Справа № 127/36040/24
Провадження № 22-ц/801/295/2026
Провадження № 22-ц/801/294/2026
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Шемета Т. М.
05 лютого 2026 рокуСправа № 127/36040/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.
секретар судового засідання Куленко О. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачка (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником адвокатом Федчук Світланою Миколаївною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В. в м. Вінниці, дата складення повного судового рішення 11 листопада 2025 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником адвокатом Федчук Світланою Миколаївною на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В., дата складеного повного судового рішення 17 листопада 2025 року, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог Служба у справах дітей Вінницької міської ради, Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Управління міністерства юстиції (м. Київ) ЦМУ МЮ (м. Київ) (надалі- ДВС), та збільшивши позовні вимоги (а. с. 9 - 14, т. 2), просив встановити факт утримання батьком своїх неповнолітніх дітей (перебування на утриманні батька неповнолітніх дітей), визнати здійснені грошові перекази коштами на утримання дітей (аліментами) та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.06.2006 року між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.08.2023 року у справі №127/10210/23 було розірвано.
За час шлюбу у подружжя народилося 3 дітей: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір'ю, та виїхали за кордон, що утруднило спілкування з дітьми, томі позивач змушений був звернутися до служби у справах дітей і рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 610 від 14.03.2024 року було визначено способи його участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
Ще під час перебування в шлюбі рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2013 у справі №127/25007/13-ц було стягнуто з нього на користь відповідачки аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для дитини відповідного віку щомісячно. Проте ОСОБА_2 забрала виконавчий лист без виконання у зв'язку з примиренням сторін, та з 2015 року і до липня 2024 року не зверталась до виконавчої служби. Вже після розірвання шлюбу ОСОБА_2 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про видачу дубліката виконавчого листа від 12.12.2013 у справі №127/25007/13-ц та пред'явила його до виконання. Після відкриття виконавчого провадження 27.11.2024 року державним виконавцем було нараховано заборгованість по аліментах в період з 05.11.2015 року по 31.12.2024 року в розмірі 533 066,41 грн, в тому числі за період з листопада 2015 року по жовтень 2022 року 360 895,98 грн, а з листопада 2022 року по грудень 2024 року - 172 170 грн. З моменту відкриття виконавчого провадження позивач сплатив 247 150 грн. Проте з листопада 2015 року по жовтень 2022 року вони всі проживали разом і він повністю утримував дітей нарівні з дружиною, тому просив звільнити його від сплати заборгованості, яка нарахована за це період, в розмірі 360 895,98 грн.
Він продовжував надсилати гроші дітям та відповідачці після того як вони поїхали за кордон, зокрема на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_2 він з листопада 2022 року по березень 2023 року перерахував 83 750 грн; на картковий рахунок доньки ОСОБА_3 за період з листопада 2022 року по листопад 2024 перерахував 105 000 грн, на картковий рахунок доньки ОСОБА_6 за цей самий період перерахував 76 400 грн;. на картковий рахунок сина ОСОБА_7 з серпня 2023 року по листопад 2024 року перерахував 68 300 грн, а тому ці гроші він просив зарахувати як аліменти.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.11.2025 року позов задоволено:
1)встановлено факт перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
2)визнано грошові кошти, перераховані ОСОБА_1 :
- на картковий рахунок належний ОСОБА_2 , згідно платіжних інструкцій:
- №P24A470366117D33590 від 09.11.2022 року на суму 8 000 грн.;
- №P24A482291140D25535 від 12.11.2022 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A533595918D48301 від 26.11.2022 року на суму 30 000 грн.;
- №P24A581049518D73924 від 09.12.2022 року на суму 23 750 грн.;
- №P24A794016153D07896 від 03.02.2023 року на суму 14 000 грн.;
- №P24A835853010D85375 від 14.02.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A927240646D09177 від 08.03.2023 на суму 2 000 грн.;
- на картковий рахунок належний ОСОБА_4 , згідно платіжних інструкцій:
- №P24A512031367D64332 від 20.11.2022 року на суму 500 грн.;
- №P24A643182018D13469 від 24.12.2022 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A764966483D26000 від 26.01.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A835858917D05252 від 14.02.2023 року на суму 1 000 грн.;
- № P24A927208052D24440 від 08.03.2023 року на суму 500 грн.;
- №P24A939595340D94508 від 11.03.2023 року на суму 400 грн.;
- №P24A1138335873D4523 від 29.04.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1262326496D8649 від 29.05.2023 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A1278001627D9936 від 01.06.2023 року на суму 3 000 грн.;
