Справа № 459/1133/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1046/25 Доповідач: ОСОБА_2
02 лютого 2026 року у м. Львові колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шептицького міського суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 ,
за участю: прокурора ОСОБА_8
захисника - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
встановила:
вищенаведеним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
У строк відбування покарання у виді позбавлення волі зараховано строк перебування під вартою за ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 17.03.2025 з 17.03.2025 по 21.03.2025.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді застави залишено без змін.
Вирішено питання з речовими доказами.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 , 07.03.2025 приблизно о 17 годині 00 хвилин, перебуваючи поблизу будинку по АДРЕСА_1 , діючи в умовах воєнного стану, введеного 24.02.2022 Указом Президента України N? 64/2022 (із подальшими змінами), маючи корисливий мотив та прямий умисел на відкрите викрадення чужого майна, з метою незаконного збагачення, проходячи повз потерпілої ОСОБА_9 , відкрито, шляхом ривка із рук потерпілої, заволодів належним останній мобільним телефоном марки «ZTE» «Blade A75» 4/128 GB (green) вартістю 4199 гривень, разом із сім-карткою «Vodafone» вартістю 270 гривень 90 копійок, після чого із місця події втік та розпорядився викраденим на власний розсуд, чим вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.
Не погоджуючись з цим вироком, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Шептицького міського суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати та ухвалити відносно нього виправдувальний вирок. У випадку, якщо суд прийде до переконання про відсутність підстав ухвалити виправдувальний вирок просить, застосувати ст.ст. 69, 75 КК України і призначити покарання строком на 5 років та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що вирок ґрунтується на єдиному доказі - показаннях потерпілої, які не підтверджені жодними іншими об'єктивними доказами (відео, свідки, огляд місця події тощо).
Вважає, що відсутні докази, які б підтверджували факт відкритого викрадення телефону саме обвинуваченим.
Звертає увагу, що заява до поліції подана із запізненням (через тиждень), що ставить під сумнів версію про грабіж, оскільки потерпіла мала реальну можливість звернутися одразу. За показаннями обвинуваченого телефон був йому переданий добровільно для здачі в ломбард, а конфлікт виник з приводу неповернення коштів, що більше відповідає цивільно-правовому спору, а не грабежу.
Також зазначає, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає фактичним обставинам та особі обвинуваченого, зокрема судом не враховано такі обставини: молодий вік обвинуваченого, відсутність судимостей, позитивна характеристика, добровільне відшкодування шкоди та відсутність претензій потерпілої.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 визнав вину у вчиненому та просив пом'якшити йому призначене покарання.
При апеляційному розгляді справи захисник просив скасувати вирок в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст.ст.69, 75 КК України.
Прокурор заперечив апеляційну скаргу, з огляду на безпідставність такої, зазначивши про законність, обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваного судового рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримані.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, навівши такі у вироку, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та правильно взяв до уваги, обґрунтувавши своє рішення.
Так, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, стверджується показаннями даними в судовому засіданні першої інстанції потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 .
Поряд з цим, вина обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується ще дослідженими у суді письмовими доказами, зокрема: даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення; протоколом пред'явлення особи до впізнання за фотознімками від 17.03.2025 року, з якого вбачається, що свідком ОСОБА_11 було впізнано особу під № 1 ОСОБА_6 ; заявою про долучення коробки від мобільного телефону та чеку від 15.04.2025 року; роздруківкою електронного чека від 06.03.2025 року на суму 4469,90 грн; постановою про визнання речовим доказом від 17.03.2025; постановою про зняття показань технічних приладів від 15.03.2025; протоколом зняття показань технічних приладів від 15.03.2025; постановою про визнання речовим доказом відеофайлів з камер відеоспостереження з приміщення ломбарду «Кредит Юкрейн» за 08.03.2025 ; протоколом огляду речей та документів від 15.03.2025 з долученим диском, на якому збережено відеофайли, що оглянуті в судовому засіданні, та з яких вбачається, як обвинувачений заходить в приміщення ломбарду, передає працівнику ломбарду мобільний телефон, очікує, підписує документи, отримує грошові кошти та виходить з приміщення; протоколом огляду місця події від 04.04.2025 за участю потерпілої ОСОБА_9 з фототаблицею; протоколом проведення слідчого експерименту від 04.04.2025 за участю потерпілої ОСОБА_9 з долученим відеозаписом, який оглянуто в ході судового розгляду та з якого вбачається відтворення потерпілою обставин події 07.03.2025 (.с.89-95), зміст яких відтворено у вироку.
За наведеного, досліджені судом першої інстанції показання потерпілої свідка та письмові докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та беззаперечно вказують на наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
З приводу доводів захисника, що потерпіла надто пізно звернулася до поліції, то слід зазначити, що кримінально процесуальним законом не встановлено часових рамок протягом яких особа вправі звернутися до правоохоронних органів.
Доводи захисника про суворість призначеного обвинуваченому покарання та необхідність його пом'якшення з застосуванням вимог ст. 69, 75 КК України не знайшли свого обґрунтованого підтвердження під час апеляційного розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Згідно приписів ст. 75 КК України якщо суд, при призначенні покарання, в тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробування.
Як убачається з вироку суду першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_6 суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, не працевлаштований, знаходиться в розшуку як особа, котра самовільно залишила частину, не визнав вину і не розкаявся у вчиненому та відсутність обставин які пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, тобто в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника, та призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, та із звільненням його від відбування реального покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення у умовах воєнного стану, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, тому його виправлення можливе лише при призначенні покарання у виді реального позбавлення волі, яке, крім того, призначено судом першої інстанції в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.
Доводи сторони захисту про наявність у обвинуваченого на утриманні дітей не беруться до уваги з огляду на наступне.
Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачений є особою молодого, працездатного віку, однак в матеріалах справи відсутні дані про те, що він працевлаштований чи має постійне джерело доходу. За таких обставин твердження про перебування дітей на його утриманні є необґрунтованими, оскільки особою, яка не отримує доходу, об'єктивно не може здійснювати належне матеріальне забезпечення дітей.
Жодних доказів, які б підтверджували отримання обвинуваченим доходів з інших джерел, стороною захисту не надано.
Таким чином зазначені доводи мають формальний характер та не можуть бути враховані.
Посилання ОСОБА_6 на визнання вини під час апеляційного розгляду як на підставу для пом'якшення покарання є необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у суді першої інстанції обвинувачений своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України не визнавав, показань, спрямованих на встановлення істини у справі не давав. Лише під час апеляційного розгляду він визнав вину та просив пом'якшити покарання.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що визнання вини на стадії апеляційного провадження не свідчить про щире каяття, а є спробою уникнути призначеного покарання або пом'якшити його, що саме по собі не може розцінюватися як пом'якшуюча обставина у розумінні ст. 66 КК України.
Отже, при апеляційному розгляді не встановлено підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК України більш м'якого покарання ніж призначено місцевим судом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не містить правових підстав для зміни оскаржуваного вироку суду, а отже така визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованою та до задоволення не підлягає.
Крім того, за наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Шептицького міського суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: