Дата документу 05.01.2026 Справа № 331/5676/24
Єдиний унікальний №331/5676/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/344/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 05 січня 2026 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 грудня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області, який має вищу освіту, одружений, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання до затримання: АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: с.Широкий Яр Чернігівського району Запорізької області, який має вищу освіту, розлучений, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання до затримання: АДРЕСА_3 ,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор»,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 - в режимі відео конференції.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_10 звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор», строком на 60 днів - з 03 грудня 2025 року до 31 січня 2026 включно, розмір застави, визначений відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у даному кримінальному провадженні від 08 жовтня 2025 року, порядок її внесення, перелік обов'язків в разі її внесення та строк їх дії залишено без змін.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинувачених.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року та постановити нову, якою змінити запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 , за ознаками кримінального правопорушення, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 Кримінального кодексу України, а саме змінити суму застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 242240,00 грн.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята без дотримання норм матеріального та процесуального права, а також усталеної практики ЄСПЛ. Висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вважає, що прокурором не доведено наявність заявлених ризиків та не надано доказів на підтвердження їх існування.
Вказує на відсутність відповідних підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На думку апелянта, судом не враховано рішення Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2024 від 19 червня 2024 року.
Крім того, вважає, що розмір застави може бути зменшений з огляду на те, що з перебігом розгляду справи зменшується актуальність ризиків, які стали підставою застосування запобіжного заходу, а тому негативна процесуальна поведінка обвинуваченого меншою мірою здатна перешкодити встановленим судом ризикам, отже знижується і суворість запобіжного заходу. Прокурором долучено усі письмові докази та триває стадія їх дослідження. З урахуванням майнового стану обвинуваченого, який є безробітним, ту обставину, що під час перебування під вартою обвинувачений не отримує інших видів доходів, майно, за рахунок якого обвинувачений міг би внести заставу у визначеному судом розмірі, знаходиться під арештом, враховуючи процесуальну поведінку обвинуваченого.
Тому, на думку захисника можливим є зменшення розміру застави, обраної відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2025 року з 2725200,00 гривень (два мільйони сімсот двадцять п'ять тисяч двісті гривень 00 копійок) до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вважає, що застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, вважає, що запобігти ризикам, на які посилається сторона обвинувачення, можливо також альтернативним запобіжним заходом, а саме у виді цілодобового арешту з використанням електронних засобів контролю.
Вищевказаний розмір застави достатньою мірою буде гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та буде помірним для нього, адже, на цей час ОСОБА_7 будь-якої грошової винагороди не отримує, так як перебуває під слідством та утримується під вартою.
Крім того, ОСОБА_7 має на утриманні неповнолітню дитину.
В апеляційній скарзі, з урахуванням доповнень, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року та постановити ухвалу, застосувавши більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам.
Вказує, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вважає, що у даному випадку ризики, передбачені ст.177 КПК України, стороною обвинувачення не підтверджені.
На думку апелянта, сторона обвинувачення та суд формально заявляють про існування ризиків, проте це ніяк не обґрунтовано, вони подаються в якості ймовірностей та припущень, які однак не спираються на жодні об'єктивні факти.
Також, захисник не погоджується з підставами відхилення аргументів сторони захисту про обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Апелянт посилається на те, що ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою обрано ще 04 червня 2024 року, з того часу розглядаючи клопотання сторони обвинувачення про продовження строків тримання під вартою, суд неодноразово приймав рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою. Таким чином, обвинувачений під вартою вже понад півтора роки.
Зазначає, що незважаючи на постійні, проте голослівні твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_6 має проросійські погляди та є проросійськи налаштованою особою, це не лише нічим не підтверджується, але й спростовується об'єктивними фактами.
Вказує, що після повномасштабного вторгнення російської федерації ОСОБА_6 опинився на окупованих територіях, однак, отримавши таку можливість залишив її та переїхав на контрольовану Україною територію.
Окрім того, вказує, що ОСОБА_6 має сім'ю, його дружина має двох малолітніх дітей, які проживають у м. Запоріжжя.
Вважає, що ніяких даних, які б дійсно вказували на «проросійські погляди» ОСОБА_6 та його бажання втекти, а зокрема на територію рф, об'єктивно немає. Навпаки, останній не лише має місці соціальні зв'язки у м.Запоріжжя, але вже під час розгляду справи неодноразово заявляв та підтверджував свою позицію неприйняття рф.
