м. Вінниця
22 січня 2026 р. Справа № 120/12629/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Комара П.А.,
за участі
секретаря судового засідання: Левчук В.О.
представника позивача: Шалагінова В.Г.
представника відповідача: Шевченка І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Військової частини НОМЕР_1
про: визнання протиправним та скасування наказу
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до військової частини НОМЕР_2 , де позивач проходить військову службу, 12.08.2025 надійшов лист військової частини НОМЕР_3 від 09.08.2025 №1579/16/959, яким надіслано частину наказу про результати службового розслідування командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.07.2025 за №55. Із змісту наказу слідує, що рішенням командира військової частини НОМЕР_1 його рекомендовано притягнути до повної матеріальної відповідальності, відповідно на думку осіб, які проводили таке службове розслідування, в діях позивача наявний склад правопорушення, однак якого саме в такому наказі не зазначено. Також, на переконання позивача, допущено ряд грубих порушень Порядку проведення службового розслідування в Збройних Силах України. Так, позивач не погоджується із результатами службового розслідування.
Враховуючи зазначено позивач звернувся до суду із позовом в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ про результати службового розслідування командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 ; №55 та акт службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 30.09.2025.
Ухвалою суду від 15.09.2025 витребувано у ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_5 , НОМЕР_1 та НОМЕР_6 докази.
19.09.2025 на адресу суду від представника ВЧ НОМЕР_1 надійшло клопотання про долучення доказів.
Представник відповідача 29.09.2025 подав до суду відзив на позовну заяву у якому проти позву заперечив та просив у його замовленні відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що у період з 16.09.2024 по 12.11.2024 аудиторською групою 3 територіального управління внутрішнього аудиту (далі - 3 ТУВА) було проведено внутрішній аудит військової частини НОМЕР_3 . За результатами внутрішнього аудиту складено аудиторський звіт від 10.12.2024 № 527/19/аз, у якому висвітлено виявлені порушення, зокрема: прийняття позивачем неефективного та недоцільного управлінського рішення щодо укладання договору про надання послуг з ремонту автотранспорту з ТОВ «ТУРБІВМАШБУД», а також нестачу матеріальних цінностей, отриманих на безоплатній основі від ТОВ «ДСофтвер». Водночас не всі рекомендації та пропозиції, зазначені в аудиторському звіті від 10.12.2024 № 527/19/аз, були виконані військовою частиною НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2025 № 72 було призначено комісію для приймання-передачі посади командира військової частини НОМЕР_3 . У ході роботи комісії виявлено низку розбіжностей між фактичною наявністю майна на складах та в підрозділах військової частини НОМЕР_3 , факти нестач, неприйняті управлінські рішення командиром військової частини НОМЕР_3 , а також невиконання рекомендацій і пропозицій, зазначених в аудиторському звіті від 10.12.2024 № 527/19/аз, що були висвітлені в актах №1, 2, 3 роботи комісії з прийняття і здавання посади командира військової частини НОМЕР_3 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2025 № 91 було призначено службове розслідування за фактами виявлених розбіжностей, нестач та неприйнятих рішень командиром військової частини НОМЕР_3 . У ході проведення службового розслідування, зокрема, були встановлені факти прийняття позивачем неефективного та недоцільного управлінського рішення щодо укладання договору про надання послуг з ремонту автотранспорту з ТОВ «ТУРБІВМАШБУД» на загальну суму 964 399,25 грн, а також прийняття позивачем за актом приймання-передачі та непроведення по бухгалтерському обліку товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Софтвер» та БО «БФ “ІТ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»», до військової частини НОМЕР_3 , а саме щебеню (різних фракцій) на загальну суму 998 700,00 грн. Отже, з урахуванням вищенаведених обставин, з вини позивача було завдано пряму дійсну шкоду: за номенклатурою військової техніки - на суму 321 466 (триста двадцять одна тисяча чотириста шістдесят шість) грн 42 коп.; за номенклатурою служби інфраструктурного забезпечення - на суму 998 700 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч сімсот) грн. Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 липня 2025 року № 55 зобов'язано командира військової частини НОМЕР_3 направити матеріали службового розслідування в частині, що стосується позивача, до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 - для вирішення питання про притягнення його до матеріальної відповідальності.
У зв'язку із викладеним та враховуючи матеріали службового розслідування, на переконання відповідача, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" наявні підстави для притягнення до повної матеріальної відповідальності позивача.
03.10.2025 на адресу суду від представника позивач надійшла відповідь на відзив згідно якої сторона позивача із доводами відповідача не погоджується та просить позов задовольнити.
