Справа № 461/5695/24 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/2262/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
06 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: ОСОБА_1 та її представника -
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ? Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ? Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 покликалася на те, що від народження вона проживала разом зі свою матір'ю. Через скрутне матеріальне становище вони були змушені постійно змінювати місце свого проживання винаймаючи спочатку квартиру, а зрештою лише кімнату у квартирі АДРЕСА_1 . З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, позивачка проживає разом з рідним братом по матері, який несе усі витрати, пов'язані з її утриманням. З 2023 року вона навчається у відокремленому структурному підрозділі «Львівського поліграфічного фахового коледжу Української академії друкарства» на платній формі навчання, оплату за яке також здійснює її брат. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мама позивачки - ОСОБА_4 . Позивачка вказувала, що жодних документів щодо її народження у неї не було, а єдиним документом, який посвідчував її особу, був паспорт. 29.05.2024 вона звернулась до Франківського відділу реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для отримання свідоцтва про її народження, де їй усно було відмовлено, оскільки такої особи як « ОСОБА_5 » у реєстрі не було знайдено. 30.05.2024 брат позивача звернувся у Франківський відділ РАЦС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де йому було видано свідоцтво (повторно) серія НОМЕР_1 про народження ОСОБА_1 , де батьком останньої зазначений ОСОБА_3 . Виявивши невірні дані у зазначенні «по-батькові» та у відомостях про батька, брат позивачки 30.05.2024 звернувся до Франківського відділу РАЦС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану. З отриманого витягу стало відомо, що 20.10.2023 в актовий запис № 4520 від 25.07.2008 було внесено зміни, а саме внесено відомості про визнання батьківства. Таким чином, 30.05.2024 ОСОБА_1 стало відомо про те, що відповідач разом з її матір'ю подали органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву, у якій ОСОБА_3 визнав батьківство.
Позивачка вказує, що батько не брав жодної участі у її вихованні, не цікавився її життям, більше того, стверджує, що особисто з ним не знайома та жодних згадок про нього від матері вона не чула. Наведене позивач вважає підставою для позбавлення його батьківських прав відносно неї. Водночас, зважаючи на обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, просить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої доньки.
На підставі наведеного ОСОБА_1 просила задовольнити її позов та позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неї та стягнути з відповідача на її іі користь аліменти у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.07.2024 і до досягнення повноліття.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19.05.2025 позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто із ОСОБА_3 аліменти на користь доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Стягнуто із ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , подавши апеляційну скаргу.
Зазначає, що судом не було встановлено будь-яких фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав, крім відсутності спілкування між відповідачем та позивачем протягом відносно нетривалого часу. Водночас, відповідач бажав та бажає підтримувати зв'язок з дитиною, проте проти знайомства відповідача з дочкою виступала мати дитини - ОСОБА_4 , а після її смерті, сама дочка не надавала будь-яких можливостей батьку налагодити з нею зв'язок. Звертає увагу на те, шо після подання позову відповідач намагався налагодити зв'язок з ОСОБА_1 , зокрема й після відкриття провадження у вищевказаній справі, пропонуючи (через адвоката Соломонко І.О.) зустрітися та врегулювати всі питання мирним шляхом (і це підтвердила адвокат позивача в судовому засіданні), проте адвокат позивача повідомила у відповідь на це, що від зустрічі ОСОБА_1 категорично відмовилася. Крім того у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила особисто, що від зустрічі з батьком вона відмовлялася раніше та відмовляється надалі (коли суд хотів з'ясувати можливість мирного врегулювання цього спору). Судом не було повно встановлено обставини цієї справи, зокрема те, що відповідач до 2023 року взагалі не знав, що у нього є дочка, а в подальшому- не мав можливості зв'язатися з дочкою, оскільки мав контакт лише з мамою дочки, яка відмовляла відповідачу у знайомстві з донькою, - тобто відсутні докази умисного ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків. Судом не зазначаються будь-які інші обставини, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав, крім відсутності спілкування між батьком та дочкою, яке, при тому, не є умисним зі сторони батька. Відповідач готовий виконувати батьківські обов'язки та брати участь у житті доньки, проте будь-які пропозиції відповідача щодо налагодження контакту було відхилено дочкою.
