м. Вінниця
27 січня 2026 р. Справа № 120/376/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Сивак Марії Миколаївни
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Фомченка Дмитра Станіславовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №79678347, відкритого на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В той же час, 15.01.2026 року позивачем подано заяву про забезпечення вищевказаного позову, шляхом зупинення згаданого виконавчого провадження та усіх дій в межах виконавчого провадження, зупинення стягнення на підставі виконавчого провадження, зупинення дій постанов про арешт майна боржника та про розшук майна боржника, а також шляхом заборони відповідачу вчиняти будь які дії в межах виконавчого провадження, окрім самостійного скасування оскаржуваних постанов.
Ухвалою суду від 15.01.2026 року вказану заяву задоволено частково, позов забезпечено шляхом зупинення дії постанов та стягнення в рамках виконавчого провадження ВП №79678347, відкритого на підставі виконавчого документа - постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 120/376/26.
26.01.2026 року на адресу суду надійшли копії матеріалів виконавчого провадження ВП №79678347, витребувані ухвалою про відкриття провадження в справі.
27.01.2026 року позивачем подано заяву про накладення на відповідача штрафу за невиконання ухвали суду про забезпечення позову.
ІНФОРМАЦІЯ_1 не скористався своїм правом на подання до суду пояснень щодо позову, хоча копія ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2026 року надіслана судом до електронного кабінету третьої особи та судом отримано повідомлення про доставлення копії даної ухвали суду 15.01.2026 року до електронного кабінету третьої особи.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги його позовної заяви в повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Відповідач заперечував щодо задоволення вимог позивача, зазначивши, що приймаючи спірні постанови він діяв в рамках чинного законодавства.
Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
24.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 було складено протокол №5963 про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП.
07.10.2025 року постановою №8567, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000.00 грн.
У вказаній постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення зазначено дату набрання нею законної сили 17.10.2025, строк пред'явлення постанови до примусового виконання 3 місяці.
Також у даній постанові вказано про можливість її оскарження протягом 10 днів від дня її винесення.
Постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 отримано позивачем 08.10.2025 року, про що свідчить його власноручний підпис.
Не погодившись з цією постановою, ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №8567 від 07.10.2025 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2025 у справі №127/32440/25 (провадження №2-а/127/292/25) відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.01.2026 року по справі №127/32440/25 відмовлено в задоволенні зазначеного позову.
07.01.2026 року позивачем в добровільному порядку сплачено штраф за постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року в розмірі 17000 грн.
В той же час, як було встановлено в ході судового розгляду, 22.11.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 постанову №8567 від 07.10.2025 року звернуто до виконання шляхом направлення її листом №11249 від 22.11.2025 року до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
25.11.2025 року старшим державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченком Дмитром Станіславовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79678347 та постанови стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
08.01.2026 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив закрити виконавче провадження ВП №79678347 у зв'язку з добровільною сплатою штрафу за постановою №8567 від 07.10.2025 року.
09.01.2026 року старшим державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченком Дмитром Станіславовичем в рамках виконавчого провадження ВП №79678347 прийнято постанови про арешт майна боржника та про розшук майна боржника.
Позивач вважаючи протиправними всі постанови, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №79678347, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним постановам, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон №1404-VIII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Отже, постанова ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року - є виконавчим документом.
Вимоги до виконавчого документа встановлені статтею 4 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини 2 статті 42 Закону № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Пунктом 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), встановлено, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
За приписами частин 1, 2 статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Частиною 4 статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
Як було встановлено судом 07.10.2025 року постановою №8567, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000.00 грн.
У вказаній постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення зазначено дату набрання нею законної сили 17.10.2025, строк пред'явлення постанови до примусового виконання 3 місяці.
Також у даній постанові вказано про можливість її оскарження протягом 10 днів від дня її винесення.
Постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 отримано позивачем 08.10.2025 року, про що свідчить його власноручний підпис.
Як слідує з матеріалів справи, не погодившись з цією постановою, ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №8567 від 07.10.2025 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2025 у справі №127/32440/25 (провадження №2-а/127/292/25) відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
В подальшому, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.01.2026 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Згідно зі статтею 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву, а також за адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до частини 1 статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Відтак, відкриття провадження у справі №127/32440/25 свідчить про те, що постанова №8567 від 07.10.2025 року не набрала законної сили до набрання законної сили рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.01.2026 року та не може бути звернута до виконання в цей період.
Однак, в порушення вищевказаних норм, 22.11.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 постанову №8567 від 07.10.2025 року звернуто до виконання шляхом направлення її листом №11249 від 22.11.2025 року до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
При цьому, як слідує з рішення у справі №127/32440/25, центр комплектування та соціальної підтримки був обізнаний про оскарження позивачем спірної постанови, оскільки 22.10.2025 року подавав відзив на позовну заяву в даній справі.
