06 лютого 2026 рокусправа № 380/22641/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрейдМост» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -
до Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ТрейдМост» (далі позивач, ТОВ «ТрейдМост») з позовом до Львівської митниці (далі відповідач, митний орган), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900529/2 від 19.09.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900549/2 від 03.10.2025.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачем ввезено на митну територію України товар із визначенням митної вартості товару за першим методом - ціною договору, однак митним органом прийняті рішення про коригування митної вартості товарів. Стверджує, що для митного оформлення надано всі документи, які підтверджують заявлену митну вартість імпортованого товару. Звертає увагу, що відповідачем не визначено та не повідомлено позивача в установленому порядку про наявність хоча однієї із підстав, визначених ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України), які б свідчили про виникнення у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, у зв'язку з чим пов'язується можливість витребування митним органом додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. З метою захисту порушеного права товариство звернулося до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 18.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Ухвалою суду від 06.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Вважає спірні рішення обґрунтованими та правомірними. Вказує, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості. Відповідач вважає, що виявлені розбіжності цілком підставні. З урахуванням зазначеного, у зв'язку з розбіжностями, митним органом обґрунтовано прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару. Також відповідач вважає, що посадові особи Львівської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України. Тому, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав на виявлені розбіжності у наданих відповідачем митних деклараціях, які слугували джерелом інформації для коригування митної вартості товарів. Просив позов задовольнити.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТрейдМост» (місце знаходження: 81300, Львівська область, Яворівський район, м. Мостиська, вул. Грушевського М., 1/8, код ЄДРПОУ 45413169) зареєстроване як юридична особа 23.07.2024. Основним видом економічної діяльності вказаного підприємства є неспеціалізована оптова торгівля (46.90).
31.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТрейдМост» (ТОВ, покупець) та компанією «BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD», China (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №TNZ202431, відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №TNZ202431 від 31.07.2024 позивач здійснив такі поставки:
1. Відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25051223 від 16.06.2025 покупець придбав у продавця товар загальною вартістю 19 497,60 дол. США.
Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 18.09.2025 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170080439U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на які прийняті оскаржувані рішення (тов. 1 - Меблі для сидіння з дерев'яним каркасом, не оббиті, що не обертаються та не перетворюються на ліжка).
Декларантом до митного контролю разом з митною декларацією №25UA209170080439U0 в якості підстави для застосування основного методу надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ202431 від 31.07.2024; рахунок-проформа №TNZ25051223 від 12.05.2025; рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25051223 від 16.06.2025; пакувальний лист б/н від 16.06.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №117 від 13.05.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №137 від 21.07.2025; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №К010425-16 від 01.04.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №913 від 04.09.2025; коносамент №UTRUST25060887A від 21.06.2025; накладну УМВС №31523198 від 13.09.2025; автотранспортну накладну №3424 від 17.09.2025; митну декларацію країни відправлення №021720250000162320 від 18.06.2025.
За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу, в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України. У відповідь на вимогу позивач просив підтвердити митну вартість товарів та провести митне оформлення згідно наявних документів та на вимогу надав наступні документи: - прайс-лист; - інтернет пропозиція.
Після надіслання декларантом на вимогу митниці відповідних документів 19.09.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900529/2. Загальна сума коригування складає 46549,19 дол. США, а також оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064328. Внаслідок прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900529/2 від 19.09.2025, позивачем сплачено податків на загальну суму 385 250,28 грн. - інформація відображена у графі В митної декларації №25UA209170080991U0, яка подана позивачем на виконання відповідного рішення митного органу та з метою випуску товарів у вільний обіг. Як наслідок різниця між сумою митних платежів, що повинен був сплатити позивач при оподаткуванні товару та сплатив, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, становить 198 443,27 грн. та зазначена у графі В МД №25UA209170080991U0.
Рішення митного органу №UA209000/2025/900529/2 від 19.09.2025 у графі 33 вмотивовано тим, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. За результатами проведеного опрацювання встановлено:
«- митна декларації країни експорту від 18.06.2025 №021720250000162320 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними;
- рахунок на перевезення №314 від 21.08.2025 мiстить посилання на договір від 19.06.2024 №19/06/2025, який наявний в графі 44 декларації проте до митного оформлення не поданий, що не дає можливості в повному обсязі здійснити перевірку числових значень складових митної вартості.