- №P24A1416962695D1872 від 06.07.2023 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A1416582339D0746 від 06.07.2023 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A1545680424D1372 від 08.08.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1582906275D0845 від 17.08.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1816708040D8861 від 13.10.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A1954896340D5261 від 15.11.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A2045472375D6172 від 07.12.2023 року на суму 3 000 грн.;
- №Р24А2190570159D1084 від 11.01.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2552815028D4996 від 26.01.2024 року на суму 1 000 грн.;
- №Р24А2552812200D8669 від 26.01.2024 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A2375012079D7829 від 23.02.2024 року на суму 3 000 грн.;
- №P24A2496006281D0761 від 22.03.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2735911869D9588 від 17.05.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2858486509D8416 від 14.06.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A2988052933D5116 від 15.07.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №P24A3117628912D1597 від 15.08.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3247958302D5728 від 14.09.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3385125921D3743 від 15.10.2024 року на суму 4000 грн.;
- № P24A3512937401D8436 від 14.11 2024 року на суму 4000 грн.;
- на картковий рахунок належний ОСОБА_5 , згідно платіжних інструкцій: :
- №P24A1582924847D9027 від 17.08.2023 року на суму 1 500 грн.;
- №P24A1816717598D4402 від 13.10.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A1954902702D3727 від 15.11.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A2045476312D8637 від 07.12.2023 року на суму 3 000 грн.;
- №Р24А2190560139D7725 від 11.01.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2375006919D2659 від 23.02.2024 року на суму 3 000 грн.;
- №Р24А2495999545D5212 від 22.03.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2610915993D8035 від 18.04.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2659200965D5373 від 29.04.2024 року на суму 10 800 грн.;
- №Р24А2735900372D9344 від 17.05.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2858461130D9509 від 14.06.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A2988065517D1451 від 15.07.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3117646498D4009 від 15.08.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3247935216D0185 від 14.09.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3385103410D3819 від 15.10.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3512915219D8446 від 14.11.2024 року на суму 4 000 грн.;
- на картковий рахунок належний ОСОБА_3 , згідно платіжних інструкцій:
- №P24A476554147D85736 від 11.11.2022 року на суму 500 грн.;
- №P24A511989101D17148 від 20.11.2022 року на суму 500 грн.;
- №P24A643195406D32444 від 24.12.2022 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A747229479D79969 від 21.01.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A835864457D80598 від 14.02.2023 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A927214182D37437 від 08.03.2023 року на суму 500 грн.;
- №P24A1009145653D7155 від 28.03.2023 року на суму 11 500 грн.;
- №P24A1138075213D2893 від 29.04.2023 року на суму 10 000 грн.;
- №P24A1406527815D5209 від 04.07.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1416593025D2468 від 06.07.2023 року на суму 500 грн.;
- №P24A1440088214D5692 від 12.07.2023 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A1527579658D9239 від 03.08.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1537555831D1676 від 06.08.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1555056448D8721 від 10.08.2023 року на суму 2 500 грн.;
- №P24A1582897021D1560 від 17.08.2023 року на суму 2 000 грн.;
- №P24A1816724037D2478 від 13.10.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A1954892033D8271 від 15.11.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A2045467682D6220 від 07.12.2023 року на суму 3 000 грн.;
- №Р24А2190565515D5564 від 11.01.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2234395070D6046 від 21.01.2024 року на суму 1 000 грн.;
- №Р24А2233177072D9360 від 21.01.2024 року на суму 12 000 грн.;
- №Р24А2610910378D4307 від 18.04.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2735905443D9304 від 17.05.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №Р24А2858495852D8112 від 14.06.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №P24A2988059429D5207 від 15.07.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №P24A3117637284D0298 від 15.08.2024 року на суму 4 000 грн.;
- №P24A3247946287D5677 від 14.09.2024 року на суму 4 000 грн;
- №P24A3385115062D4864 від 15.10.2024 року на суму 4 000 грн.;
- № P24A3512924922D5617 від 14.11.2024 року на суму 4 000 грн., -
грошовими коштами на утримання дітей (аліментами).