14.10.2025 на адресу суду від військової частини НОМЕР_7 надійшли витребовувані судом документи щодо ремонту військової техніки.
Ухвалою суду від 16.10.2025 постановлено повторно витребувати у Військової частини НОМЕР_3 належним чином завірені копії:
- листування із Військовою частиною НОМЕР_1 , НОМЕР_6 , НОМЕР_5 та Центральним управлінням забезпечення військової техніки Міністерства оборони України щодо здійснення ремонту автомобілів ГАЗ-66;
- листування із Військовою частиною НОМЕР_1 , НОМЕР_6 , НОМЕР_5 та Центральним управлінням забезпечення військової техніки Міністерства оборони України щодо погодження укладання договору про надання послуг з виконання ремонтних робіт автомобілів ГАЗ-66 цивільним підприємством;
- документи, що свідчать про спричинення шкоди за номенклатурою служби інфраструктурного забезпечення та військової техніки;
- документи, підтверджуючі направлення військовою частиною НОМЕР_3 повідомлення до правоохоронних органів з приводу можливого завдання збитків державі, про що йдеться у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55.
2. Повторно витребувати у Військової частини НОМЕР_5 належним чином завірені копії:
- листування із Військовою частиною НОМЕР_3 , НОМЕР_6 , НОМЕР_1 та Центральним управлінням забезпечення військової техніки Міністерства оборони України щодо здійснення ремонту автомобілів ГАЗ-66;
- листування із Військовою частиною НОМЕР_3 , НОМЕР_6 , НОМЕР_1 та Центральним управлінням забезпечення військової техніки Міністерства оборони України щодо погодження укладання договору про надання послуг з виконання ремонтних робіт автомобілів ГАЗ-66 цивільним підприємством.
3. Повторно витребувати у Військової частини НОМЕР_6 належним чином завірені копії:
- листування із Військовою частиною НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , НОМЕР_1 та Центральним управлінням забезпечення військової техніки Міністерства оборони України щодо здійснення ремонту автомобілів ГАЗ-66;
- розрахунки про вартість робіт та вартість запчастин з приводу ремонту автомобілів ГАЗ-66, що перебували в розпорядженні військової частини НОМЕР_3 , в ході листування із військовою частиною НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , Центральним управлінням забезпечення військової техніки Міністерства оборони України;
- підтверджуючі документи, чи мала у 2023 році право та спроможність військова частина НОМЕР_6 здійснити ремонт (капітальний, середній, частковий чи мінімальний) та забезпечення запчастинами автомобілі ГАЗ-66 безкоштовно, що перебували в розпорядженні військової частини НОМЕР_3 .
Ухвалою суду від 02.12.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів.
04.12.2025 представник військової частини НОМЕР_5 подав до суду докази, що були витребувані судом, а саме листування із військовою частиною НОМЕР_3 щодо погодження укладання договору про надання послуг з виконання ремонтних робіт автомобілів ГАЗ -66.
У підготовчому судовому засіданні 09.12.2025 усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання судом закінчено підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.
В ході судового розгляду справи по суті представником позивача надані пояснення стосовно спору по суті, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача надав свої заперечення стосовно позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити з огляду на їх безпідставність.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Полковник ОСОБА_1 займав посаду командира військової частини НОМЕР_3 з 24.02.2022 по 10.02.2024. Переведений до військової частини НОМЕР_2 .
У період з 16.09.2024 по 12.11.2024 аудиторською групою 3 територіального управління внутрішнього аудиту (далі - 3 ТУВА) було проведено внутрішній аудит військової частини НОМЕР_3 . За результатами внутрішнього аудиту складено аудиторський звіт від 10.12.2024 № 527/19/аз, у якому висвітлено виявлені порушення, зокрема: прийняття позивачем неефективного та недоцільного управлінського рішення щодо укладання договору про надання послуг з ремонту автотранспорту з ТОВ «ТУРБІВМАШБУД», а також нестачу матеріальних цінностей, отриманих на безоплатній основі від ТОВ «ДСофтвер». Водночас не всі рекомендації та пропозиції, зазначені в аудиторському звіті від 10.12.2024 № 527/19/аз, були виконані військовою частиною НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2025 № 72 було призначено комісію для приймання-передачі посади командира військової частини НОМЕР_3 . У ході роботи комісії виявлено низку розбіжностей між фактичною наявністю майна на складах та в підрозділах військової частини НОМЕР_3 , факти нестач, неприйняті управлінські рішення командиром військової частини НОМЕР_3 , а також невиконання рекомендацій і пропозицій, зазначених в аудиторському звіті від 10.12.2024 № 527/19/аз, що були висвітлені в актах №1, 2, 3 роботи комісії з прийняття і здавання посади командира військової частини НОМЕР_3 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2025 № 91 було призначено службове розслідування за фактами виявлених розбіжностей, нестач та неприйнятих рішень командиром військової частини НОМЕР_3 .
У ході проведення службового розслідування, зокрема, були встановлені факти прийняття позивачем неефективного та недоцільного управлінського рішення щодо укладання договору про надання послуг з ремонту автотранспорту з ТОВ «ТУРБІВМАШБУД» на загальну суму 964 399,25 грн, а також прийняття позивачем за актом приймання-передачі та непроведення по бухгалтерському обліку товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Софтвер» та БО «БФ “ІТ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»», до військової частини НОМЕР_3 , а саме щебеню (різних фракцій) на загальну суму 998 700,00 грн.
За результатами службового розслідування складено АКТ від 19.06.2025.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55"Про результати службового розслідування" наказано командиру військової частини НОМЕР_3 направити матеріали службового розслідування в частині, що стосуються, зокрема, полковника ОСОБА_1 , до нового місця служби військової частини НОМЕР_2 для вирішення питання про притягнення до матеріальної відповідальності за номенклатурою військової техніки у розмірі 321 466 грн. 42 коп. - за пряму дійсну шкоду, що була завдана шляхом укладання договору про надання послуг з виконання ремонтних робіт автомобілів з перевищенням цін на запчастини та оплатою вартості робіт, що могли бути виконані силами військової частини НОМЕР_6 на безкоштовній основі, та за номенклатурою служби інфраструктурного забезпечення у розмірі 998 700 грн. - за пряму дійсну шкоду, що була завдана шляхом нестачі майна служби інженерно-інфраструктурного забезпечення.
Позивач не погоджується із актом службового розслідування від 19.6.2025, а також Наказом №55 від 03.07.2025 в частині, що стосується його, а тому звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст. ст. 1, 3, 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби).
Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
За положенням статей 5, 6, 8 Загальних положень Статуту внутрішньої служби Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат зобов'язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; знати тактику дій відділення в різних видах бою та вміло діяти в бою; знати та неухильно дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; постійно вдосконалювати свої знання за фахом, уміння та навички; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; виконувати правила носіння військового одягу і взуття, своєчасно та акуратно їх лагодити, щоденно чистити і зберігати у визначених місцях; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання; повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 27 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до преамбули Закону України від 3 жовтня 2019 року № 160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-ІХ) цей Закон визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Згідно з частиною 1-2 Закону №160-ІХ, особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.
Частина друга статті 8 Закону № 160-ІХ передбачає, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 160-ІХ порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
Частини шоста та сьома статті 8 Закону № 160-ІХ визначають, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Стаття 14 Закону № 160-ІХ передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.
У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Дія Дисциплінарного статуту поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Статтею 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608).
Пунктом 7 розділу І Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Частина 3 розділу ІІ Порядку № 608 передбачає, що службове розслідування проводиться для встановлення, зокрема, причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Розділом VIII Порядку № 608 визначено особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.
Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати:
наявність шкоди;
протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна);
умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Таким чином, військовослужбовець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Закону № 160-ІХ та Порядку № 608.
Загальний порядок проведення службового розслідування визначено розділом ІІІ Порядку № 608.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 Розділу III Порядку № 608).
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 160-ІХ за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Пунктом 3 розділу ІV Порядку № 608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (пункт 5 розділу V Порядку № 608).
Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додається всі матеріали службового розслідування.
Згідно з пунктом 3 розділу VIII Порядку № 608 до матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Як слідує із матеріалів справи, в ході службового розслідування комісією досліджено виконання договору про надання послуг від 14.12.2023 №11 укладеного між в/ч НОМЕР_8 та ТОВ "Турбівмашбуд". За результатом виконання договору з ремонту 6 автомобілів ГАЗ -66 складено акт виконаних робіт від 14.12.2023, який в односторонньому порядку підписано директором ТОВ "Турбівмашбуд" та згідно з яким вартість послуг склала 3 000 000 грн., що відповідає умовам договору.
В той час, в ході проведеного аудиторського контролю з метою визначення доцільності укладання зазначеного договору, 3 ТУВА направлено запит від 08.10.2024 №527/1060 на адресу в/ч НОМЕР_6 щодо можливості та спроможності самостійно здійснити капітальний ремонт транспортних засобів ГАЗ-66 у період з 14.12.2023 по 31.12.2023, згідно переліку та витратних матеріалів, що зазначені у акті виконаних робіт.
