справа № 991/1388/20
провадження № 11-кп/991/21/26
головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
14 січня 2026 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
прокурора ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Вищого антикорупційного суду від 18.09.2024 р., яким:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Болотівка Буринського району Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, з вищою освітою,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначено покарання у виді семи років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в органах судової влади строком на три роки, та з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна, -
22.10.2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, разом з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (т. 22 а.с. 169-193, 194-213, 214-235, т. 23 а.с. 1-69).
Оскільки апеляційні скарги не відповідали вимогам ст. 396 КПК України, ухвалою судді-доповідача від 24.10.2024 р. їх залишено без руху, з наданням строку для усунення вказаних в ухвалі недоліків (т. 23 а.с. 72-73). На їх виконання, обвинуваченим та його захисниками подано апеляційні скарги, оформлені згідно з вимогами ст. 396 КПК України, та надано їх копії у кількості, необхідній для надіслання сторонам провадження (т. 23 а.с. 89-125, 126-161, 162-190, 191-239).
Ухвалою від 05.11.2024 р. за вказаними апеляційними скаргами відкрито апеляційне провадження (т. 23 а.с. 240).
Ухвалою від 18.11.2024 р. апеляційні скарги призначено до розгляду (т. 24 а.с. 29).
1. Короткий зміст оскаржуваного вироку та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Вищого антикорупційного суду від 18.09.2024 р. ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, призначено йому основне покарання у виді семи років позбавлення волі та додаткове покарання у виді трьох років позбавлення права обіймати посади в органах судової влади, з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
До набрання вироком законної сили, до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято його під варту негайно в залі суду. Після набрання вироком законної сили визначено, що заставу в розмірі 153 680 грн., внесену за ОСОБА_6 , слід повернути заставодавцю ОСОБА_11 . Залишено чинним арешт, накладений ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19.12.2019 р. на майно ОСОБА_6 шляхом заборони його відчуження та розпорядження. Вирішено долю речових доказів. Повідомлено Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України про ухвалення цього вироку.
Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 своїми умисними діями, які полягали у висловленні прохання надати, а також в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України, за таких обставин.
Указом Президента України від 10.02.1996 р. ОСОБА_6 призначено суддею Зарічного районного суду м. Суми, а Постановою ВРУ від 15.03.2001 р. його обрано безстроково суддею Зарічного районного суду м. Суми.
27.09.2019 року до Зарічного районного суду м. Суми надійшли матеріали справи про вчинення ОСОБА_12 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, якій присвоєно номер 591/6070/19 та шляхом автоматизованого розподілу визначено суддю ОСОБА_6 для розгляду її по суті.
04.11.2019 року близько 08 год. 46 хв. ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_12 біля будівлі Зарічного районного суду м. Суми, та призначив йому іншу зустріч увечері того ж дня, під час якої на ділянці автодороги по вул. Герасима Кондратьєва у м. Суми ОСОБА_6 висловив ОСОБА_12 прохання надати наступного дня 05.11.2019 року неправомірну вигоду в загальній сумі 2 000 доларів США, а саме в сумі 1 000 доларів США за прийняття рішення щодо непритягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у судовій справі № 591/6070/19, яка перебувала у проваджені ОСОБА_6 , а також 1 000 доларів США за прийняття аналогічного рішення після надходження до нього на розгляд судової справи № 752/17354/19 з Голосіївського районного суду м. Києва.
05.11.2019 року зустріч ОСОБА_6 з ОСОБА_12 не відбулась через сімейні обставини ОСОБА_6
06.11.2019 року о 08 год. 22 хв. ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_12 поблизу будівлі Зарічного районного суду м. Суми, де повідомив останньому про необхідність зустрічі увечері цього ж дня на виїзді з м. Суми, на тій самій ділянці автодороги по вул. Герасима Кондратьєва у м. Суми.
06.11.2019 року увечері у вказаному місці ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_12 , де, переконавшись у наявності у ОСОБА_12 грошових коштів в сумі 2 000 доларів США та побоюючись викриття, запропонував від'їхати далі за межі м. Суми для одержання неправомірної вигоди.
06.11.2019 року о 17 год. 47 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу перехрестя автодоріг «Т1909» та «Гірне-Любачево», знаходячись в автомобілі, яким керував ОСОБА_12 , одержав від останнього неправомірну вигоду в загальній сумі 2000 доларів США, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим НБУ, становило 49 400 грн., а саме 1 000 доларів США за прийняття рішення про непритягнення такого до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у судовій справі № 591/6070/19, яка перебувала у провадженні ОСОБА_6 , а також 1 000 доларів США за прийняття такого ж рішення після надходження до нього на розгляд судової справи № 752/17354/19 з Голосіївського районного суду м. Києва. При цьому, ОСОБА_6 запевнив ОСОБА_12 у прийнятті позитивних для нього рішень під час розгляду вищевказаних адміністративних справ, а також дав настанови щодо належної поведінки під час їх розгляду.
07.11.2019 року предмет неправомірної вигоди в загальному розмірі 2 000 доларів США відшукано під час обшуків, а саме 300 доларів США ОСОБА_6 власноручно витягнуто з кишені одягу в ході обшуку належного йому автомобіля «Nissan», та 1700 доларів США - під час обшуку господарської будівлі на території домоволодіння, належного ОСОБА_6 , що зафіксовано відеозаписами обшуків.
Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК, а саме, будучи суддею Зарічного районного суду м. Суми, тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище, умисно, перебуваючи в м. Суми, 04.11.2019 року висловив прохання надати, а 06.11.2019 року одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоду в загальному розмірі 2 000 доларів США для себе за вчинення в інтересах ОСОБА_12 дій з використанням наданого службового становища, а саме непритягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП у судових справах № 591/6070/19 та № 752/17354/19.
При цьому, суд першої інстанції визнав недоведеними ряд фактичних обставин, які в цілому не впливають на суть та кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, зокрема щодо зустрічі 09.10.2019 року ОСОБА_12 з ОСОБА_6 біля будівлі Зарічного районного суду м. Суми та розмови, що відбулася між ними, щодо обставин складання протоколу про вчинення ОСОБА_12 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та наявності у Голосіївському районному суді м. Києва іншої справи № 752/17354/19 стосовно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також що під час цієї розмови ОСОБА_6 висловив ОСОБА_12 прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішення про непритягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у справі № 591/6070/19.
Також, суд наголосив, що злочин, передбачений ст. 368 КК України, має формальний характер, тобто його об'єктивна сторона вичерпується фактом одержання неправомірної вигоди, а дії службової особи, обумовлені такою неправомірною вигодою, перебувають поза межами об'єктивної сторони цього злочину, відтак, на кваліфікацію дій ОСОБА_6 не впливає те, що справи про адміністративні правопорушення № 591/6070/19 та № 752/17354/19, за позитивне вирішення яких ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоду, так і не були ним розглянуті.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг.
2.1. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати вирок суду щодо нього та закрити кримінальне провадження у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанні можливості їх отримати (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України). В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог КПК України та неповноту судового розгляду, а його висновки, викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам провадження.
Стверджує, що суд порушив його право на захист, оскільки безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення підготовчого судового засідання через зайнятість його захисників в інших засіданнях. Крім того, під час розгляду клопотань захисту про визнання доказів очевидно недопустимим суд жодного разу не видалявся до нарадчої кімнати для їх вирішення, а за результатом їх розгляду не виніс жодної письмової ухвали, а обмежився протокольними.
Наголошує, що оскаржуваний вирок ухвалено незаконним складом суду з порушенням засади безпосередності дослідження доказів. Зокрема, три роки кримінальне провадження щодо нього слухала колегія суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Після призначення судді ОСОБА_14 членом ВККСУ здійснено повторний розподіл визначення судді для розгляду справи, за результатом якого членом колегії визначено ОСОБА_15 . Однак, всупереч вимогам ч. 2 ст. 319 КПК України, суд не почав розгляду справи спочатку, а продовжив розгляд справи, проігнорувавши заперечення захисту. Більше того, суддя ОСОБА_15 не могла ознайомитись з усіма матеріалами справи, оскільки це неможливо через технічні причини, а саме - відсутність у приміщенні суду спеціального обладнання для перегляду відеозаписів, які є додатками до протоколів НСРД.
Вважає, що суд першої інстанції всупереч вимог ст. 337 КПК України вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки вказав у вироку, що зустріч 05.11.2019 року ОСОБА_6 з ОСОБА_12 для отримання неправомірної вигоди не відбулась через сімейні обставини. Втім, такі обставини в обвинувальному акті відсутні. Також, суд зазначив, що у ході обшуку автомобіля та домоволодіння ОСОБА_6 детективами вилучено предмет неправомірної вигоди у сумі 2 000 доларів США, при цьому, 300 доларів США ОСОБА_6 витягнув з кишені одягу, хоча посилань на такі обставини в обвинувальному акті також немає.
Крім того, зазначає про недопустимість більшості доказів, що зібрані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні, оскільки їх здобуто з порушеннями вимог КПК України. Зокрема, у витязі з ЄРДР зазначається про висловлення службовою особою ОСОБА_16 прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішень, що входять до її повноважень. Внесення відомостей у такому вигляді суперечить Положенню про ЄРДР, оскільки до Реєстру вноситься ПІБ заявника та ПІБ особи, щодо якої такі відомості внесені. У ході допиту як свідка детектив ОСОБА_17 повідомив, що підставою для внесення до ЄРДР відомостей була заява ОСОБА_12 про вчинення злочину. Натомість, ОСОБА_6 стверджує, що вказана заява написана під диктовку детектива, що свідчить про провокацію злочину з самого початку розслідування. Крім того, у заяві вказано, що ОСОБА_6 прохав надати неправомірну вигоду за непритягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності у справі, яка перебувала у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва, втім, зробити це було неможливо, оскільки норми КУпАП у 2019 році забороняли направлення справи про адміністративне правопорушення з одного суду до іншого.
Також, 11.10.2019 року детектив ОСОБА_17 повідомив прокурора про початок досудового розслідування у провадженні № 52019000000000898, після чого було визначено групи слідчих та прокурорів, які здійснюватимуть розслідування у цьому провадженні. 05.11.2019 року матеріали вказаного провадження об'єднано з іншим, проте процесуальних рішень про визначення групи прокурорів у об'єднаному провадженні не приймалось. Висновок суду першої інстанції про те, що уповноважені в межах окремих проваджень прокурори та слідчі є повноважними і у межах об'єднаного провадження, є безпідставним. Відтак, з 05.11.2019 року слідчі дії здійснювались неуповноваженими особами, а докази, отримані в результаті їх проведення, є недопустимими.
За твердженням ОСОБА_6 , всі НСРД щодо нього здійснено з порушенням вимог КПК України. Зокрема, прокурор, звертаючись з клопотанням про надання дозволу на їх проведення, долучив витяг з ЄРДР, в якому вказано заявника « ОСОБА_18 » та особу ОСОБА_16 , яка вимагала у заявника отримання неправомірної вигоди. На той час у Зарічному районному суді м. Суми працював суддя ОСОБА_19 та заступник керівника апарату ОСОБА_20 . Під час допиту як свідка детектив ОСОБА_17 повідомив, що до ЄРДР були внесені зашифровані відомості з метою запобігання витоку інформації. За таких обставин залишається незрозумілим, щодо якої саме особи ОСОБА_16 внесені відомості до ЄРДР, та як слідчий суддя встановив осіб « ОСОБА_18 » та ОСОБА_16 .
Крім того, обвинувачений наголошує на недопустимості доказів, здобутих у ході проведення обшуків. Зокрема, під час обшуку надвірної будівлі за місцем його проживання вилучено скляну банку, в якій відшукано 1 700 доларів США. Втім, сторона обвинувачення не направила зазначену банку на експертне дослідження, а вилучення грошових коштів відбулось без залучення понятих, про що у протоколі обшуку зроблено зауваження. Наголошує, що ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на проведення обшуку житлового будинку з надвірними спорудами, які належать ОСОБА_6 , втім, надвірна будівля, у якій віднайдено гроші, та земельна ділянка, на якій вона розташована, йому не належать. Відтак, докази, отримані у ході цього обшуку, є недопустимими. Що стосується обшуку автомобіля, детективами проведено його особистий обшук із застосуванням фізичної сили, у ході якого детектив витягнув з кишені його одягу 300 доларів США. Втім, ухвалою слідчого судді дозволу на проведення його особистого обшуку не надавалось. Отже, висновок суду про те, що ОСОБА_6 особисто надав детективам 300 доларів США, не відповідає дійсності. Також, у ході обшуку ОСОБА_6 вимагав забезпечити йому присутність адвоката, проте це прохання було проігноровано. Окремо ОСОБА_6 наголошує на тому, що розгляд клопотань про надання дозволу на проведення обшуків здійснювався слідчим суддею без технічної фіксації, хоча згідно змісту відповідних ухвал, у судовому розгляді брав участь прокурор. Захист звертався до суду за ознайомленням з матеріалами, пов'язаними з наданням дозволів на обшуки, однак дозволу не отримав. За наведених обставин вважає докази, здобуті у ході зазначених обшуків, недопустимими.
Також, ОСОБА_6 стверджує про незаконність його затримання, а також завдання йому під час затримання тілесних ушкоджень. Зокрема, 07.11.2019 року він помітив біля воріт 300 доларів США. Сів в авто та зателефонував дружині, щоб з'ясувати походження грошей, оскільки кожного місяця після отримання заробітної плати деяку її частину вони обмінювали на долари США. Втім, з дружиною поспілкуватись не встиг, оскільки детективи із застосуванням фізичної сили витягнули його з авто і в присутності неповнолітньої дочки викрутили йому руки. У подальшому за його заявою ДБР зареєструвало кримінальне провадження за фактом завдання тілесних ушкоджень і перевищення влади. Натомість, суд не дав жодної оцінки його доводам про недопустимість доказів, отриманих під час особистого обшуку внаслідок поводження, що принижує честь і гідність людини.
Окремо ОСОБА_6 стверджує про здійснення провокації щодо нього та наводить свою версію подій. Зокрема, на прохання керівника патронатної служби голови Сумської обласної державної адміністрації ОСОБА_21 він погодився допомогти ОСОБА_12 у законний спосіб розглянути адміністративну справу щодо останнього. При цьому, жодних грошей від ОСОБА_12 він не просив і не отримував. Саме ОСОБА_21 організувала йому зустрічі з ОСОБА_12 , який вже тоді був під контролем правоохоронних органів, оскільки постійно вчиняв адміністративні правопорушення. Фраза, зафіксована у протоколі НСРД від 07.11.2019 р. про «одну штуку», стосувалась гонорару адвоката, якого він намагався знайти для ОСОБА_12 , а не розміру неправомірної вигоди. Вважає, що цей протокол НСРД підтверджує провокацію злочину, оскільки після його відмови 05.11.2019 року зустрітись з ОСОБА_12 сторона обвинувачення повинна була припинити проведення щодо нього НСРД. Втім, розслідування продовжилось з метою перевірити дійсні наміри ОСОБА_6 , про що повідомив прокурор в суді. Зазначене суперечить КПК України, оскільки НСРД вчиняються для отримання доказів, а не для перевірки дійсних намірів підозрюваних. Стверджує, що неправомірна вигода йому не була передана, оскільки він відмовився її отримати, після чого детективи підкинули йому гроші.
2.2. Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуваний вирок ухвалено з грубими порушеннями Конституції України, КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також всупереч практики ЄСПЛ.
Стверджує про порушення принципу незмінності складу суду, оскільки після заміни члена колегії судді ОСОБА_14 на суддю ОСОБА_15 захист подав клопотання про здійснення судового розгляду з початку, оскільки три роки до цього справа слухалась без її участі та всі докази учасників провадження вже досліджені. Втім, колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання, чим порушила право ОСОБА_6 на справедливий суд.
Також, суд грубо порушив право ОСОБА_6 на захист, оскільки останній просив відкласти підготовче судове засідання, оскільки уклав договір з адвокатом, який не зміг прибути до суду. Втім, суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Крім того, протягом судового розгляду, коли долучалися нові захисники, незважаючи на їх клопотання, суд відмовляв їм у наданні часу для ознайомлення з матеріалами справи, пропонуючи ознайомлюватися між судовими засіданнями, що негативно вплинуло на здійснення його захисту.
Крім того, в оскаржуваному вироку зазначено, що прокурор не довів факт зустрічі 09.10.2019 року ОСОБА_12 з ОСОБА_6 біля Зарічного районного суду м. Суми. При цьому суд зауважив, що недоведеність цієї обставини не позбавляє доказової сили інших встановлених обставин. Натомість, захисник вважає, що за таких обставин відсутній критерій доведеності вини особи поза розумним сумнівом, оскільки суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 висловив прохання надати та одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоду у розмірі 2 000 доларів США, при цьому одночасно зазначив, що прокурором не доведено обставини, за яких ОСОБА_6 було висловлено прохання надати йому неправомірну вигоди.
Висновок суду про спростування прокурором наявності провокації є необґрунтованим. Зазначає, що у 2019 році, тобто в період притягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності, останній використовував викрадені водійські права, що у подальшому стало підставою підбурення ОСОБА_12 з боку детективів до вчинення провокації щодо ОСОБА_6 . Втім, суд першої інстанції відмовив у дослідженні доказів на підтвердження цих обставин, тому питання вилучення у ОСОБА_12 водійських прав залишилось недослідженим. Крім того, допит детектива ОСОБА_17 фактично підтвердив доводи захисту про наявність провокації, оскільки у матеріалах справи відсутній протокол прийняття такої заяви. Зі слів детектива ОСОБА_17 , після розмови з ОСОБА_12 та формування з ним заяви він сам заніс заяву до канцелярії, після чого в цей же день до ЄРДР внесені відомості за цією заявою.