3)звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року у розмірі 360 895 (триста шістдесят тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень 98 копійок за виконавчим листом №127/25007/13-ц, виданим на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2013 у цивільній справі №127/27005/13-ц;
4) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 3 633, 60 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи судом встановлено, що у період з 05 листопада 2015 року до 01 листопада 2022 року, позивач та відповідачка разом проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, малолітні діти проживали зі своїми батьками та перебували на їхньому повному утриманні, що вказує на добровільну сплату позивачем аліментів на утримання дітей.
Крім того, судом установлено, що ОСОБА_1 здійснював утримання дітей в добровільному порядку як під час, так і після припинення спільного проживання, про що свідчать суми платежів на карткові рахунки як відповідачки, так і дітей, які носили періодичний, щомісячний характер.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі №760/17498/22 добровільне перерахування батьком аліментів на особистий рахунок неповнолітньої дитини вважається виконанням судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини. Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (ч. 1 ст. 170 СК України). Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодекс та ч.3 ст.179 СК. Суд врахував, що джана правова позиція встановлює, що добровільне перерахування батьком аліментів на особистий рахунок неповнолітньої дитини вважається виконанням судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, тобто є належним утриманням дитини батьком.
Суд вказав, що із виписок АТ КБ «Приватбанк» № GBPACNTMK7AQANLD від 17.09.2024 року, № MS7E3160B5HEM63I від 19.09.2024 року, №A258EERFNLFVTOEE від 25.09.2024 року про руху грошових коштів на належних дітям карткових рахунках, вбачається. що діти вищезазначені кошти використовували на придбання одягу, продуктів харчування, аптечних препаратів, косметичних засобів, харчування у кафе та ресторанах тощо, що і є безпосередньо утриманням дітей у розумінні норм чинного законодавства.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів про наявність між сторонами жодних інших цивільно-правових зобов'язань, які б пояснювали природу здійснення платежів відповідачці у справі, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2023 року у справі №206/2658/22.
Тому суд виснував, що позивач надав належні докази на підтвердження виконання ним обов'язку щодо утримання дітей, добровільного виконання рішення суду про стягнення аліментів. Відповідач факту проживання як сім'я протягом 2015-2022 років не спростовувала, доказів одноосібного утримання дітей не надала, а тому заявлені вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду від 17.11.2025 року стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 600 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 25 600 грн, що підтверджено договором про надання правничої допомоги від 30.10.2024 року, та квитанцією від 04.12.2024 року. Оскільки позов задоволено, то ці витрати слід стягнути з відповідачки на користь позивача.
Не погодившись із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.11.2025 та додатковим рішенням Вінницького міського суду від 17.11.2025 року, відповідачка ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Федчук С. М., подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції припустився істотних порушень норм процесуального права та безпідставно ухвалою від 03.02.2025 року прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, оскільки, як вбачається з її змісту, позивачем було змінено і предмет позову (доповнено новою позовною вимогою), і підстави позову, які в первісній позовній заяві не були наведені.
Допустив суд і порушення норм матеріального права, а саме безпідставно виснував, що переказ коштів безпосередньо на каркові рахунки дітей є належним виконанням аліментного обов'язку. Не зважив на те, що рішенням Вінницького міського суду від 12.12.2013 року у справі № 127/25007/13-ц аліменти присуджені на користь відповідачки, а вона не давала своєї згоди на те, щоб кошти перераховувались безпосередньо на рахунок дітей. Не звернув уваги суд і на те, що лише в 26 наданих позивачем платіжних інструкціях із 73 міститься призначення платежу аліменти, інші ж неможливо ідентифікувати саме як аліменти (а.с.92, т.4 на звороті).
