Рішення від 23.01.2026 по справі 320/37124/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року справа №320/37124/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Франковської А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про визнання протиправними та скасування рішень,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Трутнєв С.В.,

представник відповідача - не з'явився,

представник третьої особи - не з'явився,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання від 11.01.2023 № НОМЕР_1 , стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Російської Федерації та військовослужбовцем Збройних Сил України, а на початку 2023 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну №80114200081131 та посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 .

Вказує, що після початку повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну він у 2022 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України, заключивши відповідний контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу строком на три роки, та брав безпосередню участь у бойових діях з оборони та відсічі збройної агресії Російської Федерації, внаслідок чого 24.10.2023 йому було видано посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 .

У 2024 році він повторно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки, а 07.04.2025 командиром Військової частини НОМЕР_3 підписано подання №611/2 Президентові України щодо прийняття позитивного рішення за клопотанням про прийняття до громадянства України громадянина російської федерації ОСОБА_1 з урахуванням пільг, які передбачені частиною третьою статті 9 Закону України «Про громадянство України», оскільки він має визначні заслуги перед Україною.

Однак, відповідачем були прийняті спірні рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивачу та про відкликання посвідки на постійне проживання, а також в подальшому прийнято рішення про примусове повернення до країни походження.

Позивач не погоджується із такими рішеннями відповідача та вважає їх протиправними, оскільки вони не відповідають критеріям обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень.

Зокрема, позивач зауважує, що рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну не містить конкретних винних дій позивача, які б становили загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні, та в ньому відсутні мотиви щодо оцінки таких конкретних дій відповідача на предмет становлення загрози, а також щодо того, що відкликання дозволу є необхідним для охорони здоров?я, захисту прав і законних інтересів громадян України. В свою чергу, зі змісту оскаржуваного рішення неможливо встановити, що стало підставою його прийняття - висновок або ж подання, та на підставі яких матеріалів.

З огляду на вказане, позивач вважає, що прийняття відповідачем рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну без наведення належних мотивів та обґрунтувань, не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, визначеним, зокрема частиною другою статті 2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним, як і не може вважатися правомірним похідне від нього інше оскаржуване рішення, а саме рішення про відкликання посвідки на постійне проживання.

При цьому, позивач наголосив на тому, що він будь-яких дій, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, охороні здоров?я, захисту прав і законних інтересів громадян України - не вчиняв, а навпаки, ризикуючи власним здоров'ям та життям, - боронить державний суверенітет та територіальну цілісність України в складі Збройних Сил України.

Враховуючи викладені обставини, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання на 21.10.2025 та витребувано докази у справі від позивача та відповідача.

13.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про правомірність прийнятих ним рішень з посиланням на подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 №61984-2025, в якому вказано про те, що дії позивача становлять загрозу громадському порядку на території України, а також становлять загрозу охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживаються в Україні.

Відповідач наголосив на наділення Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення, що свідчить про підготовку подання з метою виконання поставлених завдань Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 №2469-VIII (далі також - Закон №2469-VIII) та в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію України», а відтак є законним, обґрунтованим та виданим в межах повноважень Департаменту.

Відповідач також наголосив на тому, що необхідність відкликання дозволу на імміграцію в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким скасовано дозвіл на імміграцію.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Разом із відзивом на позовну заяву Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у м. Києві та Київській області надано до суду копії матеріалів особової справи позивача.

Крім того, 13.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Межигірська, 8, м. Київ, 04071, код згідно ЄДРПОУ: 43305056) до участі в адміністративній справі № 320/37124/25.

17.10.2025 через канцелярію суду представником позивача подано заяву про доповнення підстав позову від 17.10.2025 №АО 17/10/2025-1, в якій представник позивача просить суд розглядати справу з урахуванням доповнених підстав позову.

У вказаній заяві представник позивача зазначив, що підстави, визначені поданням від 28.05.2025 про відкликання дозволу на імміграцію, належним чином не обґрунтовані, а посилання на те, що позивач та його дії становлять загрозу громадському порядку на території України, а також загрозу охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживаються в Україні, не підтверджують передбачені пунктами 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» підстави для відкликання дозволу на імміграцію.

Представник позивача звернув увагу на те, що вирішуючи спір у справі з подібних правовідносин, Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, а тому обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки в адміністративному судочинстві.

Однак, поданням від 28.05.2025 та оскаржуваними рішеннями відповідача не доведено, які ж дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та (або) громадському порядку в Україні, як і не доведено, що відкликання дозволу на імміграцію є очевидно необхідним для охорони здоров'я та (або) захисту прав і законних інтересів громадян України.

При цьому, представник позивача зауважив, що посилання на обставини притягнення позивача до кримінальної відповідальності у 2018, 2019 та 2021 роках, за дії які передували наданню дозволу на імміграцію в 2023 році, тобто до набуття ним статусу іммігранта, є очевидно непропорційним та не охоплюється підставами, визначеними пунктами 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Окрім того, не є пропорційним й відкликання дозволу на імміграцію з підстав притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 122 КУпАП, так як таке правопорушення є правопорушенням на транспорті та в розумінні статті 9 КУпАП посягає виключно на встановлений порядок управління транспортом, а не на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, а відтак не може бути підставою для відкликання дозволу на імміграцію.

18.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій наголошено на тому, що мотивація рішень відповідача не відповідає принципам, закріпленим частиною другою статті 19 Конституції України, а також приписам абзацу третього пункту 23 Порядку №1983, оскільки дозвіл на імміграцію може бути відкликаний на підставі та за результатами аналізу подання.

Окрім того, у відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача виклав ті ж самі обґрунтування щодо неправомірності оскаржуваних рішень відповідача, які вказані у заяві заяву про доповнення підстав позову від 17.10.2025 №АО 17/10/2025-1.

20.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення щодо залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про доповнення підстав позову від 17.10.2025 №АО 17/10/2025-1. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання копії ухвали суду - для надання відзиву на заяву від 17.10.2025 про доповнення позову. Встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву на заяву від 17.10.2025 про доповнення позову для надання відповіді на відзив на заяву від 17.10.2025 про доповнення позову. Встановлено відповідачу 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив на заяву від 17.10.2025 про доповнення позову для надання заперечень на відповідь на відзив на заяву від 17.10.2025 про доповнення позову.

Клопотання відповідача від 13.10.2025 про залучення третьої особи задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ідентифікаційний код відсутній; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 8; ел.адреса: usr.kvo@polise.gov.ua). Витребувано докази у справі від третьої особи - Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та відкладено судове засідання на 13.11.2025.

13.11.2025 судове засідання знято з розгляду у зв'язку з відсутністю електроенергії в приміщенні суду. Призначено наступне судове засідання на 09.12.2025.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 долучено до матеріалів справи клопотання представника позивача, яке надійшло через підсистему "Електронний суд" 11.11.2025, до якого додано цифрові копії актових записів про народження дітей позивача та копії документів, які підтверджують, що його дійти є громадянами України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 повторно витребовано докази у справі від третьої особи - Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Витребувано докази у справі від відповідача. Відкладено судове засідання на 13.01.2026. Явку представника третьої особи (Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України) в судове засідання на 13.01.2026 визнано обов'язковою.

22.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач повідомив, що під час розгляду заяви позивача від 19.09.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (батько громадянки України) Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області проведено перевірки, визначені п. 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983.

Так, за отриманими відповідями від відповідних органів (МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби) відомостей, які б слугували підставами для відмови у наданні дозволу на імміграцію ОСОБА_1 не отримано.

Відповідач зазначив, що згідно опрацьованої 26.10.2022 Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції у м. Києві вимоги встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягувався до кримінальної відповідальності, судимість не знята та не погашена у встановленому порядку.

Відповідно до відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Частиною 2 цієї ж норми визначено, що положення п. 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у п. 1, 3 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-ІІІ.

З огляду на те, що родині стосунки та належність дочки позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були підтверджені свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 та довідкою про реєстрацію особи громадянином України №6222/2020 від 27.02.2020, відповідач зауважив, що у нього були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, у тому числі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №2491-ІІІ.

В свою чергу, відповідач у додаткових поясненнях наполягав на тому, що оскаржувані рішення прийняті ним правомірно, оскільки у поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 зазначено інформацію не лише про наявність у позивача судимостей за вчинення кримінально-протиправних діянь, а й зазначено про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КУпАП.

