06 лютого 2026 рокусправа № 380/22873/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.11.2025 року про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» начальником 4-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), лейтенантом ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.11.2025 року про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» начальником 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 », лейтенантом ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 03.11.2025 ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску з метою перетину державного кордону, оскільки він є супроводжуючою особою його рідної сестри - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є особою з ІІ групою інвалідності та потребує постійного догляду. Спорідненість позивача та ОСОБА_1 підтверджується зокрема свідоцтвом про народження позивача, серії НОМЕР_4 виданого 22.05.1991, виданий компетентними органами Молдавської РСР, м. Тирасполь, про що здійснено актовий запис № 1104, та свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , актовий запис № 1876 від 03.08.1989. Із зазначених свідоцтв про народження вбачається, що позивач та ОСОБА_1 мають спільних рідних батьків - ОСОБА_5 , яка є їхньою матір'ю, та ОСОБА_6 , який є їхнім батьком. Також позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час дії воєнного стану на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 (зі змінами), про що є зазначено в його військово-обліковому документові «Резерв+». Попри наявність законних підстав для перетину державного кордону, позивачу було протиправно відмовлено у перетинанні державного кордону України в пункті пропуску «Рава-Руська» 03.11.2025, про що зазначено в рішенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підписом уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_7 . Аналогічна відмова мала місце у той самий день 03.11.2025 - у пункті пропуску «Грушів-Будомєж», що також підпорядковується ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що свідчить відповідне рішення про відмову у перетинанні державного кордону, за підписом уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_8 . Вказані рішення позивач вважає такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим вони є протиправними, незаконними та підлягають скасуванню, просить позов задовольнити.
Ухвалою від 25.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач позов не визнав. 08.12.2025 за вх.№97481 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що відповідач не заперечує можливість позивача щодо реалізації права перетину державного кордону у разі наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а також проходження інших заходів прикордонного контролю передбачених Законом України, однак в ході пошуку інформації у відповідних базах даних щодо дотримання приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, особою, що здійснювала супровід особи з інвалідністю (сестри) позивача, не було дотримано приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, а саме недотримано обов'язку щодо повернення такого в Україну не пізніше повернення на територію України особи, яку такий супроводжував. Тобто підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід особи з інвалідністю, яка за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже поверталася з-за кордону без особи (брата), яка його супроводжувала. Відповідач вважає, що самостійне повернення особи з інвалідністю на територію України, свідчить про відсутність потреби у супроводі сторонніх осіб, для повторного перетину державного кордону України. Слід звернути увагу суду на те, що уповноваженими особами підрозділу охорони державного кордону у рішеннях про відмову у перетині державного кордону України зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач не мав підстав для здійснення виїзду за кордон. У рішеннях вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його ухвалення (як нормативні, такі і фактичні). Отже, відповідач в оскаржуваних рішеннях зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон.
Зазначив також, що спірні рішення уповноваженої службової особи мають разовий характер і вичерпали свою дію фактом їх виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржувані рішення уповноважених службових осіб жодним чином не створять перешкод для перетину позивачем кордону України. Скасування чи не скасування вказаних актів індивідуальної дії у судовому порядку не захищає прав та інтересів позивача, оскільки оскаржувані рішення вичерпали свою дію. Просить у задоволенні позову відмовити.
11.12.2025 за вх.№98724 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначила, що оскаржувані рішення свідчать про їх, невмотивований і виключно формальний характер, що суперечить природі індивідуального адміністративного акта, який за законом має бути не лише формально оформленим, але й змістовно обґрунтованим. В оскаржуваних рішеннях не зазначено жодної правової підстави для прийняття відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України Позивачем, натомість лише у відзиві на позов, Відповідач обґрунтував таку відмову, недобросовісністю іншої особи, яка не повернулась в України. Зазначила, що у відзиві відповідач фактично вперше намагається пояснити причини відмови у перетинанні позивачем державного кордону, посилаючись не на поведінку самого позивача, не на будь-які встановлені щодо нього порушення чи невідповідності вимогам законодавства, а на дії іншої третьої особи - брата, який нібито не повернувся разом із сестрою, особою з інвалідністю, що потребує супроводу. Така аргументація не лише не міститься в самих рішеннях від 03.11.2025, але й суперечить правовій природі індивідуального адміністративного акта, який має визначати права й обов'язки конкретної особи - у цьому випадку позивача, а не третіх осіб, на поведінку яких позивач не має жодного впливу і за яких не може нести відповідальність. Той факт, що будь-який родич особи з інвалідністю колись повернувся в Україну без супроводжуваного ним члена сім'ї, не створює жодних правових наслідків для позивача і тим більше не може бути підставою для обмеження його конституційного права на свободу пересування. Просить позовні вимоги задовольнити.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
Судом встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_6 виданого 26.06.2008.
03.11.2025 з метою перетину державного кордону України прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Рава-Руська».