- згідно з товаросупровідними документами транспортування товару здійснювалось за маршрутом порт XINGANG, Китай - порт Гданськ Польща - м. Мостиська, Україна на заявлених умовах поставки FOB - TIANJIN, Китай. При цьому, коносамент від 21.06.2025 за №UTRUST25060887A підтверджує транспортування товару за маршрутами порт XINGANG, Китай - порт Гданськ. Польща: УМВС накладна від 13.09.2025 №31523198 за маршрутами порт Глівіце, Польща - с. Мостиська Другі, Україна; CMR від 17.09.2025 за №3424 за маршрутом с.Мостиська Другі, Україна-м. Мостиська, Україна. Зазначене свідчить про перевезення товару за маршрутом порт Гданськ. Польща - Глівіце, Польща (відстань близько 500 км), а також здійснення навантаження/перевантаження товару у Глівіце, Польща. Таким чином до митного оформлення не подано транспортний документ від Гданську до Глівіце, а також документи, які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню та перевезенні товару в Глівіце, що не дає змоги митному органу здійснити перевірку складових митної вартості.
На вимогу митного органу декларантом додатково надіслані прайс-лист, інформацію з інтернет видань. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Інших документів на вимогу не надано».
Щодо обраного методу коригування митної вартості у оскаржуваному рішенні зазначено: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №1495-VI розділ ІІІ.
Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару №1 «Меблі для сидіння», оформленого за МД №25UA408020024337U9 від 27.06.2025. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».
2. Відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25051525 від 09.07.2025 покупець придбав у продавця товар загальною вартістю 16 988,16 дол. США.
Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 03.10.2025 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170085101U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на які прийняті оскаржувані рішення (тов. 1 - Меблі для сидіння - крісла, з оббивкою з тканини (екошкіра), з металевим каркасом, що обертаються, з регульованою висотою., тов. 2 - Меблі для сидіння з дерев'яним каркасом, оббивка з тканини (екошкіра), що обертаються та не перетворюються на ліжка).
Декларантом до митного контролю разом з митною декларацією №25UA209170085101U0 в якості підстави для застосування основного методу надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ202431 від 31.07.2024; рахунок-проформу №TNZ25051525 від 19.05.2025; рахунок-фактуру (iнвойс) №TNZ25051525 від 09.07.2025; пакувальний лист б/н від 09.07.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №124 від 20.05.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №141 від 07.08.2025; договір про надання транспортних послух та перевезення вантажів №07.10/2024 від 07.10.2024; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2082-T/25 від 11.03.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №69817 від 24.09.2025; коносамент №UTRUST25071054 від 15.07.2025; автотранспортну накладну №8910 від 29.09.2025; митну декларацію країни відправлення №021720250000186954 від 12.07.2025.
За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу, в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України. У відповідь на вимогу позивач просив підтвердити митну вартість товарів та провести митне оформлення згідно наявних документів та на вимогу надав наступні документи: - прайс-лист; - інтернет пропозиція.
Після надіслання декларантом на вимогу митниці відповідних документів 03.10.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900549/2. Загальна сума коригування складає 3371,98 дол. США, а також оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064376. Внаслідок прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900549/2 від 03.10.2025, позивачем сплачено податків на загальну суму 261417,89 грн. - інформація відображена у графі В митної декларації №25UA209170085299U0, яка подана позивачем на виконання відповідного рішення митного органу та з метою випуску товарів у вільний обіг. Як наслідок різниця між сумою митних платежів, що повинен був сплатити позивач при оподаткуванні товару та сплатив, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, становить 75 164,48 грн. та зазначена у графі В МД №25UA209170085299U0.
Рішення митного органу №UA209000/2025/900549/2 від 03.10.2025 у графі 33 вмотивовано тим, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. За результатами проведеного опрацювання встановлено:
«- відповідно до п.11 наданого до митного оформлення Контракту №TNZ202431 від 31.07.2024, даний контракт набирає чинності з його підписання і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час Контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів;
- декларантом подано рахунок-фактуру на оплату транспортних послуг №69817 від 24.09.2025, виставлений відповідно до Договору про транспортно-експедиторське обслуговування №2082-Т/25 від 11.03.2025. Згідно п.4 даного Договору послуги надаються на підставі заявки Замовника. До митного оформлення таки документ не подавався. Таким чином, відсутність Заявки не дає можливості митному органу здійснити перевірку транспортних послуг. Декларантом подано декларацію 25UA209170085101U0 03.10.2025, однак будь-які платіжні документи що підтверджують факт оплати послуг за рахунком №69817 від 24.09.2025 декларантом до митного оформлення не надано. Слід зазначити, що відсутність оплати отриманих послуг не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки числових значень складових митної вартості в частині вартості отриманих транспортно-експедиційних послуг;
- митна декларація країни експорту від 12.07.2025 №021720250000186954 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними».
Щодо обраного методу коригування митної вартості у оскаржуваному рішенні зазначено: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №1495-VI розділ ІІІ.
Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару 1)«крісла», оформленого за МД №25UA400040021366U2 від 10.09.2025. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару 2) «меблі для сидіння», оформленого за МД №25UA403070008386U6 від 18.09.2025. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг., Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».
Вважаючи протиправними рішення відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду.
При вирішенні спору, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 49 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.
Частиною першою статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Відповідно до частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частина третя статті 53 МК України визначає, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як передбачено ч.5 цієї статті, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною п'ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Як передбачено ч.1 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Як передбачено ч.3 ст.57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (частина друга статті 58 МК України).
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (частина третя статті 58 МК України).
Згідно положень ч.1 ст.64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Частиною другою статті 64 МК України передбачено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Наведені норми у своїй сукупності дозволяють прийти до таких висновків:
- основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору;
- повноваження митного органу при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів обмежуються перевіркою числового значення заявленої митної вартості;
- наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів (п.52 постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справа № 200/6508/20-а);
- сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (п.53 постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справа № 200/6508/20-а);
- митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності (п.54 постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справа № 200/6508/20-а), що відповідає принципу «належного урядування»;
- необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість, та буде переслідувати легітимну мету;
- застосування чи не застосування інших методів визначення митної вартості має бути обґрунтованим.
При цьому, етапи формування та перевірки митної вартості умовно можна розділити на такі:
- визначення митної вартості декларантом;
- перевірка визначеної митної вартості митним органом, яка включає:
- наявність обґрунтованих сумнівів;
- надіслання вимоги, задля усунення таких сумнівів та упевнення у тому, що декларант правильно визначив митну вартість;
- обґрунтування обраного методу визначення митної вартості.
Щодо визначення митної вартості за основним методом та наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Перелік поданих позивачем документів, що наведений судом вище, відповідає переліку документів, передбачених ст.53 МК України та підтверджує числові значення заявленої митної вартості у згаданих митних деклараціях.
При цьому, судом вважаються необґрунтованими мотиви відповідача з приводу наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з урахуванням такого.
Щодо мотивів рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/900529/2 від 19.09.2025, наведених у графі 33:
«П.11 Контракту, передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час Контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів».
Суд зазначає, що відповідно до абзацу тринадцятого статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) є домовленістю двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямованою на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Суд звертає увагу, що відповідач, обґрунтовуючи свої зауваження, посилається на норми Господарського кодексу України. Водночас згідно з частиною третьою статті 17 Закону України № 4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію зазначеного Закону, а саме з 28.08.2025. Отже, при формуванні відповідного зауваження митним органом було застосовано законодавство, яке на момент прийняття рішення не є чинним.
Форма та порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), а також права та обов'язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами України. Визнання зовнішньоекономічного договору недійсним можливе виключно в судовому порядку у разі його невідповідності вимогам законодавства України або чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами у момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що правочин є недійсним у разі, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), при цьому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам дітей.
Частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору такий договір є нікчемним. Разом із тим чинне законодавство не містить вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення зовнішньоекономічного договору, укладеного між двома юридичними особами.
Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні посадовою особою митного органу не наведено правових підстав, визначених чинним законодавством, які б прямо встановлювали недійсність спірного договору. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки відповідач не послався на норми закону, які б визначали недійсність укладеного зовнішньоекономічного договору, та не надав судового рішення про визнання його недійсним, підстави для висновку про неправомірність такого договору відсутні.
Крім того, подальші дії відповідача, зокрема здійснення митного оформлення товару після прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості, свідчать про фактичне визнання митним органом зовнішньоекономічного контракту №TNZ202431 від 31.07.2024 таким, що є чинним. При випуску товару у вільний обіг застережень у вигляді карток відмови або протоколів про порушення митних правил не складалося.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. До істотних умов договору належать умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів відповідного виду, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Пунктом 11 Контракту «Інші умови договору» передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за ним. Пунктом 3 Контракту «Ціна та загальна вартість» визначено, що загальна вартість товару, який поставляється за контрактом, становить не більше 1 000 000,00 доларів США.
Таким чином, з аналізу умов Контракту № TNZ202431 від 31.07.2024 встановлено, що він є довгостроковим та передбачає здійснення неодноразових поставок товару до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань та проведення остаточних розрахунків, що відповідає вимогам та положенням Цивільного кодексу України.
Щодо доводів відповідача про те, що митна декларація країни експорту від 18.06.2025 №021720250000162320 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними суд зауважує, що митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Крім цього, декларант не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.
Надана декларантом митна декларація країни відправлення має форму електронного документа та містить усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що в свою чергу надає митному органу право, відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 54 МКУ, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості, а не покладати на декларанта не передбачені законодавством обов'язки щодо підтвердження виконання уповноваженими установами інших країн встановлених ними процедур.
