Справа № 2-1629/11 Головуючий у 1 інстанції: Гула Л.В.
Провадження № 22-ц/811/2367/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
06 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Посікіри Романа Романовича на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 червня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, -
19 травня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду скаргу на бездіяльність державного виконавця, в якій просив визнати незаконною бездіяльність Залізничного ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо скасування арешту нерухомого майна; зобов'язати Залізничний ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати обтяження у вигляді арешту (номер запису обтяження 18209554 від 22.12.2016) на нерухоме майно ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Скаргу обґрунтовував тим, що заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 09.08.2013 року у справі №2-1629/11 задоволено позов ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-капітал» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором та судові витрати. На виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист №2-1629/11 від 31.03.2025 року, у зв'язку з пред'явленням до виконання якого Залізничним відділом ДВС у місті Львові було відкрито виконавче провадження №50478435. У межах зазначеного виконавчого провадження на все майно боржника ОСОБА_2 , зокрема на квартиру АДРЕСА_1 , було накладено арешт (запис про обтяження № 18209554 від 22.12.2016). 01.02.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Виконавчий лист повернуто стягувачу, виконавче провадження є закінченим, водночас запис про арешт залишився чинним, при цьому повторно виконавчий лист до виконання не пред'являвся.
27.10.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 157 500 доларів США, з метою забезпечення якого укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов'язань за договором позики. 17.04.2025 року він звернувся до Залізничного відділу ДВС з заявою про скасування арешту або виключення з-під його дії іпотечної квартири. Листом від 09 травня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено з посиланням на відсутність законних підстав для зняття обтяження.
Станом на день звернення до суду зі скаргою, заборгованість ОСОБА_2 за договором позики не погашена, при цьому наявність обтяження у вигляді арешту на все нерухоме майно боржника, накладеного у межах зазначеного вище виконавчого провадження, унеможливить звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, навіть незважаючи на повернення виконавчого листа та закінчення виконавчого провадження №50478435.
Оскаржуваною ухвалою скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця повернуто скаржнику.
Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .
Вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зіслався на положення частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що арештоване майно належить їй, а не боржнику, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не є власником спірного майна, а виступає іпотекодержателем, у зв'язку з чим зазначені положення не є релевантними до спірних правовідносин та не можуть бути підставою для повернення скарги на бездіяльність державного виконавця.
Просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно пункту 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Встановлено, що на виконанні державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебував виконавчий лист, виданий 31.03.2015 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області у справі № 2-1629/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-капітал» 446726,97 грн заборгованості за кредитним договором.
На виконання зазначеного виконавчого листа державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження № 50478435, в межах якого накладено арешт на все майно боржника.
01.02.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 посилався на неправомірність дій державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у закінченому виконавчому провадженні №50478435, пов'язаних з відмовою у знятті арешту з майна ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_1 , право на звернення стягнення на яку він має на підставі договору іпотеки, укладеного між ним та ОСОБА_6 .
Повертаючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням положень ч. 9 ст. 10 ЦПК України до даних правовідносин слід застосувати аналогію закону, а саме положення пункту 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України щодо повернення скарги на бездіяльність державного виконавця, оскільки скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, вчинену в межах виконавчого провадження № 50478435, яке є завершеним, за відсутності у нього процесуального статусу сторони виконавчого провадження, що свідчить про відсутність у нього права на подання скарги в порядку ст. 447 ЦПК України.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 03 травня 2023 року у справі № 463/3251/22, згідно якої «установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, заяву про заміну боржника у такому виконавчому провадженні не подавав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заявник не є суб'єктом права на подачу такої скарги в порядку ст. 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на рішення, дії та/чи бездіяльність державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене, та обґрунтовано повернули йому скаргу».
Як убачається з матеріалів справи, сторонами виконавчого провадження № 50478435 є боржник ОСОБА_2 та стягувач ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-капітал».
При цьому, зі скаргою на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № 50478435 звернувся ОСОБА_1 , який не є стороною зазначеного виконавчого провадження, а відтак відповідно до ст. 447 ЦПК України не має права на оскарження рішення, дії чи бездіяльністю державного виконавця у визначений розділом VІІ ЦПК України спосіб.
Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 лютого 2026 року.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра