15 січня 2026 року №320/20529/25
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Лапія С.М.,
суддів: Щавінського В.Р., Головенка О.Д.,
за участі: секретаря судового засідання - Пономаренка Б.В.,
представників позивача Голованя І .В., Кунянського С.М.,
представника відповідача Решетила С.В.,
представника третьої особи Грищенка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом гр. ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа: АТ “Міжнародний інвестиційний банк», про визнання протиправними та нечинними пунктів 76, 77, 80 глави 10 розділу ІІ Положення про ліцензування банків та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними і нечинними пункти 76, 77, 80 глави 10 розділу ІІ Положення про ліцензування банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 №149;
-визнати протиправною бездіяльність Національного банку України, яка полягає у невстановленні нормативно-правовими актами національного банку України порядку звернення будь-яких власників істотної участі у банку з клопотанням до Національного банку України про незастосування до них ознак небездоганної ділової репутації та/або надання додаткових документів/пояснень про їх відповідність вимогам, відповідно до частин 8 статті 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
-зобов'язати Національний банк України привести власні нормативно-правові акти у відповідність із вимогами частин 8,9 статті 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункти 76, 77, 80 глави 10 розділу ІІ Положення про ліцензування банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 № 149, є протиправними, оскільки останні суперечать вимогам частин 8, 9 статті 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність», так як НБУ встановив порядок подання клопотання про незастосування ознаки небездоганної ділової репутації не для будь-яких власників істотної участі, а лише щодо окремих категорій осіб, серед яких немає осіб, до яких застосовано санкції.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третьою особою подано до суду пояснення на позовну заяву, в яких вона просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати колегією суддів за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи у судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.
Судом встановлено, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введене в дію Указом Президента України від 12.02.2025 № 81/20253 до Петра Порошенка застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Листом від 19.03.2025 № 27-0006/21048 Національний банк України повідомив ОСОБА_2 , що 18.03.2025 НБУ прийнято рішення про початок адміністративного провадження з огляду на виявлення у позивача як власника істотної участі в АТ “МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» (AT «МІБ») ознаки небездоганної ділової репутації.
Національний банк України вказав, що до ОСОБА_2 як до власника істотної участі в AT «МІБ» застосовується ознака небездоганної ділової репутації, передбачена підпунктом 2 пункту 62 глави 6 розділу II Положення про ліцензування.
Відповідач зазначив, що оцінка ділової репутації позивача здійснюватиметься Національним банком відповідно до вимог, що визначені розділом II Положення про ліцензування банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 № 149.
Після отримання інформації позивач мав на меті подати клопотання про незастосування до нього як до власника істотної участі в AT «МІБ» ознаки небездоганної ділової репутації відповідно ч. 8 ст. 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Однак, як зазначає позивач, відповідач всупереч прямій вимозі закону не встановив порядку реалізації зазначеного права.
Так, пунктами 76, 77, 80 Положення про ліцензування банків передбачено:
76. Національний банк у разі виявлення під час оцінки ділової репутації фізичної або юридичної особи ознаки небездоганної ділової репутації, визначеної в підпунктах 1-8, 10, 11 пункту 62 глави 6 або пункті 66 глави 7 розділу II цього Положення, визнає ділову репутацію такої особи небездоганною.
77. Фізична або юридична особа, щодо якої є ознака небездоганної ділової репутації, визначена в підпунктах 9, 12 пункту 62, пунктах 63-65 глави 6 або пунктах 67-70 глави 7 розділу II цього Положення, має право подати до Національного банку клопотання про незастосування до неї виявленої ознаки.
80. Національний банк під час оцінки ділової репутації фізичної чи юридичної особи, щодо якої виявлено ознаку небездоганної ділової репутації, визначену в підпунктах 9, 12 пункту 62, пунктах 63-65 глави 6 або пунктах 67-70 глави 7 розділу II цього Положення, має право прийняти одне з таких рішень:
1) про визнання ділової репутації особи небездоганною (якщо особою не надано пояснення та/або документи, визначені в пунктах 77 та/або 78 глави 10 розділу II цього Положення, або якщо клопотання, за професійним судженням Національного банку, є необгрунтованим);
2) про незастосування до особи ознаки небездоганної ділової репутації (якщо надане особою клопотання, за професійним судженням Національного банку, є обгрунтованим).