Не відповідають дійсності висновки суду про не підтвердження належними та допустимими доказами наявність у обвинуваченого стійких соціальних зв'язків.
Також, не погоджується захисник і з розміром визначеної застави, та вважає її фантастичною сумою для підзахисного та його сім'ї.
На його думку, така сума виходить за межі, встановлені чинним законодавством для розміру застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, який має обмеження від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В той же час, виключних обставин, для збільшення розміру застави, не встановлено.
Згідно з ухвалою суду, 19 вересня 2024 року прокурор Запорізької обласної прокуратури звернувся до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя з матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111 КК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2024 року подання Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про направлення кримінального провадження на розгляд Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, задоволено. 05 грудня 2024 року справа надійшла до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2024 року у справі визначено головуючого суддю ОСОБА_11 , та склад колегії суддів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року постановлено призначити судовий розгляд кримінального провадження.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 14 квітня 2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п.2.3.43, 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю ОСОБА_11 та 14 квітня 2025 року матеріали кримінального провадження передано визначеному головуючому судді ОСОБА_14 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою суду від 16 квітня 2025 року постановлено прийняти кримінальне провадження до свого провадження та призначити судовий розгляд кримінального провадження.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 28 серпня 2025 року №295 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п.2.3.43, 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю ОСОБА_14 та 25 серпня 2025 року матеріали провадження передано визначеному головуючому судді ОСОБА_1 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2025 року.
24 листопада 2025 року прокурором ОСОБА_8 подано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 21 листопада 2025 року строком на 60 днів щодо кожного з обвинувачених, завчасно вручене ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що визнається стороною захисту.
Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти держави, а саме у державній зраді, відповідно, у разі доведеності їх провини, санкція статті передбачає виключно покарання у виді позбавлення волі. Так, згідно з п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, існує ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Сторона обвинувачення, як і раніше, стверджує, що обвинувачені є проросійськи налаштованими особами, мають родичів на тимчасово окупованій території, відповідно, зможуть залишити своє місце проживання, перетнувши лінію зіткнення. Як видно з клопотання, існує й ризик незаконного впливу на свідків, які в судовому засіданні не допитувались; ризик того, що обвинувачені продовжать свою злочинну діяльність і з огляду на проросійські погляди, можуть продовжити збирати інформацію про пересування та дислокації військовослужбовців та передавати представникам держави-агресора.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання, викладені в ньому доводи, наполягав, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу запобігання вказаним ризикам неможливе, проти застави, розмір якої визначений судом, заперечень не висловив.
Захисник ОСОБА_10 03 грудня 2025 року надіслав до суду письмові заперечення, які підтримав під час розгляду клопотання. Так, адвокат наголосив на строках перебування ОСОБА_6 під вартою. Крім того, зазначив, що його підзахисний після початку повномасштабного вторгнення на територію України опинився на окупованій території, проте, за першої можливості, перемістився на підконтрольну Україні територію, що має бути враховано судом.
Згідно з клопотанням, ОСОБА_6 має родину - дружину та двоє малолітніх дітей, які протягом 1,5 років мешкають без чоловіка та батька, будучи внутрішньо переміщеними до м.Запоріжжя особами. Також він категорично відмовився від запропонованого обміну, про що письмово повідомляв керівництво СБУ. Захисник окремо зауважив, що ОСОБА_6 є громадянином України, з рф себе не асоціює, об'єктивні дані на користь його проросійських поглядів, наявності наміру втекти, перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб стороною обвинувачення не надані.
Разом з цим, ОСОБА_6 був працівником Національної поліції України, тому, враховуючи його місце працевлаштування можна стверджувати, що жодного відношення до свідків з боку обвинувачення, які є співробітниками ОСОБА_7 , він не має.
На підставі наведеного адвокат ОСОБА_10 просив суд змінити запобіжний захід на домашній арешт, адже вказані прокурором ризики не є підтвердженими, або знизити розмір застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обвинувачений ОСОБА_6 також заперечував проти клопотання прокурора, підтримав думку захисника та подані заперечення.
Захисник ОСОБА_9 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , з клопотанням прокурора не погодився, пояснив, що прокурор в своєму клопотанні жодних доказів існування ризиків, передбачених КПК України, не надає.
Заслухавши доповідь судді; аргументи обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та їх захисників на підтримання апеляційних скарг; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисників обвинувачених задоволенню не підлягають з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування (в цьому випадку - судового розгляду) до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
З наявних матеріалів убачається, що цих вимог закону судом дотримано.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , доводи їх захисників, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України, яке є особливо тяжким злочином.
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; ризик вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих їм правопорушень, відомості про особу обвинувачених, наявність стійких соціальних зв'язків у яких на даний час належними та допустимими доказами не підтверджена, наразі обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено суворе покарання, пов'язане виключно з ізоляцією від суспільства на тривалий строк, серед іншого і довічне позбавлення волі; ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки свідки, обвинувачені на даному етапі розгляду кримінального провадження не допитані, а також не допитані самі обвинувачені.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 під вартою.
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинувачених у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останніх та запобігти встановленим ризикам.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи сторони захисту про те, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не підтверджуються жодними доказами, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
За змістом ухвали, суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними матеріалами. В свою чергу, фактичні обставини провадження та відомості про особу обвинувачених у сукупності з особливою тяжкістю інкримінованого останнім кримінального правопорушення та суворістю можливого покарання за це правопорушення, свідчать про те, що інші запобіжні заходи ніж тримання під вартою будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Крім того, відповідно до ч.6 тс.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109- 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437 - 442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
При цьому, враховуючи викладене та положення ч.ч.4,5 ст.182 КПК України, на думку колегії суддів, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою обґрунтовано не встановив підстав для зміни розміру застави (як альтернативного запобіжного заходу) обвинуваченим, окрім наведеного вище, з огляду і на те, що останні обвинувачуються, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України.
Отже, колегія суддів вважає, що наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинувачених, а також те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановлених ризиків.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
На зазначеній стадії, згідно з кримінальним процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції переглядає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на стадії судового провадження.
В свою чергу, як зазначено вище, надані сторонами докази суд має досліджувати у встановленому законом порядку та оцінювати у їх сукупності.
Доводи сторони захисту про наявність у обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, на думку колегії суддів, самі по собі правильність висновків суду першої інстанції теж не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків та в цьому випадку не свідчать про достатність застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення їх належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинувачених, характеру та тяжкості діянь, які їм інкримінуються.
Дані про те, що обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 за станом здоров'я не можуть утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Посилання сторони захисту на те, що судом не враховано рішення Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2024 від 19 червня 2024 року, є безпідставними.
Так, рішення у цій справі ухвалено за конституційними скаргами ОСОБА_15 , ОСОБА_16 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.
У пункті 7 вказаного Рішення Конституційний Суд України зазначив, що частина шоста статті 176 Кодексу не суперечить статтям 3, 8, частинам першій, другій статті 29, частині першій статті 55, частині першій статті 62, частині першій статті 64 Конституції України, оскільки ця норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначено частиною другою статті 29 Конституції України.
За результатом розгляду вказаної справи ухвалено рішення про те, що частину шосту статті 176 КПК України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).
Відповідаючи на доводи сторони захисту в апеляційних скаргах та при апеляційному розгляді про непомірність визначеного судом розміру застави, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з положеннями абзацу восьмого частини четвертої статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого серед іншого і статтею111 Кримінального кодексу України.
В цьому випадку суд дійшов висновку про можливість визначення розміру застави при застосуванні до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В свою чергу, розмір застави визначений судом у тому числі з урахуванням обставин кримінального правопорушення та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що узгоджується з вимогами ч.4 ст.182 КПК України.
Як вказано вище, свої висновки, серед іншого і в цій частині, суд першої інстанції належним чином вмотивував в оскаржуваній ухвалі та надав відповіді на всі доводи сторони захисту, з якими погоджується і колегія суддів.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено, відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор», строком на 60 днів - з 03 грудня 2025 року до 31 січня 2026 включно, розмір застави, визначений відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у даному кримінальному провадженні від 08 жовтня 2025 року, порядок її внесення, перелік обов'язків в разі її внесення та строк їх дії залишено без змін, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3