Також, з початку судового розгляду захист заявляв про недостовірність відеозаписів, здійснених у ході НСРД, та просив провести відповідні експертизи, втім у задоволенні цих клопотань судом також було відмовлено. Натомість, вищенаведені записи є недостовірними, адже фрази, які на них звучать, не відповідають реальному змісту розмов, а також свідчать про здійснення маніпуляцій з ними.
Стверджує, що детективи приховали той факт, що ОСОБА_12 домовився про зустріч з ОСОБА_6 05.11.2019 року, втім останній не з'явився. Після чого 06.11.2019 року ОСОБА_12 , підстерігаючи ОСОБА_6 біля будівлі суду, домігся зустрічі з ним та підбурював його до вчинення злочину. Водночас суд ухилився від обов'язку дослідити всі обставини, викладені у заяві про провокацію.
Також, захисник наголошує, що прокурор не довів вручення ОСОБА_6 неправомірної вигоди. Зокрема, зустріч 06.11.2019 року ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , у ході якої нібито були передані гроші, завершилась о 17 год. 50 хв. На той час детектив вже мав ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в автомобілі, домоволодінні та кабінеті ОСОБА_6 , і не зважаючи на можливість затримати його безпосередньо на отриманні неправомірної вигоди та вилучити гроші, сторона обвинувачення відпустила підозрюваного, та лише наступного ранку провела обшуки. Такі дії детективів вказують, що передача коштів не відбулася, а тому для реалізації свого умислу вони підкинули ОСОБА_6 кошти. Крім того, кошти могли бути безпосередньо підкинуті під час обшуку, оскільки момент виявлення банки з грошима не зафіксований. Також, стверджує, що ухвалою слідчого судді надано дозвіл на проведення обшуку житлового будинку з надвірними спорудами, які належать ОСОБА_6 , втім надвірна будівля, в якій віднайдено гроші, йому не належить. Відтак, докази, отримані у ході такого обшуку, є недопустимими.
Окремо звертає увагу на особистий обшук ОСОБА_6 під час обшуку автомобіля, який проведено з порушенням вимог КПК України, оскільки останній вимагав присутності адвоката, що детективи проігнорували та продовжили обшук.
2.3. Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду щодо ОСОБА_6 та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що вирок суду ухвалено з неповнотою судового розгляду, істотним порушеннями вимог КПК України, неправильним застосуванням Закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам провадження.
Стверджує, що суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки не призначив запасного суддю, а також з огляду на вступ у справу нового судді, на прохання захисту розпочати судовий розгляд з початку, безпідставно продовжив розгляд справи.
Також, судом порушено вимоги ст. 81 КПК України, оскільки під час заявлення йому відводів не забезпечив захисту можливість викласти свої доводи щодо відводів, а самостійно після надходження заяв приймав рішення про залишення їх без розгляду. При цьому, захист стверджував, що це не повторні відводи. Крім того, за умови поважності причин неприбуття у судове засідання захисників суд, нехтуючи клопотанням обвинуваченого про його відкладення, продовжив розгляд справи, чим порушив право ОСОБА_6 на захист. Також, суд систематично з метою залякування захисників звертався зі скаргами до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, водночас за результатом розгляду цих скарг у притягненні до дисциплінарної відповідальності захисників було відмовлено. Крім того, попри не прийняття судом відмови ОСОБА_6 від окремих адвокатів, їх не було повідомлено про дату, час та місце судових дебатів, чим також порушено право обвинуваченого на захист.
Наголошує, що 10.10.2019 року до ЄРДР внесено відомості на підставі заяви ОСОБА_12 за фактом того, що ОСОБА_6 висловив прохання надати йому неправомірну вигоду за прийняття рішення про непритягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності без зазначення суми неправомірної вигоди, про що зареєстроване кримінальне провадження № 52019000000000898. У подальшому було зареєстроване провадження № 42019000000002365, згідно якого 04.11.2019 року ОСОБА_6 висловив прохання надати йому неправомірну вигоду у сумі 1 000 доларів США за непритягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності, а також 1 000 доларів США за неприйняття його до адміністративної відповідальності у іншій справі, яка перебувала на розгляді у Голосіївському суді м. Києва та мала надійти у провадження ОСОБА_6 . Вказані провадження об'єднані в одне - № 52019000000000898. Втім, кримінальне провадження за фактом одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди в сумі 2 000 доларів США не реєструвалось і не об'єднувалось з даним провадженням в одне. Відтак, розслідування за фактом одержання неправомірної вигоди у вказаному розмірі не розпочиналось, тому висунуте ОСОБА_6 обвинувачення в цій частині є незаконним.
Крім того, відповідно до змісту та конструкції ст. 368 КК України, прохання надати неправомірну вигоду та одержання неправомірної вимоги є самостійними складами злочину, які мають свої ознаки та є закінченими з моменту висловлення прохання (формальний склад злочину), та одержання неправомірної вигоди, відповідно. Викладаючи суть обвинувачення, сторона обвинувачення виходила з того, що 09.10.2019 року ОСОБА_22 висловив прохання надати йому неправомірну вигоду за прийняття рішення щодо не притягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності у справі № 591/6070/19, без зазначення суми неправомірної вигоди. Після чого вказаний злочин був закінчений. У подальшому, оскільки прохання надати неправомірну вигоду було закінчено 09.10.2024 року, подальше викладення у обвинувальному акті подій є готуванням, замахом та закінченим злочином одержання неправомірної вигоди, в тому числі і розмови, які відбулись 04.11.2019 року та 06.11.2019 року. Натомість, суд першої інстанції самостійно, визнавши недоведеним обвинувачення у частині того, що 09.10.2019 року ОСОБА_6 висловив прохання надати йому неправомірну вигоду за прийняття рішення щодо не притягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності у справі № 591/6070/19, без зазначення суми неправомірної вигоди, фактично самостійно змінив обвинувачення з готування та замаху на одержання неправомірної вигоди на висловлення прохання надати неправомірну вигоду у сумі 2 000 доларів США, чим вийшов за межі обвинувачення, що є істотним порушенням норм процесуального права, оскільки у цьому ж вироку за фактом висловлення прохання передати неправомірну вигоду суд першої інстанції встановив таке обвинувачення доведеним.
Також, захисник посилається на те, що складання і направлення обвинувального акту до суду відбулося поза межами строків досудового розслідування, натомість суд не розглянув клопотання сторони захисту про закриття провадження на цій підставі, залишивши його без розгляду як повторно подане.
Окремо наголошує на недопустимості більшості доказів, як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав людини. Так, поклавши в основу вироку матеріали НСРД та результати обшуків, судом першої інстанції проігноровано, що слідчі судді, надаючи дозволи на аудіо, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних-телекомунікаційних мереж та проведення обшуків, не могли перевірити, чи підсудне їм дане провадження, оскільки з витягу з ЄРДР не вбачалось, що відомості до Реєстру внесені саме стосовно судді. Також, суд не взяв до уваги, що обшук домоволодіння ОСОБА_6 не обмежився територією домоволодіння, на яке надано дозвіл на проведення обшуку, а вийшов за ці межі, внаслідок чого у приватному приміщенні іншої особи без дозволу власника вилучено 1 700 доларів США. Крім того, детективи, всупереч вимог КПК України щодо обов'язкової участі захисника при проведенні особистого обшуку судді, який наполягав на цьому, провели обшук без адвоката. Відтак, 300 доларів США, вилучених під час особистого обшуку ОСОБА_6 без участі адвоката, є недопустимим доказом.
Крім того, стверджує, що суд не застосував спеціальні норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до неповноти судового розгляду. Зокрема, суддя ОСОБА_6 під час обшуку автомобіля та особистого обшуку був фактично затриманий без дозволу ВРП, та стосовно нього вчинялись дії, які потребували дозволу слідчого судді. Натомість, слідчі судді, які надали дозволи на обшуки та проведення НСРД, не могли перевірити свої рішення на предмет дотримання норм закону, оскільки з матеріалів клопотання не вбачалось, що відомості про злочин внесено до ЄРДР саме стосовно судді ОСОБА_6 .
Додатково зазначає про формальний підхід судом першої інстанції до перевірки ознак провокації.
2.4. Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду через неповноту судового розгляду, упередженість та необ'єктивність суду першої інстанції, а також невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам провадження, а також істотні порушення норм КПК України, та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з невстановленим достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.
Стверджує, що під час судового розгляду стороною захисту заявлялись клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, у задоволенні яких протокольними ухвалами було відмовлено. Враховуючи відсутність ухвал про відмову у задоволенні клопотань у письмовій формі, суддя ОСОБА_15 , яка не брала участі у судовому процесі спочатку, була позбавлена можливості ознайомитись з обґрунтуванням таких рішень. Відтак, оскаржуваний вирок підписано суддею, який по суті не здійснював судовий розгляд.
Вважає, що судом порушено права обвинуваченого на захист, оскільки протягом судового процесу суд намагався обмежити ОСОБА_6 в отриманні кваліфікованої правової допомоги, часто обґрунтовуючи це тим, що останній є суддею зі значним досвідом роботи.
Також, стверджує про наявність провокації, оскільки саме ОСОБА_12 неодноразово звертався до ОСОБА_6 з метою вирішити питання про непритягнення його до адміністративної відповідальності. Саме ОСОБА_12 намагався отримати контактний номер телефону ОСОБА_6 , втім останній, а також секретар та помічник судді так його і не надали. ОСОБА_6 не виступав ініціатором зустрічей з ОСОБА_12 , тому він вчиняв активні дії з метою скомпрометувати ОСОБА_6 . Крім того, саме ОСОБА_12 зустрічався з ОСОБА_23 , якій розповів про наявність справи щодо нього в провадженні судді ОСОБА_6 , а також те, що останній відмовився його прийняти. Саме відмова з боку ОСОБА_6 від позапроцесуального спілкування та зустрічей не у спосіб, передбачений законом, і стала каталізатором для вчинення активних ОСОБА_12 . Крім того, саме він пропонував ОСОБА_6 надати неправомірну вигоду в обмін на потрібне рішення, а не навпаки. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_6 не був зацікавлений в отриманні неправомірної вигоди, оскільки не приходив на зустрічі з ОСОБА_12 , не надавав йому номер свого мобільного телефону та жодного разу не озвучував суму неправомірної вигоди, яку нібито мав намір отримати від ОСОБА_12 . Також, в суді ОСОБА_6 повідомив, що під фразою «такса по городу штука у.є» мав на увазі вартість послуг адвоката за комплексний супровід справи про адміністративне правопорушення, про що дізнався від знайомих адвокатів. Натомість, заява ОСОБА_12 про вчинення злочину є запланованою провокацією, оскільки 10.10.2019 року, після її реєстрації, її негайно було скеровано до керівника Головного підрозділу детективів НАБУ, який доручив детективу її розглянути. Після чого, детектив ОСОБА_17 розглянув заву і цього ж дня о 17 год. 50 хв. до ЄРДР внесено відповідні відомості. О 18 год. 00 хв. розпочався допит ОСОБА_12 , який на особистому прийомі в НАБУ не був.
Про наявність провокації свідчить також те, що 13.08.2019 року працівниками патрульної поліції у ОСОБА_12 було вилучено посвідчення водія. Також, згідно відомостей, розміщених на сайті «Судова влада України», він є системним порушником ПДР України та неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. Отже, ОСОБА_12 був обізнаний про процедуру та порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення.
Наголошує, що ухвала слідчого судді від 01.11.2019 р. про надання дозволу на проведення НСРД щодо ОСОБА_6 містить багато помилок, у ній невірно зазначено рік здійснення розслідування, адресу місця проживання ОСОБА_6 , та інше. Захист неодноразово звертався до суду з клопотанням надати матеріали, на підставі яких приймалось рішення про надання дозволу на проведення НСРД, проте суд відмовив, а відтак, порушення усунуті не були.
Наполягає на недопустимості доказів, отриманих у ходів обшуків, з аналогічних підстав, які викладені в апеляційних скаргах інших захисників
Також, захисник зауважує, що судом не встановлено походження грошових коштів, які використані як предмет неправомірної вигоди. Дружина ОСОБА_6 , яка була присутня під час вилучення грошей, внесла зауваження до протоколу обшуку, оскільки до приміщення, де їх було вилучено, першим зайшов детектив, після чого вийшов із склянкою в руках. Відтак, ніхто з учасників обшуку не бачив, де саме знаходилась банка, в якій містився предмет неправомірної вигоди. Натомість, суд першої інстанції належної оцінки цим обставинам не надав.
3. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційні скарги своїх захисників з викладених у них підстав. Додатково наголосив, що суд першої інстанції під час судового розгляду був упередженим, що слугувало підставами для заявлення відводів. Також, суд неодноразово порушував його право на захист. Вважає, що оскаржуваний вирок ухвалено незаконним складом суду із порушенням принципу безпосередності дослідження доказів, а більшість доказів сторони обвинувачення є недопустимими, оскільки їх здобуто з істотними порушеннями вимог КПК України. Окремо стверджує про наявність ознак провокації.
Захисник ОСОБА_8 підтримала апеляційні скарги сторони захисту. Наголосила, що позиція захисту як в суді першої, так і апеляційної інстанції є незмінною. Правоохоронні органи від самого початку діяли всупереч закону, оскільки дане провадження було спровокованими від самого початку здійснення досудового розслідування. Сторона обвинувачення не надала докази, які б підтверджували одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди від ОСОБА_12 , натомість, саме детективи НАБУ та заявник ОСОБА_12 вчинили злочин, а вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти підкинуті детективами. Крім того, всі докази, отримані в результаті обшуків, є недопустимими, оскільки їх проведено з порушенням вимог КПК України.
Захисник ОСОБА_7 , який від початку апеляційного розгляду приймав участь в судових засіданнях в режимі відеоконферензв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, підтримав апеляційні скарги сторони захисту. Зазначив, що обвинувачення щодо ОСОБА_6 є недоведеним поза розумним сумнівом та ґрунтується на недопустимих доказах, які отримані внаслідок істотного порушення прав людини, тому не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Сторона обвинувачення під час здійснення слідчих дій допустила ряд процесуальних порушень, тому докази, отримані в результаті їх проведення, є недопустимими. Крім того, суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 , чим вийшов за межі обвинувачення та самостійно встановив обставини вчинення злочину, які вплинули на прийняття судового рішення.
Захисник ОСОБА_9 підтримала апеляційні скарги захисту. Додатково зазначила про порушення судом принципу незмінності складу суду та права обвинуваченого на захист та справедливий суд. Сукупність всіх обставин, на її думку, свідчить про те, що стороною захисту доведено факт провокації. Ініціатором усіх зустрічей був саме заявник ОСОБА_12 , а не ОСОБА_6 . Крім того, заява про вчинення злочину ОСОБА_12 прийнята детективом з порушенням норм процесуального законодавства, адже в ній не вказано повні анкетні дані заявника. Отже, з самого початку досудового розслідування дане провадження було спровоковано детективами та самим ОСОБА_12 .
Прокурор ОСОБА_10 заперечив проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та зазначив, що їх доводи спростовуються матеріалами справи. Зазначив, що доводи захисту про порушення судом вимог ст. 319 КПК України, зокрема продовження судового розгляду після заміни судді, є необґрунтованими, оскільки подання такого клопотання мало ознаки зловживання правом та свідчило про намагання затягнути судовий розгляд. Крім того, суддя ОСОБА_15 повідомила сторонам провадження, що ознайомилась з усіма матеріалами справи. З огляду на фіксацію судових засідань технічними засобами, суддя ОСОБА_15 мала можливість ознайомитись також з відеозаписами НСРД. Щодо доводів про упередженість суду першої інстанції та надання переваги у ході судового розгляду стороні обвинувачення, захистом не наведено жодної конкретної підстави для таких висновків. Доводи захисту про вихід суду за межі обвинувачення не відповідають змісту вироку. Судом зроблено висновок, що прокурором не доведено обставини першої зустрічі ОСОБА_6 та ОСОБА_12 09.10.2019 року, при цьому прокурором висновки суду в цій частині не оскаржуються. Ця зустріч не документувалась, оскільки саме після неї ОСОБА_12 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення злочину. Твердження захисту про порушення стороною обвинувачення вимог КПК України під час проведення обшуків спростовуються матеріалами провадження - зокрема, відеозаписом обшуку. Також, прокурор категорично заперечив проти позиції захисту щодо провокації злочину, оскільки на відміну від ОСОБА_6 , ОСОБА_12 поводився пасивно, повністю покладаючись на вказівки ОСОБА_6 . З урахуванням вищенаведеного, вважає, що підстави для скасування вироку відсутні.
4. Мотиви суду.
4.1. Межі апеляційного розгляду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
При перегляді оскаржуваних судових рішень апеляційний суд, згідно зі ст. ст. 2, 7, 370, 404, 419 КПК України, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов'язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з'ясувати, чи повно, всебічно та об'єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому КПК України порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх судом першої інстанції із додержанням правил ст. 94 КПК України, чи правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, зокрема, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання; підстави для задоволення цивільного позову; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
При цьому, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням норм процесуального кодексу. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви, на підставі яких його ухвалено.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вищенаведені вимоги процесуального закону дотримано в повному обсязі.
4.2. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про порушення судом першої інстанції принципу незмінності складу суду.
За твердженням сторони захисту, оскаржуваний вирок ухвалено незаконним судом з порушенням засад незмінності складу суду та безпосередності дослідження доказів, оскільки суд першої інстанції у новому складі всупереч вимог ч. 2 ст. 319 КПК України продовжив судовий розгляд справи, проігнорувавши заперечення захисту.
Надаючи оцінку наведеним аргументам захисту, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 319 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті та ст. 320 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 КПК України, суд вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог: 1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді, 2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.
У випадку, передбаченому цією частиною, докази, що були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.
Як вбачається з матеріалів провадження, 14.02.2020 року до ВАКС надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, для розгляду якого на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначена колегія суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 25).
У зв'язку із відрядженням судді ОСОБА_14 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.06.2023 р., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.06.2023 р. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у результаті якого до складу колегії суддів включена суддя ОСОБА_24 (т. 15 а.с. 53-54).
У подальшому, у зв'язку із наданням судді ОСОБА_24 довгострокової відпустки згідно наказу від 16.06.2023 р., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19.06.2023 р. здійснено повторний розподіл судової справи між суддями, у результаті якого до складу колегії суддів включено суддю ОСОБА_15 (т. 15 а.с. 67-68).
У судовому засіданні 19.07.2023 р. після заміни члена колегії суддів - судді ОСОБА_14 на суддю ОСОБА_15 захистом заявлено письмове клопотання про здійснення судового розгляду з початку (т. 15 а.с. 80-81), яке у подальшому доповнено з викладеним обґрунтуванням (т. 15 а.с. 113-140). Основними доводами клопотання стало те, що суддя ОСОБА_15 почала розглядати дану справу на стадії допиту свідків, оскільки до її заміни усі письмові докази та долучені до них відеозаписи, надані сторонами кримінального провадження, вже були досліджені судом у повному обсязі без її участі.
Ухвалою суду від 25.07.2023 р. у задоволенні клопотання захисту відмовлено, оскільки суддя ОСОБА_15 , яка замінила суддю ОСОБА_14 , ознайомилась з ходом судового розгляду, матеріалами провадження, технічними записами попередніх судових засідань, згодна з прийнятими судом процесуальними рішеннями та вважала недоцільним проведення процесуальних дій, що були проведені до її заміни, спочатку, натомість сторона захисту, посилаючись на формальне право, передбачене ч. 2 ст. 319 КПК України, не навела підстав, які б виправдали необхідність проведення повторного судового розгляду. При цьому, суд наголосив, що захист різноманітними способами затягував судовий розгляд у даному провадженні, систематично зловживаючи процесуальними правами. Відтак, суд дійшов висновку, що позиція захисту про розгляд справи спочатку є продовженням зловживання процесуальними правами, спрямованим на затягування судового розгляду (т. 15 а.с. 159-162).
Колегія суддів, вирішуючи питання, чи утворювали обставини, наведені стороною захисту, таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судових рішень, виходить з наступного.
Принцип безпосередності дослідження доказів є основоположним для кримінального провадження, що передбачає можливість для сторін проводити допити свідків і експертів, а також досліджувати інші докази перед судом, який прийматиме рішення. Водночас, засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні у конкретних обставинах. В залежності від обставин цей принцип реалізується у різних формах, оскільки суд має узгоджувати його з іншими засадами кримінального процесу або легітимними інтересами окремих осіб.
Зокрема, суд, серед іншого, має виконати свій обов'язок створити необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та процесуальних обов'язків (ч. 6 ст. 22 КПК України), а також забезпечити розумний строк розгляду справи (ч. 2 ст. 28 КПК України).
Колегія суддів звертає увагу, що до заміни члена колегії судді ОСОБА_14 на суддю ОСОБА_15 судовий розгляд у цій справі тривав більше трьох років, було призначено 56 судових засідань, і за цей час досліджено усі письмові докази та долучені до них відеозаписи, надані сторонами провадження. Відтак, вирішуючи питання щодо подальшого судового розгляду після заміни судді, суд першої інстанції не міг не зважати на право обвинуваченого отримати судове рішення в розумний строк (ч. 5 ст. 28 КПК України), яке у разі анулювання результатів попереднього судового розгляду і розгляді справи з початку фактично неможливо було забезпечити. З іншого боку, суду слід було упевнитись, що залучена до розгляду справи суддя ОСОБА_15 повністю обізнана як з матеріалами провадження, так і з усіма процесуальними діями та їх результатами, що відбулись під час судового розгляду до цього.
Згідно журналу та технічного запису судового засідання від 25.07.2023 р., суддя ОСОБА_15 , яка замінила суддю ОСОБА_14 , повідомила учасникам провадження про те, що ретельно ознайомилась з усіма матеріалами справи, передивилась і прослухала всі судові засідання, дослідила всі процесуальні дії та процесуальні рішення, які були вчинені та ухвалені, та наголосила, що погоджується з ними (15 год. 28 хв. технічного запису судового засідання).
Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів враховує, що у цій справі сторона обвинувачення обґрунтовувала свою позицію переважно документальними доказами.
Дослідження доказів сторони обвинувачення після визначення 23.07.2020 року їх обсягу та порядку дослідження фактично розпочалось 20.01.2021 року та попри відносно невелику складність даного провадження здійснювалось упродовж 20 судових засідань, за результатами чого станом на момент залучення до його розгляду судді ОСОБА_15 були досліджені усі письмові і речові докази (при цьому, за наполяганням сторони захисту досліджувались усі відеозаписи процесуальних дій, здійснених під час досудового розслідування, із розлогим коментуванням учасниками, що зайняло левову частку часу), а також допитано одного свідка - ОСОБА_21 (06.04.2023 року). Водночас, ключовий свідок - заявник ОСОБА_12 ще не був допитаний.
У подальшому, судом вже за участі судді ОСОБА_15 за клопотанням захисту повторно допитано свідка ОСОБА_21 (29.11.2023 року), а 29.09.2023 року - допитано заявника ОСОБА_12 .
Відтак, ключові свідки у цій справі допитані судом з дотриманням принципу безпосередності.
При цьому, доводи захисту про те, що суддя ОСОБА_15 не могла ознайомитись з відеозаписами, які є додатками до протоколів НСРД, і для перегляду яких потрібно спеціальне обладнання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки для дослідження таких відеозаписів необхідно мати спеціальне програмне забезпечення, а не обладнання, як це стверджує захист. Жодних доказів того, що суддя ОСОБА_15 на своєму комп'ютерному пристрої не мала інстальованого відповідного програмного забезпечення, стороною захисту не надано.
Більше того, ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду сторона захисту не зазначала, що зміст письмових протоколів НСРД не відповідає подіям, зафіксованим на відеозаписах до них.
Відтак, у колегії суддів немає жодних підстав для сумніву, що суддя ОСОБА_15 , яка замінила суддю ОСОБА_14 , належним чином ознайомилась з матеріалами справи та дослідила всі наявні у ній докази.
Важливе значення також має те, що більшість доказів, зокрема протоколи НСРД та відеозаписи до них, на значенні яких для встановлення обставин справи наголошувала сторона захисту в суді апеляційної інстанції, були повторно досліджені колегією суддів під час апеляційного розгляду. При цьому, жодних неточностей чи розбіжностей між викладеним в оскаржуваному вироку змістом письмових протоколів НСРД та дослідженими відеозаписами до них колегією суддів не встановлено.
Колегія судді також враховує, що вирішальна більшість суддів у колегії - два з трьох - не були замінені і приймали участь у дослідженні всіх доказів безпосередньо від самого початку судового провадження.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції продовжити розгляд справи не виглядає довільним, враховуючи, у тому числі, і позицію сторони захисту (ч. 3 ст. 28 КПК України), а саме - відсутність будь-якого обґрунтування з її боку щодо необхідності проводити весь обсяг судового розгляду з самого початку.
У цьому аспекті колегія суддів слідує правозастосовній позиції, висловленій у постанові ККС ВС від 13.06.2023 р. (справа № 461/5454/14-к).
Крім того, колегія суддів зазначає, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й переконати, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено у ході кримінального провадження. Для цього сторона має продемонструвати, що під час провадження вжила заходів у межах процесуальних можливостей, наданих їй кримінальним процесуальним законодавством, для виправлення ситуації, що склалася внаслідок стверджуваного порушення, і скористалася можливостями, наданими їй іншою стороною або судом. Зокрема, після заміни судді ОСОБА_14 на суддю ОСОБА_15 сторона захисту мала можливість заявити клопотання про повторне дослідження, зокрема, тих доказів, які вже були досліджені судом до зміни складу суду. Втім, матеріали провадження не містять інформації, що такою можливістю захист скористався.
Натомість, сторона захисту в апеляційних скаргах не обґрунтувала, яким чином порушення, на яке вона посилається, перешкодило суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у значенні ст. 412 КПК України.
Відтак, зазначені доводи захисту в цій частині колегія суддів відхиляє.
4.3. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про порушення права обвинуваченого на захист та ухвалення вироку упередженим складом суду.
Сторона захисту в апеляційних скаргах стверджує, що суд першої інстанції під час судового розгляду неодноразово порушив право ОСОБА_6 на захист, зокрема: 1) за умови поважності причин неприбуття у підготовче судове засідання захисника, нехтуючи клопотанням обвинуваченого про його відкладення, провів це засідання, 2) у ході розгляду клопотань захисту про визнання доказів очевидно недопустимими жодного разу не видалявся до нарадчої кімнати для їх вирішення та за результатом їх розгляду не виніс жодної письмової ухвали, обмежившись протокольними, 3) коли у справу вступали нові захисники, відмовляв їм у наданні розумного часу для ознайомлення з матеріалами справи, пропонуючи ознайомлюватися у ході судового процесу, 4) під час заявлення відводів жодного разу не надав захисту можливість висловити доводи щодо підстав відводу, натомість, самостійно після надходження заяв залишав їх без розгляду, хоча відводи не були повторними, 5) з метою залякування захисників звертався зі скаргами до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, 6) не дивлячись на відсутність прийняття відмови ОСОБА_6 від окремих захисників, останніх не було повідомлено про дату проведення судових дебатів.
Колегія суддів оцінює наведені доводи сторони захисту наступним чином.
За версією захисту, суд першої інстанції вже зі стадії підготовчого судового засідання порушив право ОСОБА_6 на захист, оскільки за умови поважності причин неприбуття у підготовче судове засідання захисника та заявлення обвинуваченим клопотання про його відкладення, продовжив розгляд справи за відсутності такого захисника.
Згідно з ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право на захист є багатогранним, однак у кримінальному судочинстві його реалізація перш за все забезпечується участю захисника у кримінальному провадженні.
Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, завжди кваліфікує порушення права на захист як істотне порушення кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. При цьому, питання ефективного застосування або визнання права на захист порушеним залишається у більшості випадків оціночним.
Як вбачається з журналу та технічного запису підготовчого судового засідання, окрім прокурора ОСОБА_25 та обвинуваченого ОСОБА_6 , був присутнім його захисник - адвокат ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 56-60). Під час засідання ОСОБА_6 заявив клопотання про його відкладення, оскільки бажав укласти договір ще з одним адвокатом, який не зміг з'явитись до суду через зайнятість в іншому процесі. При цьому, захисник ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_6 не уклав договір з іншим адвокатом, оскільки останній вимагав від обвинуваченого спочатку приїхати до нього для укладення договору, після чого він зможе прибути до суду. Суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 надійшов до суду 14.02.2020 року (т. 1 а.с. 1), учасники провадження повідомлені про призначення підготовчого судового засідання 17.02.2020 року (т. 1 а.с. 27), а саме підготовче судове засідання було призначено на 17.03.2020 року (т. 1 а.с. 26), що свідчить про наявність у ОСОБА_6 достатнього часу для вибору адвоката та укладення з ним договору. Крім того, адвокат ОСОБА_7 , який був присутнім у підготовчому засіданні, надавав правову допомогу ОСОБА_6 зі стадії досудового розслідування (т. 1 а.с. 12-23), а відтак був добре ознайомленим з усіма матеріалами провадження.
За наведених обставин, відмова суду першої інстанції у відкладенні підготовчого засідання жодним чином не порушила право ОСОБА_6 на захист, який на підтвердження свого клопотання не надав жодних доказів. Натомість, повноваження захисника не можуть бути підтверджені лише наміром обвинуваченого, тому під час підготовчого судового засідання повноваження адвоката, через неявку якого ОСОБА_6 просив відкласти засідання, не були підтверджені належним чином, а відтак, у суду не було підстав для його відкладення.
Крім того, колегія суддів зважає на стадію кримінального провадження, про відкладення якої клопотав обвинувачений. Так, згідно положень ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні не вирішуються питання про доведеність чи відсутність вини обвинуваченого та про правильність кваліфікації його дій, оскільки ці питання є предметом судового розгляду, а завданням підготовчого судового засідання є процесуальне та організаційне забезпечення його проведення. Під час підготовчого судового засідання суд не оцінює докази в порядку ст. 94 КПК України та не вимагає від сторін висловлення остаточної позиції щодо складу осіб, які братимуть участь в судовому розгляді. Вказане стосується переліку свідків, яких потрібно допитати в суді, та може бути вирішено під час судового розгляду у випадку його призначення. Те саме стосується й витребування речей та документів. Сторона захисту може звертатись з відповідними клопотаннями, у тому числі в порядку отримання тимчасового доступу до речей і документів, вже під час судового розгляду, що згідно з матеріалами провадження захист у подальшому неодноразово робив.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи захисту про те, що коли у справу вступали нові захисники, суд відмовляв їм у наданні розумного часу для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки вони спростовуються матеріалами провадження.
Так, 11.06.2020 року у судове засідання, окрім захисника ОСОБА_7 , прибули нові захисники ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , які просили відкласти засідання для надання їм часу ознайомитись з матеріалами провадження. Суд вказане клопотання задовольнив та відклав засідання (т. 1 а.с. 140-141).
24.06.2021 року у судове засідання, окрім захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_28 , прибув новий захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_29 , яка просила відкласти засідання для ознайомлення з матеріалами справи. Суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки адвокат ОСОБА_29 безпосередньо з обвинуваченим договір про надання правової допомоги не уклала, натомість, надала ордер на надання правничої допомоги, виданий АО «ОСОБА_56 і ОСОБА_57». Водночас, з початку судового розгляду захист прав ОСОБА_6 вже здійснювали три адвокати АО «ОСОБА_56 і ОСОБА_57» - ОСОБА_27 , ОСОБА_26 , ОСОБА_28 , які мали у розпорядженні копії матеріалів провадження. Адвокат ОСОБА_29 не пояснила, чому захисники не надали їй матеріали для підготовки до засідання, тому її клопотання про відкладення засідання не було мотивованим (т. 6 а.с. 10-12).
З даного приводу колегія суддів зауважує, що згідно ст. 61 Правил адвокатської етики, коли стороною у договорі про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання, в якому договір з клієнтом укладається від імені об'єднання, воно зобов'язане забезпечити відповідність кандидатури адвоката, якому доручається виконання договору, вимогам до компетентності, а також забезпечити дотримання інших вимог Правил, що стосуються укладення договору про надання правової допомоги та його виконання.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що до початку надання ОСОБА_6 правової допомоги адвокат ОСОБА_29 мала можливість та повинна була ознайомитися з матеріалами провадження, які знаходились у розпорядженні обвинуваченого та АО «ОСОБА_56 і ОСОБА_57», для здійснення ефективного захисту клієнта в суді. За таких обставин та враховуючи, що право на захист ОСОБА_6 забезпечувалось присутністю у засіданні двох інших його захисників, суд обґрунтовано відмовив у відкладенні засідання.
Також, сторона захисту наголошує, що оскаржуваний вирок ухвалено складом суду, якому неодноразово було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості суддів. Натомість, під час заявлення відводів суд жодного разу не надав захисту можливість висловити свої доводи, приймаючи рішення про залишення їх без розгляду, хоча відводи не були повторними.
Надаючи оцінку вказаним твердженням, колегія суддів зазначає, що етичні стандарти поведінки суддів є важливим інструментом забезпечення доброчесності суддівського корпусу, оскільки вони існують для того, щоб заохотити досягнення найвищих стандартів.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Приписи ст. 75 КПК України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких виключає участь судді у кримінальному провадженні.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Натомість, не може бути підставою для відводу судді немотивована заява, без наведення відповідних підстав. У свою чергу, відмова у задоволенні відводу не обов'язково свідчить про упередженість суду. Суд має право відмовляти у задоволенні відводу, якщо сторона не змогла належним чином довести наявність цих підстав. Відмова у відводі не є підставою для звинувачення суду в упередженості.
Дослідивши матеріали провадження, колегія суддів встановила, що стороною захисту під час судового розгляду дійсно неодноразово заявлялись відводи складу суду.
Так, у судовому засіданні від 11.06.2020 року обвинувачений ОСОБА_6 заявив відвід складу суду, оскільки останній відмовив у відкладенні підготовчого судового засідання (10 год. 03 хв. до 10 год. 26 хв. технічного запису судового засідання). Ухвалою суду у задоволенні відводу відмовлено (т. 1 а.с. 140-141, 149-150). 18.06.2020 року захисник ОСОБА_26 заявив відвід складу суду з аналогічних підстав (13 год. 22 хв. до 13 год. 59 хв. технічного запису судового засідання). Ухвалою суду у задоволенні відводу відмовлено (т. 1 а.с. 214-215, 226-227). 02.12.2020 року захисник ОСОБА_26 повторно заявив відвід складу суду з аналогічних підстав, що і 18.06.2020 року (14 год. 47 хв. до 15 год. 03 хв. технічного запису судового засідання). Посилаючись на положення ч. 4 ст. 81 КПК України, вказаний відвід залишено без розгляду як такий, що має ознаки зловживання правом на відвід (т. 3 а.с. 120-121). 31.03.2021 року захисники ОСОБА_26 та ОСОБА_28 повторно заявили відвід складу суду з аналогічних підстав, що і 02.12.2020 року (16 год. 20 хв. до 17 год. 11 хв. технічного запису судового засідання). Відвід залишено без розгляду з посиланням на положення ч. 4 ст. 81 КПК України (т. 5 а.с. 75-77). 24.06.2021 року захисник ОСОБА_29 заявила відвід складу суду через ненадання їй часу для ознайомлення з матеріалами справи (14 год. 10 хв. до 14 год. 20 хв. технічного запису судового засідання.). Ухвалою суду у задоволенні відводу відмовлено (т. 7 а.с. 10-12, 61-62). 28.10.2021 року захисник ОСОБА_30 заявила відвід складу суду через проведення судового засідання за відсутності інших захисників (13 год. 47 хв. до 14 год. 31 хв. технічного запису судового засідання). Ухвалою суду у задоволенні відводу відмовлено (т. 8 а.с. 40-42, 50-51). 11.11.2021 року захисники ОСОБА_29 , ОСОБА_30 та ОСОБА_26 заявили відвід складу суду з підстав, що заявлялись ними раніше. Вказаний відвід залишено без розгляду (т. 8 а.с. 172-175). 10.12.2023 року захисник ОСОБА_31 заявила відвід судді ОСОБА_15 у зв'язку з порушенням порядку повторного визначення складу суду (15 год. 11 хв. до 15 год. 32 хв. технічного запису судового засідання). Ухвалою суду у задоволенні відводу відмовлено (т. 17 а.с. 56-58, 61-64). 21.05.2024 року захисник ОСОБА_31 заявила відвід складу суду у зв'язку з повідомленням останнім про можливість встановлення процесуальних строків для подання захистом клопотань (15 год. 44 хв. до 16 год. 02 хв. технічного запису засідання). Ухвалою суду у задоволенні відводу відмовлено (т. 18 а.с. 128-132, т. 19 а.с. 43-45).
Крім того, ухвалами від 03.03.2021 р. та від 28.10.2021 р. перед КДКА Сумської області та м. Києва судом було порушено питання про дисциплінарну відповідальність адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 за невиконання ними процесуальних обов'язків щодо участі у судовому розгляді та неповідомлення суду про причини неявки, тобто вчинення дисциплінарного проступку (т. 4 а.с. 213-215, т. 8 а.с. 53-55). Рішеннями відповідних КДКА відмовлено у притягненні адвокатів до дисциплінарної відповідальності.
Проаналізувавши наведене, колегія суддів приходить до висновку, що під час судового розгляду між стороною захисту та судом дійсно відбувалась напружена комунікація, яка супроводжувались застосуванням з боку її учасників механізмів процесуального реагування. Водночас, оцінюючи таку комунікацію на предмет існування конфлікту, який би свідчив про наявність підстав вважати, що суд першої інстанції був упередженим щодо результату розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_6 , або ж що результат розгляду справи якимось чином міг стосуватись інтересів колегії суддів, викликати особисту зацікавленість у справі або існування інших загроз з боку суду, що було б достатнім для визнання заяви про відвід обґрунтованою та скасування вироку із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів таких фактів не встановила.
Також, колегія суддів відхиляє доводи захисту про те, що суд першої інстанції жодного разу не надав їй можливість висловити доводи щодо підстав відводу, оскільки, як вбачається з журналів та технічних записів судових засідань, кожен з присутніх захисників висловлював свою думку. Крім того, суд першої інстанції неодноразово відмовляв у задоволенні заявлених відводів, постановивши про це відповідні ухвали. Лише у разі заявлення захисниками відводів з підстав, які ними заявлялись раніше, суд з посиланням на положення ч. 4 ст. 81 КПК України залишав їх без розгляду.
Доводи апеляційних скарг про те, що суд систематично з метою залякування захисників звертався зі скаргами до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, також є безпідставними, оскільки, як вже зазначалося вище, таких випадків було лише два, та за наведених обставин це був механізм реагування суду на поведінку адвокатів.
Що стосується доводів захисту про те, що суд за відсутності прийняття відмови ОСОБА_6 від окремих захисників, не повідомив останніх про дату проведення судових дебатів, колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Зокрема, 25.07.2023 року захисник ОСОБА_26 надіслав на адресу суду повідомлення про те, що АО «ОСОБА_56 і ОСОБА_57» не здійснює захист ОСОБА_6 у зв'язку з припиненням дії договору про надання правової допомоги (т. 15 а.с. 103). У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив, що з адвокатами ОСОБА_26 та ОСОБА_27 розірвав договір про надання правової допомоги, та просив у подальшому їх не викликати у судові засідання (т. 15 а.с. 142-144).
Також, в апеляційних скаргах стверджується, що суд порушив право ОСОБА_6 на захист, оскільки під час розгляду клопотань про визнання доказів очевидно недопустимими жодного разу не видалявся до нарадчої кімнати для їх вирішення та за результатом їх розгляду не виніс жодних письмових ухвал, а обмежився протокольними.
З даного приводу колегія суддів зауважує, що за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. При цьому, ч. 3 ст. 89 КПК України сторонам кримінального провадження надано право заявляти клопотання про визнання доказів недопустимими, але у разі, якщо суд визнає таке клопотання необґрунтованим, він не зобов'язаний оформлювати відмову у його задоволенні окремим письмовим процесуальним рішенням. В означених випадках суд оцінює відповідні докази за встановленими ст. 94 КПК України критеріями, в тому числі з точки зору допустимості, у вироку, ухвалі чи постанові, якими завершується розгляд справи.
Відтак, доводи апеляційних скарг захисту про скасування вироку суду з наведених вище підстав не знайшли свого підтвердження за наслідком апеляційного перегляду.
4.4. Щодо доводів про порушення порядку внесення відомостей до ЄРДР та недопустимість витягу.
В апеляційних скаргах захист наголошує, що витяг з ЄРДР від 10.10.2019 р. не відповідає вимогам Положення про ЄРДР, оскільки до нього не внесено ПІБ заявника та ПІБ особи, щодо якої такі відомості внесено. Натомість, детективом до ЄРДР внесено відомості про висловлення службовою особою ОСОБА_16 прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішення, що входить до його повноважень. При цьому, заявника вказано як «ОСОБА_58». На той час у Зарічному районному суді м. Суми працював суддя ОСОБА_19 та заступник керівника апарату ОСОБА_20 , а отже, з витягу не зрозуміло, щодо кого саме внесені відповідні відомості, тому слідчі судді під час розгляду клопотань про надання дозволів на проведення НСРД та обшуку не могли встановити осіб «ОСОБА_58» та ОСОБА_16 та прийняти обґрунтоване рішення.
Колегія суддів відхиляє такі доводи, з огляду на наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 84 КПК України чітко врегульовано, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 1 ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.09.2020 р. (справа № 761/28347/15-), витяг з ЄРДР у розумінні ч. 2 ст. 84 КПК України є електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру. Отже, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, а лише підтверджує фіксацію правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення.
Що ж стосується відсутності у витязі з ЄРДР від 10.10.2019 р. обов'язкових, на думку захисту, відомостей, зокрема ПІБ заявника та ПІБ особи, щодо якої такі відомості внесено, колегія суддів наголошує, що Положення про порядок формування ЄРДР не вимагає від органу досудового розслідування внесення ПІБ особи, щодо якої внесено такі відомості.
Як вбачається з витягу з ЄРДР від 10.10.2019 р. у кримінальному провадженні № 52019000000000898, детективом ОСОБА_17 внесено відомості про висловлення «Ш» - службовою особою, яка займає відповідальне становище, прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішення, що входить до його повноважень, з правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 368 КК України (т. 3 а.с. 142).
Вказаний витяг дійсно не містить повне ім'я, по батькові та прізвище заявника, натомість, у ньому вказано саме його ПІБ - «ОСОБА_58». За твердженням прокурора, детективом до ЄРДР було внесено перші літери ПІБ заявника «ОСОБА_58» для збереження конфіденційності та запобігання розголошенню інформації, яка може зашкодити розслідуванню чи безпеці осіб.
Зазначене жодним чином не порушує фундаментальні права ОСОБА_6 .
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи захисту про те, що слідчі судді під час розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД щодо ОСОБА_6 та обшуку за місцем його проживання, роботи та в його автомобілі були позбавлені можливості встановити осіб «ОСОБА_58» і ОСОБА_16 та, відповідно, перевірити підсудність таких клопотань Вищому антикорупційному суду, оскільки на їх підтвердження долучався ряд документів, зокрема: 1) заява ОСОБА_12 від 10.10.2019 р. про вчинення суддею ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку з висловленням прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішення у судовій справі, 2) показання свідка ОСОБА_12 про висловлення суддею ОСОБА_6 прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішення про непритягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у судовій справі № 591/6070/19, 3) відомості з Інтернет-ресурсу «Судова влада України», якими підтверджується здійснення суддею ОСОБА_6 розгляду справи № 591/6070/19, 4) звіт про автоматизований розподіл судової справи № 591/6070/19 на суддю ОСОБА_6 , та інші матеріали провадження (т. 4 а.с. 10-15, т. 8 а.с. 9-17, 212-218, т. 10 а.с. 91-98).
На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє даний довід апеляційних скарг захисту як безпідставний.
4.5. Щодо доводів апеляційних скарг про здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) та недопустимість доказів.
В апеляційних скаргах захист порушує питання про відсутність в матеріалах справи постанови про визначення групи детективів та прокурорів в об'єднаному кримінальному провадженні, що свідчить про те, що з 05.11.2019 року слідчі дії здійснювались неуповноваженими особами, а докази, отримані в результаті їх проведення, є недопустимими. Також, захист наголошує, що кримінальне провадження за фактом одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди саме в сумі 2 000 доларів США не реєструвалось і не об'єднувалось з даним провадженням в одне, тобто розслідування за фактом одержання неправомірної вигоди у вказаному розмірі не розпочиналось.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає наступне.
За загальним правилом прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів (ч. 1 ст. 37 КПК України).
Щодо повноважень слідчого чи групи слідчих, то згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
При цьому, процесуальні документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб'єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
Положеннями КПК України, зокрема ч. 2 ст. 84, чітко врегульовано питання про те, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Джерела доказів та процесуальні документи, які стали підставою для їхнього збирання, необхідно розрізняти і в жодному випадку не ототожнювати. Судове рішення за наслідками розгляду пред'явленого обвинувачення приймається саме на основі доказів, а процесуальні документи, за якими слідчого, групу слідчих, прокурора чи групу прокурорів уповноважено на здійснення досудового розслідування, є підставою для твердження про те, що саме ці особи вправі його проводити.
Крім того, згідно правових висновків ККС ВС, які містяться у постановах від 10.11.2022 р. у справі № 206/4419/17, від 17.11.2022 р. у справі № 564/2082/16-к, від 27.03.2023 р. у справі № 146/1683/18, від 26.09.2023 р у справі № 382/646/19, оскільки слідчий був уповноважений на проведення досудового розслідування, а прокурор - на здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням в рамках певних кримінальних проваджень, то після їх об'єднання в одне немає необхідності приймати нові постанови про призначення слідчого та прокурора. Тобто, у разі виділення кримінального провадження із іншого, ті ж прокурори та слідчі, які мали процесуальні повноваження на здійснення дій у межах первинного провадження, зберігають свої повноваження у межах виділеного провадження; та у разі об'єднання кримінальних проваджень за відсутності нової постанови про визначення групи прокурорів або слідчих, ті ж прокурори та слідчі, які були повноважними у межах окремих проваджень, вважаються такими, що й надалі мають повноваження у межах об'єднаного кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів провадження, 10.10.2019 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 52019000000000898 за фактом висловлення «Ш» - службовою особою, яка займає відповідальне становище, прохання надати неправомірну вигоду за прийняття рішення, що входить до його повноважень, за ч. 3 ст. 368 КК України (т. 3 а.с. 142).
Постановою від 10.10.2019 р. заступника керівника Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_32 визначено детектива ОСОБА_17 , який здійснюватиме досудове розслідування у цьому провадженні (т. 3 а.с. 146).
Постановою керівника САП ОСОБА_33 від 11.10.2019 р. визначено групу прокурорів у цьому провадженні (т. 3 а.с. 147-148).
Постановою від 01.11.2019 р. керівник Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_34 визначив склад слідчої групи у провадженні, до якої, серед інших, увійшов детектив ОСОБА_17 (т. 3 а.с. 149-151).
05.11.2019 року прокурор САП ОСОБА_10 звернувся з рапортом до керівника САП ОСОБА_33 про здійснення ним процесуального керівництва у провадженні № 52019000000000898 від 10.10.2019 р. за ч. 3 ст. 368 КК України за фактом висловлення суддею Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_6 прохання ОСОБА_12 надати неправомірну вигоду за прийняття рішення у справі про адміністративне правопорушення № 591/6070/19. Оскільки у ході допиту ОСОБА_12 пояснив, що під час розмови ОСОБА_6 також висловив прохання надати неправомірну вигоду за прийняття судового рішення у справі про адміністративне правопорушення № 752/17354/19 після її надходження з Голосіївського районного суду м. Києва до Зарічного районного суду м. Суми, просив внести до ЄРДР відомості про злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України (т. 3 а.с. 152).
На підставі цього рапорту 05.11.2019 року зареєстровано кримінальне провадження № 42019000000002365 та в цей же день постановою керівника САП ОСОБА_33 визначено групу прокурорів у даному провадженні (т. 3 а.с. 153-154).
Постановою від 05.11.2019 р. керівника САП ОСОБА_33 кримінальні провадження № 52019000000000898 від 10.10.2019 р. та № 42019000000002365 від 05.11.2019 р. об'єднані в одне з присвоєнням номера - 52019000000000898 (т. 3 а.с. 155-156).
Постановами від 05.11.2019 р. та від 14.11.2019 р. керівника Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_35 визначено слідчу групу в об'єднаному провадженні № 52019000000000898 (т. 3 а.с. 157-158, 159-160).
Отже, в об'єднаному кримінальному провадженні слідча група детективів була визначена, що повністю спростовує доводи сторони захисту.
Що стосується відсутності постанови про визначення групи прокурорів, то як вже зазначалося вище, у разі об'єднання кримінальних проваджень за відсутності нової постанови про визначення групи прокурорів, ті прокурори, які були повноважними у межах окремих проваджень, вважаються такими, що й надалі мають повноваження у межах об'єднаного кримінального провадження.
Крім того, положеннями КПК України, у тому числі ст. 217, не передбачено повторного призначення слідчого або прокурора у кримінальному провадженні, яке було виділено або об'єднано з іншим, якщо після початку досудового розслідування вже було визначено слідчого, прокурора чи їх групи для його проведення.
Саму ж процедуру виділення матеріалів кримінального провадження слід розглядати крізь призму співвідношення частини (виділене кримінальне провадження) з цілим (первинне кримінальне провадження, з якого виділено інше). В об'єднаних кримінальних провадженнях відбувається «сполучення» за певним критерієм кількох проваджень та їх одночасне розслідування вже уповноваженими до цього особами.
Відтак, твердження захисту є необґрунтованими, позаяк повноваження прокурорів, включених до складу груп у кримінальних провадженнях № 52019000000000898 від 10.10.2019 р. та № 42019000000002365 від 05.11.2019 р., підтверджено належними процесуальними документами, які засвідчують можливість використання доказів згідно з ст. 85 КПК України.
Відхиляє колегія суддів і доводи захисту про те, що кримінальне провадження за фактом одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди саме в сумі 2 000 доларів США не реєструвалось і не об'єднувалось з даним провадженням в одне, тобто розслідування за фактом одержання неправомірної вигоди у вказаному розмірі не розпочиналось.
Так, згідно зі ст. 214 КПК України початок досудового розслідування пов'язується з надходженням або самостійним виявленням слідчим, прокурором із будь-якого джерела обставин інформації, що може свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Самостійне виявлення кримінального правопорушення з будь-якого джерела слідчим чи прокурором означає, що ці суб'єкти кримінального процесу самі, незалежно від чиїхось заяв і повідомлень, виявляють ознаки кримінального правопорушення, зокрема, під час здійснення досудового розслідування іншого кримінального правопорушення в ході отримання й оцінки відповідних фактичних даних. Підставою внесення до ЄРДР відповідних відомостей є наявність у них об'єктивних фактичних даних, які б дійсно свідчили про існування фактів та обставин, які у своїй сукупності вказують на ознаки вчинення кримінального правопорушення.
Як вже зазначалось вище, 10.10.2019 року детективом за заявою ОСОБА_12 внесено відомості до ЄРДР № 52019000000000898 щодо висловлення суддею Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_6 прохання надати неправомірну вигоду за прийняття судового рішення у справі про адміністративне правопорушення № 591/6070/19, із попередньою кваліфікацією за ч. 3 ст. 368 КК України. Згодом, 05.11.2019 року прокурором на підставі показань ОСОБА_12 , наданих під час допиту в межах провадження № 52019000000000898, вирішено внести відомості до ЄРДР за № 42019000000002365 щодо факту висловлення ОСОБА_6 іншого прохання надати неправомірну вигоду за прийняття судового рішення у іншій справі про адміністративне правопорушення - № 752/17354/19, після її надходження з Голосіївського районного суду м. Києва до Зарічного районного суду м. Суми.
Отже, 05.11.2019 року під час допиту заявника ОСОБА_36 як свідка, органу досудового розслідування стали відомі обставини, на підставі яких зареєстроване кримінальне провадження № 42019000000002365. Такі фактичні дані мали бути перевірені та вимагали відповідного реагування з боку правоохоронних органів, оскільки особою повідомлено про конкретні обставини, що вказували на вчинення злочину та на осіб, причетних до протиправних дій. В цей же день матеріали провадження № 42019000000002365 від 05.11.2019 р. об'єднані в одне з провадженням № 52019000000000898 від 10.10.2019 р. Після чого, у ході здійснення комплексу слідчих та процесуальних дій ОСОБА_6 викрито на висловленні прохання та одержанні від ОСОБА_12 неправомірної вигоди у загальному розмірі 2 000 доларів США для себе за вчинення в інтересах ОСОБА_12 дій з використанням службового становища, а саме непритягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП у судових справах № 591/6070/19 і № 752/17354/19. У подальшому, органом досудового розслідування до ЄРДР внесено зазначені відомості, що підтверджується витягом від 28.12.2019 р. з ЄРДР у провадженні № 52019000000000898 (т. 7 а.с. 103-104).
За таких обставин, зазначені доводи захисту не є слушними, оскільки кримінальне провадження № 52019000000000898 здійснюється за фактом одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди саме в сумі 2 000 доларів США.
4.6. Щодо доводів апеляційних скарг про недопустимість доказів, здобутих у ході проведення обшуків.
За твердженням сторони захисту, ухвалою слідчого судді надано дозвіл на проведення обшуку житлового будинку з надвірними спорудами, які належать ОСОБА_6 , в той же час земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами, де було віднайдено 1700 доларів США, йому не належить. Також, в ході обшуку автомобіля було проведено особистий обшук ОСОБА_6 , при цьому не було забезпечено участі захисника, на присутності якого він наполягав, а також застосовано фізичну силу. Відтак, 300 доларів США, вилучених під час особистого обшуку ОСОБА_6 , за відсутності ухвали слідчого судді та захисника є недопустимим доказом.
Наведені доводи апеляційних скарг колегія суддів оцінює наступним чином.
Матеріалами провадження підтверджено, що 07.11.2019 року на підставі ухвали слідчого судді від 05.11.2019 р. проведено обшук житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого віднайдено та вилучено предмет неправомірної вигоди - грошові кошти в сумі 1700 доларів США, які зберігались у скляній банці ємністю 0,5 л з написом «Господарочка зелений горошок» з капроновою кришкою. До протоколу обшуку долучено схему території, на якій проводився обшук, складену за участі понятих, згідно якої усе домоволодіння суцільно огороджене парканом, при цьому частина двору з пасікою та господарською будівлею додатково огороджена зсередини подвір'я. В'їзд на територію домоволодіння здійснюється виключно з боку вул. Травнева, а в'їзд на вказане додатково огороджене подвір'я - (пасіку) - виключно через двір ОСОБА_6 . Згідно відеозапису, яким зафіксовано проведення обшуку, дружина ОСОБА_6 повідомила, що останній користується усіма ділянками та спорудами на них, а доступ на пасіку має вона та ОСОБА_6 (т. 10 а.с. 99-110).
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 03.12.2019 р., станом на 01.01.2013 року за ОСОБА_6 зареєстрована земельна ділянка площею 0,4711 га для ведення особистого селянського господарства - № 5924755500:05:002:1630, за адресою: Сумська обл., Сумський р-н, смт. Низи. Крім того, за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельні ділянки № 5920910100:04:001:0019, 5924789100:12:002:0228 та 5924789100:12:002:0229. Право власності на земельні ділянки № 5924755500:05:002:0336, № 5925755500:05:002:0337 зареєстровано за ОСОБА_37 (т. 10 а.с. 113-115).
Як вбачається зі змісту п. 1.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.09.2006 р., ОСОБА_37 (продавець) продала, а ОСОБА_6 (покупець) купив земельну ділянку загальною площею 0,2226 га., з яких 0,0655 га надано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 0,1571 га - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 17 а.с. 26). Також, згідно п. 1 Договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.09.2006 р., ОСОБА_37 продала, а ОСОБА_6 купив житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за цією ж адресою (т. 17 а.с. 27).
Листом ДП «Регіональна агенція технічної інвентаризації» № 116-12/19 від 24.12.2019 р. підтверджено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на 29.12.2012 року право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.09.2006 р. (т. 10 а.с. 118).
Долученим до цього листа планом присадибної ділянки підтверджено, що комплекс будівель та споруд (житловий будинок, сарай, вбиральня, погріб, кухня, навіс, літній душ, гараж, огорожа) за вказаною адресою складає єдине домоволодіння (т. 10 а.с. 119).
Таким чином, неперенесення ОСОБА_6 інформації про своє право власності на об'єкти нерухомого майна з паперових реєстрів БТІ до електронних реєстрів, запроваджених з січня 2013 року Постановою КМУ № 1141 від 26.10.2011 р. «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», не нівелює його право власності на вищевказані об'єкти, оскільки таке право підтверджується паперовими документами, що свідчать про набуття права власності на нерухоме майно. Такі документи та реєстрація в БТІ залишаються чинними, держава їх визнає та не зобов'язує власника майна реєструвати своє право в Державному реєстрі прав.
Відтак, посилання сторони захисту на інформацію сайту «Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру» стосовно земельних ділянок № 5924755500:05:002:0336, № 5924755500:05:002:0337, власником яких значиться ОСОБА_37 , а не ОСОБА_6 , є безпідставними.
Зазначений висновок підтверджується також тим, що у щорічних деклараціях за 2015-2019 р.р. ОСОБА_6 у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» послідовно зазначав про набуття ним 22.09.2006 року права власності 100 % на земельні ділянки № 5924755500:05:002:20337, № 5924755500:05:002:20336, та 28.08.2012 року - на земельну ділянку № 592475500:05:002:1630. Всі три земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 10 а.с. 134-192).
Вищенаведене переконує колегію суддів у необґрунтованості доводів сторони захисту щодо неналежності ОСОБА_6 земельної ділянки, на якій проведено обшук та вилучено предмет неправомірної вигоди, оскільки всі три земельні ділянки та розташовані на них будівлі перебувають у його користуванні як єдиний комплекс домоволодіння.
4.6.1. Надаючи оцінку доводам захисту щодо процесуальних порушень, допущених стороною обвинувачення під час проведення обшуку, колегія суддів також дійшла висновку про їх безпідставність.
Зокрема, твердження захисту про те, що вилучення частини неправомірної вигоди у вигляді 1 700 доларів США відбулось без залучення понятих, спростовується матеріалами провадження.
Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
У протоколах про проведення обшуків від 07.11.2019 р. зазначено, що під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 залучені поняті ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , та під час обшуку автомобіля ОСОБА_6 залучені поняті ОСОБА_41 та ОСОБА_42 (т. 8 а.с. 212-218, т. 10 а.с. 102-110).
Крім того, згідно відеозапису фіксації ходу проведення обшуку домоволодіння ОСОБА_6 , детективи на початку його здійснення пред'явили відповідні ухвали слідчих суддів і надали їх копії ОСОБА_6 (перед обшуком автомобіля) та ОСОБА_43 (перед обшуком житлового будинку), та після запрошення понятих, за участі останніх, були виявлені вищевказані грошові кошти (предмет неправомірної вигоди).
Щодо аргументів захисту про незаконність особистого обшуку ОСОБА_6 за відсутності ухвали слідчого судді та без захисника, колегія суддів зазначає, що обшук повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення його мети. Особистий обшук може здійснюватися тільки з метою досягнення мети обшуку, який вже проводиться. Тобто, уповноважена особа, мотивуючи своє рішення, зобов'язана переконливо його пов'язувати з метою обшуку, в межах якого відбулось проникнення до житла чи іншого володіння особи. Будь-які інші підстави, не пов'язані з конкретною слідчою дією згідно ухвали суду, мають бути визнані незаконними.
При цьому, положення КПК України визначають можливість проведення особистого обшуку особи виключно за двома конкретними обставинами, а саме: 1) затримання особи в порядку ст. 208 КПК України, 2) проведення на підставі ухвали слідчого судді обшуку житла чи іншого володіння особи за наявності підстав, визначених ч. 5 ст. 236 КПК України. Тобто, обшук особи фактично не є окремою слідчою дією, а проводиться під час затримання особи чи обшуку житла та іншого володіння з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223, ч. 5 ст. 236 КПК України.
Вищенаведена позиція відповідає підходу, застосованому ККС ВС, під час розгляду справи № 404/2409/20 (провадження № 51-2742км23).
Як вбачається з матеріалів провадження, 07.11.2019 року на підставі ухвали слідчого судді від 05.11.2019 р. детективами проведено обшук автомобіля «Nissan Х-Тrail», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_6 . Під час обшуку автомобіля проведено особистий обшук ОСОБА_6 , у якого виявлено та вилучено предмет неправомірної вигоди - грошові кошти у розмірі 300 доларів США (т. 8 а.с. 219-233).
Згідно дослідженого відеозапису обшуку автомобіля, детективи у відповідності до ч. 3 ст. 236 КПК України перед початком його проведення надали ОСОБА_6 копію ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в його автомобілі. Після чого на запитання детективів, чи є у нього речі та документи, зазначені в ухвалі слідчого судді, ОСОБА_6 повідомив, що у його кишені є 300 доларів США, які у подальшому декілька разів намагався дістати самостійно. Після чого, детективи запитали у ОСОБА_6 , чи не заперечує він проти проведення особистого обшуку, та після отримання згоди, вилучили з його одягу 300 доларів США. Вимоги припинити особистий обшук від ОСОБА_6 не надходило (т. 8 а.с. 222-233).
Відтак, особистий обшук ОСОБА_6 проведено у ході обшуку автомобіля на підставі відповідної ухвали слідчого судді, що не суперечить кримінальному процесуальному закону, яким не передбачає отримання додаткової ухвали слідчого судді з дозволом на проведення такого обшуку, а отже доводи захисту в цій частині відхиляються.
Також, колегія суддів відхиляє як безпідставні і доводи захисту про недопущення детективами під час проведення вказаних обшуків адвоката ОСОБА_6 - ОСОБА_7 .
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 236 КПК України для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники провадження. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов'язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього Кодексу.
З наведеного слідує, що ст. 236 КПК України не містить обов'язку слідчого, прокурора забезпечити присутність під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Натомість, передбачає, що слідчий, прокурор не мають права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника та зобов'язані допустити їх до обшуку на будь-якому етапі його проведення. Тобто законодавець лише створює умови для забезпечення участі під час обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, та їх захисників чи адвокатів, водночас, з огляду на специфіку цієї слідчої дії, не визначає таку участь як суворо обов'язкову.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові ККС ВС від 15.06.2023 р. у справі № 760/26347/18 (провадження № 51-2620км22).
Як вбачається з досліджених колегією суддів відеозаписів обшуків, адвоката ОСОБА_7 відразу після його прибуття було допущено до участі у слідчих діях, а сам ОСОБА_6 жодного разу не просив детективів зупинити проведення обшуків до прибуття його адвоката.
Натомість, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 87 КПК України, факт недопущення до участі в обшуку зобов'язаний довести в суді під час судового провадження саме адвокат, що має наслідком визнання доказів, здобутих під час такого обшуку, недопустимими.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що обшук домоволодіння та автомобіля ОСОБА_6 , а також його особистий обшук проведено з дотриманням вимог КПК України, на підставі відповідних ухвал слідчих суддів, в присутності ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 (після того, як він долучився до їх проведення) та понятих, а зазначені слідчі дії фіксувалися технічними засобами, відеозаписи долучені до матеріалів провадження і були відтворені під час апеляційного розгляду.
Відтак, особистий обшук ОСОБА_6 , на проведення якого останній добровільно надав згоду, до приїзду його захисника, не впливає на допустимість речових доказів, виявлених під час такого обшуку, оскільки речові докази існують незалежно від волі особи (на відміну від показань).
Ці висновки узгоджуються із позицією, викладеною у постанові ККС ВС від 15.06.2021 р. у справі № 204/6541/16-к.
Також, колегія суддів відхиляє доводи обвинуваченого про те, що розгляд клопотань про надання дозволу на проведення обшуків здійснено слідчим суддею без технічної фіксації судового засідання, оскільки жодних доказів на підтвердження своїх припущень ним не надано. Більше того, ОСОБА_6 не наведено переконливих доводів, що нездійснення фіксування судового розгляду клопотань про надання дозволу на проведення обшуків, які розглядались у закритих судових засіданнях, порушило його права, чи спростовує факт кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.
4.7. Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про його незаконне затримання.
У своїй апеляційній скарзі обвинувачений стверджує про незаконність затримання, завдання йому тілесних ушкоджень у ході затримання, ненадання судом першої інстанції оцінки зазначеним доводам, як і доводам про недопустимість доказів через їх отримання внаслідок некоректного поводження, що принижує честь і гідність.
Колегія суддів відхиляє зазначені аргументи ОСОБА_6 , оскільки дійшла висновку, що його не було затримано після завершення проведення обшуків за місцем його проживання та у автомобілі, а також після вилучення предмету неправомірної вигоди. Натомість, необхідність залишатися під час обшуку поряд з працівниками НАБУ, що ОСОБА_6 безпідставно пов'язує з набуттям статусу затриманого, не суперечить вимогам процесуального закону, зокрема, абз. 2 ч. 3 ст. 236 КПК України, якою передбачено, що слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Відтак, посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_6 на порушення права на захист при затриманні без дозволу Вищої ради правосуддя за наведених вище обставин є безпідставним.
Що стосується доводів обвинуваченого про завдання йому тілесних ушкоджень під час затримання та особистого обшуку, колегією суддів не встановлено жодних дій, описаних в апеляційній скарзі. Натомість, дослідженням відеозапису обшуку підтверджено, що детективи НАБУ та ОСОБА_6 поводили себе спокійно, без зайвих слів та рухів. Візуально тілесних ушкоджень на ОСОБА_6 не спостерігається. Більше того, він не висловлював жодних зауважень щодо некоректного поводження до себе з боку детективів.
Оцінюючи вказані доводи, колегія суддів також враховує, що основною метою відеозйомки процесуальної дії є забезпечення можливості безпосереднього сприйняття судом інформації щодо способу реалізації стороною обвинувачення своїх повноважень під час її проведення. З дослідженого відеозапису обшуку не вбачається порушень у процедурі його проведення, які б могли вплинути на достовірність результатів цієї слідчої дії.
Крім того, як зазначає сам обвинувачений в апеляційній скарзі, кримінальне провадження за його заявою про некоректне поводження детективів НАБУ під час обшуку, яке принижує честь і гідність особи, закрито постановою слідчого ДБР у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Відтак, жодних доказів на підтвердження недопустимості низки інших доказів через їх отримання внаслідок некоректного поводження, що принижує честь і гідність ОСОБА_6 , у даному провадженні не здобуто.
4.8. Щодо доводів апеляційних скарг про непризначення експертиз у кримінальному провадженні.
За твердженням захисників, під час судового розгляду вони неодноразово заявляли про недостовірність відеозаписів, здійснених у ході НСРД, через здійснення маніпуляцій з ними, та просили провести відповідні експертизи, втім у задоволенні клопотань суд відмовив. Натомість, сторона обвинувачення не надала суду висновок дактилоскопічної експертизи на підтвердження того, що на вилучених коштах та банці є відбитки пальців ОСОБА_6 .
Надаючи оцінку зазначеним доводам про можливу фальсифікацію носіїв, на яких зафіксовані результати НСРД, колегія суддів виходить з того, що сторона захисту ані під час судового розгляду в суді першої інстанції, вважаючи можливим закінчити судовий розгляд кримінального провадження, ані під час апеляційного розгляду не заявляла клопотань про проведення експертизи вказаних носіїв інформації для встановлення належності голосів, ознак монтажу, зміни чи видалення певних даних, що вказує на відсутність відповідних фактів. Більше того, захист не зазначає, в чому саме полягає монтаж, які відомості були змінені або видалені, тощо. Натомість, твердження щодо можливого здійснення технічного втручання та редагування відеозапису та аудіозапису мають спиратися на об'єктивні дані безсумнівного сприйняття таких фактів органами слуху, або переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі, або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів, здобутих на засадах змагальності в кримінальному процесі. Об'єктивних даних на підтвердження таких обставин захистом не надано, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційних скарг в цій частині.