Позивач вважає, що вказані пункти Положення про ліцензування банків є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частин 8, 9 ст. 34 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Положення про ліцензування банків було затверджене постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 № 149 (далі - Положення № 149).
Частиною п'ятою статті 56 Закону України «Про Національний банк України» в редакції від 10.11.2018, що була чинною на час прийняття Положення № 149, було передбачено: «Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг» від 12.09.2019 року № 79-IX (далі - Закон № 79), який набув чинності 19.10.2019 року та був введений в дію з 01.07.2020 року, були зокрема внесені наступні зміни до законів:
« 4. У Законі України «Про Національний банк України» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238 із наступними змінами):
4) у частині першій статті 7:
доповнити пунктом 81 такого змісту:
« 81) здійснює державне регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі на ринках небанківських фінансових послуг за діяльністю небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги в межах, визначених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", та іншими законами України»;
10) у статті 56:
у частині п'ятій слова «розглядаються, приймаються та оприлюднюються» замінити словами «розглядаються та приймаються»;
« 12. У частині другій статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 9, ст. 79 із наступними змінами):
абзаци третій і четвертий викласти в такій редакції:
«актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функції, визначеної пунктом 8-1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта;
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-IX, який набув чинності 24.12.2023, були зокрема внесені наступні зміни до законів: « 1. У Законі України «Про Національний банк України» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238 із наступними змінами):
« 3) частину п'яту статті 56 замінити вісьмома новими частинами такого змісту:
«Національний банк розробляє, розглядає та приймає нормативно-правові акти, що мають ознаки регуляторних актів, з дотриманням принципів державної регуляторної політики, визначених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
При розробленні нормативно-правових актів, що мають ознаки регуляторних актів, Національний банк у встановленому ним порядку проводить обговорення проекту нормативно-правового акта.
До початку обговорення Національний банк проводить аналіз впливу проекту нормативно-правового акта на ринок фінансових, супровідних послуг, що включає розрахунок очікуваних витрат та вигод учасників ринку, громадян та держави внаслідок дії проекту нормативно-правового акта, крім випадків, якщо такий розрахунок неможливо здійснити у зв'язку з відсутністю джерела підтвердженої інформації, що має бути використана для його проведення. Результати такого аналізу та проект відповідного нормативно-правового акта підлягають оприлюдненню на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку у встановленому ним порядку. Учасники ринку фінансових послуг мають право самостійно здійснювати аналіз впливу проектів нормативно-правових актів, розроблених Національним банком, відстежувати результативність таких актів, подавати за результатами цієї діяльності зауваження та пропозиції до Національного банку, який на підставі аналізу таких документів може прийняти рішення про необхідність перегляду нормативно-правового акта.
Обговорення проекту нормативно-правового акта проводиться в такому порядку:
1) оприлюднення проекту нормативно-правового акта на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку з метою одержання зауважень і пропозицій заінтересованих осіб. Строк для надання заінтересованими особами зауважень і пропозицій визначається Національним банком та має бути пропорційним обсягу проекту оприлюдненого нормативно-правового акта і не може становити менше 10 днів;
2) оприлюднення зауважень і пропозицій до проекту нормативно-правового акта, поданих до Національного банку за встановленою ним формою. Національний банк має право проводити обговорення отриманих зауважень та пропозицій. Спосіб обговорення, у разі його проведення, визначається Національним банком. Національний банк розглядає зауваження і пропозиції до оприлюдненого проекту нормативно-правового акта у встановлений ним строк та, в разі визначення доцільності, враховує їх у проекті нормативно-правового акта;
3) оприлюднення на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку у встановленому ним порядку узагальнених результатів обговорення із зазначенням узагальненої інформації про пропозиції, що надійшли до проекту нормативно-правового акта, та узагальненої інформації про врахування або відхилення таких пропозицій.»
