Справа № 930/2536/25
Провадження № 22-ц/801/159/2026
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т. Є.
Доповідач:Ковальчук О. В.
06 лютого 2026 рокуСправа № 930/2536/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,
розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Фермерського господарства «ЕЛІТА» до Немирівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди,
за апеляційною скаргою Фермерського господарства «ЕЛІТА» на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області про повернення позовної заяви, постановлену у цій справі 27 жовтня 2025 року у м. Немирів суддею цього суду Войницькою Т.Є., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У жовтні 2025 року Фермерське господарство «ЕЛІТА» (далі - ФГ «ЕЛІТА») звернулося до суду із вказаним вище позовом, який мотивований тим, що 17 січня 2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (Орендодавець) та ФГ «ЕЛІТА» (Орендар) укладено договір оренди землі № 30 строком на 7 років.
З метою використання свого переважного права щодо поновлення вказаного договору оренди землі, 10 грудня 2024 року ФГ «ЕЛІТА» звернулося до Немирівської міської ради з листом-повідомленням від 17 січня 2018 року щодо поновлення договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року на тих самих умовах і на той самий строк
22 січня 2025 року Немирівською міською радою було прийнято рішення № 2840 «Про відмову в поновленні договору оренди землі № 30 від 17.01.2018 року», укладеного між ФГ «ЕЛІТА» та Немирівською міською радою.
В подальшому із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 0-2-0.6-2028/2-25 від 10.04.2025 року позивачу стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером: 0523084400:01:001:0574, яка розташована на території Криковецької сільської ради (за межами населеного пункту), Немирівського району Вінницької області, яка була надана в оренду відповідно до договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року, перенесена до архівного шару Державного земельного кадастру в результаті її поділу на нові сформовані земельні ділянки.
Також позивачем було встановлено, що 17 квітня 2025 року Немирівською міською радою було прийнято 36 рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення вказаних вище земельних ділянок та надання їх в оренду (усього 44 громадянам України). Позивач повідомив, що із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у період з 22 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року вбачається, що Немирівською міською радою було укладено договори оренди земельних ділянок із такими фізичними особами, згідно з якими було передано зазначені земельні ділянки в оренду строком на 25 років.
Не погоджуючись із такими діями Немирівської міської ради, позивач просив суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року та визнати відсутнім права оренди щодо сформованих земельних ділянок внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 0523084400:01:001:0574.
27 жовтня 2025 року ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області зазначену позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
Підставою для постановлення такої ухвали суду стало те, що позивач об'єднав в одне провадження позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, відтак суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених п.2 ч.4 ст. 185 ЦПК України, для повернення позовної заяви.
Не погодившись із такою ухвалою суду, представник ФГ «ЕЛІТА» подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позовні вимоги в цій справі є однорідними, нерозривно пов'язані між собою, і від вирішення однієї з них залежить вирішення інших позовних вимог, а тому дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та в одному провадженні.
На думку скаржника, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що договір оренди спірних земельних ділянок, укладений між ФГ «ЕЛІТА» та Немирівською міською радою, закінчився, після чого право оренди земельних ділянок було зареєстровано за фізичними особами, а тому віднесення таких земельних ділянок до земель фермерського господарства є безпідставним.
Проте суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, неправильно визначився з юрисдикцією цього спору, внаслідок чого безпідставно повернув позовну заяву.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді й переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктами 1, 3, 13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ст. 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Частиною четвертою статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об'єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
При цьому роз'єднання позовних вимог можливе лише в тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в тому суді, який роз'єднав позовні вимоги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 9901/458/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
Також до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20, від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18. від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17;. від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19).
Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16).
В той час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, відбувалася фактична заміна орендаря й обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, спори щодо права власності чи іншого речового права на землю фермерських господарств з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 628/774/18, від 03 липня 2019 року у справі № 637/116/18).
У постанові від 19 березня 2025 року у справі № 554/5332/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 759/9251/16-ц, від 05 вересня 2024 року у справі № 305/3016/23, від 26 червня 2024 року у справі № 455/598/21).
Підставою позову у цій справі стала відмова Немирівської міської ради у поновленні договору оренди землі № 30 від 17.01.2018 року та подальший поділ орендованої земельної ділянки на нові сформовані земельні ділянки із наданням їх в оренду фізичним особам.
Предметом позову є вимога позивача до відповідачів, спрямована на захист порушеного права користування землею фермерським господарством.
Фактично ФГ «ЕЛІТА» прагне відновити право оренди земельної ділянки, що існувало до відмови Немирівської міської ради у поновленні договору оренди землі та до її поділу на нові земельні ділянки, передані у користування фізичним особам.
У даній справі основною позовною вимогою є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі і даний спір, з огляду на суб'єктний склад сторін договору (юридична особа з одної сторони та орган, уповноважений здійснювати функції держави, з іншої) та його предмет, пов'язаний із правом користування землею фермерським господарством в межах провадження господарської діяльності, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
В той час як позовна вимога про визнання відсутнім права оренди на земельні ділянки передані у користування фізичним особам, сформовані у результаті поділу земельної ділянки, яка перебувала в оренді ФГ «ЕЛІТА», підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, та є наслідком задоволення основної позовної вимоги щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.
За таких обставин, з метою захисту порушених прав, позивач повинен був звернутися до господарського суду з основною вимогою, та у разі її задоволення, звертатися з позовом про визнання відсутнім права оренди землі у фізичних осіб у порядку цивільного судочинства.
Отже, оскільки позивач порушив правила об'єднання позовних вимог, роз'єднання яких є неможливим з огляду на те, що їх належить розглядати в порядку різного судочинства судами різних юрисдикцій, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції з наведених вище підстав.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що посилання позивача в апеляційній скарзі не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, при постановленні оскаржуваної ухвали.
Таким чином, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ЕЛІТА» залишити без задоволення, а ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області про повернення позовної заяви від 27 жовтня 2025 року - без змін.
Понесені скаржником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. М. Шемета
О. Ю. Береговий