03.12.2025 та 25.12.2025 на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких зазначено, що за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, доступ до якої обмежений, УСР в Київській області ДСР НП України встановлено підстави для направлення подання від 28.05.2025 (307692) №61984-2025 про розгляд питання щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки громадянину рф ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області.

Третя особа стверджує про підготовку та направлення зазначеного подання в межах компетенції та у спосіб, передбачений законодавством, з метою охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України з метою відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання як захід превентивного характеру, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства.

Третя особа також наголошує на тому, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень ДМС України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація сприймається як достовірна і у відповідача є лише один можливий варіант поведінки, а саме: прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на проживання.

Вказані додаткові пояснення відповідача та пояснення третьої особи були долучені до матеріалів справи протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 на стадії ухвалення судового рішення в судовому засіданні оголошено перерву до 23.01.2026.

У судове засідання, призначене на 23.01.2026, з'явились позивач та представник позивача. Представник відповідача та представник третьої особи у судове засідання 23.01.2026 не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна розписка від 13.01.2026. Про причини неявки в судове засідання не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_5 та його перекладом на українську мову (т.1, а.с.14-16).

Відповідно до актового запису про народження №1096 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2, а.с.58).

Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 від 11.01.2024 ОСОБА_3 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України (т.2, а.с.59).

Відповідно до актового запису про народження №14 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» позивач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.2, зворотній бік а.с.59).

Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_7 від 25.12.2023 ОСОБА_4 (син позивача), ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України (т.2, зворотній бік а.с.60).

Відповідно до актового запису про народження №2499 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» позивач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.2, а.с.61).

Згідно довідки про реєстрацію особи громадянином України від 18.08.2023 №8024-000022965 ОСОБА_5 (син позивача), ІНФОРМАЦІЯ_5 , набув громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України» з 16.08.2023 (т.2, а.с.62).

Відповідно до актового запису про народження №3117 з Єдиного порталу державних послуг «Дія» позивач є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.2, зворотній бік а.с.62).

Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_8 від 12.01.2024 ОСОБА_6 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянкою України (т.2, зворотній бік а.с.63).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.102).

Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України від лютого 2020 року №622/2020 ОСОБА_2 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України» з 26.02.2020 (т.1, а.с.103).

19.09.2022 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є батьком громадянки України (т.1, а.с.95-96).

На підтвердження вказаних обставин позивачем, зокрема, було надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_4 , видане 24.12.2019 Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (т.1, а.с.102) та копію довідки про реєстрацію особи громадянином України від лютого 2020 року №622/2020, відповідно до якої ОСОБА_2 (дочка позивача), ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України» з 26.02.2020 (т.1, а.с.103).

Також, до вказаної заяви позивачем було додано контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу від 03.06.2022, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України строком на 3 (три) роки (т.1, а.с.105-108), та довідку Військової частини НОМЕР_9 , згідно якої позивач дійсно проходить військову службу в Збройних Силах України (т.1, а.с.109).

За результатами розгляду вищевказаних матеріалів, направлення запитів до компетентних органів та аналізу відповідей на них, головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мигун В. складено висновок за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якого рекомендовано прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (т.1, а.с.132-133).

У вказаному висновку зазначено, що інформації, яка б вказувала про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію», громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не надходило.

10.01.2023 вказаний висновок був затверджений начальником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області В.Гусь.

10.01.2023 позивачу було видано дозвіл на імміграцію в Україну №80114200081131/42 (т.1, а.с.134).

11.01.2023 позивачу видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 (т.1, а.с.23-24).

З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2025 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання (у вигляді листа від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025) про розгляд питання щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки у зв'язку з тим, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дії становлять загрозу громадському порядку на території України, а також становлять загрозу охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (т.1, а.с.177-179).

У вказаному поданні вказано, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на території України, скоює кримінальні правопорушення, скоює напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, у зв'язку з чим дії останнього можуть призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.

Окрім того, у поданні від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 вказано про вчинення позивачем адміністративних правопорушень та наявність у нього судимостей за вчинення кримінально-протиправних діянь, а саме:

- 03.03.2021 постанова серії ДП18/706861 за ч. 1 ст. 126 КУпАП, яка винесена УПП в м. Києві;

- 24.08.2024 постанова серії ЕНА/2902333 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка винесена УПП в Чернігівські області;

- вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2018, яким громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263; ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358; ч.4 ст. 358; ч.1 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки;

- вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2019, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

За результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Манільчук Т. складено висновок, відповідно до якого, зокрема, рекомендовано прийняти рішення про відкликання рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 10.01.2023 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про відкликання, визнання такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу, посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 11.01.2023 (т.1, а.с.161-168).

У вказаному висновку, зокрема, заначено, що інформація, яка викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025, є підставою для відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

24.06.2025 вказаний висновок був затверджений заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області О.Тимощук.

24.06.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі вказаного подання від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 прийнято рішення №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якого позивачу відкликано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_10 від 10.01.2023 на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (т.1, а.с.39, 169).

24.06.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання, відповідно до якого відкликана посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 стосовно позивача на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (т.1, а.с.40, 170).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаних рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту також - Закон №3773-VI, який також встановлює порядок в'їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Частиною першою статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі по тексту також - Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення протягом п'яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі по тексту також - Порядок №321), посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов'язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо скасування дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Спір у цій справі виник у зв'язку із скасуванням громадянину рф ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пунктів 2 і 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

Підставою при прийняття спірних рішень вказано подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 про розгляд питання щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки, в якому зазначено, що оскільки громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дії становлять загрозу громадському порядку на території України, а також становлять загрозу охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, Управління вважає за доцільне прийняти рішення про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину рф ОСОБА_1 .

Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 зазначив, що лист Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію не містить посилань на конкретні обставини, встановлені стосовно іммігранта, які, відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, зазначивши, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Розвиваючи вказаний підхід, Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №823/1499/17, яка також стосувалася скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу як вина іммігранта.

У постанові від 17.04.2025 у справі №420/17661/23 Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, водночас наголосивши на тому, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №560/5955/23.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У спірних правовідносинах підставою вважати, що дії позивача становили загрозу національній безпеці та / або громадському порядку в Україні, а скасування дозволу на імміграцію в Україну пов'язано із захистом прав і законних інтересів громадян України, було подання Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання, в якому зазначено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на території України, скоює кримінальні правопорушення, скоює напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, у зв'язку з чим дії останнього можуть призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.

Крім того, у поданні від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025 вказано про вчинення позивачем адміністративних правопорушень та наявність у нього судимостей за вчинення кримінально-протиправних діянь, а саме:

- 03.03.2021 постанова серії ДП18/706861 за ч. 1 ст. 126 КУпАП, яка винесена УПП в м. Києві;

- 24.08.2024 постанова серії ЕНА/2902333 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка винесена УПП в Чернігівські області;

- вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2018, яким громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263; ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358; ч.4 ст. 358; ч.1 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки;

- вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2019, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

Відтак, оскільки позивач та його дії становлять загрозу громадському порядку на території України, а також становлять загрозу охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, Управління вважає за доцільне прийняти рішення про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину рф ОСОБА_1 .

Саме ці обставини, викладені у поданні, слугували фактичною підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання та, як наслідок, прийняття рішення про примусове видворення з України.

Суд зазначає, що інформація, викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів без здійснення додаткової перевірки.

В свою чергу, судом встановлено, що інформація про вчинення позивачем кримінально-протиправних діянь була відома відповідачу під час прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).

Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" (п. 9 Порядку №1983).

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п. 10 Порядку №1983).

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п. 11 Порядку №1983).

Відповідно до п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

За змістом п. 14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п. 15 Порядку №1983).

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку №1983).

Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 слідує, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Матеріали справи свідчать, що на виконання Порядку №1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним органом - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а також приймав рішення про надання дозволу на імміграцію.

Вказана обставина підтверджується дозволом на імміграцію в Україну, який був виданий позивачу 10.01.2023.

Окрім того, із наданої відповідачем матеріалів особової справи на позивача вбачається, що з метою виконання вимог Порядку №1983 відповідачем було направлено вимогу від 25.10.2022 №8010.6.1-31519/8010.6-22 до Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП у м. Києві про надання інформації щодо наявності кримінальних проваджень (ОРС) стосовно позивача (т.1, а.с.120).

На вказану вимогу відповідач отримав довідку за №26-26102022/80210 (т.1, а.с.121-122), в якому повідомлялось про наявність вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2018, яким громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263; ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358; ч.4 ст. 358; ч.1 ст. 358 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, та вироку Києво-Святошинським районним судом Київської області від 09.10.2019, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

Вказане свідчить, що на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідачу було відомо інформацію про вчинення позивачем кримінально-протиправних діянь.

Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

Разом з цим, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в матеріалах особової справи позивача відсутні будь-які докази на підтвердження того, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023, перебуваючи на території України, скоює кримінальні правопорушення, скоює напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, у зв'язку з чим дії останнього можуть призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні, про що було зазначено в поданні Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025.

Проте, в письмових поясненнях Управлінням стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України зазначено про те, що відомості та інформація, які отримані або утворені УСР в Київській області ДСР НП України у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягає передачі і розголошенню. При цьому Управління послалося на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації».

З цього приводу суд зазначає, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає поняття інформації з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до такої інформації.

Так, стаття 6 цього Закону визначає, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною першої статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 цього ж Закону відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною восьмою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації.

Саме такий правовий висновок міститься у постанові Верховного суду від 26 листопада 2019 року у справі №813/2654/15.

Таким чином, суд зауважує, що Управлінням стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України не надано суду доказів, які підтверджують те, що позивач після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023, перебуваючи на території України, скоює кримінальні правопорушення, скоює напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, про що було зазначено в поданні від 28.05.2025 (3076920) №61984-2025, що позбавляє суд можливості перевірити правомірність винесення відповідачем оскаржуваних рішень виключно на підставі наведених у поданні доводів, які, відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III, є підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема: чи вчинялися позивачем після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що тут проживають, і якщо вчинялися, то які саме.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, аналізуючи положення Порядку №1983, зазначено, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Рішення органу ДМС як суб'єкта владних повноважень повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх таких суб'єктів, що регулюється іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Хоча вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, проте саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв'язків, сім'ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491.

Таким чином, судом встановлено, що ані відповідачем, ані третьою особою як ініціатором подання не надано суду жодних доказів, які б підтверджували існування того, що позивач після отримання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023, перебуваючи на території України, скоює кримінальні правопорушення, скоює напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством, які були зазначені у поданні та покладені відповідачем в основу спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну без здійснення до того ж додаткової перевірки.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення ЦМУ ДМС не мало належних та допустимих доказів порушення позивачем міграційного законодавства, дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, висловлення політичних переконань, спрямованих на підтримку рф, як і відсутні докази існування таких фактів. В матеріалах справи не міститься доказів причетності позивача до вказаних дій.

У той же час, матеріали справи містять докази наявності у позивача п'ятьох дітей, які є громадянами України, що підтверджується відповідними актовими записами про народження з Єдиного порталу державних послуг «Дія», копіями паспортів громадянина України для виїзду за кордон, довідками про реєстрацію особи громадянином України, копією свідоцтва про народження (т.2, а.с.58-63; т.1, а.с.102-103).

Також, матеріали справи містять докази того, що позивач проходить службу в Збройних Силах України, що підтверджується контрактами про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу строком на три роки від 03.06.2022 та від 09.01.2024, довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 16.07.2025 №1205/2, військовим квитком серії НОМЕР_11 , а також брав безпосередню участь у бойових діях з оборони та відсічі збройної агресії Російської Федерації, внаслідок чого 24.10.2023 йому було видано посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 (т.1, а.с.17-22, 25-32, 34).

При цьому, 07.04.2025 командиром Військової частини НОМЕР_3 підписано подання №611/2 Президентові України щодо прийняття позитивного рішення за клопотанням про прийняття до громадянства України громадянина російської федерації ОСОБА_1 з урахуванням пільг, які передбачені частиною третьою статті 9 Закону України «Про громадянство України», оскільки він має визначні заслуги перед Україною (т.1, а.с.33).