4) розділ XV «Прикінцеві положення» доповнити пунктом 11 такого змісту: « 11. З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не застосовуються до нормативно-правових актів Національного банку, що мають ознаки регуляторних актів»;
« 4. У Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 9, ст. 79 із наступними змінами):
1) у частині другій статті 3:
абзац третій викласти в такій редакції: «актів Національного банку України».
Проєкт первинної редакції Положення про ліцензування банків був розміщений на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку у розділі «Проекти регуляторних актів НБУ та їх обговорення», що підтверджується публікацією на веб порталі НБУ про обговорення проєкту Положення про ліцензування банків, з якою можна ознайомитись за посиланням https://bank.gov.ua/ua/news/all/natsionalniy-bank-proponuye-do-obgovorennya-proekt-polojennya-pro-litsenzuvannya-bankiv.
До пунктів 76, 77 та 80 глави 10 розділу ІІ Положення № 149 вносились наступні зміни:
- Постановою Правління Національного банку від 21.07.2022 № 155 викладено в новій редакції пункти 76, 77 та абзац перший пункту 80, що, зокрема, передбачало доповнення пункту 76 словами та цифрами «підпункти 1 - 7» щодо пункту 62 та словами та цифрами «підпункти 1 - 5» щодо пункту 66, доповнення пункту 77 словами та цифрами «в підпунктах 8, 9 пункту 62» та «в підпункті 6 пункту 66», доповнення абзацу першого пункту 80 словами та цифрами «в підпунктах 8, 9 пункту 62» та «в підпункті 6 пункту 66», а також доповнення пункту 76 та абзацу першого пункту 80 словами «(рішення приймає Комітет з нагляду)».
Зазначений проєкт відповідно до Закону № 79 визначено таким, що не належить до регуляторних актів, розроблення та прийняття яких здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а отже, процедури обговорення щодо нього не проводились.
- Постановою Правління Національного банку від 16.02.2023 № 10 внесено зміни, що передбачали доповнення пункту 76 посиланням на підпункт 8 щодо пункту 62 та виключення посилання на підпункти 1- 5 пункту 66, в пункті 77 та в абзаці першому пункту 80 виключення посилання на підпункту 8 пункту 62 та виключення посилання на підпункт 6 пункту 66.
Зазначений проєкт відповідно до Закону № 79 визначено таким, що не належить до регуляторних актів, розроблення та прийняття яких здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а отже, процедури обговорення щодо нього не проводились.
- Постановою Правління Національного банку від 02.05.2024 № 54 внесено зміни, що передбачали доповнення пункту 76 посиланням на підпункти 10-12 щодо пункту 62;
Проєкт має визначені в статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ознаки регуляторного акта, який підлягає обговоренню відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Національний банк України», однак відповідно до вимог пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX проєкт, як нормативно-правовий акт Національного банку, розроблення якого розпочато до набрання чинності зазначеним Законом, завершено відповідно до вимог законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, без проведення його обговорення.
- Постановою Правління Національного банку від 31.08.2024 № 104 було внесено зміни, що передбачали виключення з пункту 76 та з абзацу першого пункту 80 слів «(рішення приймає Комітет з нагляду)».
Проєкт має визначені в статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ознаки регуляторного акта, який підлягає обговоренню відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Національний банк України».
Проєкт був оприлюднений для обговорення на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку України з 26.07.2024 до 09.08.2024 за посиланням https://bank.gov.ua/ua/news/all/rozpochinayetsya-obgovorennya-zmin-do-polojennya-pro-litsenzuvannya-bankiv.
Пропозицій і зауважень до Проєкту за встановленими порядком і формою не надходило. Частина пропозицій, які надходили листами, зокрема від Національної асоціації банків України, була врахована.
- Постановою Правління Національного банку від 01.11.2024 № 131 було внесено зміни, що передбачали виключення з пункту 76 посилання на підпункт 12 пункту 62 та додавання в пункті 77 й абзаці першому пункту 80 посилання на підпункт 12 пункту 62.
Проєкт має визначені в статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ознаки регуляторного акта, який підлягає обговоренню відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Національний банк України».
