Справа № 462/7537/24 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.
Провадження № 22-ц/811/2074/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
06 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 08 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, -
27 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просив визнати за ним право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову покликався на те, що він разом з ОСОБА_3 проживали за адресою АДРЕСА_2 , вели спільний побут та господарство. Зазначена квартира належить Львівській міській ради і була надана ОСОБА_3 в користування на підставі ордера. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, за життя вона склала заповіт на його ім'я. Вважав, що з підстав, передбачених ст.ст. 64, 65 ЖК України він набув права користування квартирою АДРЕСА_1 . Просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зазначила, що поза увагою суду залишилися доводи позивача, що ОСОБА_3 з 1983 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала у квартирі АДРЕСА_1 на підставі ордера № 82, виданого 22.02.1982 року Червоноармійським РВК, та була наймачем зазначеного житлового приміщення. За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 09.02.2025, згідно якого заповіла все належне їй майно позивачу, що підтверджує наявність між ними тривалих близьких і довірливих відносин.
З 2018 року у зв'язку з тяжким станом здоров'я ОСОБА_3 (цукровий діабет, онкологічне захворювання) ОСОБА_1 фактично вселився до неї та постійно проживав у спірній квартирі. У зазначений період він здійснював догляд за ОСОБА_3 , вів з нею спільне господарство, забезпечував побутові потреби останньої, проводив ремонтні роботи та систематично оплачував житлово-комунальні послуги, зокрема у лютому 2024 року він погасив наявний за квартирою борг в сумі 23 555 грн. Після смерті ОСОБА_3 позивач продовжує проживати у квартирі та нести витрати на її утримання. Інших членів сім'ї чи близьких родичів ОСОБА_3 не мала. Спірна квартира була єдиним постійним місцем проживання позивача, іншого житла у м. Львові він не має. Квартира не була приватизована ОСОБА_3 за життя, вона розпочала процедуру оформлення права власності, однак не завершила через незадовільний стан здоров'я, у зв'язку з чим на момент смерті залишалася наймачем житлового приміщення. Вважає, що померла ОСОБА_3 мала право вселити до свого помешкання близьку їй людину - позивача ОСОБА_1 у якості особи, яка постійно проживала з наймачем і вела з ним спільне господарство. Таким чином, вважає, що позивач ОСОБА_1 набув статусу «іншого члена сім'ї», який має право на користування спірною квартирою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів постійного та тривалого його проживання з померлим наймачем - ОСОБА_3 у спірній квартирі до дня її смерті та ведення з нею спільного господарства. При цьому, суд не врахував наявність передбачених законом підстав для визнання позивача членом сім'ї наймача житла. Так, з моменту коли ОСОБА_3 дозволила позивачу вселитися та фактично проживати у квартирі як член сім'ї, що підтверджується тривалим спільним проживанням і веденням спільного господарства, позивач набув рівного з наймачем права користування спірним житловим приміщенням. Закон передбачає, що сім'я може утворюватися не лише на підставі шлюбу чи родинних зв'язків, а й з інших підстав, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відтак спільне проживання та побут позивача з наймачем свідчать про наявність сімейних відносин у розумінні закону, які суд мав урахувати при застосуванні норм матеріального права з метою захисту права позивача на користування спірним житлом.
Крім того, суд не врахував, що позивач не має іншого житла для проживання. Посилаючись в оскаржуваному рішенні на наявність у нього на праві власності квартири АДРЕСА_3 у тому ж будинку, суд першої інстанції не врахував, що зазначена квартира фактично використовується його повнолітньою дочкою, тоді як позивач постійно проживав у квартирі АДРЕСА_4 разом з ОСОБА_3 .
Крім того, суд у рішенні зіслався на показання осіб, які не допитувалися як свідки під час розгляду справи, внаслідок чого в основу рішення покладено факти, які не підтверджені належними доказами, що суперечить процесуальному закону. Водночас, суд не врахував показання допитаних судом свідків, які підтвердили спільне проживання і ведення господарства позивача з наймачем спірної квартири ОСОБА_3 .
Суд не врахував, що саме позивач ніс витрати на утримання спірного житла, сплачував комунальні послуги, що підтверджується наявними в позивача квитанціями про сплату комунальних послуг.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити.
Представник Виконавчого комітету Львівської міської ради - Феник Л.М. проти скарги заперечила.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 61, ст. 64 та ст. 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за правилами, визначеними для договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною 1 ст. 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Згідно ч. 2 ст. 825 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК України).
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
За особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2023 року у справі № 712/11721/21.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.04.2025 року у справі №750/3050/24, особи, які вселилися з метою здійснення догляду за наймачем є тимчасовими мешканцями, які не набувають самостійного права користування жилим приміщенням незалежно від тривалості проживання.
Важливим є те, що в цих правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність обставин, які підтверджують його право на користування жилим приміщенням, про що він повинен надати докази. При цьому відповідач має зустрічний обов'язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень і спростовують такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі ордера №82, виданого 22.02.1982 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , було надано право на зайняття квартири АДРЕСА_1 , і така з 24.08.1983 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала у зазначеній квартирі (а.с.14, 59).
Згідно технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 така знаходиться на 5 поверсі та складається з однієї кімнати житловою площею 18,2 кв.м (а.с.11-13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 12.02.2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.26).
09.02.2024 року ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мейхер О.Л. та зареєстровано в реєстрі за №558, 559, згідно якого вона заповіла ОСОБА_1 належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося (а.с.8, 30).
26.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Миронович А.І. з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується матеріалами спадкової спарави №45/2024 (а.с.105-115).
Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду, який призначений для забезпечення громадян, які не мають житла або потребують поліпшення житлових умов, власником якої є Львівська міська територіальна громада.
Згідно інформаційної довідки №401715635 від 31.10.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачу ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_5 .
Звертаючись до суду з позовомпро визнання права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 посилався на те, що він проживав спільно з ОСОБА_3 у спірній квартирі, вів з нею спільний побут та господарство, інше постійне місце проживання у нього відстунє.
Відмовляючи у задоволеннні позову, суд першої інтанції виходив з відсутності належних доказів на підтвердження постійного та тривалого проживання позивача з померлим наймачем - ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 до дня її смерті та ведення з нею спільного господарства. При цьому, суд вважав, що тимчасове користування позивачем спірною квартирою було пов'язано з необхідністю догляду за хворою ОСОБА_3 , що не є підставою для визнання за ним права на користування спірною квартирою після її смерті.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та встановленим судом обставинам.
При цьому, колегія суддів враховує наявність у позивача іншого зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_6 та відсутність в матеріалах справи доказів втрати ним права користування зазначеним житловим приміщенням.
Доводи скарги щодо врахування судом показів свідків, які не були допитані в судовому засіданні, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20, від 23 жовтня 2025 року у справі № 754/15535/23, згідно яких виклик свідків у даній категорії справ не впливає на розгляд спору по суті, оскільки покази свідків за умови відсутності інших належних та допустимих доказів на підтвердження такої обставини не створюють правових передумов для встановлення факту проживання осіб однією сім'єю.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи скарги щодо сплати позивачем вартості комунальних послуг, що споживались ним в період проживання у спірній квартирі, оскільки зазначене не свідчить про правомірність її зайняття, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2024 року у справі № 521/11914/21.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра