за період відсутності на службі з 30.09.2024.
Означеним наказом також притягнуто сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення за вересень, жовтень, листопад місяць.
Окрім того, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2025 №22, сержанта ОСОБА_1 , за результатами службового розслідування за фактом не проходження лікування, притягнуто до повної матеріальної відповідальності до повного погашення переплати в сумі 60532,59 грн.
Матеріалами справи також підтверджено, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження 62025150010003581 від 16.06.2025 за фактом неприбуття ОСОБА_1 після лікування до місця служби Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 60532,59 грн.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ч.1, 2 ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами 2 - 4 ст.2 Закону №2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно п. 3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
За приписами п. 8 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Відповідно до п. 9 розділу І Порядку №260, виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Пунктом 12 розділу І Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
Згідно з п.13 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.
Отже, Порядком №260 зазначено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає.
Пунктом п. 15 розділу І Порядку №260 вказано, що грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Суд зауважує, що позивач посилаючись на положення п. 15 розділу І Порядку №260, яким передбачено випадки за яких не виплачується грошове забезпечення позивачем, трактує його як повернення безпідставно набутих коштів, які в добровільному порядку нараховані самим позивачем.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно п. 4 ст.1 Закону №160-IX, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (п. 5 ст.1 Закону №160-IX).
Згідно з ч.1 ст.6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Як визначено ч.2, 3, 4 ст.8 Закону №160-IX, у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Суд зазначає, що позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач є винною особою та на нього поширюються норми Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час отримання нарахованих позивачем основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Зокрема, не надано до суду доказів того, що протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб, відповідним наказом призначено розслідування для встановлення причин завдання відповідачем шкоди, її розміру та винних осіб.
Крім того, позивачем не надано доказів проведення аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або ж рішення суду, якими встановлено причини завдання шкоди, її розмір та винна особи, і які згідно ч.4 ст.8 Закону №160-IX виключають необхідність проведення розслідування для визначення встановлення всіх обставин завдання шкоди та винної особи.
Суд також враховує, що позивачем не надано жодного доказу щодо підписання відповідачем письмового зобов'язання про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого, керуючись ч.1 ст.6 Закону №160-IX, відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі у випадку встановлення факту завданої з його вини шкоди.
Окрім того, суд додатково звертає увагу щодо порядку стягнення сум завданої шкоди, що врегульовано ст.10-12 Закону №160-IX.
Так, ч.2 ст.10 Закону №160-IX передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування (ч.4 ст.10 Закону №160-IX).
У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред'явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом (ч.5 ст.10 Закону №160-IX).
У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (ч.1 ст.12 Закону №160-IX).
Позивачем також не надано до суду доказів ознайомлення відповідача з означеними наказами, зокрема з наказом про притягнення до матеріальної відповідальності, а також не надано доказів щодо відмови відповідача добровільно відшкодувати шкоду.
Отже, зважаючи на наведене вище, а також те, що позивачем не було дотримано вимоги Закону №160-IX в частині проведення службового розслідування та притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, та, відповідно, порядку стягнення завданої шкоди, позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.
При цьому, суд відхиляє покликання позивача на матеріали службового розслідування за фактом не проходження лікування, оскільки таке розслідування направлене на встановлення обставин та причин самовільного залишення військової частини сержантом ОСОБА_1 , а не для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Суд зауважує, що кошти були нараховані та виплачені позивачем самостійно в сумі 60532,59 грн на підставі чинного та діючого на час виплати коштів наказу командира військової частини.
Згідно з ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у ст.1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 у справі №180/1735/16-ц виклав висновок, що під час застосування правил ст.1215 ЦК України як винятку із ст.1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Отже, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Щодо посилань позивача, що відповідач є недобросовісним набувачем, то позивачем не надано жодного доказу, що кошти є безпідставно набуті, а також, що він належить до недобросовісного набувача.
Стосовно посилань позивача, що причинами переплати грошового забезпечення відповідача є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення, суд ставиться критично, з огляду на наступне.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).
Згідно з ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону №2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Так, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому, ст.85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи ч.1 ст.84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною 4 ст.85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Отже, аналіз положень ч.2 ст.24 Закону №2232-XII у системному зв'язку з положеннями ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу, внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Матеріалами справи підтверджено, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження 62025150010003581 від 16.06.2025 за фактом неприбуття ОСОБА_1 після лікування до місця служби Військової частини НОМЕР_1 .
Тобто, внесення запису про кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_1 здійснено лише 16.06.2025.
Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Матеріали справи не містять (позивачем не надано) доказів того, що відповідач по факту нез'явлення з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 притягувався до кримінальної відповідальності за ст.408 Кримінального кодексу України.
Вказані обставини свідчать про відсутність вироку суду щодо відповідача та визнання його винним у кримінальному правопорушенні, відповідальність за яке передбачена ст. 408 Кримінального кодексу України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд наголошує, що позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не дотримано вимог ст. 77 КАС України та не надано належних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог.
Позивач під час судового розгляду справи не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Оскільки виплата грошового забезпечення позивачем відповідачу проведена військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки військової частини, а також відсутня недобросовісність з боку набувача у нарахуванні коштів позивачем, тому суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про стягнення безпідставно сплачених коштів - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дмитро БАБЕНКО
.