Проєкт був оприлюднений для обговорення на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку з 26.07.2024 до 09.08.2024 (у частині змін щодо ознак ділової репутації) за посиланням https://bank.gov.ua/ua/news/all/rozpochinayetsya-obgovorennya-zmin-do-polojennya-pro-litsenzuvannya-bankiv та з 26.08.2024 до 04.09.2024 (у частині змін щодо погодження керівників банку) за посиланням https://bank.gov.ua/ua/news/all/rozpochinayetsya-obgovorennya-zmin-do-polojennya-pro-litsenzuvannya-bankiv-19232.
Пропозицій і зауважень до проєкту за встановленими порядком і формою не надходило.
Статтею 14 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) встановлено, що власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. Вимоги щодо ділової репутації власників істотної участі в банку та осіб, які набувають або збільшують істотну участь у банку, встановлюються Національним банком України.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» ділова репутація - відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Національний банк України як регулятор банківського ринку має законні повноваження визначати вимоги до ділової репутації власників та керівників банківських установ, порядок оцінки їх ділової репутації, випадки, у яких певні ознаки небездоганної ділової репутації можуть не застосовуватись до таких осіб задля забезпечення стабільності, прозорості та безпеки банківського ринку.
Постановою Правління Національного банку України від 14.01.2015 № 10 «Про затвердження Змін до Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів та Положення про порядок подання відомостей про структуру власності» були затверджені зміни до Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011 за № 1203/19941, якими, зокрема, було визначено, що ознакою небездоганної ділової репутації фізичної особи є застосування іноземними державами, міждержавними об'єднаннями, міжнародними організаціями або Україною санкцій до такої особи.
Частиною 4 статті 56 Закону про Національний банк передбачено, що Національний банк приймає індивідуальні акти, які є адміністративними актами, та здійснює адміністративне провадження відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон про адміністративну процедуру) з урахуванням особливостей, визначених Законом про Національний банк та законами, що регулюють діяльність на ринку фінансових послуг та на платіжному ринку.
Відносини, що виникають при прийнятті, набранні чинності, виконанні, припиненні дії адміністративних актів у сфері банківської діяльності регулюються Законом про адміністративну процедуру з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банки та іншими законами, що регулюють діяльність на ринку фінансових послуг та на платіжному ринку (стаття 3 Закону про банки).
Частинами другою, третьою статті 14 Закону про банки встановлено, що власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. Вимоги щодо ділової репутації власників істотної участі в банку встановлюються Національним банком.
Отже, Законом про банки Національному банку надано повноваження щодо визначення вимог до ділової репутації осіб, які є власниками істотної участі в банках, які були реалізовані Національним банком шляхом встановлення переліку ознак небездоганної ділової репутації осіб та порядку оцінки їх ділової репутації в Положенні про ліцензування.
Визначаючи ознаки небездоганної ділової репутації, Національний банк, діючи в межах визначеного Законом про банки мандату, розподілив їх на групи (залежно від обставин виникнення відповідної ознаки) та встановив різний порядок їх оцінки залежно від ступеня їх суспільного впливу та значущості.
Так, ознака, пов'язана із застосуванням Україною санкції до особи (підпункт 2 пункту 62 глави 6 розділу ІІ Положення про ліцензування), віднесена до групи ознак, пов'язаних з дотриманням закону та публічного порядку, та за її наявності Національним банком не встановлено власної дискреції щодо можливості її застосування (статтею 1 Закону України «Про санкції» встановлено, що метою застосування санкцій є захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави).
Відповідно Національний банк у разі виявлення під час оцінки ділової репутації фізичної особи ознаки небездоганної ділової репутації, визначеної в підпункті 2 пункту 62 глави 6 розділу II Положення про ліцензування, визнає ділову репутацію такої особи небездоганною (пункт 76 глави 10 розділу ІІ Положення про ліцензування).
На виконання зазначених норм у разі наявності двох фактів: (1) особа є власником істотної участі в банку та (2) до цієї особи застосовано санкції (у розумінні Закону України «Про санкції») Національний банк має прийняти рішення про визнання небездоганною ділової репутації особи. Іншого варіанту дій для Національного банку Положенням про ліцензування не передбачено.