Листом від 10.10.2024 в/ч НОМЕР_6 повідомила про наявність строможності здійснити протягом вказаного періоду часу середній ремонт шести автомобів ГАЗ-66 власними силами та засобами. Крім того зазначено про наявність на складі в/ч НОМЕР_6 запасних частин та матеріалів, які були необхідні для ремонту ТЗ ГАЗ -66.
Таким чином, 3 ТУВА дійшов висновку, що внаслідок недотримання командиром військової частини НОМЕР_3 полковником ОСОБА_2 (обіймав посаду з 24.02.2022 по 10.02.2024) вимог пункту 22 Постанови про ефективне використання державних коштів №710, пункту 4.2 Правил організації фінансового забезпечення №280 та пункту 2.10 Положення про військове господарство №300 було прийнято неефективне та недоцільне управлінське рішення щодо укладання договору про надання послуг з ремонту автотранспорту з ТОВ «Турбівмашбуд» на загальну суму 964,40 тис. гривень.
За результатами аудиторської перевірки та відповідно до аудиторського звіту від 10.12.2024 №527/19/аз внутрішнього аудиту військової частини НОМЕР_3 3 ТУВА надано пропозицію №25, а саме - призначити службову перевірку за фактом закупівлі у грудні 2023 року послуг з ремонту автомобілів ГАЗ-66 (у тому числі запасних частин і матеріалів за цінами, вищими за середньозважені ринкові). За результатами перевірки передбачалося прийняття відповідного правового рішення та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.
На виконання пропозиції №25 аудиторського звіту від 10.12.2024 №527/19/аз військовою частиною НОМЕР_3 проведено службове розслідування відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.12.2024 №882/13.
На підставі акта службового розслідування №221 було видано наказ командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 04.01.2025 №6 «Про результати службового розслідування». Однак у ході службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2025 №91, було встановлено, що службове розслідування у військовій частині НОМЕР_3 проведено формально, неякісно та не в повному обсязі. Винні особи до дисциплінарної та матеріальної відповідальності притягнуті не були.
Так, суд акцентує увагу на тому, що службове розслідування за наслідками якого прийнято оспорювані позивачем у даній справі акти ініційовано в/ч НОМЕР_1 через формальний підхід підлеглою в/ч НОМЕР_3 до розгляду пропозицій аудиторського звіту від 10.12.2024 №527/19/аз.
Таке службове розслідування проведено в порядку та у відповідності до вимог та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Аналізуючи матеріали справи суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені у позовній заяві, обґрунтовані, фактично незгодою із висновками проведеної 3 територіальним управлінням внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України внутрішньої аудиторської перевірки та наданими рекомендаціями.
Проте, суд зазначає, що керівники установ в структурі Міністерства оборони України зобов'язані забезпечувати повноту вжиття заходів реагування на результати аудиторських завдань відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001, затверджено Порядок здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту (далі - Порядок № 1001, дія якого поширюється на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, інших головних розпорядників коштів державного бюджету (далі - державні органи), їх територіальні органи та бюджетні установи, які належать до сфери їх управління (далі - бюджетні установи).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1001 у державному органі для здійснення внутрішнього аудиту утворюється як самостійний підрозділ - структурний підрозділ внутрішнього аудиту (далі - підрозділ).
Наказом Міністерства оборони України від 15.12.2020 № 475 затверджено Порядок проведення внутрішнього аудиту в системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №475).
Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства оборони України від 15.12.2020 № 475, рішення про призначення внутрішніх аудитів, в тому числі за рішенням правоохоронних органів, приймаються Міністром оборони України, посадовою особо, яка виконує обов'язки Міністра оборони України або директором Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, або особою, яка виконує обов'язки директора цього Департаменту.
Відповідно до пунктів 1-2 розділу І Порядку №475, порядок проведення внутрішнього аудиту в системі Міністерства оборони України (далі - Порядок) визначає єдині підходи до провадження діяльності з внутрішнього аудиту Службою внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (далі - Служба внутрішнього аудиту). До організаційних структур (далі - Установи), у яких Служба внутрішнього аудиту має повноваження проводити внутрішні аудити належать: структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України (далі Генеральний штаб); органи військового управління, з'єднання, військові частини та військові навчальні заклади; підприємства, установи і організації, а також суб'єкти господарювання, які не є юридичною особою, що належать до сфери управління Міноборони, в тому числі ті, що здійснюють діяльність за кордоном.