Просить скасувати рішення суду в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки, ОСОБА_1 і ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволені позовної вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 відмовити, в решті рішення суду - залишити без змін.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає.
Відповідно до свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану, вбачається, що 20.10.2023 у актовий запис №4520 від 25.07.2008 про народження ОСОБА_1 було внесено зміни, а саме внесено відомості про визнання батьківства на підставі заяви від 06.09.2023.
Зокрема, «Відомості про дитину по батькові змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 »; відомості про батька: прізвище з « ОСОБА_9 » змінено на « ОСОБА_10 », власне ім'я батька з « ОСОБА_7 » змінено на « ОСОБА_11 », по батькові батька змінено з « ОСОБА_12 » на « ОСОБА_13 », дата народження батька - попередня інформація відсутня, змінено на ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство батька: попередня інформація відсутня, змінено на Україна, РНОКПП попередня інформація відсутня, змінено на НОМЕР_2 , місце проживання: попередня інформація відсутня, змінено на Україна, АДРЕСА_2 . Зазначено, що державна реєстрація народження, яка була проведена на підставі ст.135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері) була змінена на «відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України».
Згідно з наявними у матеріалів справи акту № 167 ЛКП «Княже місто» від 16.06.2024 та акту обстеження житлових умов від 02.07.2024, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до характеристики ОСОБА_1 - студентки першого курсу ВСП «ЛПФК УАД» освітньої програми «Цифрові друкарські технології та мультимедіа», 2008 р.н., у вересні 2023 її зараховано на навчання у відокремленому структурному підрозділі «Львівського поліграфічного фахового коледжу Української академії друкарства», де характеризується як ініціативна, толерантна та доброзичлива. Навчанням студентки цікавиться та опікується її брат ОСОБА_14 , який також оплачує її навчання.
Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради затверджено висновок від 22.10.2024 №260001-вих-150215 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої, третьої статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені у статті 150 СК України.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30.06. 2020 в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню ОСОБА_15 , відносно якої він не проявляє належної батьківської турботи, не надає матеріальної допомоги та не піклується про неї.
Колегія суддів погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, судом, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що ОСОБА_1 проживає із своїм братом по материнській лінії - ОСОБА_14 , який опікується нею, здійснює оплату за її навчання, цікавиться її навчанням та успішністю.
Про те, що відповідач у справі, є її батьком ОСОБА_1 дізналася лише 30.05.2024 після отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану.
У висновку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 22.10.2024 № 260001-вих-1502015 про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , зазначено, що на засідання комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_3 двічі не з'явився, жодних пояснень щодо предмету розгляду комісії не надав, незважаючи на відповідні роз'яснення.
Аргументи апеляційної скарги не містять спростування висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що якщо відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку (див. постанови Верховного Суду від 27.01.2021 в справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 29.04.2021 у справі № 459/3411/18.
ОСОБА_3 , заперечуючи про позбавлення його батьківських прав, з моменту подання ним апеляційної скарги не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров'я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини.
За таких обставин лише зазначення ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину, не спростовує його ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідач не спростував висновків судів щодо необхідності позбавлення його батьківських прав стосовно дочки та того, що позбавлення батьківських прав не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Крім цього колегія суддів звертає увагу на процесуальну поведінку ОСОБА_3 під час розгляду цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 жодного разу особисто не з'явився у судові засідання під час розгляду справи у суді першої інстанції, відзиву на позовну заяву не подавав, натомість, 19.11.2024 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про виключення запису про батька із актового запису про народження дитини ОСОБА_1 , однак, ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 22.11.2024, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01.05.2025, у прийнятті зустрічної позовної заяви було відмовлено.
ОСОБА_3 та його представник не з'явилися також і в судові засідання апеляційної інстанції, розгляд справи просили проводити за їх відсутності, що, на думку колегії суддів, додатково підтверджує нехтування відповідачем батьківськими обов'язками щодо своєї дитини та не свідчить про його бажання брати участь у вихованні дитини та виконанні батьківських обов'язків.
З урахуванням наведеного та встановлених у цій справі обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині позбавлення відповідача батьківських прав щодо його дочки.
В іншій частині рішення суду учасниками не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 06.02.2026
Головуючий
Судді