Разом з тим, відповідно до пункту 61 глави 5 розділу II Положення про ліцензування оцінка Національним банком ділової репутації особи та її визнання небездоганною у випадках, визначених Законом про банки, Положенням про ліцензування та іншими нормативно-правовими актами Національного банку, не є визначенням ділової репутації особи відповідно до цивільного законодавства України.
Наведене нормативно-правове регулювання встановлене Національним банком відповідно до вимог статті 14 Закону про банки та, відповідно, не потребує коригування шляхом унесення змін до Положення про ліцензування.
Отже, Національний банк України як регулятор у сфері банківського нагляду має законні повноваження встановлювати вимоги щодо ділової репутації власників істотної участі банку задля виконання головної мети банківського регулювання і нагляду, визначеної статтею 55 Закону України «Про Національний банк України», - безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів.
Щодо протиправності оскаржуваних пунктів 76, 77, 80 Положення про ліцензування відносно їх невідповідності частинам 8, 9 статті 34 Закону про банки.
Відповідно до ч. 8 ст. 34 Закону про банки у разі виявлення банком чи Національним банком України невідповідності власника істотної участі вимогам щодо ділової репутації власник істотної участі може звернутися до Національного банку України у встановленому його нормативно-правовими актами порядку з клопотанням про незастосування до нього ознаки небездоганної ділової репутації та/або надати додаткові документи/пояснення про його відповідність вимогам.
Пунктами 76, 77, 80 глави 10 розділу ІІ Положення про ліцензування передбачено:
76. Національний банк у разі виявлення під час оцінки ділової репутації фізичної або юридичної особи ознаки небездоганної ділової репутації, визначеної в підпунктах 1-8, 10, 11 пункту 62 глави 6 або пункті 66 глави 7 розділу II цього Положення, визнає ділову репутацію такої особи небездоганною.
77. Фізична або юридична особа, щодо якої є ознака небездоганної ділової репутації, визначена в підпунктах 9, 12 пункту 62, пунктах 63-65 глави 6 або пунктах 67-70 глави 7 розділу II цього Положення, має право подати до Національного банку клопотання про незастосування до неї виявленої ознаки.
80. Національний банк під час оцінки ділової репутації фізичної чи юридичної особи, щодо якої виявлено ознаку небездоганної ділової репутації, визначену в підпунктах 9, 12 пункту 62, пунктах 63-65 глави 6 або пунктах 67-70 глави 7 розділу II цього Положення, має право прийняти одне з таких рішень:
1) про визнання ділової репутації особи небездоганною (якщо особою не надано пояснення та/або документи, визначені в пунктах 77 та/або 78 глави 10 розділу II цього Положення, або якщо клопотання, за професійним судженням Національного банку, є необгрунтованим);
2) про незастосування до особи ознаки небездоганної ділової репутації (якщо надане особою клопотання, за професійним судженням Національного банку, є обґрунтованим).
Суд зазначає, що, визначивши можливим прийняття виключно єдиного рішення, а саме про визнання небездоганною ділової репутації особи, щодо якої наявні ознаки, визначені в підпунктах 1-8, 10, 11 пункту 62 глави 6 або пункті 66 глави 7 розділу II Положення про ліцензування, Національний банк застосував своє дискреційне повноваження.
Застосування Україною санкцій до особи як ознака небездоганної ділової репутації фізичної особи, що пов'язана з дотриманням закону та публічного порядку, становить важливу правову підставу для фіксації загрози інтересам держави та є однозначним свідченням державного реагування на дії, що загрожують національній безпеці, що саме по собі свідчить про наявність вагомих підстав вважати таку особу загрозою національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України.
Тому саме наявність факту застосування до особи санкцій є завершеним, остаточним та самодостатнім юридичним фактом.
За таких обставин спроби спростування такого факту шляхом, зокрема, надання підсанкційній особі можливості подання клопотання про незастосування такої ознаки небездоганної ділової репутації як застосування до неї санкцій не може вважатися релевантним та/або таким, що впливає або може змінити правову оцінку такого факту як застосування до особи санкцій.