Згідно із пунктом 6 розділу І Порядку № 475 внутрішні аудитори виконують службові доручення й безпосередньо підпорядковуються відповідним керівникам Департаменту або територіального підрозділу. Неправомірне втручання правоохоронних органів, органів управління, засобів масової інформації, об'єднань громадян, інших юридичних або фізичних осіб у їх діяльність не допускається.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІ Порядку №475, рекомендації за результатами внутрішнього аудиту мають містити конструктивні пропозиції щодо вдосконалення тих аспектів діяльності, стосовно яких проводився внутрішній аудит. Рекомендації мають базуватися на висновках, бути адекватними, конкретними, реальними для впровадження, чітко формулюватись та, по можливості, містити очікуваний результат їх впровадження (оцінку їх можливого впливу на діяльність Установи, органу/органів управління, Міноборони). Якщо вжитими в період виконання аудиторського завдання заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень і недоліків, в офіційному документі наводяться пропозиції щодо: відшкодування втрат і збитків, усунення інших порушень, недоліків і ризиків; притягнення до передбаченої законодавством відповідальності осіб, винних у допущенні виявлених порушень і недоліків або невжитті заходів щодо їх усунення, включаючи ініціювання їх звільнення із займаних посад; вжиття заходів за порушення бюджетного законодавства; звернення до суду з позовними заявами про: стягнення в дохід держави коштів, одержаних чи використаних з порушенням законодавства, прихованих і занижених платежів, заборгованості (та нарахованих у встановленому порядку штрафних санкцій) перед бюджетами і державними фондами тощо; відшкодування (повернення) юридичними особами чи фізичними особами-підприємцями коштів, зайво сплачених їм установами або отриманих ними безпідставно, та коштів, недоотриманих бюджетом чи установам;. визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів (майна), одержаних (витрачених) за такими угодами тощо; пред'явлення цивільних позовів до винних осіб у випадку, коли діями чи бездіяльністю посадових осіб державі заподіяні матеріальні збитки (шкода), а правоохоронний орган відмовив у кримінальному провадженні або закрив його. Для кращого інформування про результати внутрішнього аудиту та терміновість впровадження рекомендацій вони розподіляються за ступенями: критичні - стосуються найважливіших проблем або недоліків об'єкта аудиту.
Відповідно до пункту 9 розділу ХІ Порядку № 475 аудиторський звіт складається у трьох примірниках. Перший примірник залишається у справах Департаменту чи територіального підрозділу, другий - у справах Установи, третій примірник (у разі виявлення відповідних порушень чи їх ознак) із супровідним листом Департаменту або територіального підрозділу передається до правоохоронного органу.
Згідно із пунктом 11 розділу ХІ Порядку № 475 якщо за результатами ознайомлення з офіційним документом керівник Установи та/або відповідальні за діяльність особи не погоджуються з аудиторськими доказами, висновками та/або рекомендаціями (пропозиціями), вони зазначають про це надписом підписано з коментарями, який засвідчують власним підписом із зазначеннями дати, та протягом 10 робочих днів надають до Департаменту чи територіального підрозділу, внутрішні аудитори якого проводили аудит, обґрунтовані коментарі за своїм підписом (форма коментарів наведена у додатку 2 до Порядку).
Відповідно до пункту 12 розділу ХІ Порядку № 475 за дорученням директора Департаменту або начальника територіального підрозділу внутрішні аудитори розглядають коментарі та готують письмові висновки на них в установлений таким керівником термін, але не пізніше 10 робочих днів з дня їх отримання. Висновок підписується особою, яка його готувала, та затверджується директором Департаменту або начальником територіального підрозділу (форма висновку наведена у додатку 3 до Порядку).
Відповідно до пункту 4 розділу ХІІ Порядку №475, керівник Установи, якому за результатами внутрішнього аудиту надано рекомендації (пропозиції), забезпечує: виконання пропозицій, що передбачає: своєчасне і повне прийняття рішень щодо відшкодування збитків, усунення виявлених порушень і ризиків; відображення в бухгалтерському обліку і звітності виявлених та усунутих порушень; складання та подання звітності; здійснення моніторингу стану розгляду правоохоронними органами переданих матеріалів; ведення претензійної та позовної роботи; притягнення до відповідальності винних осіб; впровадження рекомендацій, що передбачає здійснення ефективних дій, спрямованих на удосконалення системи управління (за винятком оперативного (бойового) управління Збройними Силами), внутрішнього контролю та управління ризиками для запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання фінансових, матеріальних та інших ресурсів, запобігання виникненню помилок чи інших недоліків; звітування перед вищим органом управління про стан впровадження рекомендацій (виконання пропозицій); надання до територіального Департаменту інформаційної довідки про стан впровадження рекомендацій і виконання або підрозділу пропозицій (далі - Довідка) в терміни, визначені в аудиторському звіті, та щокварталу до 20 березня, 20 червня, 20 вересня та 20 грудня - до повного впровадження рекомендацій і виконання пропозицій.
Відповідно до пункту 5 розділу ХІІ Порядку №475, керівник вищого за підпорядкованістю органу управління або особа вищого (відносно дослідженої Установи) рівня забезпечує здійснення контролю за впровадженням (виконанням) Установою, діяльність якої досліджувалася, рекомендацій (пропозицій), включаючи контроль за притягненням до відповідальності осіб, якими допущено порушення та/або не забезпечено їх усунення.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу XVI Порядку №475 (Скарги на дії внутрішніх аудиторів Служби), скарги в установленому законодавством порядку розглядаються: на дії внутрішніх аудиторів територіального підрозділу - керівником територіального підрозділу; на дії керівників територіальних підрозділів, внутрішніх аудиторів Департаменту - директором Департаменту; на дії директора Департаменту - посадовою особою, визначеною Міністром оборони України. Якщо за результатами розгляду скарги встановлено факт невідповідності офіційної документації, складеної за результатами здійснення внутрішнього аудиту, дійсному стану справ та/або недотримання Стандартів, що вплинуло на об'єктивність аудиторських висновків, директором Департаменту або начальником територіального підрозділу може призначатися додатковий чи повторний внутрішній аудит.
Таким чином, відповідачем призначено та проведено службове розслідування з метою вжиття усіх необхідних заходів щодо усунення виявлених порушень.
Необхідним аспектом у розгляді даного спору є те, що у разі незгоди із висновками аудитконтролю, позивач мав право оскаржити такий аудиторський висновок до вищої посадової особи або до суду в порядку, встановленому законом. Проте, позивачем не надано доказів оскарження вказаного звіту в адміністративному або судовому порядку, а отже, такий є чинним та обов'язковим до застосування усіма установами в системі Міністерства оборони України та їх посадовими особами, яких він стосується.
Суд у вказаній адміністративній справі не надає оцінку відповідному аудиторському звіту, оскільки такий не є предметом оскарження в даному адміністративному спорі.
При цьому, як вже зазначено судом, відповідно до пункту 5 розділу ХІІ Порядку №475, керівник вищого за підпорядкованістю органу управління або особа вищого (відносно дослідженої Установи) рівня забезпечує здійснення контролю за впровадженням (виконанням) Установою, діяльність якої досліджувалася, рекомендацій (пропозицій), включаючи контроль за притягненням до відповідальності осіб, якими допущено порушення та/або не забезпечено їх усунення. Тобто, до повноважень командира військової частини НОМЕР_1 , у підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_3 належала перевірка вжиття останньою належних заходів щодо виконання рекомендацій, виданих Департаментом внутрішнього аудиту Міністерства оборони України. З матеріалів справи вбачається, що командир військової частини НОМЕР_1 вжив заходи щодо контролю за виконанням військовою частиною НОМЕР_3 рекомендацій, виданих 3 територіальним управлінням внутрішнього аудиту за наслідками проведеної внутрішньої аудиторської перевірки, за наслідками яких було прийнято спірні рішення.
Визначаючись щодо правомірності притягнення позивача до матеріальної відповідальності за номенклатурою служби інфраструктурного забезпечення на суму у розмірі 98 700 грн, суд виходить з наступного.
Як слідує із матеріалі справи, листом Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 07.04.2025 №17/1/2/4-1480нт військову частину НОМЕР_3 було повідомлено про виявлені факти можливої розтрати військового майна.
За цим фактом у військовій частині призначено службове розслідування.
У ході проведення службового розслідування встановлено наступне.
Відповідно до акта безоплатного приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 29 червня 2023 року (без номера) ТОВ «ДСофтвер» в особі директора Наталії Бондар безоплатно передало, а військова частина НОМЕР_3 в особі командира військової частини полковника ОСОБА_3 прийняла у власність такі товарно-матеріальні цінності: щебінь фракції 10-20 мм у кількості 999,000 тонн на суму 299 700,00 грн. Згідно з актом безоплатного приймання-передачі майна від 30 червня 2023 року (без номера) Благодійна організація «Благодійний фонд “ІТ для перемоги»» в особі директора Віктора Іванкова безоплатно передала, а військова частина НОМЕР_3 в особі полковника ОСОБА_3 прийняла у власність майно, а саме: щебінь фракції 5-20 мм у кількості 1 330,00 тонн на суму 399 000,00 грн; щебінь фракції 10-20 мм у кількості 1 000 тонн на суму 300 000,00 грн.
