05 лютого 2026 року
м. Рівне
Справа № 572/3430/25
Провадження № 22-ц/4815/85/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
секретаря судового засідання: Ковальчук Л.В.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група "ТАС» про відшкодування шкоди заподіяної здоров'ю особи,
ОСОБА_1 звернувся до Сарненського районного суду Рівненської області в якому просить стягнути з Страхова група "ТАС» на його користь 127800 грн. страхового відшкодування за шкоду, пов'язану зі стійкою втратою працездатності позивачем; 133084,83 грн страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з лікуванням; 17606,66 грн страхового відшкодування за шкоду, пов'язану із тимчасовою втратою працездатності; 13924,57 грн страхового відшкодування моральної шкоди; 15000 грн судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1
127800 грн. (сто двадцять сім тисяч вісімсот гривень) страхового відшкодування за шкоду, пов'язану зі стійкою втратою працездатності;
133084 (сто тридцять три тисячі вісімдесят чотири гривні) 83 копійки страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з лікуванням;
17 606 (сімнадцять тисяч шістсот шість гривень) 66 копійок страхового відшкодування за шкоду, пов'язану із тимчасовою втратою працездатності;
13924 (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) гривні 57 копійок страхового відшкодування моральної шкоди;
а всього на загальну суму 292416 (двісті дев'яносто дві тисячі чотириста шістнадцять ) гривень 23 коп.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 8000 грн (вісім тисяч гривень) судових витрат пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь держави судовий збір у розмірі 2924 (дві тисячі дев'ятсот двадцять чотири) гривні 16 коп..
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «Страхова група «ТАС» подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд помилково застосував положення статті 1187 ЦК України, оскільки правовідносини виникли внаслідок взаємодії двох джерел небезпеки, тому підлягають до застосування приписи 1188 ЦК України, де визначальним є встановлення вини заподіювача шкоди.
Водночас позивачем не надано належних та допустимих доказів вини страхувальника та витрат на лікування.
Апелянт вказує, що позивачу встановлено другу групу інвалідності, тобто стійку втрату працездатності, у зв'язку із чим розмір страхового відшкодування визначається згідно ст. 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Також доводить про необґрунтованість розрахунку компенсація у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, яка за власним розрахунком відповідача становить 11360 гривень 00 копійок за 48 днів.
Апелянт заперечує щодо стягнення моральної шкоди, оскільки її розмір повинен становити 5% від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Вказує на недоведеність витрат на правничу допомогу.
Оскільки предметом спору є страхове відшкодування, а не завдана шкода, враховуючи що відповідач не є завдавачем шкоди, вважає, що судом було порушено правила підсудності та помилково прийнято позов до розгляду без сплати судового збору.
Апелянт зазначає, що суд безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження до закінчення кримінального провадження, тому просить апеляційний суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили вироку у кримінальному провадженні.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Чабан І.В. у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги.
Вказує, що Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області ухвалено Вирок у справі №446/893/24, яким ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки, оскільки вирок винесено 15.09.2025 року, надати копію вироку суду першої інстанції не було можливості, тому долучають копію до відзиву на апеляційну скаргу.
Посилаючись на постанову ВС у справі № 476/135/22 вказує, що зупинення провадження в цивільній справі з підстав наведених відповідачем не допускається.
Вважає, що доводи апелянта в частині недоведеності витрат на лікування суперечать долученим позивачем доказам.