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема, доказів, які б підтверджували вчинення позивачем винних дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, або доказів того, що це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.10.2025 №560/5955/23, в межах спірних відносин суди повинні оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті з наданням оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, перевірити чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім подання.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що на час прийняття спірних рішень та протягом розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які пунктами 2, 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ визначені в якості підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що відповідач дійшов передчасного висновку щодо наявність підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну позивачу без використання наданих йому повноважень витребувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію (Управління), інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, запрошення для надання пояснень позивача. На переконання суду, лише на підставі результату аналізу зібраної інформації у відповідача виникли б підстави для прийняття відповідного рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.

Суд наголошує на тому, що для доведення правомірності оскаржуваних рішень відповідач повинен був надати докази встановлення підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, які були відсутні у нього як станом на дату прийняття оскаржуваного рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, так і на момент винесення рішення у цій справі. В свою чергу, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених у поданні, яке слугувало єдиною підставою для винесення оскаржуваного рішення про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, суд дійшов висновку щодо передчасності висновків ЦМУ ДМС про наявність обставин, визначених пунктами 2 та 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ.

Посилання відповідача на превентивність застосованих заходів та відсутність у міграційного органу повноважень перевіряти обставини, вказані у поданні, не приймаються судом, оскільки прямо суперечать вищенаведеним положенням пункту 23 Порядку №1983, та, окрім того, не можуть звільняти відповідача від обов'язку доводити відповідність своїх рішень приписам статті 2 КАС України на виконання норм статей 77-78 КАС України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Таким чином, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень емігрантів, стосовно яких розглядається питання.

Водночас, відповідачем не надано будь-яких доказів проведення такої перевірки чи то запрошення позивача для надання пояснень до моменту прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим порушено право позивача «бути почутим».

Відсутність доказів надсилання (або вручення) іноземцю або особі без громадянства запрошення про надання пояснень та відповідних документів свідчить про невиконання територіальними органами і підрозділами ДМС України всіх дій, спрямованих на повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів, які можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Суд наголошує на тому, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень неминуче призвело до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.

При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.

Суд наголошує, що будь-яка інформація (в тому числі органів Національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи. Проте, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов'язком ДМС та її територіальних органів.

Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття органами ДМС відповідних рішень є лише формальністю та суперечить як чинному законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 13.05.2021 у справі №815/1063/18, від 11.12.2019 у справі № 240/6247/18.

З огляду на зазначене, відповідач не довів існування передбачених чинним законодавством про імміграцію підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Також, суд при вирішенні цієї справи враховує, що при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб'єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність дітей із громадянством України та підстави проходження служби в Збройних Силах України.

Суб'єкту владних повноважень слід дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов'язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.

Скасування дозволу на імміграцію має відбуватися за умови дотримання принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для іноземців та осіб без громадянства при відсутності будь-якої вини з їх боку. Не з'ясування органами ДМС України, суттєвих обставин життя іммігрантів, їх родинних та соціальних зв'язків призводить до порушення прав таких осіб, оскільки вони мають передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такі дії також визнані судами неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є батьком п'ятьох неповнолітніх дітей, які є громадянами України, що підтверджується відповідними актовими записами про народження з Єдиного порталу державних послуг «Дія», копіями паспортів громадянина України для виїзду за кордон, довідками про реєстрацію особи громадянином України, копією свідоцтва про народження (т.2, а.с.58-63; т.1, а.с.102-103).

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86).

Враховуючи вищезазначене, скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд зазначає, що рішення відповідача ґрунтуються на припущеннях, без належного підтвердження зазначених в поданні та рішенні фактах та доказах.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

У ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таких, що підтверджені документально та нормативно.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відкликання посвідки на постійне проживання, суд зазначає, що підставою для його прийняття слугувало винесення відповідачем рішення від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, яке визнане протиправним та скасоване в межах даної адміністративної справи.

Враховуючи визнання судом протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , воно втрачає юридичну силу з моменту його прийняття, не тягне за собою жодних правових наслідків, а тому не може бути підставою для скасування позивачу посвідки на постійне місце проживання.

Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання від 11.01.2023 №900078816, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню як похідна.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується наявною у справі квитанцією.

Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.

У судовому засіданні 23.01.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення суду складено 04.02.2026.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801145000001050/173 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 10.01.2023 №80114200081131, виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.06.2025 №801122600000426/173-1 про відкликання посвідки на постійне проживання від 11.01.2023 №900078816, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_12 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.