Отже, сам факт застосування до особи санкцій є ознакою, яка не підлягає «реабілітації» чи нейтралізації або пом'якшення іншими доказами, а тому не потребує додаткового процедурного врегулювання цього питання у Положенні про ліцензування.
Крім того, суд зазначає, що Національний банк України не наділений повноваженням надавати оцінку правомірності таких юридичних фактів, а отже до аналізу клопотання з метою їх оскарження не може бути застосовано професійне судження Національного банку України.
Внаслідок застосування свого права на дискреційне повноваження Національний банк України у пункті 77 глави 10 розділу ІІ Положення про ліцензування передбачив можливість подання особою клопотання про незастосування до неї ознаки, визначеної в підпунктах 9, 12 пункту 62, пунктах 63-65 глави 6 або пунктах 67-70 глави 7 розділу II Положення № 149.
З приводу надання можливості власнику істотної участі, щодо якого застосовано санкції, висловити свою позицію, суд зазначає, що частина 8 статті 34 Закону про банки передбачає альтернативне право власника істотної участі надати Національному банку додаткові документи/пояснення про його відповідність визначеним законодавством вимогам.
Цим правом міг скористатися позивач як власник істотної участі за наявності щодо нього ознаки небездоганної ділової репутації, стосовно якої можливість її незастосування Положенням про ліцензування не передбачена.
Судом встановлено, що Національний банк неодноразово наголошував позивачу на можливість скористатися усім обсягом прав, наданих йому Законом про Національний банк, Законом про банки, Законом про адміністративну процедуру та Положенням про ліцензування.
Зазначене вище спростовує наведені в позовній заяві доводи щодо відсутності правового механізму у цілому та, зокрема, позбавлення позивача права на подання документів/пояснень про його відповідність вимогам бездоганної ділової репутації.
Крім того, як встановлено судом, позивач як учасник адміністративного провадження не скористався своїм правом на надання своїх пояснень та/або зауважень у справі включно з доказами на будь-якому етапі провадження до моменту прийняття адміністративного акта, а також додаткові документи/пояснення про його відповідність вимогам бездоганної ділової репутації, оскільки станом на 28.04.2025 (дату прийняття рішення Комітетом з нагляду) в зазначеному адміністративному провадженні до Національного банку від гр. ОСОБА_1 (або його представників) такі документи не надходили.
Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності Національного банку України протиправною, яка полягає у незатвердженні нормативно-правовими актами порядку звернення з клопотанням про незастосування ознаки небездоганної ділової репутації для будь-яких власників істотної участі, щодо яких виявлено ознаку небездоганної ділової репутації та зобов'язання Національного банку України привести власні нормативно-правові акти у відповідність вимогам частин 8, 9 статті 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд зазначає таке.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність Національного банку України, що полягає у незатвердженні нормативно-правовими актами порядку звернення з клопотанням про незастосування ознаки небездоганної ділової репутації для будь-яких власників істотної участі, щодо яких виявлено ознаку небездоганної ділової репутації.
Водночас, відповідно до частини 8 статті 34 Закону про банки у разі виявлення банком чи Національним банком України невідповідності власника істотної участі вимогам щодо ділової репутації власник істотної участі може звернутися до Національного банку України у встановленому його нормативно-правовими актами порядку з клопотанням про незастосування до нього ознаки небездоганної ділової репутації та/або надати додаткові документи/ пояснення про його відповідність вимогам.
Так, Національним банком України прийнято нормативно-правовий акт - Положення про ліцензування, яким встановлено порядок та особливості звернення власників істотної участі з клопотанням про незастосування ознаки небездоганної ділової репутації та/ або подання додаткових документів/пояснень, а отже виконано передбачений законом обов'язок щодо прийняття нормативно-правового акту.
Відповідно до ч. 9 ст. 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та не чинним повністю або в окремій його частині.
Згідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Лапій С.М.
Судді: Щавінський В.Р.
Головенко О.Д.