Справа № 420/36467/25
04 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення та дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно оригіналу трудової книжки з 03.08.1984 року по 15.02.1988 рік та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04.09.2025 року
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити перераховану пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення, а саме з 04.09.2025 року.
В обґрунтування позову зазначив, що позивач отримує пенсію за віком з 09.05.2023 року та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. 04.09.2025 року звернувся із заявою про перерахування пенсії за віком у зв'язку із неврахуванням до його страхового стажу та розрахунку пенсії періоду роботи згідно трудової книжки а саме з 03.08.1984 року по 15.02.1988 рік в радгоспі Томської області Ковпаківського району. Також просив додатково врахувати при перерахунку вищевказаний період в пільговому обчисленні (один рік за один рік і шість місяців), оскільки робота була в районі Крайньої Півночі. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області від 11.09.2025 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії за віком. Позивач вважаючи зазначене рішення протиправним, звернувся із позовом.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області не погоджуючись із позовом надало суду відзив, в якому зазначив, що позивач в порушення вимог п. 14-4 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV не надав у заяві про перерахунок пенсії інформацію про те, чи отримує чи не отримує він пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації, а також зазначило, що робота позивача з 03.08.1984 року по 15.02.1988 рік в радгоспі Томської області Ковпаківського району не може бути зараховано до страхового стажу позивача, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 дописано іншими чорнилами дату народження. Також на виконання ухвали суду надало завірену копію пенсійної справи позивача.
Інший відповідач Головне управління Пенсійного фонду в України в м. Києві не погоджуючись із позовом надало суду відзив, в якому зазначило аналогічні іншому відповідачу заперечення проти позову та просило суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також витребувано від Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
14.11.2025 року до суду надійшли засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком з 09.05.2023 року та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
04.09.2025 року звернувся із заявою про перерахування пенсії за віком у зв'язку із неврахуванням до його страхового стажу та розрахунку пенсії періоду роботи згідно трудової книжки а саме з 03.08.1984 року по 15.02.1988 рік в радгоспі Томської області Ковпаківського району.
Також позивач просив додатково врахувати при перерахунку вищевказаний період в пільговому обчисленні (один рік за один рік і шість місяців), оскільки робота була в районі Крайньої Півночі.
11.09.2025 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області позивачу було відмовлено у допризначенні пенсії за віком, оскільки відсутня інформація про отримання чи неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та відмовлено у зарахуванні до стажу періоду роботи в радгоспі з 03.08.1984 року по 15.02.1988 року, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 дописано іншими чорнилами дату народження.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
До набрання чинності Законом №1058-IV діяв Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Статтею 62 Закону України №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
Також, з оскаржуваного рішення, органом пенсійного фонду не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача, що відображені в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 03.08.1984 року по 15.02.1988 року, оскільки дописано іншими чорнилами дату народження.
Суд зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача 07 жовтня 1980 року, чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Така Інструкція втратила чинність 29 липня 1993 року у зв'язку з набранням чинності Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні за змістом приписи містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі - Інструкція № 58).
Так, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз наведених положень як Інструкції № 162, так і Інструкції № 58 дає підстави дійти висновку, що обов'язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Зі змісту спірних записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що на обкладинці трудової книжки міститься допис дати народження позивача « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
При цьому, судом також встановлено, що на обкладинці трудової книжки міститься допис «виправленому в даті народження 08.06.1963 вірити згідно паспорта НОМЕР_2 виданого Подільським РУ ГУ МВС України в місті Києві» 26.02.1998 року, зроблений начальником відділу кадрів ТОВ «УКРЖИТЛОПРОЕКТ», де позивач працював з 18.07.2008 року.
Однак пенсійним органом не було враховано до страхового стажу періоди роботи з 03.08.1984 по 15.02.1988 року згідно зазначеної трудової книжки, через наявність виправлення у даті народження позивача.
Як зазначено вище судом недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Тобто, позивач не має нести відповідальність за допущені в записі помилки у її прізвищі при заповненні трудової книжки уповноваженим представником.