Натомість, обставини, зафіксовані в ході проведення НСРД, чітко укладаються в хід подій та не суперечать іншим доказам, дослідженим судом. Під час допиту в якості свідка детектива НАБУ ОСОБА_17 , який здійснював оформлення протоколів за результатами проведення НСРД, не було встановлено жодних проявів упередженості з його боку, які б могли поставити під сумнів допустимість і достовірність вказаних протоколів як доказів у цій справі, з чим погоджується і колегія суддів.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисту про відсутність доказів належності вилученої скляної банки та грошей у ній саме обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки стороною обвинувачення не проведено дактилоскопічну експертизу на підтвердження наявності на них відбитків пальців рук ОСОБА_6 , колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з протоколу обшуку та відеозапису до нього, предмет злочину - неправомірна вигода у розмірі 1 700 доларів США - була виявлена за місцем проживання ОСОБА_6 на території приватного домоволодіння, периметр якого огороджений суцільним парканом з профнастілу. При цьому, в'їзд на територію домоволодіння здійснюється виключно з боку АДРЕСА_1 . За житловим будинком розташовані господарські споруди (літня кухня та лазня), за якими пасіка, яка також огороджена суцільним парканом. В'їзд на це огороджене подвір'я (пасіку) здійснюється з внутрішнього двору домоволодіння. Відтак, конфігурація огорожі унеможливлює неконтрольований проїзд до пасіки та господарської будівлі, де було віднайдено що предмет неправомірної вигоди, та виключає можливість доступу туди сторонніх осіб. Більше того, з відеозапису обшуку вбачається знаходження на цій частині подвір'я автомобіля «УАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , який згідно декларацій ОСОБА_6 належить його дружині - ОСОБА_44 (т. 10 а.с. 134-192).
Отже, зберігання 1 700 доларів США у скляній банці на території закритої внутрішньої частини подвір'я вимагало достеменної обізнаності з обстановкою і вільного орієнтування на місцевості, безперешкодного і не обмеженого у часі доступу до подвір'я, що не могло бути реалізовано сторонніми особами та залишитися непоміченим господарями. Банку було віднайдено високо під дахом господарської будівлі, при цьому безперервно проводилась фіксація (відеозапис) обшуку. Вказані обставини у своїй сукупності та взаємозв'язку, на переконання колегії суддів, поза розумним сумнівом доводять, що вказана банка з грошима, відшукана на території домоволодіння ОСОБА_6 , належала саме йому.
Зазначене додатково підтверджується також тим, що за клопотанням ОСОБА_6 вказану скляну банку було повернуто йому детективом як власнику цього майна (т. 21 а.с. 148-150).
З огляду на викладене, посилання захисту на те, що непроведення дактилоскопічної експертизи для вирішення питання про наявність чи відсутність на скляній банці та вилучених грошах слідів папілярних візерунків та їх ідентифікації виключає доведення належності вказаних речей ОСОБА_6 , не є слушними та відхиляються колегією суддів.
4.9. Щодо доводів апеляційних скарг про джерело походження грошових коштів.
За твердженням захисту, судом першої інстанції не встановлено походження грошових коштів, які були використані у провадженні як предмет неправомірної вигоди.
Колегія суддів відхиляє такі доводи, з огляду на наступне.
Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені, зокрема, ст. 271 КПК України, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину. При цьому, згідно ст. 271 КПК України, така негласна слідча (розшукова) дія, як контроль за вчиненням злочину, може проводиться у формах контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки, спеціального слідчого експерименту та імітування обстановки злочину, порядок і тактика проведення яких визначається законодавством.
Статтею 273 КПК України передбачено можливість використання заздалегідь ідентифікованих засобів під час проведення негласної слідчої дії за рішенням керівника органу досудового розслідування, прокурора. Використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів можливе лише при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ст. 271 КПК України. Наявність окремого рішення прокурора чи керівника органу досудового розслідування щодо використання таких засобів покликане убезпечити правоохоронні органи, які будуть проводити відповідну слідчу дію, від виходу за межі доручення, та утримувати їх від провокування особи на вчинення злочину.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що у матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявниками. Використання особистих коштів під час проведення НСРД у виді контролю за вчиненням злочину автоматично не обумовлює недопустимості фактичних даних щодо видачі грошових коштів чи результатів НСРД. Водночас, у кожній справі походження грошових коштів підтверджується різними джерелами, як документальними, так і безпосередніми свідченнями осіб.
З метою реалізації уповноваженими особами приписів КПК України ухвалені й діють спеціальні нормативні акти, які встановлюють підстави та порядок отримання працівниками правоохоронних органів грошових коштів за рахунок видатків спеціального призначення у кримінальному провадженні.
При цьому, положення КПК України не визначають джерело походження коштів, які використовуються під час здійснення досудових розслідувань злочинів (зокрема, передбачених ст. 368 КК України), та такі обставини згідно ст. 91 КПК України не належать до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Крім того, відомості про походження грошових коштів не впливають на їхні якісні характеристики, волевиявлення осіб, які отримали неправомірну вигоду, наявність чи відсутність ознак складу злочину, який є предметом даного судового розгляду та допустимість результатів НСРД.
Це узгоджується з наведеними правовими висновками ОП ККС ВС у постанові від 25.09.2023 р. у справі №208/2160/18 та ККС ВС від 22.02.2024 р. у справі № 688/3517/16-к, згідно яких відсутність у матеріалах справи корінця платіжного доручення про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів як видатків спеціального призначення та авансового звіту про використання коштів не є істотним порушенням вимог КПК України і має бути оцінена у взаємозв'язку з відомостями про джерело походження коштів.
Як вбачається з матеріалів провадження, 05.11.2019 року керівник САП ОСОБА_45 виніс постанову про проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину щодо ОСОБА_6 у формі спеціального слідчого експерименту з використанням заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів або за потреби - несправжніх (імітаційних) засобів, а саме грошових коштів як предмету неправомірної вигоди (т. 4 а.с. 126-127).
При цьому, 05.11.2019 року детектив НАБУ ОСОБА_46 на виконання постанови прокурора від 05.11.2019 р. про контроль за вчиненням злочину, перебуваючи у приміщенні готелю «Шафран» у номері 114, за адресою: м. Суми, вул. Замостянська, 1/4, у присутності понятих оглянув та вручив ОСОБА_12 грошові кошти в загальному розмірі 2 000 доларів США, для подальшого використання під час проведення заходів з перевірки фактичних даних про одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище. При цьому, з метою ідентифікації вказаних грошових коштів у протоколі зазначено номінали та серійні номери купюр та виготовлено їхні світлокопії, які приєднано до нього (т. 5 а.с. 35-35).
Також, в матеріалах провадження міститься лист детектива НАБУ ОСОБА_47 від 20.06.2024 р., у якому зазначено, що у ході здійснення досудового розслідування детективами, що входили до складу слідчої групи, під час проведення контролю за вчиненням злочину заявнику ОСОБА_12 вручено грошові кошти у сумі 2 000 доларів США, які належать НАБУ. На підставі службової записки від 29.10.2019 р. для проведення вказаної слідчої дії детективами одержано грошові кошти із фонду оперативних витрат НАБУ, які після їх використання списані згідно акту від 13.11.2019 р. Вказані документи про одержання та списання грошових коштів, які є фондом оперативних витрат НАБУ, зберігалися у справі НАБУ № 04-21дек. Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, справа НАБУ № 04-21дек знищена згідно з Актом про вилучення документів для знищення від 24.02.2022 р. Відтак, надати документи, які підтверджують походження коштів, що використовувалися детективами у ході документування злочину у провадженні № 52019000000000898, не є можливим (т. 20 а.с. 145-215).
За таких обставин, посилання сторони захисту на те, що кошти, які використовувалися під час проведення НСРД, не були залучені у встановленому порядку, колегія суддів відхиляє, оскільки наявність протоколів огляду, помітки та видачі грошових коштів, у результаті якого вони були ідентифіковані, незаперечення факту надання цих коштів особисто свідку ОСОБА_12 під час допиту в суді першої інстанції підтверджують належність використаних коштів НАБУ та виключає будь-які сумніви щодо джерела їх походження та законності їх використання під час НСРД на підставі нормативних актів, які діяли на час проведення контролю за вчиненням злочину.
У цьому аспекті колегія суддів слідує правозастосовній позиції, висловленій у постановах ККС ВС від 23.09.2022 р. (справа № 552/3066/17), від 29.11.2021 р. (справа № 654/3229/18), від 16.02.2022 р. (справа № 613/1306/13-к) та від 23.03.2023 р. (справа № 161/1921/20) та вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції у цій частині.
4.10. Щодо доводів апеляційних скарг з приводу кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 .
За твердженням захисту, суд невірно кваліфікував дії ОСОБА_6 як прохання надати неправомірну вигоду та її одержання, оскільки він визнав недоведеним факт зустрічі 09.10.2019 року ОСОБА_12 з ОСОБА_6 , на якій останній начебто висловив прохання надати йому неправомірну вигоду за непритягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності. Крім того, суд всупереч вимог ст. 337 КПК України вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки вказав у вироку обставини, які відсутні в обвинувальному акті.
Надаючи оцінку правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 , визнаних судом доведеними, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, серед іншого, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого кримінального правопорушення, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель кримінального правопорушення, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення є головним, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
Отже, обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, мають бути викладеними чітко і конкретно, та наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
При цьому, положення ст. 374 КПК України вимагають від суду навести у вироку обставини, які на підставі доказів, відповідно до вимог ст. ст. 9, 91, КПК України, мали бути встановлені слідчим (прокурором) та зазначені в обвинувальному акті (ст. 291 КПК України).
Згідно з матеріалами провадження, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, яке виразилось у висловленні ним, тобто суддею Зарічного районного суду м. Суми - службовою особою, яка займає відповідальне становище, 09.10.20219 року у м. Суми прохання надати і 06.11.2019 року одержанні від ОСОБА_12 неправомірної вигоди в загальному розмірі 2000 доларів США для себе за вчинення в інтересах ОСОБА_12 дій з використанням наданого службового становища, а саме непритягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП у судових справах № 591/6070/19 і № 752/17354/19.
Суд першої інстанції, виходячи із досліджених письмових доказів та показань свідків, дійшов висновку, що ОСОБА_6 як суддя, тобто службова особа, яка займає відповідальне становище, умисно 04.11.2019 року в м. Суми висловив прохання надати і 06.11.2019 року одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоду в загальному розмірі 2 000 доларів США для себе за вчинення в інтересах ОСОБА_12 дій з використанням наданого службового становища, а саме непритягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП у вказаних вище судових справах. Тобто, суд дійшов висновку про недоведеність факту зустрічі 09.10.2019 року ОСОБА_12 з ОСОБА_6 біля будівлі суду, у ході якої останній висловив прохання надати неправомірну вигоду. Натомість, встановив факт їх зустрічі 04.11.2019 року, у ході якої ОСОБА_6 висловив прохання надати неправомірну вигоду в загальному розмірі 2000 доларів США, яку 06.11.2019 року одержав від ОСОБА_12 . Відтак, суд встановив, що ОСОБА_6 своїми умисними діями, які полягали у висловленні прохання надати, а також одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням наданого їй службового становища, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України.
За таких обставин, доводи захисту про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 337 КПК України самостійно вийшов за межі висунутого обвинувачення, є безпідставними.
При цьому, стаття 368 КК України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Отже, об'єктивна сторона вказаного злочину розкривається у формах його вчинення: 1) прийняття пропозиції та/або обіцянки надання неправомірної вигоди, 2) одержання неправомірної вигоди, 3) прохання (вимоги) надати неправомірну вигоду.
Визначення даних правових категорій міститься в примітці до ст. 354 КК України. Так, під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Під пропозицією слід розуміти висловлення наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою - висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.
Зі змісту обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_6 одночасно вчинив дві дії: 1) прохання службової особи, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, 2) одержання такою службовою особою неправомірної вигоди за вчинення нею в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй службового становища.
Відтак, твердження сторони захисту про те, що суд невірно кваліфікував дії ОСОБА_6 як прохання та одержання неправомірної вигоди, є безпідставними.
Натомість, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки у ньому зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів скоєного ним кримінального правопорушення, статті закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнано обвинуваченого, а саме ч. 3 ст. 368 КК України, та докази на підтвердження встановлених судом обставин. Також, у вироку зазначена фактична обставина, яка не підтверджена під час судового розгляду.
Що стосується посилання в оскаржуваному вироку на те, що зустріч 05.11.2019 року ОСОБА_6 з ОСОБА_12 не відбулась через сімейні обставини, хоча про це не зазначено в обвинувальному акті, колегія суддів зазначає, що у даному випадку це посилання вочевидь не становить порушення права на захист та не має жодного значення для спростування версії сторони обвинувачення про винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому злочині.
За таких обставин, довід апеляційних скарг сторони захисту про порушення судом вимог ст. 337 КПК України колегією суддів відхиляється.
4.11. Щодо доводів апеляційних скарг захисту про провокацію злочину та недопустимість зібраних доказів з цієї підстави.
На обґрунтування доводів апеляційних скарг в цій частині захисниками зазначено, що в діях детективів НАБУ та свідка ОСОБА_12 наявні ознаки провокації, оскільки останній є агентом правоохоронних органів, на що вказує неодноразове притягнення його до адміністративної відповідальності та використання ним вилученого за вчинення адміністративних правопорушень посвідчення водія, що у подальшому стало підставою підбурення ОСОБА_12 з боку детективів до вчинення провокації щодо ОСОБА_6 . Крім того, обставини подання ОСОБА_12 заяви про вчинення кримінального правопорушення від 10.10.2019 року свідчать про попереднє узгодження дій між детективами НАБУ та ОСОБА_12 , спрямованих на активне схиляння ОСОБА_6 до отримання неправомірної вигоди та створення штучних обставин злочину, яких могло і не бути за умови їх пасивності, оскільки така заява зареєстрована о 17 год. 37 хв., а відомості до ЄРДР на підставі цієї заяви внесені о 17 год. 50 хв., тобто через 13 хв. після реєстрації заяви. Після чого, о 18 год. 00 хв. розпочався допит свідка ОСОБА_12 , який незрозуміло яким чином дізнався, що саме в день подачі заяви його викличуть на допит.
На обґрунтування наявності ознак провокації захист посилається на те, що саме ОСОБА_12 шукав зустрічей з ОСОБА_6 , у ході яких пропонував йому неправомірну вигоду за прийняття рішення на його користь. Натомість, ОСОБА_6 виключно на прохання керівника патронатної служби Голови Сумської обласної державної адміністрації ОСОБА_21 погодився допомогти ОСОБА_12 у законний спосіб розглянути адміністративну справу щодо нього. Фраза, зафіксована у протоколі НСРД від 07.11.2019 р. про одну «штуку», стосувалась розміру гонорара адвоката, якого ОСОБА_6 намагався знайти для ОСОБА_12 . Саме відмова ОСОБА_6 від позапроцесуального спілкування та зустрічей не у спосіб, передбачений законом, стала причиною для вчинення ОСОБА_12 провокації.
Оцінюючи наведені аргументи сторони захисту, колегія суддів виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 викрито в результаті проведення щодо нього синхронізованого комплексу НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із застосуванням аудіо- та відеоконтролю особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем, візуального спостереження за особою.
Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий злочин (яким є злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України) та проводиться, зокрема, у формі імітування обстановки злочину (п. 4 ч. 1 ст. 271 КПК України). Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем (ч. 3 ст. 271 КПК України).
На переконання колегії суддів, заяви сторони захисту про провокацію злочину носять явно суперечливий характер, який полягає у висуненні двох взаємовиключних версій, перша з яких вказувала на те, що стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 мала місце провокація вчинення злочину, а друга зводилась до того, що ОСОБА_6 не вчиняв інкримінованого злочину, оскільки він на прохання керівника патронатної служби Голови Сумської ОДА ОСОБА_21 погодився допомогти ОСОБА_12 у законний спосіб розглянути адміністративну справу щодо нього, натомість, докази сторони обвинувачення, які вказували на зворотнє, були сфальсифіковані, а грошові кошти, вилучені як предмет неправомірної вигоди - в частині підкинуті детективами НАБУ (1 700 доларів США), а в частині - випадково знайдені ним біля воріт власного подвір'я (300 доларів США).
Такі суттєві суперечності вказують на явну необґрунтованість доводів захисту про провокацію злочину щодо ОСОБА_6 . До такого висновку колегія суддів доходить з огляду на практику ЄСПЛ, яку суд має застосовувати згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України.
Так, ЄСПЛ у справі «Берлізев проти України», відхиляючи скаргу заявника як явно необґрунтовану, зазначив, що вважає непослідовними посилання заявника, який заперечував, що вчинив злочин і одночасно скаржився на те, що він був втягнутий у цей злочин. Захист проти провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає, що діяння, у вчиненні якого його звинувачують, було вчинено, але стверджує, що це відбулось внаслідок незаконного підбурювання зі сторони поліції. Однак, як вбачається з пояснень заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочинної діяльності, що, на думку суду, позбавляло його можливості висувати доводи щодо агента-провокатора.
Процедура перевірки заяв про провокацію КПК України не передбачена. Однак, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, якою вироблено критерії перевірки обґрунтованих тверджень заявників щодо провокації вчинення злочину на основі двох тестів, які дозволяють встановити відмінність провокації на вчинення злочину, що суперечить ст. 6 Конвенції, від дозволеної поведінки під час застосування законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях (справи «Чохонелідзе проти Грузії», «Раманаускаса проти Литви»). Першим є матеріально-правовий тест, у межах якого підлягає перевірці поведінка правоохоронних органів на предмет наявності ознак схиляння особи до вчинення злочину. Другим є процесуальний тест, у межах якого суд має забезпечити змагальну, ретельну процедуру перевірки заяви про провокацію.
ЄСПЛ неодноразово формулював у своїх рішеннях визначення провокації, розкривав її зміст та форми. Зокрема, провокація вчинення злочину наявна, якщо: 1) дії правоохоронних органів були активні; 2) з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи); 3) злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів.
Якщо обвинувачений стверджує, що його спровокували на скоєння правопорушення, то суди, які розглядають кримінальну справу, повинні уважно вивчити її матеріали, оскільки для того, щоб судовий розгляд був справедливим у розумінні ст. 6 Конвенції, усі докази, отримані внаслідок поліцейської провокації, повинні бути відхилені. Тим більше, якщо така поліцейська операція провадилась за відсутності правової бази і достатніх гарантій (справа «Раманаускас проти Литви»). У такій системі судовий розгляд скарги на підбурювання є єдиним ефективним засобом перевірки обґрунтованості причин негласного заходу та з'ясування того, чи діяли агенти під час цих операцій «в основному пасивним чином» (справа «Лагутін та інші проти Росії»). Також необхідно, щоб рішення національних судів, які відхиляли скаргу заявника на провокування, були достатньо обґрунтовані (справа «Санду проти Республіки Молдова»).
Під час застосування матеріального і процесуального критеріїв на провокування суд повинен спочатку переконатися в тому, що ситуація, яка розглядається, підпадає prima facie під категорію «випадків провокування». Якщо суд переконається в тому, що скарга заявника підлягає розгляду в рамках вказаної категорії, він приступає до оцінювання матеріального критерію на провокацію. Якщо відповідно до матеріального критерію на підбурювання на підставі наявної інформації суд міг би визнати з достатнім рівнем впевненості, що національні органи розслідували діяльність заявника пасивно і не підбурювали його до вчинення злочину, то це, як правило, є достатнім для того, щоб дійти висновку, що наступне використання у провадженні проти заявника доказів, отриманих за допомогою таємного заходу, не викликає питання згідно з ст. 6 Конвенції.
Колегія суддів, оцінивши доводи сторони захисту, які наводились нею в суді апеляційної інстанції під час дослідження доказів та в судових дебатах, дійшла висновку, що захистом заперечується вчинення ОСОБА_6 інкримінованого злочину, зокрема висловлення прохання та у подальшому одержання ним неправомірної вигоди від заявника.
При цьому, відповідно до змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції ретельно дослідив питання провокації злочину та у розділу «7. Оцінка судом доводів сторони захисту щодо наявності провокації злочину та сторони обвинувачення про відсутність такої» надав обґрунтовану правову оцінку всім доводам захисту в цій частині, з якою також погоджується колегія суддів.
Зокрема, в оскаржуваному вироку цілком слушно зазначено, що посилання захисту на те, що реєстрація кримінальних проваджень щодо ОСОБА_6 відбулась на підставі сфальсифікованої заяви та протоколу допиту свідка ОСОБА_12 , є хибними, оскільки підставою для внесення відомостей до ЄРДР була заява ОСОБА_12 від 10.10.2019 р., яка містила конкретні та повні необхідні дані щодо факту вчинення суддею Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (т. 3 а.с. 143). Цього ж дня о 17 год. 50 хв. вказані відомості внесено до ЄРДР за ч. 3 ст. 368 КК України (т. 3 а.с. 142). При цьому, 10.10.2019 року ОСОБА_12 у відповідності до ст. 275 КПК України надав згоду на залучення його до конфіденційного співробітництва та до участі при проведенні НСРД (т. 4 а.с. 7-9), а відтак, саме з цього часу розпочалась його співпраця з детективами НАБУ, які мали вагомі підстави для початку таємної операції, оскільки злочинні дії, викладені у заяві ОСОБА_12 від 10.10.2019 р., були вчинені згодом.
Отже, первинне джерело щодо протиправних дій ОСОБА_6 містило конкретні фактичні дані, які мали бути перевірені у межах відповідного досудового розслідування, тоді як посилання захисту на підбурювання ОСОБА_12 на здійснення заздалегідь провокативних дній щодо ОСОБА_48 органом досудового розслідування шляхом швидкої реєстрації кримінального провадження, спростовуються наявними доказами та є лише припущенням.
Натомість, згідно з показаннями детектива ОСОБА_17 , наданими в суді першої інстанції, 10.10.2019 року ОСОБА_12 прибув до приймальні громадян НАБУ, яка розташована на відстані приблизно 5 метрів від центрального входу в НАБУ, де повідомив працівнику відділу роботи з громадянами про свій намір подати заяву про вчинення злочину. Після чого за дорученням керівництва ОСОБА_17 виїхав на службовому автомобілі з подвір'я НАБУ, забрав заявника ОСОБА_12 і завіз його без проведення огляду у внутрішній двір НАБУ, куди вхід сторонніх осіб максимально обмежений, щоб уникнути його реєстрації на вході. Після нетривалого спілкування на виконання вимог ст. 214 КПК України відомості, викладені у заяві ОСОБА_12 , внесено ним до ЄРДР.
На думку колегії судів, наведене свідчить скоріше про вжиття детективом заходів конспірації, а не про узгодженість його дій із заявником з метою провокації ОСОБА_6 , як стверджує захист. Натомість, зазначені обставини реєстрації кримінального провадження є абсолютно природними у справах про хабарництво, щоб запобігти зволіканню. Першочергові процесуальні дії вчинені швидко, але у визначеному законом порядку, оскільки положення ч. 1 ст. 214 КПК України зобов'язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Водночас, колегії суддів не надано жодних доказів того, що орган досудового розслідування контролює ОСОБА_12 , або що останній міг мати які-небудь приховані мотиви щодо безпідставного повідомлення неправдивих даних щодо ОСОБА_6 .
Доводи захисту про те, що ОСОБА_12 є агентом правоохоронних органів, на що вказує його неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності та використання вилученого патрульною поліцією посвідчення водія, колегія суддів також відхиляє.
Так, згідно з наданим стороною захисту листом Офісу Генерального прокурора від 11.07.2024 р., за результатами пошуку в інформаційній системі «Єдиний реєстр досудових розслідувань» не встановлено кримінальних проваджень, в яких ОСОБА_12 мав статус підозрюваного, обвинуваченого у період 01.01.2019-10.10.2019 року. Крім того, в ЄРДР не встановлені кримінальні провадження, в яких ОСОБА_12 мав статус заявника, потерпілого у зазначений період часу. Водночас, виявлено кримінальне провадження № 12014200440002852 від 12.06.2014 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, у якому ОСОБА_12 мав статус потерпілого. Досудове розслідування у вказаному провадженні здійснювалось Сумським районним управлінням поліції ГУ НП в Сумській області за процесуального керівництва Сумської місцевої прокуратури Сумської області (до реорганізації). 12.03.2021 року провадження направлено до суду для закриття на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України (т. 20 а.с. 61-63). При цьому, ОСОБА_12 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, та у нього неодноразово вилучали посвідчення водія у зв'язку з позбавленням права керувати транспортними засобами (т. 21 а.с. 196-201).
З наведеного вбачається, що ОСОБА_12 не був заявником у подібних кримінальних провадженнях, у тому числі й корупційних. Натомість, відносно нього неодноразово складались протоколи про адміністративні правопорушення, які направлялись до відповідних судів для їх розгляду, та щоразу ОСОБА_12 визнавався винуватим, з накладенням на нього стягнень, зокрема у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вказані обставини свідчать про те, що жоден протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_12 не повернуто працівникам поліції на доопрацювання, а жодне провадження у справах про адміністративні правопорушення стосовно нього не закрито та не втрачене. Тобто, незважаючи на те, що ОСОБА_12 властиве порушувати Правила дорожнього руху, захистом не надано доказів того, що останній вживав протиправних заходів для уникнення відповідальності.
Доводи апеляційних скарг захисту про те, що у ОСОБА_12 вилучено посвідчення водія, внаслідок чого він був змушений співпрацювати з правоохоронними органами, також нічим не підтверджені. При цьому, не продемонстровано жодного зв'язку між діями сторони обвинувачення та діяльністю патрульної поліції щодо притягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності. Більше того, після участі у документуванні вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення (2019 рік), ОСОБА_12 й надалі вчиняв адміністративні правопорушення, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності тією ж патрульною поліцією (2022 рік). Наведене спростовує твердження захисту про те, що сторона обвинувачення якимось чином втручалась у життєві проблеми ОСОБА_12 та намагалась вирішити їх шляхом залучення останнього до конфіденційного співробітництва з НАБУ та до участі у проведенні НСРД щодо ОСОБА_6 з метою його провокації.
Крім вищенаведених доводів, сторона захисту звертає увагу на те, що ініціатором усіх зустрічей був не ОСОБА_6 , а ОСОБА_12 , що свідчить про надмірну активність заявника на початку досудового розслідування, та висуває свою версію подій - зокрема, що ОСОБА_6 на прохання керівника патронатної служби Голови Сумської ОДА ОСОБА_21 погодився допомогти ОСОБА_12 у законний спосіб розглянути адміністративну справу щодо нього.
Зазначені доводи захисту повністю спростовуються дослідженими протоколами НСРД та відеозаписами до них.
Зокрема, стосовно того, що саме ОСОБА_21 попросила ОСОБА_6 зустрітись із ОСОБА_12 , то дана обставина не заперечувалась стороною обвинувачення та підтверджена в суді першої інстанції у ході допиту свідка ОСОБА_21 (т. 14 а.с. 5-10). Втім, захистом не доведено, яким чином телефонний дзвінок ОСОБА_21 до ОСОБА_6 про допомогу її знайомому примусив останнього висловити ОСОБА_12 прохання надати та у подальшому одержати неправомірну вигоду у розмірі 2 000 доларів США за непритягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП у судових справах № 591/6070/19 та № 752/17354/19.
Під час апеляційного розгляду при дослідженні протоколів НСРД колегією суддів встановлено, що зміст розмов ОСОБА_12 з ОСОБА_6 підтверджує обставини, викладені у заяві ОСОБА_12 , яка стала підставою для початку досудового розслідування, в тому числі, відповідні фрази обвинуваченого, висловлені під час зустрічей із заявником. Так, у ході зустрічі вранці 04.11.2019 року біля будівлі суду ОСОБА_6 запитав у ОСОБА_12 , чи надіслана судова справа № 752/17354/19 стосовно нього з Голосіївського районного суду м. Києва до Зарічного районного суду м. Суми, та припустив, що вона вже мала б надійти до суду (мовою оригіналу): «Ну що там Ви мені розкажіть з київським дєлом?», на що ОСОБА_12 : «Смотрите я написал в пятницу, щоб перевели сюда его». Після чого ОСОБА_6 визначає час та місце зустрічі ввечері цього ж дня на виїзді з міста (мовою оригіналу): «А ну ото оно должно сегодня-завтра прийти. Мы вечером сможем встретится? Давайте знаете, как сделаем. Сделаем таким образом. Давайте приедьте, мы с вами встретимся вот там на выезде из Сум, где аэропорт, где троллейбусы разворачиваются, я где-то буду ехать в пять десять, пять пятнадцать, сможете? Где-то там припаркуетесь сбоку, там справа кафе. Где-то пять пятнадцать пять двадцать и поговорим» (т. 5 а.с. 233-235).
Цього ж дня близько 17 год. 25 хв. у визначеному місці ОСОБА_12 знову зустрівся з ОСОБА_6 , де останній повідомив, що матеріали справи з Голосіївського районного суду м. Києва ще не надійшли до м. Суми. Відразу після цього ОСОБА_6 першим буденно як звичну річ озвучив вартість вирішення справи (мовою оригіналу): «Того второго материала ще пока немає, а перший матеріал на шестое число…Ну смотрите цена вопроса будет стоить, это такса по городу - штука у.е. Це за один материал». Після чого на запитання ОСОБА_12 щодо ціни вирішення двох справ ОСОБА_6 відповів (мовою оригіналу): «А за два - дві. Ну як, я потом сам там разберусь. Вы сначала определитесь. Ну я не знаю, ищите щоб до шестого числа все эти документы были, а там дальше я сам разберусь шо мне делать с эти материалом… завтра буду ехать в такое время здесь встретимся…Сначала за один, а потом же ж прийдет - за другой. Ну я казав такса по городу штука у.є.» (т. 5 а.с. 236-237).
Наступного дня 05.11.2019 року у телефонній розмові ОСОБА_6 повідомив своїй дружині, що йому цього ж дня мають віддати гроші, а тому він зможе заплатити за роботу, пов'язану з ремонтом котла в будинку. Втім, зустріч ОСОБА_6 з ОСОБА_12 цього дня не відбулась, оскільки його тестя терміново госпіталізували. Після чого ОСОБА_6 в телефонній розмові з дружиною спочатку обговорює стан здоров'я тестя, а потім розмова переходить на те, що треба знайти гроші. Зміст цих розмов вочевидь свідчить про наявну на той час потребу ОСОБА_6 у коштах, що могло спонукати його до їх пошуку (мовою оригіналу): «Я сьогодні пролетів, капец, ну в мене ж була встрєча назначена. Ну а шо тепер робить. Батька лічить» (т. 6 а.с. 103-106).
Наступного дня 06.11.2019 року зранку ОСОБА_6 під'їхав на автомобілі до будівлі суду та через відкрите скло пасажирських дверей звернувся до ОСОБА_12 , який його очікував (мовою оригіналу): «Сейчас заходите на заседание, а вечером встретимся». Після чого о 08 год. 48 хв. секретар судового засідання запросила ОСОБА_12 у кабінет судді ОСОБА_6 для розгляду справи. ОСОБА_6 розпочав розгляд з справи з питання, чи потребує ОСОБА_12 захисника, на що останній повідомив (мовою оригіналу): «Потребую послуг захисника! Я просто в больнице лежу, ну лежал под капельницами и не мог как бы найти адвоката…и только выписался и курс лечения, ну еще даже и не выписался еще уколы мне колят, но уже как бы отпускают с больницы. Сейчас пока не отпускают меня, я лежу с прошлого месяца в больнице». При з'ясуванні вказаного факту та у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_12 відповідної довідки, ОСОБА_6 запропонував протягом дня підвезти докази перебування у лікарні, на підставі чого він зможе відкласти судове засідання. Цього ж дня близько 13 год. 00 хв. секретар судового засідання запросила ОСОБА_12 у кабінет судді ОСОБА_6 , де він надав останньому довідку, після чого судове засідання було відкладено на 08.11.2019 року (т. 7 а.с. 4-5).
Цього ж дня о 17 год. 40 хв. ОСОБА_12 зустрівся з ОСОБА_6 поблизу кафе «Ласточка» та запитав у нього, чи потрібен йому адвокат у наступне судове засідання, на що ОСОБА_6 зауважив (мовою оригіналу): «Зачем он Вам нужен? Вы решили проблему? Ну тогда езжайте дальше (показує у бік аеропорту м. Суми), шоб мы тут в центре не світилися». Після чого ОСОБА_12 уточнив у ОСОБА_6 (мовою оригіналу): «Вы мне скажите, шо ну…то это ж точно все будет там?», на що ОСОБА_6 зазначив (мовою оригіналу): «Ну я шо я пацан? Не ну туда езжайте дальше там, документ же ж с собой у вас же, да?». ОСОБА_12 ствердно відповів (мовою оригіналу): «Да, две тысячи, как говорили» (т. 7 а.с. 6).
Наведене спростовує доводи захисту про те, що фраза, зафіксована у протоколі НСРД про одну «штуку», стосувалась розміру гонорара адвоката, якого він нібито намагався знайти для ОСОБА_12 .
Через декілька хвилин ОСОБА_12 та ОСОБА_6 зустрілись в обумовленому місці та у ході розмови останній наголосив ОСОБА_12 , що у судовому засіданні він має заперечувати той факт, що нібито відмовився від проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, оскільки він лише відмовився від його проходження за допомогою приладу «Драгер», оскільки йому не довіряє, при цьому, йому не пропонували проїхати до медичного закладу для проведення огляду (мовою оригіналу): «Я розкажу вам, значить позиція яка, в п'ятницю приходите і кажете: «Я не отказувався от проходження медичного огляду, драгеру я не вірю, мені не запропонували проходить медичний огляд в наркодиспансері». Зрозуміло вам?». Далі ОСОБА_6 надав інструкції ОСОБА_12 , як йому поводитись в засіданні (мовою оригіналу):«Ну смотрите, там же ще один матеріал, комп?ютер мені розпише другий матеріал, там я сьогодні узнавав, вони направили, сьогодні-завтра він повинен прийти цей матеріал. Зрозуміло вам? Но ваша позиція - в закритом судебном заседанії, нічого не бойтесь і кажете: «Я драгеру не вірю, він обманює, він похибку робить, я пропонував працівникам поліції пройти в наркодиспансері, мені ніхто... мені не запропонували пройти в наркодиспансері, - всьо. Десять слов і хватить. Зрозуміло вам?». У подальшому ОСОБА_6 наказав ОСОБА_12 , щоб вони разом сіли в авто останнього та щоб ОСОБА_12 вимкнув фари. Після чого ОСОБА_12 передав кошти ОСОБА_6 , зазначивши (мовою оригіналу): «Тут я по тысяче разложил, ну я думал же шо вже ж этот…Две. Все четко. Две тысячи долларов», на що ОСОБА_6 вказав (мовою оригіналу): «Ну правильно». ОСОБА_6 у ході розмови знову повторив доводи ОСОБА_12 в суді, запропонував їх записати та на прохання ОСОБА_12 надати свій мобільний номер - відмовив, посилаючись на прослуховування (мовою оригіналу): «Короче, я как бы отказался от драгера, потому шо я ему не верю, он постоянно обманывает, бреше, уже случаи и у знакомого були, я хотел штоб меня освідетельствовалі в наркодиспансері, но мнє ніхто не предложил, поняли? Всьо, дальше я сам… Нє надо, нє надо, не нужен, потом щас все слушається». Після цього ОСОБА_6 вийшов із автомобіля, а ОСОБА_12 залишився (т. 7 а.с. 7-8).
