05 лютого 2026 року справа № 320/10416/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту також відповідач, Подільський ВДВС), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 28.12.2018, винесену старшим державним виконавцем Подільського ВДВС в межах виконавчого провадження №50681686 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 59 557,49 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 25.01.2019, винесену державним виконавцем Подільського ВДВС про відкриття виконавчого провадження №58005157 про примусове виконання постанови від 28.12.2018 №50681686 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 59 557,49 грн;
- зобов'язати уповноваженого державного виконавця Подільського ВДВС винести постанову, якою закінчити виконавче провадження №58005147 та скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, зокрема, зняти арешти з банківських рахунків, а також провести всі інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження №58005147.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив про відкриття ВП №50681686 відповідачем з метою примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом'янським районним судом м. Києва, 28.12.2018 відповідачем повернуто виконавчий документ за заявою стягувача та винесено спірну постанову про стягнення з позивача (боржника) виконавчого збору, яка слугувала підставою для відкриття виконавчого провадження №58005147.
Позивач пояснив, що ПАТ «Укргазбанк» 16.12.2019 пред'явив означений вище виконавчий лист до примусового виконання приватному виконавцю Телявському А.М., яким відкрито ВП №60882682. В рамках означеного виконавчого провадження боржником (позивачем) виконано виконавчий лист у повному обсязі, що мало наслідком закінчення означеного ВП, стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10 378,33 грн, витрат виконавчого провадження у розмірі 5 069,00 грн, про що зазначено у постанові приватного виконавця від 05.09.2024 про закінчення виконавчого провадження №60882682.
У зв'язку з виконанням виконавчого листа та стягненням з позивача основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10 378,33 грн, позивач звернувся до відповідача з вимогою закінчити ВП №58005147. Проте, відповідач відмовив у закінченні виконавчого провадження №58005147, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено тотожність винагороди приватного виконавця та виконавчого збору.
Позивач наголошує на відсутності підстав для подвійного стягнення з нього виконавчого збору за виконання одного виконавчого документа. Означені обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 поновлено позивачу строку звернення до суду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20 березня 2012 року Солом'янський районний суд міста Києва видав виконавчий лист №1 у справі №2-1203/12про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованості, на підставі якого відкрито виконавче провадження №50681686.
25 жовтня 2018 року ПАТ «Укргазбанк» подано до Подільського ВДВС заяву про повернення виконавчого документа стягувачу.
Позивач стверджує, що постановою державного виконавця від 28.12.2018 ВП №50681686 закінчено виконавче провадження.
Постановою державного виконавця від 28.12.2018 ВП №50681686 на підставі статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» стягнуто з боржника ( ОСОБА_1 ) виконавчий збір у сумі 59 557,49 грн.
Постановою державного виконавця Подільського ВДВС від 25.01.2019 ВП №58005147 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови №50681686, виданої 28.12.2018 Подільським ВДВС про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 59 557,49 грн.
Водночас, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А.М. від 16.12.2019 ВП №60882682 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1203/12, виданого 20.03.2012 Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з позивача на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованості.
05 серпня 2024 року ПАТ «Укргазбанк» звернулося до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А.М. із заявою про закінчення виконавчого провадження №60882682 у зв'язку з повним виконанням зобов'язання боржника перед банком.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А.М. від 05.09.2024 ВП №60882682 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження №60882682.
В означеній постанові вказано про стягнення основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10 378,33 грн та витрат виконавчого провадження 5 637,50 грн.
Представник позивача звернувся до Подільського ВДВС з клопотанням про закінчення виконавчого провадження №58005147.
Листом Подільського ВДВС від 25.10.2024 №159184/2024/6 за результатами розгляду клопотання представника позивача повідомлено, що на виконанні у Відділу перебуває ВП №58005147, відкрите на підставі постанови №50681686 від 28.12.2018, виданої Подільським ВДВС про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору у розмірі 57 557,49 грн.
Станом на 25.10.2024 заборгованість за виконавчим провадженням №58005147 з урахуванням витрат виконавчого провадження складає 49 448,16 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанов про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі по тексту також - Закон №1404-VIII).
Положеннями статті 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Приписами частини першої та другої статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIIІ визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1044-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалами суду від 07.04.2025 та від 28.10.2025 було витребувано від відповідача матеріали ВП №№50681686 та 58005147.