Так, службовим розслідування з'ясовано, що вищезазначені матеріальні цінності на обліку у військовій частині НОМЕР_3 та підпорядкованих їй військових частинах (підрозділах) не перебувають. Отримувачем матеріальних цінностей згідно з актами приймання-передачі був попередній командир військової частини НОМЕР_3 полковник ОСОБА_4 .
Начальник фінансово-економічної служби - головний бухгалтер військової частини НОМЕР_3 капітан ОСОБА_5 пояснив, що майно, зазначене в актах безоплатного приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 29 червня 2023 року (без номера) від ТОВ «ДСофтвер» та від 30 червня 2023 року (без номера) від Благодійної організації «Благодійний фонд “ІТ для перемоги»», на бухгалтерському обліку військової частини НОМЕР_3 не обліковувалося.
В ході службового розслідування позивач надав пояснення у яких вказав, що підпис у вищезазначених актах є схожим на його. Згідно з номенклатурою матеріальних цінностей щебінь підлягає обліку у квартирно-експлуатаційній службі (КЕС) військової частини НОМЕР_3 . Зі слів полковника ОСОБА_6 , зазначені товарно-матеріальні цінності накопичувалися та зберігалися на території військового містечка № НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 .
В ході судового розгляду справи, стороною позивача в обґрунтування позовних вимог в цій частині було зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 за результатами необ'єктивного не неповно проведеного службового розслідування прийшла до висновку про необхідність притягнення до матеріальної відповідальності, при цьому недовівши його провину, не з'ясувавши всіх обставин випадку, не довівши наявність самого правопорушення та приховавши наявність кримінального провадження за даним фактом.
Крім того, позивач вказав, що дійсно як благодійна допомога, для облаштування полігону військового містечка №? НОМЕР_9 у АДРЕСА_2 , двома суб?єктами господарювання - юридичними особами, за супроводу Вінницької обласної військової адміністрації, оскільки мова йшла про підготовку сил та засобів для національного супротиву агресії ворога, за що безпосередньо відповідає військова адміністрація, було здійснено доставку щебня, однак через причини мені до цього дня невідомі, документи необхідні для постановки щебня на облік військовій частині НОМЕР_3 ні благодійниками, ні Вінницькою обласною військовою адміністрацією надано не було.
Із Вінницькою обласною військовою адміністрацією обговорювалось питання необхідності надання всіх документів, зокрема актів-приймання виконаних робіт, оскільки щебінь не просто скидався на купу, а відразу розплановувався силами тих же благодійників по території, для можливості її негайного використання за призначенням, товаро-транспортних накладних, які б засвідчували б доставку та кількість, оскільки постачальники були від Вінницької обласної військової адміністрації.
Позивач також вказував, що він разом із військовою частиною на час завезення щебня перебував, згідно бойового розпорядження, за межами Вінницької області. В той же час, у Вінницькій області залишились визначенні військовослужбовці, зокрема й той, хто виконував обов?язки командира військової частини на місці та ті, хто відповідали за охорону військового містечка № НОМЕР_9 , відповідно випадків крадіжки, вивезення без дозволу щебня не було.
На переконання позивача, у зв'язку із тим, що документи на завезений щебінь благодійниками надані не були військовій частині НОМЕР_3 , законних підстав для постановки на облік фактично наявного щебня, не було.
Так, відповідно до матеріалів службового розслідування, відповідальним за організацію і несення служби добовим нарядом, охорону та оборону майна, що залишається на території військового містечка № НОМЕР_9 АДРЕСА_1 , зброї та боєприпасів особового складу, а також за організацію, ведення та вирішення господарських питань з правом підпису, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_10 від 04.03.2023 №121, призначено старшого лейтенанта ОСОБА_7 - начальника групи планування штабу військової частини НОМЕР_10 . У своєму поясненні старший лейтенант ОСОБА_8 зазначив, що з початку червня 2023 року на територію ввіреного йому об'єкта - військового містечка № НОМЕР_9 АДРЕСА_1 - щебінь різних фракцій не завозився.
Відповідно до статей 28, 30, 36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України та полягає у наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця. Єдиноначальність передбачає право командира (начальника) одноособово приймати рішення та віддавати накази, а також обов'язок забезпечувати виконання таких рішень (наказів), виходячи з всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів України і статутів Збройних Сил України. Начальник має право віддавати підлеглому накази та зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів щодо його виконання, за зловживання владою, перевищення влади чи службових повноважень.