Отже, ОСОБА_6 , будучи суддею, призначає зустрічі з ОСОБА_12 за містом, надає вказівку вимкнути світло в салоні, з'ясовує у нього про надходження справи, інструктує щодо дій під час судового розгляду, повідомляє «звичайну ціну по місту» («таксу») за вирішення аналогічних справ, тобто проявляє ініціативу щодо спілкування з метою подальшого отримання неправомірної вигоди. Натомість ОСОБА_12 діє пасивно та покладається на вказівки ОСОБА_6 .
При цьому, у оскаржуваному вироку суд першої інстанції слушно зауважив, що ОСОБА_12 не отримав будь-яких преференцій чи індульгенцій у зв'язку з його зверненням до НАБУ із заявою про вчинення суддею ОСОБА_6 кримінального правопорушення, оскільки 25.11.2019 року постановою судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_49 у справі № 591/6070/19 (яка раніше перебувала у провадженні судді ОСОБА_6 ) ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік (відкриті відомості ЄДРСР - https://reyestr.court.gov.ua/Review/85617809). 16.01.2020 року постановою Сумського апеляційного суду зазначену постанову залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87018312).
Аналогічно, 19.12.2019 року постановою судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_49 у справі № 752/17354/19 (яка надійшла з Голосіївського районного суду м. Києва та мала би розглядатись суддею ОСОБА_6 ) ОСОБА_12 також визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, однак провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86468209).
Сукупність вищенаведеного переконує колегію суддів, що звернення ОСОБА_12 до правоохоронного органу із заявою про вчинення щодо нього корупційного злочину не суперечить закону, а навпаки відповідає йому та демонструє чітку громадянську позицію, спрямовану на боротьбу з корупцією. Будь-яких доказів того, що заявник перебував під тиском правоохоронних органів чи залежав від них іншим чином стороною захисту не надано та колегією суддів не встановлено.
Надаючи оцінку доводам захисту про недоведеність одержання ОСОБА_6 предмету неправомірної вигоди - грошових коштів у розмірі 2 000 доларів США, оскільки вони були віднайдені та вилучені наступного дня після вручення їх заявнику детективами НАБУ, колегія суддів зазначає таке.
05.11.2019 року ОСОБА_6 не з'явився на зустріч з ОСОБА_12 не тому, що не мав наміру вчиняти злочин, а через те, що його тесть травмувався під час господарських робіт, у зв'язку з чим він змушений був поїхати до лікарні. Водночас, від наміру одержання неправомірної вигоди він не відмовився, і наступна зустріч його з ОСОБА_12 відбулася вже наступного дня - 06.11.2019 року, тобто у день, на який було призначено судове засідання з розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_12 . За таких обставин, сторона обвинувачення продовжила здійснення НСРД щодо ОСОБА_6 з метою подальшого документування його дій та подальшого викриття, що не суперечить закону.
4.12. Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про направлення обвинувального акта до суду поза межами строків досудового розслідування.
За твердженням захисника, складання обвинувального акта стосовно ОСОБА_6 і направлення його до суду відбулося поза межами строків досудового розслідування. Втім, клопотання захисту про закриття провадження на цій підставі суд першої інстанції залишив без розгляду.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає, що 12.09.2023 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування (т. 15 а.с. 204-207). Отже, позиція захисту в цій частині суперечить матеріалам провадження.
Що стосується безпосередньо доводів про необхідність закриття провадження з наведених вище підстав, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 284 КПК України визначено вичерпний перелік випадків, за яких закривається кримінальне провадження. Зокрема, згідно п. 10 ч. 1 вказаної статті кримінальне провадження закривається, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 290 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Чинною ч. 1 ст. 219 КПК України визначено, що строк досудового розслідування обчислюється, зокрема, з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом.
При цьому, ч. 2 цієї статті визначені диференційовані залежно від тяжкості злочину строки досудового розслідування - з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру, а ч. 3 - з дня повідомлення особі про підозру до закінчення досудового розслідування.
Крім того, згідно ч. 4 ст. 219 КПК України, строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому § 4 Глави 24 цього Кодексу. Водночас, загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, передбачених п. 1, п. 2 ч. 3 цієї статті; 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нетяжкого злочину; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Статтями 294, 295, 295-1 КПК України визначені повноваження керівника окружної прокуратури, керівника обласної прокуратури або його першого заступника чи заступника, заступника Генерального прокурора, слідчого судді на продовження строку досудового розслідування (залежно від терміну).
Частиною 5 ст. 219 КПК України визначено, що строк з дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами провадження у порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Частиною 2 статті 283 КПК України визначено, що прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження, 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, 3) звернутися до суду з обвинувальним актом.
Відтак, звернення до суду з обвинувальним актом є одним із можливих варіантів закінчення досудового розслідування, що включає комплекс взаємопов'язаних дій, а саме: відкриття матеріалів досудового розслідування (ст. 290 КПК України), складання і затвердження обвинувального акту і додатків до нього (ст. 291 КПК України), вручення його копій стороні захисту (ч. 4 ст. 291, ч. 1 ст. 293 КПК України), направлення обвинувального акту до суду. При цьому, кожну з таких дій належить вчинити в межах конкретного строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 290 КПК України, сторонам кримінального провадження надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ. У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов'язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона провадження вважається такою, що реалізувала своє право на доступ до матеріалів.
Як вбачається з матеріалів провадження, 08.11.2019 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (т. 7 а.с. 105-110). З огляду на те, що згідно ст. 12 КК України такий злочин є тяжким, досудове розслідування мало бути закінчено упродовж двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, тобто до 08.01.2020 року включно.
28.12.2019 року прокурор повідомив ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів, що підтверджено підпис ОСОБА_6 (т. 7 а.с. 187).
В цей же день прокурор дав доручення детективу повідомити підозрюваному та його захисникам про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів, надати їм доступ до матеріалів, які є у розпорядженні сторони обвинувачення, повідомити про проведені негласні слідчі (розшукові) дії та ознайомити з їх результатами, включно з матеріальними носіями. На дорученні є підпис ОСОБА_6 про ознайомлення (т. 7 а.с. 188).
На виконання цього доручення в той же день детектив повідомив ОСОБА_6 про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів з можливістю ознайомлення з ними, починаючи з 08.01.2020 року, що підтверджено підписом ОСОБА_6 про ознайомлення (т. 7 а.с. 189).
Аналогічні дії вчинено детективом щодо адвоката ОСОБА_7 , який повідомив про готовність прибути та ознайомитись з матеріалами провадження з 13.01.2020 року (т. 7 а.с. 191).
14.01.2020 року детективом складено протокол надання доступу та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 розписались про те, що доступ до матеріалів у повному обсязі отримали, виготовивши їх копії, з матеріалами не ознайомились, оскільки потребують часу для ознайомлення з виготовленими копіями за місцем ведення адвокатської діяльності. Після чого, детективом надано повістку про виклик ОСОБА_6 для складання протоколу ознайомлення з матеріалами досудового розслідування на 21, 22 та 23 січня 2020 року (т. 7 а.с. 193-200).
20, 21, 22, 23 та 24 січня 2020 року адвокат ОСОБА_7 надіслав детективу письмові повідомлення про те, що ОСОБА_6 не може прибути за викликом детектива, оскільки як суддя перебуває у нарадчій кімнаті (т. 7 а.с. 206-209).
24.01.2020 року детективом надіслано лист ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_7 про необхідність прибуття у період з 25.01.2020 року по 31.01.2020 року для підписання протоколу про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування (т. 7 а.с. 214).
27.01.2020 року слідчий суддя ВАКС встановив ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до 06.02.2020 року включно, після спливу якого сторона захисту вважається такою, що реалізувала своє право на доступ до матеріалів досудового розслідування (т. 7 а.с. 220-221)
14.02.2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні надійшов до ВАКС.
Колегія суддів звертає увагу, що Об'єднана Палата ККС ВС від 24.10.2022 р. у справі № 216/4805/20 дійшла висновку, що згідно положень ч. 5 ст. 219 КПК України (в редакції ЗУ від 14.04.2022 р.) не включається у строк досудового розслідування строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, який обраховується з наступного дня після направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування із зазначенням дати, часу та місця ознайомлення із матеріалами, до моменту закінчення ознайомлення вказаних осіб з матеріалами. День направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів має враховуватися у строк розслідування.
Крім того, у постанові ККС ВС від 28.09.2021 р. у справі № 758/12538/20 зазначено, що період з моменту повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та відкриття матеріалів провадження для ознайомлення у строки досудового розслідування не включається. Проте факт завершення досудового розслідування має бути належно підтверджений, як і факт повідомлення про це стороні захисту.
Таким чином, увесь період часу з моменту належного повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та відкриття матеріалів провадження для ознайомлення, не включається у строки досудового розслідування (окрім самого дня повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування).
28.12.2019 року у даному кримінальному провадженні сторона захисту належним чином повідомлена про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів та відкриття матеріалів провадження для ознайомлення, що нею не оспорюється.
Отже, до строку досудового розслідування у даному провадженні включається лише 28.12.2019 року (день вручення підозрюваному і його захиснику повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування).
Відтак, з наступного дня після 28.12.2019 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000898 перестав спливати, тобто до його закінчення з 29.12.2019 року до 08.01.2020 року включно залишилося 11 днів.
Враховуючи, що 06.02.2020 року закінчився строк на ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування, встановлений ухвалою слідчого судді від 27.01.2020 р., строк досудового розслідування відновив свій перебіг з 07.02.2020 року, та тривав до 14.02.2020 року (до дня надходження обвинувального акта до суду), отже, до його закінчення залишалось ще 3 дні.
За наведених обставин, колегія суддів констатує, що обвинувальний акт у даному провадженні надійшов до суду в межах встановленого строку досудового розслідування, який не сплив, а відтак, позиція захисту про те, що період з 29.12.2019 року по 08.01.2020 року повинен включатись до строку досудового розслідування у цьому провадженні, є неспроможною.
4.13.Щодо інших доводів апеляційних скарг.
В апеляційних скаргах сторони захисту, крім доводів, яким надана оцінка у попередніх розділах даної ухвали, вказується також про те, що ухвала слідчого судді від 01.11.2019 р. про надання дозволу на проведення НСРД щодо ОСОБА_6 містить безліч помилок, що є наслідком визнання доказів, отриманих у ході проведення НСРД, недопустимими.
Вказані доводи є безпідставними, оскільки положення КПК України визначають порядок прийняття рішення про надання дозволу на проведення НСРД та вимоги до такого рішення слідчого судді. Зі змісту ухвали слідчого судді від 01.11.2019 р. (т. 4 а.с. 16-18) встановлено, що з відповідним клопотанням звернувся уповноважений суб'єкт та його розглянув уповноважений слідчий суддя у порядку, визначеному ст. 247 КПК України, постановивши ухвалу, яка відповідає вимогам ч. 4 ст. 248 КПК України, та у якій у достатній мірі викладені обставини, які вказували на наявність підстав для задоволення клопотання.
При цьому, допущені у вказаній ухвалі описки жодним чином не перешкоджають належному розумінню змісту судового рішення та не впливають на його законність, а також не свідчать про істотне порушення прав та свобод людини.
В апеляційних скаргах містяться й інші доводи, які не потребують детального аналізу, оскільки не мають вирішального значення у цьому провадженні. Застосовуючи такий підхід, колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ щодо мотивування судового рішення. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994 р., рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р.). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів від 19.04.1994 р.), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії від 15.02.2007 р.).
4.14. Щодо окремих позицій обвинуваченого ОСОБА_6 , висловлених під час апеляційного розгляду, які не були зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту.
Обвинувачений ОСОБА_6 під час свого останнього слова наголосив, що суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання у виді конфіскації усього належного йому на праві власності майна порушив положення Конституції України, згідно з якими кожен громадянин має право на житло. Зокрема, не врахував, що у будинку АДРЕСА_1 , який належить йому та який конфісковано оскаржуваним вироком суду, наразі проживають його дружина ОСОБА_43 , її дідусь, а також неповнолітня дочка ОСОБА_50 . Іншого житла його родина не має, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Відтак, суд першої інстанції, призначаючи йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, позбавив його сім'ю права на житло.
Надаючи оцінку вказаним доводам обвинуваченого в контексті оцінки правильності призначеного судом першої інстанції додаткового покарання ОСОБА_6 , колегія суддів виходить з такого.
Частинами 1, 2 ст. 59 КК України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна призначається, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, та лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.
Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином. Конфіскація майна, як додатковий вид покарання, передбачена санкцією цієї статті, і це покарання є обов'язковим.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19.12.2019 р. накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на майно ОСОБА_6 , зокрема - житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення конфіскації майна як виду покарання (т. 7 а.с. 169-173). З огляду на те, що оскаржуваним вироком ОСОБА_6 призначено додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке є його власністю, для забезпечення фактичного його виконання суд першої інстанції залишив вказаний арешт майна чинним (п. 11.5.2. вироку).
При цьому, всі спірні питання, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (ст. 49 КВК України). В свою чергу, питання про звільнення майна з-під арешту вирішується у порядку, визначеному ЦПК України, якщо такий арешт оспорюють не особи, притягнуті до кримінальної відповідальності. Відтак, особи, які вважають, що вироком суду порушені їх права, вправі у подальшому звернутись до відповідного суду для вирішення вказаного питання. Натомість, на даній стадії судового провадження колегія суддів не вбачає жодних порушень при призначенні ОСОБА_6 додаткового покарання.
4.15.Щодо повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції.
Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями, за наявності обґрунтованого клопотання учасника кримінального провадження.
За змістом цієї норми учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, але й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником ОСОБА_7 на відповідній стадії апеляційного розгляду заявлено клопотання про повторне дослідження письмових доказів та допит свідків (т. 23 а.с. 42-44, 110-111). За результатами розгляду вказані клопотання задоволено частково, вирішено повторно дослідити письмові докази, в тому числі протоколи про результати проведення НСРД, з урахуванням того, що в апеляційних скаргах ставиться питання про перевірку версії захисту про провокацію злочину, про порушення права на захист під час обшуку, щодо неналежності земельної ділянки, на якій проводився обшук, а також щодо реєстрації кримінального провадження та обставин залучення ОСОБА_12 до конфіденційного співробітництва. Крім того, задоволено клопотання в частині повторного дослідження відеозапису обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 та в його автомобілі, а також матеріали НСРД від 04.11.2019 р. та 06.11.2019 р. Водночас, відмовлено у задоволенні клопотання про суцільне дослідження відеофайлів до протоколів, обмежившись таймінгом, наданим прокурором (т. 24 а.с. 207).
Також, частково задоволено клопотання захисника ОСОБА_7 про повторне дослідження документів, пов'язаних із відомостями з Державного геокадастру на підтвердження неналежності ОСОБА_6 земельної ділянки, та щорічних декларацій за 2016-2019 роки.
У задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про повторний допит свідків колегія суддів відмовила, оскільки жодних посилань на допущені судом першої інстанції порушення під час їх допиту не наведено і такі обставини судом не встановлені. Всі показання свідків викладені в оскаржуваному вироку суду, а посилання на те, що вони якимось чином викривлені чи спотворені, в апеляційних скаргах відсутні. Щодо допиту понятих, стороною захисту не наведено жодних обґрунтувань, що вони були зацікавлені у результаті слідчих дій, в свою чергу, обставини слідчих дій можуть бути встановлені шляхом перегляду колегією суддів відповідних відеофайлів (т. 24 а.с. 208).
Захисником ОСОБА_9 також заявлено клопотання про повторне дослідження письмових доказів та окремих матеріалів НСРД, а також допит свідків (т. 24 а.с. 140-155). В частині повторного дослідження письмових доказів захисник не наполягала, оскільки в цій частині клопотання обвинуваченого та захисника ОСОБА_7 вже розглянуто. В частині дослідження матеріалів НСРД клопотання задоволено у повному обсязі. При цьому, відмовлено у дослідженні файлів, наданих керівником САП на запит ВРП, а також записів телефонних розмов ОСОБА_6 з його дружиною, оскільки у клопотанні не наведено розбіжностей між цими розмовами та відповідними протоколами. Крім того, було відмовлено у задоволенні клопотання про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 та ОСОБА_55 , оскільки воно не містило належних обґрунтувань для допиту вказаних осіб в суді апеляційної інстанції (т. 24 а.с. 209-210).
Задовольняючи частково клопотання сторони захисту про повторне дослідження всіх доказів, колегія суддів врахувала, що такі засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції та судом першої інстанції відрізняються за змістом, оскільки апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених Главою 31 КПК України. Ця відмінність зумовлена такою функцією суду апеляційної інстанції, як перегляд вироку в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублювало би функції суду першої інстанції.
Викладаючи аналогічну правову позицію щодо повторного дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 р. у справі № 759/5737/17 зазначив, що апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Тобто, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому його повноваження стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів.
Відтак, за відсутності мотивованого клопотання апеляційний суд не повинен досліджувати докази, оскільки протилежне може перетворити апеляційний перегляд на повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності. Відтак, відмова у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини та надано їм юридичну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК України. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваного вироку, за результатами апеляційного розгляду також не виявлено. Отже, підстави для задоволення апеляційних скарг захисту відсутні, а тому оскаржуваний вирок підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 369-372, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 18.09.2024 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4