Щодо зауваження відповідача про те, що договір на перевезення від 19.06.2024 №19/06/2025 наявний в графі 44 митної декларації, проте до митного оформлення не поданий, що не дає можливості в повному обсязі здійснити перевірку числових значень складових митної вартості, суд зазначає таке.
У рахунку на перевезення №314 від 21.08.2025, картці відмови № UA209170/2025/064328 та у графі 44 поданої митної декларації міститься посилання на договір від 01.04.2025 №K010425-16, а не договір від 19.06.2024 №19/06/2025, як про це зазначає митний орган.
Договір від 01.04.2025 №K010425-16 зазначений у митній декларації №25UA209170080439U0 з позначкою «m».
Позначка «m» біля коду у графі 44 митної декларації означає, що вказаний документ надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів із застосуванням МД згідно Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30 травня 2012 року № 651.
Крім цього, даний договір позивач долучив до позовної заяви, і суд бере його до уваги як належний і допустимий доказ.
Щодо не подання транспортного документа від Гданську до Глівіце, а також документів, які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню товару в Глівіце суд звертає увагу, що експедитор ТОВ «ІНТЕРНЕШНЛ КАРГО СЕРВІС ЕЙЧ.ДІ» надав позивачу лист, в якому повідомив, що вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, а також переміщення контейнера між п. Гданськ (Польща) і с.п. Глівіце (Польща) входить до загальної вартості транспортно-експедиторського обслуговування за межами державного кордону. Тому такі доводи відповідача суд оцінює критично.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: -рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;-банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
В обґрунтування заявлених транспортних витрат позивачем до митного контролю було подано повний пакет документів, зокрема: договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №К010425-16 від 01.04.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №913 від 04.09.2025; коносамент №UTRUST25060887A від 21.06.2025; накладну УМВС №31523198 від 13.09.2025; автотранспортну накладну №3424 від 17.09.2025; митну декларацію країни відправлення №021720250000162320 від 18.06.2025.
Верховний Суд, зокрема у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, вказав, що якщо законом не визначено виключний перелік доказів, якими мають підтверджуватися витрати на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватись будь-якими належними і допустимими доказами. При цьому Митний кодекс України не містить обмежень щодо часу надання платіжних документів, які підтверджують відповідні витрати, та не вимагає, щоб вони були здійснені до моменту прийняття митним органом оспорюваного рішення.
Таким чином, суд вважає, що подані позивачем документи, підтверджують понесення транспортних витрат, які були правомірно включені до митної вартості товарів при їх митному оформленні.
Щодо мотивів рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/900549/2 від 03.10.2025, наведених у графі 33 про те, що Контракт №TNZ202431 від 31.07.2024 не містить відомостей щодо повного виконання та положень щодо строку його дії.
Як вже зазначалось судом, відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення їх взаємних прав та обов'язків. Форма, порядок укладення та умови дійсності такого договору регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та нормами Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на норми Господарського кодексу України є безпідставним, оскільки відповідно до частини третьої статті 17 Закону України № 4196-ІХ зазначений кодекс втратив чинність з 28.08.2025. Отже, митним органом при формуванні зауважень застосовано нечинне законодавство. Відповідачем не наведено жодної норми чинного закону, якою прямо встановлено недійсність спірного договору, а також не надано судового рішення про визнання його недійсним. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Умови Контракту передбачають набрання ним чинності з моменту підписання та дію до повного виконання сторонами зобов'язань, а також визначають граничну загальну вартість поставок, що свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору відповідно до статті 638 ЦК України. Крім того, подальше митне оформлення товару без застосування заходів реагування підтверджує фактичне визнання відповідачем зовнішньоекономічного контракту як чинного.
За таких обставин підстави для висновку про недійсність зовнішньоекономічного договору відсутні.
Щодо тверджень відповідача про те, що до митного оформлення не було подано заявку на перевезення.
Суд зазначає, що заявка-замовлення не є первинним або розрахунковим документом, який містить інформацію про вартість товару чи підтверджує розмір транспортних витрат. Чинним законодавством не встановлено обов'язкових реквізитів заявки до договору перевезення, а частинами другою та третьою статті 53 Митного кодексу України не передбачено віднесення заявки на перевезення до переліку документів, які підтверджують заявлену митну вартість товару та підлягають поданню до митного органу.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи документи, не передбачені цією статтею. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.11.2018 у справі № 813/1012/17, у якій зазначено, що заявка на перевезення вантажу не є первинним чи розрахунковим документом і не підтверджує факт надання транспортних послуг або їх вартість, у зв'язку з чим вимога митного органу про її подання є безпідставною.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 вказав, що за відсутності в законі визначення виключного переліку доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами. При цьому замовлення або заявка на перевезення не віднесені статтею 53 Митного кодексу України до додаткових документів, що підтверджують митну вартість товару.