Враховуючи правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, суд зазначає, що на момент внесення до трудової книжки спірних записів про роботу позивача обов'язок ведення трудових книжок покладався на адміністрацію підприємства (на роботодавця), а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи, що зазначений у трудовій книжці, до страхового стажу.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що у постанові від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, суд враховує, що позивачем разом із заявою про перерахування пенсії за віком було надано характеристику на робочого завхозу «Чажемтовський» ОСОБА_1 від 23.12.1986 року, в якій зазначено, що позивач працював в радгоспі з липня 1984 року.
При цьому, суд зазначає, що частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії. Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу належить що позивачу належить трудова книжка від 03 серпня 1984 року серії НОМЕР_1 , яка надавалась останнім відповідачу для розгляду питання про врахування до стажу періодів роботи в РФ. Решта записів не оспорюються відповідачем, подані інші документи на предмет їх приналежності позивачу пенсійним органом не оспорюється. Автентичність записів трудової книжки відповідачами не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірному періоді. Такі записи не містять некоректних виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, посилання Відповідачів на те, що позивач в порушення вимог п. 14-4 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV не надав у заяві про перерахунок пенсії інформацію про те, чи отримує чи не отримує він пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації, суд не приймає до уваги, адже відповідно до п. 14-4 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Між тим, позивач не проживав та не проживає на тимчасово окупованих територіях України та під час тимчасової окупації територій не виїхав на підконтрольну Україні територію, адже відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_2 , який виданий йому 26.02.1998 року Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві, з 25.03.2008 року зареєстрований в АДРЕСА_1 .
За таких обставин, суд вважає протиправним рішення відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 03.08.1984 по 15.02.1988 року згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Щодо позовних вимог про зобов'язаня Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно оригіналу трудової книжки з 03.08.1984 року по 15.02.1988 рік в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи, то слід зазначити про наступне.
Так, відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Підпунктом «д» п.5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», чинної на час спірної роботи позивачки, робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Відповідно до ст.3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 №1908-VII «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», чинної на час спірної роботи позивачки, скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених ст.5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960, з п'яти до трьох років та передбачено надання зазначених пільг особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану два роки.
Згідно з п.3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, після 01.03.1960 зараховувати за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до п.п.1,2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР 16.12.1967 №530/П-28 (надалі - Інструкція №530/П-28), пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пільги, передбачені ст.ст.1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин:
1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;
2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.09.2019 у справі №750/1717/16-а, від 06.11.2019 у справі №212/2529/16-а.
При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є трудова книжка, додатково такі обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, архівною довідкою.
Крім того, у п.2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28 вказано, що пільги, передбачені ст.ст.1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору, що спростовує доводи пенсійного орану про обов'язкову наявність такого договору.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , 03.08.1984 року його прийнято на роботу тесляром в радгосп «Чажемтовський» Томської області Ковпашського району.
Згідно вищевказаного Переліку до Місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі відноситься Ковпашський район Томської області.
З урахуванням наведеного, період роботи позивача з 03.08.1984 року по 15.02.1988 має розраховуватись в пільговому обчисленні - один рік роботи в районах Крайньої Півночі за один рік і шість місяців роботи.
З огляду на вказане вище суд виснує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Одеській області протиправно прийнято рішення від 11.09.2025 року про відмову у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 .
Разом з цим, враховуючи, що суд не може підміняти державний орган та приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до дискреційних повноважень такого суб'єкта владних повноважень, зокрема й вираховувати страховий стаж, який дає право на пенсію, суд виснує, що позовна вимога про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити перераховану пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення, а саме з 04.09.2025 року, задоволенню не підлягає.
Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2025 року про перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення та дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
1. Визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.09.2025 року № 262540012379.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно оригіналу трудової книжки з 03.08.1984 року по 15.02.1988 рік та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04.09.2025 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2025 року про перерахунок пенсії з та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю. В. Харченко
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення та дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.