Також, на думку позивача, відповідачем здійснено неправильний розрахунок тимчасової втрати працездатності позивача, в розрахунок взято 48 днів перебування на лікуванні, що не відповідає дійсності, оскільки до встановлення групи інвалідності позивач перебував на лікуванні 73 дні.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Сторони в судове засідання не зявились і причин неявки не повідомили, тому колегія суддів розглядає справу за їх неявки.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 07 січня 2024 року, близько 14 год. 30 хв. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «TOYOTA RAV4», р.н. НОМЕР_1 рухаючись автодорогою М-06, сполучення “Київ-Чоп» у напрямку м. Києва, при проїзді ділянки на 511км. +850 м., поблизу с. Дідилів, Львівського р-н, Львівської обл., порушила вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: п.п. 1.2., 1.5., 2.3. “б», “д»; 12.1 та вимоги горизонтальної дорожньої розмітки “1.1», які виразилися в тому, що водійка, керуючи транспортним засобом, який перебував у технічно-справному стані, не була уважною, не стежила з дорожньою обстановкою, відповідно не відреагувала на її зміну і на ділянці дороги з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для кожного напрямку, без причин технічного характеру, перетнула осьову суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки та виїхала на зустрічну смугу, по якій в цей час рухався автомобіль марки «MERCEDES SPRINTER», р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , що призвело до зіткнення між вищевказаними транспортними засобами, в результаті чого водій автомобіля «MERCEDES SPRINTER» ОСОБА_1 та його пасажири отримали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Відповідно до Висновку експерта №18/24, у ОСОБА_1 були виявлені наступні тілесні ушкодження: уламковий перелом правої стегнової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, уламковий косий перелом лівої стегнової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, багатоуламковий перелом обох кісток лівої гомілки, багатоуламковий перелом обох кісток правої гомілки. Вказані ушкодження могли утворитися 07.01.2024 року від контакту з частинами салону автомобіля при зіткненні його з іншим транспортним засобом пересування, тобто при обставинах вказаних в постанові і відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по ознаці довготривалого розладу здоров'я.
За фактом ДТП Головним управлінням Національної поліції у Львівській області 08.01.2024 р. внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024140000000022 у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
На даний час розпочато судовий розгляд кримінального провадження Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області у справі №446/893/24 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Зазначене вище підтверджуються витягом з ЄРДР кримінального провадження №12024140000000022, обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12024140000000022, висновком експерта №18/24.
ОСОБА_1 з 07.01.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «1 ТМО м. Львова», де йому було проведено оперативне втручання в обсязі: стабілізація переломів АЗФ АО (07.01.2024 р.); 10.01.2024 р. скерований в КП РОКЛ для подальшого оперативного лікування , що підтверджується копією виписного епікризу; з 10.01.2024 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні ортопедії, травматології та вертебрології КП "РОКЛ ім. Ю. Семенюка" РОР до 26.02.2024 р. з діагнозом: Політравма. Закритий уламковий перелом с/3 правої стегнової кістки зі зміщенням фрагментів, закритий уламковий косий перелом с/3 та н/3 лівої стегнової кістки зі зміщенням. Відкритий багатоуламковий перелом н/3 обох кісток правої та лівої гомілки зі зміщенням. Закритий уламковий перелом човноподібної, кубовидної та клиновидних кісток з вивихом середнього відділу стопи, що підтверджується випискою-епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №1157(24); з 12.03.2024 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КЗ «СарненськаЦРЛ» до 22.03.2024 р. з діагнозом: відкрита репозиція обох кісток правої гомілки, відкрита репозиція МОС перелому лівої, консолідуючі переломи обох кісток правої гомілки, що підтверджується епікризом №3483; з 14.05.2024 до 24.05.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КЗ «Сарненська ЦРЛ» з діагнозом: консолідуючі синтезовані металоконструкціями, переломи обох стегон, обох гомілкових та кісток лівого стегна, комбіновані контрактури обох колінних, обох г/с та суглобів лівої стопи, що підтверджується епікризом №6441; з16.09.2024р. по 27.09.2024р., та з 29.01.2025 р. по 11.02.2025 р. ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні в денному стаціонарі АЗПСМ СД №1 КНП «Сарненська центр ПМСД»,, що підтверджується епікризами №1779, №145.
02.07.2024 р. ОСОБА_1 . Костопільською міжрайонною МСЕК встановлено ІІ групу
Інвалідності, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК та Індивідуальною програмою реабілітацією інваліда.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «TOYOTA RAV4», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у Відповідача, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №215460600 чинного на дату ДТП.
Дані тілесні ушкодження отримані позивачем перебувають безпосередньо у причинному зв'язку з вказаною дорожньо-транспортною пригодою, що підтверджується виписками з медичних карток хворого та висновком експерта.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частини друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV) регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (підпункти 1.4, 1.7 статті 1 цього Закону).
У абзаці першому підпункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №441/756/18.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів завдання шкоди транспортним засобом «TOYOTA RAV4», р.н. НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність власника якого була застрахована ПАТ "Страхова група "ТАС".
При цьому винуватість позивача не встановлювалась у кримінальному провадженні, а відповідач не надавав жодних доказів порушень правил дорожнього руху позивачем.
Крім того, з огляду на істотність, та те, що сторона відповідача сама наполягала на необхідності врахування вироку і не висловила заперечень щодо поданих позивачем клопотань, колегія суддів вважає за можливе врахувати долучені позивачем вирок у справі №446/893/24, яким підтверджується вина водія ТЗ «TOYOTA RAV4», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 у ДТП 07 січня 2024 року.
Відтак, доводи апеляційної скарги щодо неврахування положень ст. 1188 ЦК України не впливають на правильність висновків суду по суті спору.
Відповідно до ст. 24 Закону 1961-VI, у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
До позову були долучені: епікризи, які містять відомості про призначене лікування, оперативні втручання із застосуванням придбаних матеріалів (а.с. 16-22, 42); листки лікарських призначень (а.с. 43-46); платіжні документи на придбання ліків, виробів медичного призначення, транспортування медичною бригадою (а.с. 30-41).
Апелянт не навів доводів щодо хибності зазначених документів чи протиріч, не наводив власних розрахунків, висновки суду щодо доведеності витрат на лікування в сумі 133084,83 грн. узгоджуються з матеріалами справи, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
Відповідно до статті 25 Закону 1961-VI у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: … для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
На момент ДТП Позивач офіційно не працював, що підтверджується довідкою форми ОК-7 від 30.05.2025 року.
З виписок із медичних карток хворого ОСОБА_1 вбачається, що Позивач був тимчасово непрацездатним в періоди з 07.01.2024 р. по 26.02.2024 р., з 12.03.2024 р. по 22.03.2024 р., з 14.05.2024 р. по 24.05.2024 р., тобто 73 календарних днів.
За період тимчасової непрацездатності Позивача з 07.01.2024 р. по 26.02.2024 р., з 12.03.2024 р. по 22.03.2024 р., з 14.05.2024 р. по 24.05.2024 р., Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік», було встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень.
За таких обставин, страхове відшкодування за шкоду, пов'язану з тимчасовою втратою працездатності Позивача, складає 17 606,66 грн, яке розраховується наступним чином:
з 07.01.2024 р. по 26.02.2024 р., з 12.03.2024 р. по 22.03.2024 р. - 62 дні тимчасової непрацездатності, тобто 62 днів тимчасової непрацездатності Позивача x 236,66 (7 100 грн х 1/30) = 14 673,33 грн;
з 14.05.2024 р. по 24.05.2024 р. - 11 дні тимчасової непрацездатності, тобто 11 днів тимчасової непрацездатності Позивача x 266,66 грн (8 000 грн х 1/30) = 2 933,33 грн.
Апелянт, наводячи свій розрахунок в частині розміру компенсації за період тимчасової втрати працездатності, помилково виходить з 48 днів втрати працездатності, оскільки такі доводи суперечать наданим доказам.
Згідно п. 26.1. ст. 26 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., встановлено, що шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо- транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 26.2. зазначеного Закону: “Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку; у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку; у разі встановлення III групи інвалідності - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку; у разі визнання неповнолітньої (малолітньої) особи дитиною з інвалідністю - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку».
02.07.2024 р. Позивачу Костопільською міжрайонною МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності (вказаний факт підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК).
Станом на день настання страхового випадку, Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік», було встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень.
Отже, мінімальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 127 800,00 грн, яка визначається шляхом добутку мінімальної заробітної плати на 18 її розмірів.
Таким чином загальний розмір шкоди здоров'ю становить 278491,49 грн.
Згідно ст. 26-1 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Відповідно, 5 відсотків від 278491,49 грн. становитиме 13924,57 грн., отже висновки суду першої інстанції в цій частині також є правильними.
Безпідставними є твердження апелянта про порушення судом норм процесуального права у зв'язку з порушенням правил підсудності та розгляд справи без сплати судового збору.
У постанові від 22 лютого 2022 року (справа №201/16373/16-ц) Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Згідно ч. 3 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
З урахуванням того, що місцем проживання позивача є м. Сарни, Сарненського району, Рівненської області, а справа стосується відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, та те, що страховик є належним відповідачем, даний спір підсудний Сарненському районному суду Рівненської області.
Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Також не спонукають до скасування рішення суду першої інстанції доводи апелянта про необґрунтованість витрат понесених позивачем на правничу допомогу через відсутність доказів оплати, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд у своєму рішенні правильно визначив наявність підстав для відшкодування шкоди. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.