Справа № 758/14859/25
06 лютого 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Білоус А.О.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача та третьої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, розгляд якої здійснюється за правилами загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 , яка також представляє інтереси третьої особи ОСОБА_5 , підтримала клопотання, подані нею раніше до суду, про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Відповідачка ОСОБА_1 підтримала свого представника.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подали.
За таких обставин, заслухавши думку присутніх учасників справи, суд ухвалив проводити судове засідання за відсутності тих учасників справи, які не з'явилися.
Заслухавши клопотання представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Обґрунтовуючи клопотання про закриття провадження у справі, представник відповідача та третьої особи вказує на наступне.
Предметом позову у даній справі є витребування позивачкою ОСОБА_3 , яка не є власником, з володіння відповідачки ОСОБА_1 квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , власником якої є відповідачка на підставі договору дарування. Підставою звернення стало відчуження вищезазначеної квартири, яка увійшла до складу спадщини після померлого спадкодавця ОСОБА_6 , двоюрідного брата позивачки. Предметом доказування у даній справі є встановлення обставини щодо перебування спірного майна у володінні позивачки, яка вказує на порушення своїх прав як власника на підставах, визначених законодавством, та яка на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Фактично, до кола спадкоємців за законом після померлого ОСОБА_6 увійшли: спадкоємець другої черги за правом представлення - рідна племінниця спадкодавця, дочка рідного брата - ОСОБА_4 ; спадкоємець третьої черги за правом представлення, двоюрідна сестра спадкодавця - ОСОБА_7 (позивач). Згідно витягу із спадкового реєстру відповідно до ст. 1266 ЦК України свідоцтво про право на спадщину 66629987 видано третій особі - ОСОБА_4 , як спадкоємцю другої черги за правом представлення. Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі вказаного свідоцтва нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23.10.2020 №54745021 про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 27.10.2020 нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу у зв?язку з наявністю спадкоємця попередньої (другої) черги, а саме ОСОБА_4 , оскільки її батько та дядько - ОСОБА_6 (спадкодавець) є рідними братами по матері. Таким чином, видаючи свідоцтво про право на спадщину за законом, нотаріус виходив з того, що ОСОБА_4 є рідною племінницею спадкодавця, батько якої помер на момент відкриття спадщини, а тому вона є спадкоємцем другої черги за законом за правом представлення. Отже, спірне нерухоме майно ніколи не було власністю позивача, так як все нерухоме майно після смерті спадкодавця ОСОБА_6 отримала спадкоємиця II черги (третя особа - ОСОБА_4 ). Таким чином, ураховуючи наявність дійсного та зареєстрованого у Спадковому реєстрі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену квартиру за рідною племінницею спадкодавця - ОСОБА_4 , належність спірної квартири відповідачці за договором дарування, а також відсутність у позивачки як в минулому, так і станом на сьогодні права власності на зазначену квартиру, яку витребувати може тільки власник, яким позивачка не є та ніколи не була, предмет спору у даній справі відсутній.
Крім того, заявляючи клопотання в інтересах третьої особи, представник вказує на те, що звернення позивачки до Подільського районного суду міста Києва із даним позовом обґрунтовано необхідністю захисту спадкових прав позивача на спадкове майно шляхом витребування нерухомого майна у останнього володільця. Однак, наявність права позивача на спадкове майно не підтверджена жодним доказом. В той же час, до позову долучено кілька рішень інших судів, якими не вирішувалося питання щодо наявності прав позивачки на спірну квартиру. На підтвердження свого права на спадкування позивачка надає свідоцтво про право на спадщину на грошові кошти, яке отримано нею вже після отримання спадщини спадкоємицею ІІ черги та під час розгляду у Подільському районному суді справи №758/10485/22, і також є оскарженим у Дарницькому районному суді міста Києва. Таким чином, викладені позивачкою обставини формують штучне уявлення у суду про необхідність захисту спадкових прав позивачки як спадкоємця. При цьому, у 2022 році позивачка вже зверталася до Подільського районного суду міста Києва з позовом (справа №758/10485/22) до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом №3590 від 23.10.2020, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №54745021 від 23.10.2020, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.09.2024, ухваленим по справі №758/10485/22, у задоволенні позову було відмовлено повністю. 16.12.2025 Київським апеляційним судом вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Таким чином, даний спір є штучно створеним позивачкою, що також свідчить про відсутність предмету спору.
Оцінюючи наведені вище обставини як підставу для закриття провадження у справі, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Таким чином, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Основним завданням суду є ухвалення обов'язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10.04.2019 у справі №456/647/18, від 13.05.2020 у справі №686/20582/19-ц, від 09.09.2020 у справі №750/1658/20.
Ураховуючи наведені вище положення законодавства та судової практики, суд вважає, що в даному випадку твердження представника відповідача та третьої особи про відсутність предмета спору є передчасними, оскільки наявність чи відсутність такого можливо встановити лише в ході судового розгляду, за результатами дослідження та оцінки судом усіх доказів, наданих сторонами.
Водночас, суд приймає до уваги, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимоги щодо форми та змісту та форми позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Згідно з п.5, п.8 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до ч.5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Однак, як встановлено судом в ході проведення підготовчого провадження, вищевказаних вимог позивачка при зверненні до суду не дотрималася.
Так, звернувшись із даним позовом до суду, позивачка ОСОБА_3 стверджує про порушення відповідачкою її права власності щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Водночас, до позовної заяви позивачкою не додано жодних доказів на підтвердження факту належності їй спірної квартири на будь-якій правовій підставі.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19).
Виникнення права власника (титульного володільця) на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Цією нормою передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, віндикаційний позов, тобто право на витребування майна з чужого незаконного володіння (а саме такий позов є предметом даного спору) - це цивільно-правовий спосіб захисту, що дозволяє неволодіючому власнику повернути своє індивідуально визначене майно від особи, яка незаконно ним володіє.
Отже, однією із обставин, які підлягають доказуванню в межах даного спору, є доведення позивачем свого права на пред'явлення такого позову, у тому числі доведення належності позивачу спірного майна на відповідній правовій підставі.
Жодних доказів на підтвердження зазначених вище обставин позивачкою до суду не подано.
Таким чином, позовна заява не відповідає вимогам п.5, п.8 ч.3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявні підстави для залишення без руху позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та надання позивачці часу для усунення викладених в даній ухвалі недоліків, оскільки зазначені відомості мають значення для повного і всебічного розгляду справи по суті і судовий розгляд даної справи без їх усунення є неможливим.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 187, 255, 259-261, 353 ЦПК України, суд,-
Клопотання представника ОСОБА_2 , подані в інтересах відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_5 , про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без руху.
Надати позивачу строк 7 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви відповідно до мотивувальної частини цієї ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до ч.12, ч.13 ст. 187 ЦПК України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали суду складено 06.02.2026.
СуддяО. О. Ковбасюк