Позивач стверджує, що для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України позивач надав:
- військово-обліковий документ «Резерв+»,
- паспортні документи на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 виданого 22.05.1991;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , актовий запис № 1876 від 03.08.1989;
- довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 744829 виданої 26.06.2024;
- медичний висновок Лікарсько-консультативної комісії № 319 від 23.10.2024;
- висновок № 350 від 04.12.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі;
- посвідчення Управління соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації серії ДДА № 136923 ОСОБА_1 ;
- лист Солом'янської в м. Києві державної адміністрації від 22.11.2024 за вих.№ 108/33-108/33/Б-578-14993;
- акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 13.11.2024;
- акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 15.04.2024 (Додаток 8 відповідно до Постанови № 560 від 16 травня 2024 р.);
- акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 28.04.2025 року;
- опис щодо подачі документів для оформлення відстрочки.
За результатом проходження паспортного контролю начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення від 03.11.2025 про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .
З вказаного рішення встановлено, що причиною відмови у перетині державного кордону є: недотримання вимог п.2-1 постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями) в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Також судом встановлено, що 03.11.2025 з метою перетину державного кордону України позивач прибув до міжнародного пункту пропуску «Грушів-Будомєж».
За результатом проходження паспортного контролю начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення від 03.11.2025 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .
Причина відмови у перетині державного кордону: відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).
Не погоджуючись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас, стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Положеннями пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 3 цього Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Із запровадженням Указу № 64/2022, а саме з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, почали свою дію певні обмеження прав людини і громадянина, серед яких право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо, про що було поінформовано Генерального секретаря Ради Європи вербальною нотою №31011/32-017-3 від постійного представництва України при Раді Європи від 28 лютого 2022 року, зареєстрованої в Генеральному секретаріаті 01 березня 2022 року, та у подальшому неодноразово була пролонгована.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з частиною п'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов'язок громадян як з'являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини першої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Окремі категорії груп осіб, яким дозволений перетин Державного кордону України у разі введення в Україні надзвичайного або воєнного стану, визначено пунктами 2-1 - 2-11 Правил №57 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У контексті справ, пов'язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України, ключове значення має пункт 2-6 цих Правил №57, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил №57, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене вище, слід зазначити, що необхідність заборони виїзду військовозобов'язаних осіб пов'язана з проведенням комплексу заходів, здійснюваних, зокрема, з метою посилення обороноздатності держави та захисту її території від збройної агресії.
При цьому законодавцем передбачений перелік військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» регламентовано, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
За приписами частин першої-другої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57),
Відповідно до п. 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з підп. 3, 4 п. 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням
Відповідно до підп. 13 пункту п. 2-1 Правил № 57 громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Відтак суд зазначає про те, що право на перетин кордону в умовах воєнного стану наділені особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України. Водночас такі особи зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Судом встановлено, що 03.11.2025 позивач, супроводжував свою сестру, ОСОБА_1 , якій встановлено II групу інвалідності.
Під час спроби перетину державного кордону України в пункті пропуску міжнародного автомобільного пропуску «Рава-Руська», він отримав рішення, прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення від 03.11.2025 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України.
Також судом встановлено, що 03.11.2025 з метою перетину державного кордону України прибув до міжнародного пункту пропуску «Грушів-Будомєж».
За результатом проходження паспортного контролю начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення від 03.11.2025 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .
Суд наголошує про те, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль» у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Отже, за змістом наведеної норми уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України у ході перевірки документів під час здійснення прикордонного контролю осіб наділені правом пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.
У спірній ситуації під час здійснення прикордонного контролю позивача відповідачем встановлено, що відповідно до інформації у відповідних базах даних щодо дотримання приписів абз.13 п. 2-1 Правил № 57 особою, що здійснювала супровід особи з інвалідністю (сестри) позивача, не було дотримано приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, а саме недотримано обов'язку щодо повернення такого в Україну не пізніше повернення на територію України особи, яку такий супроводжував.
Тобто підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід матері з інвалідністю, яка за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже поверталася з-за кордону без особи, яка її супроводжувала.
Отже, у розглядуваних правовідносинах відповідач дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення пункту 2-1 Правил № 57, у зв'язку з чим спірними рішеннями відмовив позивачу в перетинанні державного кордону України.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби (дискреційні повноваження).
З цих же підстав суд зауважує, що наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Зважаючи на викладене, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Підсумовуючи викладене, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд прийшов до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Таким чином, оскаржувані рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняті в межах та на підставі наданих уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону повноважень, відповідають визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірними та не можуть бути скасовані.
Крім того, оскаржувані рішення мають разовий характер і вичерпали свою дію фактом їх виконання, тому у разі пред'явлення позивачем всіх необхідних документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржувані рішення жодним чином не створять йому перешкод для перетину кордону України за наявності на те законних підстав.
З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому, суд звертає увагу, що позивача не позбавляли права повторно здійснити згаданий перетин за наявності усіх необхідних документів, передбачених чинним законодавством.
Іншими словами, наступні рішення відповідача про відмову або ж про дозвіл на перетинання державного кордону будуть прийматися лише після майбутнього можливого перетину позивачем кордону із згаданими документами та пред'явленням їх.
Додатково слід зазначити, що рішення про відмову у перетині державного кордону відтворює обставини разового перетину та не гарантує, що у подальших перетинах державного кордону України, особа буде пред'являти чи не пред'являти відповідні документи для підтвердження такого перетину.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
З огляду на відмову у задоволенні позовної заяви та з урахуванням приписів ст. 139 КАС України розподіл судових витрат у даній справі не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна