Номер провадження: 11-сс/813/96/26
Справа № 523/8327/25 1-кс/523/7310/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та слідчого УСБУ ОСОБА_7 ,
власника майна ОСОБА_8 її представника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 24.11.2025 про накладення арешту на майно в межах к/п №42024163010000015 від 15.03.2024 за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України та за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді в межах к/п №42024163010000015 від 15.03.2024 було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та накладено арешт із забороною відчуження та здійснення реєстраційних дій на наступні об'єкти нерухомого майна:
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 2985328051100 (розмір частки 174/1000);
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер: 2985306151100 (розмір частки 1/1).
Зобов'язано посадових осіб Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Черняховського, буд. 6) здійснити відповідні дії стосовно накладення арешту та заборони відчуження та здійснення реєстраційних дій на зазначене вище нерухоме майно, з моменту оголошення ухвали.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту на вищезгадані об'єкти нерухомого майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки майно перебуває у власності ОСОБА_8 - матері ОСОБА_10 , який є підозрюваним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна та органом досудового розслідування було доведено те, що саме ОСОБА_10 через підпорядкованих йому співробітників контролював та забезпечував вирішення питань з проведення будь-яких дій стосовно переоформлення нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_9 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 , не погодився із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на наступні обставини:
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що органом досудового розслідування не було надано будь-яких документальних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_10 володіє, користується та розпоряджається вказаним у клопотанні нерухомим майном, натомість, вказане майно ОСОБА_8 набула на праві власності 17.04.2025, в той час як підозрюваний ОСОБА_11 відсутній на території України з 2017 року та жодних грошових переказів на придбання вказаних об'єктів нерухомості не здійснював;
- слідчим суддею не було враховано того, що протоколи допиту свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вже надавались слідчим під час розгляду попереднього аналогічного клопотання про арешт майна від 09.10.2025 та слідчим суддею визнані недостатніми для підтвердження факту належності квартир ОСОБА_10 , при цьому, фактично після винесення Одеським апеляційним судом 01.10.2025 ухвали про скасування попередньої ухвали слідчого судді про арешт майна та повернення клопотання прокурору слідчим до матеріалів клопотання були додані лише протоколи допиту вищевказаних свідків, зміст яких викликає великі сумніви щодо достовірності викладених фактів;
- відповідно до висунутої ОСОБА_10 підозри, кримінальне правопорушення мало місце в 2022 році, при цьому, в клопотанні прокурора жодним чином не зазначено яке відношення має набуте ОСОБА_8 майно до події кримінального правопорушення, а також відсутні докази того, що таке нерухоме майно придбано ОСОБА_8 кримінально протиправним шляхом або отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
- ані в клопотанні прокурора, ані в ухвалі слідчого судді не зазначено конкретних підстав та жодного випадку для застосування спеціальної конфіскації.
Посилаючись на викладені обставини, представник ОСОБА_9 просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт зазначеного нерухомого майна.
Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_9 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про наступне.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання прокурора про арешт майна, зазначених вимог закону дотримався з огляду на наступне.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми основного закону узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
При цьому ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні... ; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6)наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Із клопотання в зазначеному к/п №42024163010000015 вбачається, що прокурор просив накласти арешт на об'єкти нерухомого майна, а саме кв. АДРЕСА_4 , належні на праві приватної власності ОСОБА_8 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, забезпечення спеціальної конфіскації та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, хоча при цьому конкретної мети накладення арешту на майно не зазначив, посилаючись на загальні положення ст.ст. 170 КПК України (т. 1, а.с. 1-10).
Так, відповідно до клопотання прокурора про накладення арешту на майно, витягу з ЄРДР у вищевказаному кримінальному провадженні (т. 1, а.с. 11-12) та інших матеріалів провадження, СВ УСБУ в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 5 ст. 191 КК України.
В ході досудового розслідування було встановлено, що невстановлені посадові особи під час виконання договору з капітального ремонту укриття привласнили бюджетні кошти в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану.
Окрім того, 23.04.2024 в зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, зокрема, у пособництві державі-агресору за ознаками: умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_10 підозри у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, яка на теперішній час не змінювалась, була предметом судового розгляду, знайшла своє підтвердження під час обрання стосовно ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України (ухвала Одеського апеляційного суду від 17.06.2024 по справі №522/7128/24, провадження №11-сс/813/894/24).
В клопотанні про арешт майна прокурор посилається на те, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_10 є фактичним власником об'єктів нерухомого майна, які оформлені на рідних та довірених йому осіб, або на юридичні особи, власниками яких є довірені йому фізичні особи.
Органом досудового розслідування також встановлено, що матір підозрюваного ОСОБА_10 - громадянка України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є юридичним власником (бенефіціаром) підприємств: ТОВ «ПЕТРЕКС ПЛЮС», ТОВ «ГРАНД ОТЕЛЬ», ПП «СПАРТАК» (код ЄДРПОУ 31081671) та ПП «ШТРИХ - КОД».
Також в ході досудового розслідування встановлено, що 17.04.2025, ОСОБА_8 набула на праві власності об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресами:
- АДРЕСА_1 ; розмір частки 174/1000 (згідно договору дарування від 17.04.2025);
- АДРЕСА_2 ; розмір частки 1/1 (згідно договору купівлі-продажу від 17.04.2025).
Згідно із матеріалами кримінального провадження та показаннями свідків, допитаних під час досудового розслідування встановлено, що фактичним власником, а також розпорядником майна, яке належить ОСОБА_8 , є ОСОБА_10 .
Зазначені обставини підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: відомостями, зафіксованими у протоколі за результатами проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 19.03.2024, із аналізу якого вбачається наявність листування між довіреними особами підозрюваного ОСОБА_10 стосовно планування дій з огляду та переоформлення вищевказаних об'єктів нерухомого майна спочатку на інших осіб, а в подальшому - на ОСОБА_8 (а.с. 200-202); протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 10.10.2025, який повідомив, що у лютому-березні 2025 року йому зателефонувала особа у месенджері «Телеграм» та представилась ОСОБА_10 , він впізнав його за голосом, після чого запропонував йому зібрати команду та провести ремонтні роботи в його квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 433-436); протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 10.10.2025, який зазначив, що на початку 2025 року з ним у месенджері «Телеграм» або «Сігнал» зв'язалась особа на ім'я ОСОБА_14 , який запропонував йому заробити грошей та повідомив, що наразі ОСОБА_10 займається переоформленням квартини, що належить йому та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , проте у зв'язку із тим, що перебуває за кордоном, не може оформити квартиру на себе, тому йому потрібна довірена особа; він спочатку погодився на пропозицію, однак подумавши декілька днів, зрозумів, що це може бути не зовсім законно, після чого повідомив про це Раміля, який дуже нервово сприйняв його відмову та почав йому погрожувати (а.с. 437-440).
Окрім того, на підставі аналізу матеріалів кримінального провадження вбачається, що кв. АДРЕСА_5 була придбана ОСОБА_8 17.04.2025 на підставі укладення відповідного договору купівлі-продажу, при цьому, вартість квартири відповідно до договору склала 5 924 700 грн. (а.с. 401, зворотна сторона - 403).
Разом із тим, згідно із наявними в матеріалах провадження копіями відповідей ГУ ДПС в Одеській обл. та ГУ ПФУ в Одеській обл., ОСОБА_8 за період часу з 2000 по 2023 роки отримала заробітну плату в розмірі 826 957 грн., а як фізична особа-підприємець у період часу з 2010 по 2016 роки отримала дохід в розмірі 395 848 грн.
При цьому, апеляційний суд ставиться критично до тверджень ОСОБА_8 та її представника, що кошти на придбання зазначених квартир вона накопичила за все своє життя тривалий час працюючи на різних посадах та вони тривалий час зберігалися як депозит в різних банківських установах, оскільки зазначені обставини не підтверджуються будь-якими доказами.
Зазначені обставини породжують обґрунтовані сумніви в об'єктивній можливості придбання ОСОБА_8 у власність вищевказаного вартісного об'єкту нерухомого майна, з огляду на отримані нею доходи, та опосередковано підтверджують той факт, що фактичним власником та розпорядником вказаних об'єктів нерухомого майна є саме підозрюваний ОСОБА_10 , з урахуванням сукупності зібраних органом досудового розслідування у кримінальному провадженні доказів.
З урахуванням викладених обставин, апеляційний суд констатує, що на даній стадії кримінального провадження органом досудового розслідування було зібрано достатньо доказів на підтвердження того, що підозрюваний ОСОБА_10 фактично є власником та розпорядником вищевказаних об'єктів нерухомого майна.
При цьому, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
В свою чергу, згідно із ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (задля забезпечення конфіскації майна як виду покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Санкція інкримінованого підозрюваному ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 10-ти до 12-ти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10-ти до 15-ти років та з конфіскацією майна або без такої.
Так, в поданому клопотанні про арешт майна прокурор в якості однієї із мети накладення арешту на об'єкти нерухомого майна посилається на забезпечення конфіскації майна як виду покарання, яке може бути призначене підозрюваному ОСОБА_10 у разі визнання його винуватим обвинувальним вироком суду.
З урахуванням того факту, що таке додаткове покарання у вигляді конфіскації майна може бути призначене ОСОБА_10 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, колегія суддів вважає, що в даному випадку існують підстави для накладення арешту на майно, зареєстроване на ОСОБА_8 , яке фактично належить підозрюваному ОСОБА_8 , зокрема, на об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (розмір частки 1/1) та №13 (розмір частки 174/1000).
Відтак, колегія суддів доходить переконання про те, що на даній стадії досудового розслідування кримінального провадження існують підстави для накладення арешту на вищезгадані об'єкти нерухомого майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, яке може бути призначено підозрюваному ОСОБА_10 у разі визнання його винуватим у встановленому законом порядку у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
При цьому, наразі досудове розслідування кримінального провадження триває, здійснюється збір відповідних доказів задля встановлення обставин справи, зокрема, фактів безпосереднього володіння та розпорядження ОСОБА_10 зазначеними вище об'єктами нерухомого майна, законності та правових підстав переходу права власності на таке майно, при цьому, арешт майна є лише заходом забезпечення кримінального провадження та застосовується з метою запобігання перешкоджанню такому провадженню, не є способом позбавлення особи права власності, а застосовується задля встановлення контролю за майном особи фактично без переходу права власності. Тим більше, що слідчий суддя наклав арешт на вищезазначені об'єкти нерухомого майна буз заборони користуватися ними.
Окремо апеляційний суд звертає увагу представника на те, що власник майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право на звернення до слідчого судді із клопотанням про скасування майна, із можливістю довести, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Що стосується доводів представника з приводу того, що в клопотанні прокурора жодним чином не зазначено про те, яке відношення має набуте ОСОБА_8 майно до події кримінального правопорушення, яка мала місце в 2022 році, апеляційний суд зауважує на тому, що прокурор, звертаючись до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно, просив накласти арешт на перераховане у клопотанні майно не з метою забезпечення збереження такого майна в якості речового доказу відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
З огляду на викладене, факт того, що арештовані об'єкти нерухомого майна, зокрема, квартири у відповідних частках, не відповідають критеріям речових доказів в зазначеному кримінальному провадженні не має значення для вирішення питання про наявність достатніх підстав для накладення арешту на таке майно, оскільки арешт було накладено з іншою метою.
Водночас, заслуговують на увагу посилання представника власника майна на те, що ані в клопотанні про арешт майна, ані в ухвалі слідчого судді не зазначено конкретних підстав та випадків застосування спеціальної конфіскації, проте, з урахуванням факту доведення органом досудового розслідування такої підстави для накладення арешту на майно як забезпечення конфіскації майна як виду покарання, колегія суддів вважає, що вказана обставина не може бути підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд констатує, що в даному випадку слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на належні на праві приватної власності ОСОБА_8 об'єкти нерухомого майна - квартири з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що фактичним власником та розпорядником такого майна є саме підозрюваний ОСОБА_10 .
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги представника власника майна, а також скасування законної, обґрунтованої та вмотивованої ухвали слідчого судді відсутні.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 24.11.2025, якою накладено арешт на майно, зокрема, об'єкти нерухомого майна, в межах к/п №42024163010000015 від 15.03.2024 за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України та за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4