Справа № 761/36459/25
10 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 62024100120001006, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 грудня 2024 року щодо:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дружківка Донецької області, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135 ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 367 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Кодема Донецької області, громадянина України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 367 КК України,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Ніжин Чернігівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 367 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця міста Березань Київської області, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 139, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки міста Київ, українки, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_7 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 139, ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурор ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
До Шевченківського районного суду м. Києва з Офісу Генерального прокурора надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120001006, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 грудня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 367 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 367 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 367 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 139, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 139, ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу вигляді тримання під вартою, в обґрунтування якого зазначив, що останній обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, та, зважаючи на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливості обвинуваченого переховуватись від суду, впливати на свідків та інших обвинувачених у вказаному кримінальному провадженні, перешкоджати провадженню іншим чином.
Крім того, зауважив, що інший більш м'який запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
На підставі викладеного, прокурор ОСОБА_8 просив продовжити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_9 заперечував стосовно задоволення клопотання, заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під варту на більш м'який у вигляді застави в розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00 грн. або домашнього арешту з покладенням процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, обґрунтовуючи його тим, що ризики, на які посилається прокурор, жодним чином не доведені. У разі, якщо суд прийде до висновку про неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту просив визначити розмір застави не більше ніж 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також просив урахувати характеризуючі дані підзахисного.
Обвинувачений ОСОБА_13 повністю підтримав думку свого захисника, зауваживши, що вину у скоєному визнає повністю, просив врахувати, що він - єдиний годувальник в сім'ї, має утриманні батьків з інвалідністю.
Також прокурор ОСОБА_8 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, в обґрунтування якого зазначив, що останній обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливості обвинуваченого переховуватись від суду, впливати на свідків, інших обвинувачених у вказаному кримінальному провадженні, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, які на теперішній час не зникли та не зменшилися, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим, зміна або скасування обвинуваченому запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки останнього.
Від захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_14 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. В обґрунтування клопотання вказав, що відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджують наступні обставини, зокрема, вік та стан здоров'я обвинуваченого, наявність міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи, раніше не судимий, має дружину та повнолітню доньку. Зазначив, що підстави, за яких було застосовано до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту у певний період доби з покладенням відповідних обов'язків, а також обставини, які при цьому враховувались змінились. Ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України значно зменшилися, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 демонструє належну процесуальну поведінку.
Крім того, зауважив, що лише тяжкість можливого покарання не може бути безумовною підставою для застосування такого запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав вищевказане клопотання.
Інші учасники судового провадження підтримали позицію сторони захисту.
Крім того, прокурор ОСОБА_8 у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді виконання обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки ризики, які стали підставою для застосування саме такого запобіжного заходу не зменшилися, продовжують існувати, враховуючи тяжкість покарання у разі визнання їх винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, які їм інкримінуються.
Стосовно клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження строку дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_15 не заперечувала.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника.
Інші учасники судового провадження підтримали позицію сторони захисту.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_12 у судовому засіданні зазначила, що її підзахисна в повному обсязі виконує покладені на неї обов'язки.
Обвинувачена ОСОБА_7 підтримала свого захисника.
Інші учасники судового провадження підтримали позицію сторони захисту.
Крім того, прокурор подав до суду клопотання, у якому він, просить суд продовжити строк виконання обов'язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ч. 5 ст.194 КПК України. Клопотання обґрунтовує тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1, 3,4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку прокурора, у зазначеному випадку метою покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 вищевказаних обов'язків, є запобігання спробам переховуватися від суду під впливом тяжкості покарання, що йому загрожує у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення
Обвинувачений ОСОБА_4 і його адвокат ОСОБА_11 у судовому засіданні не заперечували проти продовження дії обов'язків у зв'язку із внесенням застави.
Так, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, суд приходить до таких висновків.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_16 , слід зазначити про таке.
Згідно ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні даного кримінального правопорушення, а також наявність доказів, яким обґрунтовуються відповідні обставини.
Виходячи зі змісту зазначених норм вбачається, що виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а застосування таких заходів завжди пов'язане з необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, суд відповідно до вимог ст. 199 КПК зобов'язаний впевнитися в тому, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
У свою чергу, метою судового розгляду відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом на час розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обґрунтованості підозри.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер та тяжкість кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України.
Слід зазначити, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
З обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_5 є досить вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави продовження запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при продовженні запобіжного заходу.
Суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Тому останній, усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміновані правопорушення, у разі не продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою матиме реальну можливість змінити місце проживання та переховуватися від суду.
Зазначена обставина може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Також судом враховується встановлена кримінальним процесуальним законодавством процедура отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). За таких обставин, існує ризик незаконного впливу на свідків, інших обвинувачених.
Таким чином, зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого пп. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перешкоджати провадженню іншим чином.
Підстави, за яких слідчим суддею було застосовано до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також обставини які при цьому враховувались при продовженні строку обраного запобіжного заходу, не змінились, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились.
Крім того, інші більш м'які запобіжні заходи не дозволять запобігти існуючим ризикам, оскільки у такому разі обвинувачений матиме можливість і надалі контактувати з особами, причетними до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, вчинення незаконного впливу на свідків, перешкоджання судовому провадженню іншим чином.
Таким чином, суд не знаходить підстав для застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу, зокрема у виді домашнього арешту.
Так, враховуючи дані про особу обвинуваченого, особливості його життєдіяльності, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає, що єдиним запобіжним заходом, спроможним досягнути мети його застосування в кримінальному провадженні є тримання під вартою, а тому такий запобіжний захід, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 197 КПК України, має бути продовжений строком на 60 днів, а саме до 07 лютого 2026 року включно.
Так, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу ОСОБА_5 фактично зводяться до незгоди сторони захисту з рішенням про застосування запобіжного заходу і визначення відповідного розміру застави.
Суд зауважує, що зміна запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого, запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. При цьому, підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. При цьому судом враховуються інтереси кримінального провадження, зокрема можливість зміненого запобіжного заходу належним чином забезпечити виконання обвинуваченим його обов'язків та можливість запобігти встановленим судом ризикам.
Так, вирішуючи питання щодо зміни запобіжного заходу у вигляді застави варто зазначити наступне.
Сума (застави) повинна бути оцінена, враховуючи активи та взаємовідносини обвинуваченого з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Застава не має каральної природи, її сутність полягає в тому, що вона виконує забезпечувальну функцію та є стимулюючим фактором для належної поведінки.
Поряд з цим, суд акцентує увагу на тому, що при визначенні розміру застави її сума повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. При визначенні розміру застави суд враховує загальний майновий стан, щоб визначити матеріальну спроможність особи, внести відповідний розмір застави, а нерухоме майно, яке набуто особою та належить їй на праві приватної власності, є лише одним з багатьох критеріїв, які враховуються при визначенні відповідного розміру застави. Не менш важливими є принцип пропорційності та відсутність надмірного тягаря. Між розміром застави і метою, яку вона покликана забезпечити, має існувати розумна пропорційність. Неприпустимими є автоматизм або застосування фіксованих підходів. Автоматична відмова у заставі або визначення її без індивідуального аналізу, несумісні з гарантіями статті 5 Конвенції. Якщо закон передбачає можливість відступати від загальних меж застави лише у виключних випадках, суд зобов'язаний детально обґрунтувати, чому випадок є винятковим і потребує особливо великої застави. В іншому разі надмірна застава прирівнюється до непрямої відмови у звільненні. Сума застави повинна відповідати реальному майновому стану особи та тяжкості злочину. Встановлення надто великого розміру застави відсуває на другий план досягнення його мети забезпечення процесуальної поведінки особи, зокрема забезпечення явки обвинуваченого.
З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, майновий стан обвинуваченого враховується при визначенні розміру застави, але не є визначальним критерієм.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, ризиків та інших обставин, переважають над змінами в його фінансовому становищі. Крім того, належних і достатніх доказів на підтвердження цих обставин обвинуваченим не надано. Згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Використання законодавцем терміну «у виключних випадках», по суті, є оціночним критерієм щодо здатності або нездатності забезпечити виконання обов'язків. В такому випадку для суду, орієнтирами для визначення розміру застави може бути майновий стан, розмір майнової шкоди або доходу, в отриманні якого його обвинувачують, сума неправомірної вигоди, застосування та стан виконання запобіжних заходів у інших кримінальних провадженнях, тощо.
Сума застави, на думку суду, повинна бути такою, щоб, з одного боку, загроза втрати внесеної суми утримувала від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - не була завідомо непомірною, що призведе до неможливості виконання застави.
Отже, оскільки законодавцем не визначено чітких критеріїв обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту відбувається відповідно до внутрішнього переконання суду.
Розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з заставодавцями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі (GAFA v. MALTA, no. 54335/14, 22 травня 2018 року, п. 70).
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 р. (заява № 31315/96, пункт 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ані в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
У контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 р., заява № 12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається, виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Суд, оцінюючи в сукупності всі наведені вище обставини, враховуючи характеризуючі особу обвинуваченого дані, приходить до переконання, що застосування іншого запобіжного заходу, не зможе на даному етапі судового розгляду в повній мірі нівелювати наявні ризики, а відтак не буде здатним і забезпечити дієвість даного кримінального провадження в суді.
Враховуючи в сукупності всі наявні обставини даної справи і зважаючи не лише на суворість можливого покарання, яке є релевантною обставиною в оцінці ризику, суд опирається також і на необхідність захисту суспільних інтересів, які незважаючи на презумцію невинуватості, також мають значення.
Суд вважає, що на даній стадії судового провадження, встановлені судом ризики, передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, є реальними, що виправдовує тримання обвинуваченого під вартою і застосування саме такого запобіжного заходу у цьому випадку буде виправданим з точки зору наявності відповідного суспільного інтересу, а отже не суперечитиме вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд констатує, що інших обставин, котрі давали б підстави до зміни чи скасування запобіжного заходу обвинуваченому, або які більше не виправдовують таке тримання обвинуваченого під вартою не наведено і судом, в процесі судового розгляду, не встановлено.
Разом з тим, враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір застави, який в достатній мірі буде гарантувати виконання ОСОБА_5 , покладених на нього обов'язків.
Суд також враховує стадію кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_16 , його вік, стан здоров'я, сімейний стан та соціальні зв'язки.
У той же час, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого, у разі внесення застави, обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, терміном на 2 (два) місяці з моменту внесення застави у розмірі, визначеному судом.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_3 , суд вважає за можливе клопотання задовольнити, з огляду на таке.
Згідно з вимогами ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
Згідно з ч. 6 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.
Як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_3 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні, однак на даній стадії судового провадження, на думку суду, цього достатньо для продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Таким чином, суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави продовження запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при продовженні запобіжного заходу.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135 ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 367 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів.
При вирішенні питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_3 , суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків або інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
З огляду на зміст обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування (в яких вказуються ті процесуальні дії та рішення, які були вчинені і прийняті органом досудового розслідування та прокурором, а також перелік і джерела доказів, якими прокурор обґрунтовує обвинувачення), суд погоджується із тим, що прокурор доводить мінімально необхідний рівень обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_3 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135 ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 367 КК України. Разом з цим, цю підозру суд не вважає і не розцінює, як доведену вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів, проте вважає достатньою в розумінні обґрунтованості клопотання.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особи, у цьому випадку обвинувачений, може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_3 від суду підтверджується тим, що він обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк до десяти років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.
Суд погоджується із доводами прокурора, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_3 встановлений під час обрання запобіжного заходу, не втратив свою актуальність.
Існування цього ризику пов'язане, у першу чергу, із тяжкістю злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 .
Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинуваченого від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинуваченого у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування. На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_3 від суду наразі залишається.
Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_3 від суду є актуальним та продовжує існувати.
Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, вказує на наявність вказаного ризику.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченими ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_3 у статусі обвинуваченого не може свідчити про відсутність даного ризику.
Суд вважає, що ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків, інших обвинувачених у кримінальному провадженні лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою.
Суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обґрунтованим, оскільки їх показання відповідно, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування.
На даний час існує реальна необхідність допиту свідків, обвинувачених, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних) дій, відтак, на переконання суду, існує об'єктивна реальність ризику можливого впливу обвинуваченого на свідків, обвинувачених.
Оскільки наразі триває судовий розгляд кримінального провадження та жоден свідок сторони обвинувачення не допитаний, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_3 , такі особи можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.
З огляду не це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків, які не допитані продовжує існувати.
Існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, які поряд із ризиком можливості переховуватися від суду, теж залишаються існувати та вірогідність їх настання є досить високими.
Водночас, враховуючи характеризуючі дані, а також те, що обвинувачений ОСОБА_3 належним чином виконує покладені на нього процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в певний період доби, а саме з 22 години 00 хвилин по 05 годину 00 хвилин наступного дня, на строк 2 місяці, тобто до 10 лютого 2026 року включно, за виключенням здійснення трудової діяльності, з покладенням обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, та які будуть пропорційними, помірними та такими, що не становитимуть надмірний тягар для обвинуваченого, та забезпечить виконання ним, покладених процесуальних обов'язків, визначених частиною 5 ст.194 КПК України та який в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, суд зазначає, що залишення обвинуваченим місця свого перебування у встановлений судом час не є порушенням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби у випадку отримання невідкладної медичної допомоги, евакуації населення, рятування життя та здоров'я в умовах воєнного стану.
Слід зауважити, що у період введення воєнного стану на території України обвинуваченому ОСОБА_3 після сигналу «Повітряна тривога» і протягом 30 хвилин після сигналу «Відбій повітряної тривоги» дозволено відлучатись з визначеного в ухвалі місця перебування з метою перебування останнього в укритті.
Стосовно заявленого захисником ОСОБА_14 клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , оцінивши наведені обставини стороною захисту у сукупності, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби на цій стадії є пропорційним для запобігання встановленим раніше ризикам, а обрання обвинуваченому іншого більш м'якого запобіжного заходу наразі не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу та належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, відносно обвинуваченого ОСОБА_3 пов'язана з тим, що в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Зважаючи на необхідність дотримання цілей кримінального провадження, враховуючи, що ризики, які існували раніше, продовжують існувати, суд з метою запобігання ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим раніше покладених на нього процесуальних обов'язків, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби. Такий запобіжний захід є співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі обвинуваченого та тяжкості пред'явленого обвинувачення. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, суд не встановив.
Стосовно клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відносно ОСОБА_6 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.
Як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_6 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні, однак на даній стадії судового провадження, на дум0ку суду, цього достатньо для продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави продовження запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при продовженні запобіжного заходу.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання стосовно ОСОБА_6 слід продовжити до 10 лютого 2026 року включно.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відносно ОСОБА_7 , суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 179 КПК України особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні, однак на даній стадії судового провадження, на думку суду, цього достатньо для продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Таким чином, суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави продовження запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при продовженні запобіжного заходу.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 139, ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії нетяжкого та тяжкого злочинів.
При вирішенні питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відносно ОСОБА_7 , на час звернення із даним клопотанням обставини, які встановлені при застосуванні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, а також під час його продовження, та ризики не змінилися, тому суд вважає наявними законні підстави для продовження строку дії обов'язків, покладених на підозрювану ОСОБА_7 .
Строк дії обов'язків щодо обвинуваченої ОСОБА_7 слід визначити тривалістю 2 місяці, тобто до 10 лютого 2026 року включно.
Щодо продовження дії обов'язків обвинуваченому ОСОБА_4 у зв'язку із внесенням застави варто зазначити наступне.
Обов'язки, що покладені на обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ухвали суду від 20.10.2025 року станом на дату розгляду зазначеного клопотання припиняють свою дію в межах судового розгляду. Враховуючи, що за своєю суттю застава має на меті забезпечити виконання обвинуваченим покладених обов'язків (ч. 1 ст. 182 та ч. 5 ст. 194 КПК України), а тому останні є необхідною складовою такого заходу забезпечення, а їх виконання - визначеним законом критерієм оцінки поведінки обвинуваченого.
Враховуючи відсутність процесуальних рішень про зміну чи скасування запобіжного заходу у виді застави, запобіжний захід у виді застави на час судового розгляду справи не припинив своєї дії. З урахуванням того, що обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України є заходом забезпечення кримінального провадження та покладаються на обвинуваченого одночасно із застосуванням запобіжного заходу, однак їх термін дії спливає, то обвинуваченому, щодо якого застосовано запобіжний захід у виді застави, необхідно продовжити строк виконання обов'язків, зазначених прокурором у клопотанні.
Керуючись ст.ст. 110, 131, 132, 176-179, 181, 183, 194, 197, 369-372, 314 КПК України, -
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу - залишити без задоволення.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу - залишити без задоволення.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , термін дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 07 лютого 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розмір застави достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 (восьмидесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави: Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р: № UA128201720355259002001012089, призначення платежу: застава за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року у справі №761/36459/25.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такі обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця робота;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухвалою суду обов'язків - 2 місяці з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв'язку із внесенням застави у розмірі, визначеному судом.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що у разі невиконання, покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді домашнього арешту, заборонивши обвинуваченому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в певний період доби, а саме з 22 години 00 хвилин по 05 годину 00 хвилин наступного дня, строком на 2 місяці, тобто до 10 лютого 2026 року включно.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду, за винятком потреби у здійсненні трудової діяльності;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Виконання ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо обвинуваченого ОСОБА_3 покласти на органи внутрішніх справ за місцем проживання останнього.
При цьому, суд зазначає, що залишення обвинуваченим місця свого перебування у встановлений судом час не є порушенням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у випадку отримання невідкладної медичної допомоги, евакуації населення, рятування життя та здоров'я в умовах воєнного стану.
У період введення воєнного стану на території України дозволити обвинуваченому ОСОБА_3 після сигналу «Повітряна тривога» і протягом 30 хвилин після сигналу «Відбій повітряної тривоги» відлучатись з визначеного в ухвалі місця перебування з метою перебування останнього в укритті.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції, з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням покладених на нього зобов'язань.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду, за винятком потреби у здійсненні трудової діяльності;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії обов'язків щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначити тривалістю 2 місяці, тобто до 10 лютого 2026 року включно.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження дії обов'язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді виконання покладених обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду, за винятком потреби у здійсненні трудової діяльності;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії обов'язків щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити тривалістю 2 місяці, тобто до 10 лютого 2026 року включно.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у разі невиконання, покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді виконання покладених обов'язків відносно обвинуваченої ОСОБА_7 - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вигляді виконання покладених обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому вона проживає та здійснює трудову діяльність (м. Київ та Обухівський район Київської області) без дозволу суду;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії обов'язків щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визначити тривалістю 2 місяці, тобто до 10 лютого 2026 року включно.
Копію ухвали направити до ІТТ № 2 ГУНП в Київській області - для виконання.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора ОСОБА_8 .
Ухвала підлягає до негайного виконання, але може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя Шевченківського
районного суду міста Києва ОСОБА_1