про повернення позовної заяви
05 лютого 2026 року м. Київ Справа № 357/5511/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І. І., отримавши та розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) , в якому просить суд:
1. Зобов?язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), що підпадає під ознаки ст. 388 КК України.
2. Зобов?язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про закінчення ВП № 69779229 щодо конфіскації у ОСОБА_1 металевого підземного резервуару для зберігання пального Л3-150 з залишком палива по метро штоку 31см (1483 т. на суму 44490 грн.), який знаходиться на зберіганні ОСОБА_2 ; колонки паливо роздавальної " Adast-systems a.s." ТИП-8997 722/UKR PFD № 107/02, яка знаходиться на зберігання ОСОБА_2 , на підставі постанови № 357/4042/21 3/357/2433/21 від 25.05.2021 винесеної Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
3. Зобов?язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вилучити запис про ОСОБА_1 як про боржника з Єдиного реєстру боржників, внесений на підставі постанови № 357/4042/21 3/357/2433/21 від 25.05.2021 винесеної Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 15 квітня 2024 року передав адміністративну справу № 357/5511/24 до Київського окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю.
30 липня 2024 року від Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла адміністративна справа № 357/5511/24 до Київського окружного адміністративного суду та 30 липня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Войтович І.І.
19 вересня 2024 року ухвалою суду було прийнято до провадження дану адміністративну справу № 357/5511/24 та залишено без руху з підстав невідповідності позову вимогам ч. 6 ст. 161 КАС України.
29 вересня 2024 року позивачем засобами поштового зв'язку "Укрпошта" надіслано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтуванні заяви вказано, що позивачу лише 23.03.2024 року стало відомо, що майно, яке підлягає конфіскації на підставі постанови № 357/4042/21 3/35/2433/21 від 25.05.2021 винесеної Білоцерківським міськрайонним судом Київської області ніби відсутнє за місцезнаходженням зазначеним у постанові. Того ж дня позивач направив заяву до державного виконавця на виконанні у якого знаходилась вищезгадана постанова суду, з вимогою: звернутись до правоохоронних органів з повідомленням, щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 та винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 69779229. Органи ДВС отримали заяву 29.03.2024 року (відмітка про реєстрацію від 29.03.2024 року вхідний /2964/24.1-4/) і позивач вважає, що з моменту отримання даної заяви відраховується строк подання позовної заяви про бездіяльність державного виконавця. Позовну заяву до суду було направлено 04.04.2024 року. Також позивач посилається на те, що є військовослужбовцем з 14.03.2024 та був обмежений в фізичних та технічних можливостях.
Суддя зазначає, що розгляд поданої позивачем до суду заяви здійснюється у відповідні процесуальні строки враховуючи навантаження у роботі судді.
Розглянувши заяву позивача суддя вказує наступне.
Предметом спору в даній справі є бездіяльність Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про закінчення ВП № 69779229 та як наслідок вилучення запису про ОСОБА_1 як про боржника з Єдиного реєстру боржників, зобов'язання відповідача надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 .
Як встановлено судом, позивач звертався 23.03.2024 до відповідача з вимогою звернутись до правоохоронних органів з повідомленням, щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 та винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 69779229.
Позивач зазначає, що про підстави для закриття виконавчого провадження йому стало відомо 23.03.2024, однак жодних належних і допустимих доказів на підтвердження цієї обставини до позовної заяви не додано.
Вказана позовна заява надіслана до суду засобом поштового зв'язку "Укрпошта" 04.04.2024.
Так, оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із ч. 5 ст. 75 вказаного Закону, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Одночасно пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 липня 1998 року № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.
З огляду на встановлений статтею 120 КАС України порядок обчислення процесуальних строків, зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм КАС України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.
Згідно з частиною першою статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
КАС України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення із позовною заявою, порядок її розгляду та ухвалення рішення пов'язані з наявністю винесеного за правилами КАС України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі ІV цього Кодексу "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах".
В свою чергу, стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.
Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Також стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів, які перераховані у частині першій статті 3 цього Закону.
Таким чином, стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Таку правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18.
Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18, є застосовним під час розгляду справ в порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі №440/1290/19) щодо застосування у спірних правовідносинах спеціальної норми, якою визначено порядок обчислення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
Тобто, з цього слідує, що за аналогією закону стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України, а тому саме норми цього Кодексу є спеціальними і підлягають до застосування.
Зазначене узгоджується із висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21.
Як вже зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби визначені статтею 287 КАС України.
Так, частиною третьою статті 287 КАС України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Таким чином, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 287 КАС України передбачено право вибору особи порядку оскарження рішень державного виконавця. При цьому, такі оскарження є альтернативним способом захисту своїх прав.
Скориставшись альтернативним способом захисту своїх прав на оскарження рішень державного виконавця, а саме зверненням з позовною заявою до суду, де відповідачем є відповідний орган ДВС, позивач повинен керуватися статтею 287 КАС України, якою встановлено десятиденний строк для звернення від дати отримання таких рішень, який обчислюється календарними днями.
Такий правовий висновок за аналогічних обставин зроблено Верховним Судом у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №440/1290/19, який в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом.
Відповідно, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом застосуванню підлягає спеціальна норма, якою визначено порядок обчислення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою, тобто КАС України, а не Закон України «Про виконавче провадження».
У визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об'єктивна - наявність факту порушеного права, суб'єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою.
Отже, враховуючи вищезазначені висновки суду щодо строків звернення до суду, позивачем пропущений десятиденний строк звернення до суду.
Доводи позивача щодо причин пропуску строку звернення суд вважає необґрунтованими.
Решта доводів не змінює висновків суду.
Щодо посилання позивача на запровадження в Україні воєнного стану та фактичне проходження ним військової служби, суд зазначає наступне.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
При цьому додані до позовної заяви документи підтверджують лише факт перебування позивача на військовій службі, проте, не підтверджують наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; факт неможливості вибути за територію військової частини; перебування позивача на лікуванні тощо).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10.04.2025 у справі № 200/2237/24, від 23.04.2025 по справі №420/26807/24, від 29.04.2025 по справі №340/2467/24.
Суддя звертає увагу, що будь-яких реальних обставин, які б слугували об'єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з цим позовом у межах встановленого у статті 287 КАС України строку позивачем у заяві про поновлення строку - не наведено.
Суддя наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
Зловживання процесуальними правами не допускається. Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи, суддя не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку, що викладені у заяві про поновлення строків підстави не може бути визнані судом поважними, оскільки вони не свідчать про наявність об'єктивних обставин, що унеможливлювали звернення до суду з позовом вчасно.
Згідно з ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини другої ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи, що підстави наведені позивачем суддею визнано неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, та подана заява про поновлення строків не містить зазначення поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такої заяви та наявність підстав для повернення позовної заяви.
Згідно ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 122, 123 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити дії, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Войтович І. І.