Проте, відповідач вимоги ухвал суду не виконав витребувані докази суду не надав та про причини їх ненадання суду не повідомив. Наведене, у свою чергу, позбавляє суд можливість встановити факт винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу в межах ВП №50681686.
Натомість Кодекс адміністративного судочинства України закріплює відповідні наслідки такої бездіяльності суб'єкта владних повноважень у вигляді невиконання без поважних причин вимог суду про надання доказів.
Так, згідно з частиною дев'ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись вказаною нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин доказів, витребуваних судом ухвалою від 28.10.2025, суд вважає за можливе визнати підтвердженими ті обставини, на які посилається позивачем у своїй позовній заяві, а саме: щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу в межах ВП №50681686 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Так, судом встановлено прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 28.12.2018 в межах ВП №50681686 після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Разом з цим, у зв'язку з повторним пред'явленням стягувачем до приватного виконання виконавчого листа №1 у справі №2-1203/12про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованості, на підставі якого відкрито виконавче провадження №50681686 в рамках ВП №60882682, постановою приватного виконавця від 16.12.2019 відкрито виконавче провадження №60882682 та пунктом 3 означеної постанови стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 2147,74 долари США.
Заявою від 04.09.2024 ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження №60882682 у зв'язку з повним фактичним виконанням.
Постановою приватного виконавця від 05.09.2024 ВП №60882682 закінчено виконавче провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду.
В означеній постанові приватним виконавцем вказано, що основна винагорода приватного виконавця у розмірі 10378,33 грн та витрати виконавчого провадження у сумі 5069 грн стягнуті з боржника.
За приписами частини першої-п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі по тексту також - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Судом встановлено, що у межах спірних відносин за одним і тим самим виконавчим документом (виконавчим листом №2-1203/12 від 20.03.2012, виданим Солом'янським районним судом м. Києва) здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і стягнуто основну винагороду приватного виконавця.
Стосовно розв'язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 звернув увагу на таке.
Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у справі. Цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, суд зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж означені в межах цієї справи у зв'язку з відсутністю факту передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 виснував, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дав Верховному Суду підстави зробити такий висновок: «у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
84. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається».
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає, зокрема, у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору, скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору, тощо.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону №1404-VIII часові маркери для її застосування, застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Водночас, строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19).
Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.
Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В свою чергу, відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження сплати позивачем основної винагороди приватному виконавцю в межах ВП №60882682 з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-1203/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованості, який до цього перебував на виконанні у Подільському ВДВС та був повернутий стягувачу з подальшим винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту права боржника (позивача) з метою недопущення подвійного стягнення з нього виконавчого збору і основної винагороди за виконавчим документом №2-3666/12, шляхом визнання протиправною та скасування постанови від 28.12.2018 №50681686 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 59 557,49 грн
Водночас, заявлені позивачем вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови від 25.01.2019 про відкриття виконавчого провадження №58005157 про примусове виконання постанови від 28.12.2018 №50681686 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 59 557,49 грн та зобов'язання уповноваженого державного виконавця Подільського ВДВС винести постанову, якою закінчити виконавче провадження №58005147 та скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, зокрема, зняти арешти з банківських рахунків, а також провести всі інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження №58005147, не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно з огляду на те, що станом на дату винесення рішення у цій справі відповідачем не було вчинено дії, направлені на виконання цього судового рішення у зв'язку з визнанням протиправною та скасуванням постанови про стягнення з позивача виконавчого збору як обов'язкової передумови для закінчення виконавчого провадження та вчинення усіх дій, пов'язаних з цим.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2244,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.03.2025 №9371-4435-3760-7016.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Подільського ВДВС пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 (справа №823/1265/16; адміністративне провадження № К/9901/16261/18).
У пункті 86 постанови від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що закріплені у статті 382 КАС України процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №640/3719/18, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 та від 23.12.2020 у справі №704/1167/19.
Суд зазначає, що лише прийняття рішення зобов'язувального характеру не є безумовною підставою для встановлення у справі судового контролю, а наявність передумов для встановлення такого контролю має підтверджуватися належними та допустимими доказами. Однак, такі докази позивачем надані не були, а також позивачем не було наведено обґрунтувань необхідності застосування такого заходу судового контролю як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, внаслідок чого суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 28.12.2018 старшого державного виконавця Подільського Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві №50681686 про стягнення виконавчого збору.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ідентифікаційний код 34482497, місцезнаходження: 04208, м. Київ, просп. Гонгадзе, 5-Б).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Дудін С.О.