Справа №591/4411/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/18/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - арешт майна
Іменем України
13 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/4411/24 за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.03.2025 щодо накладення арешту на майно,
установила:
У поданій апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити слідчому в задоволенні клопотання про арешт мобільного телефону Iphone 11 Pro Max, вилученого 21.03.2025 в ході обшуку, оскільки зазначене майно не має відношення до кримінального провадження, фактів, які б свідчили про існування ризиків його приховування, знищення чи відчуження матеріали клопотання не містять, а вилучення мобільного телефону без належного обґрунтування є непропорційним втручанням у права власника цього майна, яке активно використовується останнім у повсякденному житті. Крім того, згідно ст. 168 КПК вилучення мобільного телефону можливо лише у зв'язку із необхідністю проведення експертного дослідження або у випадку коли доступ до нього обмежується власником, проте необхідність проведення такої експертизи не доведена органом досудового розслідування, як і те, що ОСОБА_8 чинив будь-які перешкоди у доступі до інформації, яка на ньому міститься, що залишилося поза увагою слідчого судді.
25.03.2025 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про накладення арешту на майно, погодженим з прокурором відділу Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий СУ ГУНП в Сумській області, яке обґрунтовував тим, що ним здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42024200000000074 від 10.04.2024 за ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК за фактом заволодіння майном ДП «Дороги Сумщини» шляхом зловживання службовими особами ТОВ «Компанія Рембудгарант» своїм службовим становищем під час виконання робіт з капітального ремонту мостового переходу на автодорозі загального користування місцевого значення Сумської області в умовах воєнного стану в особливо великому розмірі та за фактом внесення завідомо недостовірних відомостей до актів форми КБ-2 в частині вартості матеріалів та об'єму виконаних робіт за договором капітального ремонту даного мостового переходу.
21.03.2025 за місцем мешкання ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 був проведений обшук, в ході якого був вилучений мобільний телефон Iphone 11 Pro Max, модель MWHH2FS/A, серійний № НОМЕР_1 , ІМЕІ1 НОМЕР_2 , ІМЕІ2 НОМЕР_3 , сірого кольору, із SIM-карткою VadafoneUA - НОМЕР_4 , який постановою слідчого був визнаний речовим доказом.
Зважаючи на те, що вилучене під час обшуку майно може бути використане як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, то слідчий просив накласти на нього арешт.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.03.2025 вказане клопотання слідчого задоволено і накладений арешт на мобільний телефон Iphone 11 Pro Max, модель MWHH2FS/A, серійний № F2LZHS21N70W, ІМЕІ1 НОМЕР_2 , ІМЕІ2 НОМЕР_3 , сірого кольору, із SIM-карткою VadafoneUA - НОМЕР_4 . Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, та існує необхідність його збереження як речового доказу.
Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, будь-яких клопотань, у тому числі і про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Зокрема, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), а порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Належна правова процедура - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням, і для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 24 КПК), а судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні належить до повноважень слідчого судді у порядку, передбаченому КПК (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК).
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 3-4 цієї статті у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу; у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).
Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).
Необхідно зауважити, що тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду, і їх вилучення забороняється, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. У разі необхідності слідчий чи прокурор виготовляє за допомогою технічних, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста. На вимогу володільця особа, яка здійснює тимчасове вилучення комп'ютерних систем або їх частин, залишає йому копії інформації з таких комп'ютерних систем або їх частин (за наявності технічної можливості здійснення копіювання) з використанням матеріальних носіїв володільця комп'ютерних систем або їх частин. Копії інформації з комп'ютерних систем або їх частин, які вилучаються, виготовляються з використанням технічних засобів, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів володільця із залученням спеціаліста (ч. 2 ст. 168 КПК).
Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку про необхідність арешту вилученого в ході обшуку майна - мобільного телефону Iphone 11 Pro Max, модель MWHH2FS/A, серійний № F2LZHS21N70W, ІМЕІ1 НОМЕР_2 , ІМЕІ2 НОМЕР_3 , сірого кольору, із SIM-карткою VadafoneUA - НОМЕР_4 , оскільки останнє відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, внаслідок чого існує необхідність його збереження як речового доказу.
Разом з тим, при вирішенні зазначеного вище питання слідчим суддею суду першої інстанції не були дотримані наведені вище вимоги ст. 168-173 КПК, не з'ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість накладення арешту на майно осіб (учасників кримінального провадження), у тому числі на мобільні термінали, а саме наявність правової підстави для арешту майна, можливість використання арештованого майна як доказу у кримінальному провадженні.
Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42024200000000074 від 10.04.2024 за ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК за фактом заволодіння майном ДП «Дороги Сумщини» шляхом зловживання службовими особами ТОВ «Компанія Рембудгарант» своїм службовим становищем під час виконання робіт з капітального ремонту мостового переходу на автодорозі загального користування місцевого значення Сумської області в умовах воєнного стану в особливо великому розмірі та за фактом внесення завідомо недостовірних відомостей до актів форми КБ-2 в частині вартості матеріалів та об'єму виконаних робіт за договором капітального ремонту даного мостового переходу.
27.02.2025 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми був наданий дозвіл слідчому СУ ГУНП в Сумській області провести обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_8 , з метою відшукання документів стосовно робіт за договором № 2К-МД/3210 від 24.09.2021, печаток та штампів, комп'ютерної техніки, мобільних телефонів з сім картками та інше.
21.03.2025 під час обшуку за місцем проживання директора ТОВ «Компанія Рембудгарант» ОСОБА_8 та засновника цього товариства ОСОБА_9 в м. Харків, пров. Стрілецький, 36, слідчим СУ ГУНП в Сумській області був вилучений мобільний телефон Iphone 11 Pro Max, модель MWHH2FS/A, сірого кольору, із SIM-карткою VadafoneUA - НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_8 . Більш нічого не вилучалось. При цьому ОСОБА_8 заперечував проти вилучення його телефону і вказував про можливість надання до нього доступу, що підтверджується протоколом обшуку.
Постановою слідчого СУ ГУНП в Сумській області від 21.03.2025 вилучені речі були визнані речовим доказом у кримінальному провадженні № 42024200000000074.
Станом на час перегляду ухвали слідчого судді про арешт майна будь-кому у кримінальному провадженні № 42024200000000074 не було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК, а також відсутні дані про призначенні у цьому провадженні відповідного експертного дослідження наявної у вилученому мобільному телефоні інформації, незважаючи на тривале досудове розслідування, починаючи з 10.04.2024.
З огляду на викладене, доводів апеляційної скарги про те, що арештоване майно не відповідає критеріям речового доказу, колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки згідно приписів ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення; документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 цієї статті.
Тобто, речові докази - це приєднані до кримінального провадження предмети, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття кримінального правопорушення і виявлення винних або для спростування підозри (обвинувачення) чи пом'якшення відповідальності підозрюваного (обвинуваченого). Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Серед цих предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).
Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть також принести до слідчих органів чи суду - підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни. Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до кримінального провадження, зберігаються при кримінальному провадженні, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, організації чи установі.
Вирішуючи питання щодо об'єму (кількості), законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Таким чином, втручання держави у право володіння майном у даному конкретному випадку не є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено не на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.
Втручання у вказаному вище кримінальному провадженні не є виправданим, не здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за відсутності об'єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено поза межами принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт його мобільно терміналу, можливо, а застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна є надмірними і такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Зокрема, установлені досудовим слідством фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК, які розслідуються у кримінальному провадженні № 42024200000000074 від 10.04.2024, не містять необхідної сукупності підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказаний мобільний телефон Iphone 11 Pro Max, модель MWHH2FS/A, сірого кольору, із SIM-карткою VadafoneUA - НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_8 , безпосередньо стосується предмета розслідування кримінального провадження, може бути знаряддям кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК, що у свою чергу унеможливлює його арешт як речового доказу з метою його збереження.
На думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують втручання у права особи, яка володіє арештованим майном, та у її інтереси з метою забезпечення кримінального провадження, а також можуть мати негативні наслідки для власника від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, тому приходить до висновку про скасування ухвали слідчого судді внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Після скасування ухвали слідчого судді колегія суддів вважає за необхідне постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у арешті майна, задовольнивши таким чином апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила :
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.03.2025 про арешт майна в кримінальному провадженні №42024200000000074 від 10.04.2024 скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу.
Відмовити слідчому СВ СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_10 у задоволенні клопотання про арешт майна, вилученого 21.03.2025 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме мобільного телефону марки Iphone 11 Pro Max, модель MWHH2FS/A, серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2 НОМЕР_3 , сірого кольору, із SIM-карткою VadafoneUA - НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_8 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4