Згідно зі статтями 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу), за забезпечення охорони державної таємниці, бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу. Командир (начальник) також відповідає за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів, за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу), а також за додержання принципів соціальної справедливості.
Відповідно до займаної посади командир (начальник) зобов'язаний діяти самостійно та вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі статтями 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) зобов'язаний:
- знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові та морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, стан бойової та іншої техніки, озброєння, що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі), та вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденній діяльності, так і під час виконання бойових завдань;
- завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі), за штатом, списком і в наявності;
- встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України та положень статутів Збройних Сил України;
- показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників).
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, командир військової частини (з'єднання) організовує військове (корабельне) господарство та керує ним. Керівництво він здійснює особисто, через штаб, своїх заступників, начальників родів військ та служб. Організація та ведення військового (корабельного) господарства (господарська діяльність) включає, зокрема: планування та організацію роботи служб, підрозділів та об'єктів господарського, технічного і медичного призначення, а також безперервне управління та здійснення контролю за цією роботою; витребування, одержання, підвезення, зберігання, видачу та витрату матеріальних засобів і коштів; забезпечення правильної та безпечної експлуатації, зберігання і ремонту озброєння, бойової та іншої техніки і майна; ведення діловодства, обліку і звітності за всіма видами матеріальних засобів, а також інші питання забезпечення різноманітної діяльності військових частин (з'єднань).
Згідно з пунктом 3.1.3 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, командир військової частини (з'єднання) несе особисту відповідальність: за організацію матеріального, медичного, ветеринарного, технічного, аеродромно-технічного, торговельно-побутового, квартирно-експлуатаційного та фінансового забезпечення; за забезпечення військової частини (з'єднання) матеріальними засобами і коштами та організацію їх перевезення, законність і доцільність їх витрачання; за підтримання у справному стані та правильне використання озброєння, бойової та іншої техніки, боєприпасів, пального, спеціальних споруд та інших матеріальних засобів; за стан і збереження об'єктів навчально-матеріальної бази, казармено-житлового фонду, комунальних споруд та земельних ділянок; за проведення необхідних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища в місцях дислокації та дій військ; за організацію протипожежної охорони, безпечну експлуатацію об'єктів державного технічного нагляду військової частини (з'єднання) та створення на кожному робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, усі посадові особи військової частини (з'єднання), які відають військовим (корабельним) господарством, зобов'язані: організовувати та контролювати ведення обліку, правильне зберігання і своєчасне оновлення запасів матеріальних засобів усіх видів, а також експлуатацію, ремонт і технічне обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки, казармено-житлового фонду, інженерних і спеціальних споруд у підпорядкованих службах (службі); розробляти за напрямами служб (служби) заходи для включення їх до річного господарського плану, річних та місячних планів експлуатації і ремонту озброєння, бойової та іншої техніки, а також організовувати та контролювати їх виконання; знати наявність, стан, тактико-технічні характеристики та правила експлуатації озброєння, бойової й іншої техніки у підпорядкованих службах (службі) та вміти організувати їх експлуатацію і ремонт. Відповідно до пункту 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади зобов'язаний: знати дійсний стан справ у підрозділах і здійснювати контроль за забезпеченням охорони державної таємниці; не менше ніж двічі на рік проводити огляди, планові та раптові перевірки наявності, стану, збереження і правильного використання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів, їх бойової готовності, з оголошенням результатів перевірок наказом по військовій частині, а у разі виявлення фактів нестачі (втрати), надлишків, псування чи розкрадання майна - призначати розслідування; організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів від зброї масового ураження та звичайних засобів ураження.
З аналізу зазначених вище норм чинного законодавства України слідує, що начальник (командир) військової частини є матеріально відповідальною особою. За шкоду, заподіяну державі (втрата, пошкодження майна) через порушення порядку його обліку, зберігання чи використання, командири несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди.
Таким чином, позивач як матеріально відповідальна особа беззаперечно повинен був вжити заходів щодо перевірки наявності таких товарно-матеріальних цінностей у формі благодійної допомоги, а також дій щодо обліку таких.
Віповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв у межах повноважень, наданих Законом № 160-IX та Порядком №475 щодо притягнення до матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду державі.
У контексті оцінки доводів позову суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що процедура прийняття оскарженого наказу в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності відбулася у відповідності до вимог чинного законодавства та відомчих нормативних актів Міністерства оборони України та Збройних Сил України, відтак спірний наказ в частині, що стосується позивача є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому відсутні підстави для скасування такого. Вказане також стосується висновків Акту службового розслідування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 )
Суддя Комар Павло Анатолійович