Так, суд погоджується з доводами відповідача, що отримавши від ІНФОРМАЦІЯ_2 постанову №11249, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону № 1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення вказаної постанови без прийняття до виконання та в силу вимог закону був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
За таких обставин відсутні підстави для висновку про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, в даному випадку, як вже зазначалося судом, позивач скористався своїм правом на судове оскарження постанови №8567 від 07.10.2025 року та своєчасно звернувся до суду, що підтверджується ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2025 у справі №127/32440/25.
Таким чином строки сплати суми штрафу в силу приписів КУпАП було зупинено.
В такому випадку, лише після набрання судовим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.01.2026 року законної сили та не сплати суми штрафу позивачем в добровільному порядку в ІНФОРМАЦІЯ_2 є обов'язок направити до примусового виконання постанову №8567 від 07.10.2025 року.
Отже, підстави для примусового виконання постанови №8567 від 07.10.2025 року були відсутні.
За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.
З огляду на викладені вище обставини суд зазначає, що позовні вимоги слід задовольнити частково та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79678347 від 25.11.2025 року.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №815/6844/17 та від 27 березня 2019 року у справі №826/15117/17, від 14 березня 2024 року у справі № 591/4234/23.
Враховуючи висновок суду про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №79678347 від 25.11.2025 року, скасуванню також підлягають і всі наступні постанови, прийняті в рамках даного виконавчого провадження, що є належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача.
Аналогічний підхід до вирішення спору застосував Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 у справі № 826/15117/17, від 14.03.2024 у справі №591/4234/23.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Надаючи оцінку заяві позивача про накладення на відповідача штрафу за невиконання вимог ухвали про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 4 частини другої статті 149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів.
Отже, у випадку невиконання вимог ухвали про забезпечення позову від 15.01.2026 суд може постановити ухвалу про накладення штрафу.
Як слідує з матеріалів справи, вказану ухвалу суду зареєстровано в Третьому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції 16.01.2026 року за вх. №488/19.23-37.
В той же час, дану ухвалу передано старшому державному виконавцю Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченку Дмитру Станіславовичу 19.01.2026 року, що підтверджується власноручним підписом останнього на супровідному листі
Суд звертає увагу, що такий захід забезпечення позову як зупинення дії постанов та стягнення в рамках виконавчого провадження ВП №79678347 означає, що державний виконавець має утриматися від вчинення активних дій у відповідному виконавчому провадженні.
Однак, доказів вчинення виконавцем дій в рамках виконавчого провадження ВП №79678347 після отримання ним ухвали про забезпечення позову суду надано не було, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про накладення на відповідача штрафу.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 37711,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу держвлади, наявність шкоди, протиправність дій її задача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у таких справах повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або протиправність/бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування в розумінні ЦК України.
Однак, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача моральну шкоду, позивач ніяким чином не обґрунтовує відповідну вимогу.
З огляду на викладене, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру й, відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Також позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії впинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21 викладено правовий висновок стосовно того, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У постанові від 03.10.2024 р. у справі №357/8695/23 Верховний Суд виснував, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність і розумність.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката суду надано договір про надання правової допомоги від 05.01.2026 року, укладеного між позивачем та адвокатом Присяжнюком О.Г., детальний опис робіт (наданих послуг) - акт приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги від 26.01.2026 року, квитанцію від 26.01.2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ВН №000242.
Суд проаналізувавши надані документи вказує, що останні не можуть підтверджувати, що заявлені витрати у сумі 15000,00 грн понесені позивачем саме у цій справі, адже ані договір про надання правової допомоги від 05.01.2026 року ні акт від 26.01.2026 року, ані інші документи не ідентифікують окресленого.
Так, надані документи не дозволяють встановити зв'язок понесених витрат у зв'язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в них посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носять загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.
Крім того, надані документи не містять інформації про отримання адвокатом оплати наданих послуг від позивача, а квитанція від 26.01.2026 року, виписана адвокатом, не може слугувати беззаперечним доказом понесення відповідних витрат.
Отже, суд вважає не підтвердженими належними та достатніми доказами обставини понесення позивачем судових витрат для отримання юридичних послуг у розмірі 15000,00 грн в межах розгляду даної адміністративної справи.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення на користь позивача витрат, понесених ним під час розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанови старшого державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченка Дмитра Станіславовича, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №79678347, відкритого на підставі виконавчого документа - постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року.
В іншій частині вимог позивача відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Третій відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Соборна, 15А, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ: 34983389)
Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 )
Повний текст рішення складено 06.02.2026 року.
Суддя Чернюк Алла Юріївна