За таких обставин суд дійшов висновку, що подані декларантом документи є достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару, а всі витрати, понесені товариством за відповідною поставкою, включені до її складу. Додатково суд зазначає, що позивач надав заявку про надання транспортно-експедиторських послуг № 1 від 15.07.2025 разом із позовною заявою.
Щодо зауваження відповідача про те, що декларантом до митного оформлення не надано документів про оплату транспортних послуг.
Суд встановив, що в обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано: договір про надання транспортних послуг та перевезення вантажів №07.10/2024 від 07.10.2024; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2082-T/25 від 11.03.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №69817 від 24.09.2025; коносамент №UTRUST25071054 від 15.07.2025; автотранспортну накладну №8910 від 29.09.2025; митну декларація країни відправлення №021720250000186954 від 12.07.2025.
Так, відповідно до Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов МК України, зокрема у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 вказано: «Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи)».
Відтак суд вважає, що усі транспорті витрати, понесені позивачем, були включені до митної вартості та підтвердженні документально.
Більше того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови та терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Таким чином, терміни оплати ніяким чином не впливають на числові значення митної вартості товару. До вищевказаної позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 29 липня 2020 року у справі №420/1709/19. Також позивач долучив до позовної заяви платіжну інструкцію №321 від 30.09.2025 про оплату транспортних послуг, яку суд бере до уваги як належний і допустимий доказ.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що митна декларація країни експорту від 12.07.2025 №021720250000186954 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними.
Суд погоджується з доводами позивача, що митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Крім цього, декларант не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.
Надана декларантом митна декларація країни відправлення має форму електронного документа та містить усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що в свою чергу надає митному органу право, відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 54 МКУ, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості, а не покладати на декларанта не передбачені законодавством обов'язки щодо підтвердження виконання уповноваженими установами інших країн встановлених ними процедур.
Щодо зобов'язання митного органу зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Зміст частини 3 статті 53 МК України вказує на те, що письмова вимога надсилається за умови наявності розбіжності у поданих документах, наявності ознаки підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як було встановлено судом вище законодавчо визначених умов для надіслання вимоги у відповідача не було, оскільки подані позивачем документи до митної декларації у своїй сукупності підтверджували числові значення задекларованої митної вартості.
Разом з тим, наведений порядок є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість, що є легітимною метою.
В цьому контексті слід також зазначити і про те, що митний орган у вимозі повинен конкретизувати документи, надання яких може усунути сумніви достовірності відомостей, які зазначені у первинно поданих документах.
Надіслання письмових вимог, які містять загальний перелік документів, передбачений ч.3 ст.53 МК України, без конкретизації тих, які можуть усунути сумніви, буде порушувати такі складові принципу «належного урядування» як послідовність, ясність дій митного органу та юридичну визначеність у спірних правовідносинах.
Крім того, у наведених вище спірних рішеннях відповідач зазначив, що неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару №1 «Меблі для сидіння», оформленого за МД №25UA408020024337U9 від 27.06.2025. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару 1) «крісла», оформленого за МД №25UA400040021366U2 від 10.09.2025. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі. Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару 2) «меблі для сидіння», оформленого за МД №25UA403070008386U6 від 18.09.2025. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг.
Щодо застосування чи не застосування інших методів визначення митної вартості має бути обґрунтованим.
У відповідності до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «… рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Між тим, як вбачається з оскаржуваних позивачем рішень про коригування митної вартості товарів, зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».
Застосовуючи наведений висновок до спірних правовідносин, суд зазначає, що спірні рішення не містять жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо.
Крім того, обрання такої вартості не було жодним чином обґрунтовано.
Такі обставини також вказують на необґрунтованість спірних рішень при визначенні митної вартості за методом 2 ґ.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Контролюючий орган не вказав переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи встановлено невідповідність спірного рішення митного органу критеріям правомірності передбачених п.1 та п.3 ч.2 ст.2 КАС України.
Відтак, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу. Суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано Договір №1-13/12/24 про надання правової допомоги, Додаткова угода №10 до Договору №1-13/12/24 від 06.11.2025.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 6000,00 грн, саме ця сума судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає присудженню на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900529/2 від 19.09.2025.
Визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900549/2 від 03.10.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрейдМост» (ЄДРПОУ 45413169) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. сплаченого судового збору, а також 6000 (шість тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О. М.