З незрозумілих підстав суд задовольнив вимогу про встановлення факту утримання позивачем дітей, адже такий факт позивач хотів встановити, не зазначивши яку мету він цим переслідує і на які його права та обов'язки такий факт вплине.
Суд безпідставно вважав, що кошти, які позивач в 2022-2023 роках перераховував на картку відповідачки, є виконанням ним аліментного обов'язку, адже нею було надано докази того, що вона надала позивачу в якості позики впродовж січня-липня 2022 року 302 000 грн, а тому кошти, які він перераховував, були поверненням отриманого у позику. Також стверджує, що переказ 09.12.2022 року був в якості компенсації за те, що вона оплачувала комунальні послуги, придбала акумуляторні батареї для квартири АДРЕСА_1 ; 14.02.2023 року кошти були перераховані на свято Валентина та на купівлю квітів, однак суд також не дав цьому оцінки.
Суд не оцінив надані відповідачкою докази того, що з 2015 по 2022 рік саме вона несла витрати по утриманню дітей, тоді як позивач таких доказів не надав, а сам факт того, що вони проживали разом, не є підставою для звільнення платника аліментів від обов'язку перед неповнолітніми дітьми (постанова ВС від 23.06.2022 року у справі № 545/96/20).
Доводи апеляційної скарги стосовно додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2025 року зводяться до того, що суд не взяв до уваги заяву відповідачки про не співмірність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу складності справи, відсутня деталізація наданих послуг, не врахував суд і того, що відповідачка з трьома дітьми проживає за кордоном і перебуває у скрутному матеріальному становищі, фактично живе на соціальну допомогу від уряду Німеччини, тому просила зменшити розмір витрат до 13 000 грн, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
17.12.2025 року від позивача ОСОБА_1 , який діє через свого представника адвоката Тетева-Родюк І. О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні поданої апеляційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін та стягнути понесені ним витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 16 000 грн. Доводи відзиву зводяться до того, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Треті особи що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Федчук С. М. підтримала вимоги, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача адвокат Тетева-Родюк І. О. заперечила проти апеляційної скарги та підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Інші учасники справи будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явилися, будь-яких клопотань про відкладення розгляду до суду не надсилали, тому відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону.
По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:
-16.06 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №1142, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.08.2023 року у справі №127/10210/23 (а. с. 20 -21, т.1).
-за час шлюбу у подружжя народилися троє дітей: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 22, т.1), донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 23, т.1), та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 24);
-рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2013 у справі №127/25007/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для дитини відповідного віку щомісячно.
-сторонами визнається, що в листопаді 2015 року ОСОБА_2 подала заяву про повернення виконавчого листа без виконання;
-сторонами визнається, що в листопаді 2022 року відповідачка ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми виїхали до Німеччини;
-11.07.2024 року ОСОБА_2 подала заяву про видачу дубліката виконавчого лсита на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2013 у справі №127/25007/13-ц (а. с. 21-22, т.2);
-19.11.2024 року Вінницьким міським судом видано дублікат виконавчого листа (а.с.37, т.2);
-постановою державного виконавця від 27.11.2024 року на виконання згаданого виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 76652539 (а. с. 39, т.2);
-10.01.2025 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості за ВП № 76652539 за період з 05.11.2015 року по 31.12.2024 року, відповідно до якого станом на 31.12.2024 року заборгованість становить 285 916,41 грн, сплачено аліментів за період з листопада 2022 року по вересень 2024 року 247 150 грн (а.с.41-42, т.2);
-за період з листопада 2022 року по березень 2023 року позивач ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_2 (відповідачці) на суму 83 750 грн (квитанції на а. с. 32-42, т.1);
-за період з листопада 2022 року по листопад 2024 року позивач ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на суму 105 000 грн (квитанції на а. с. 32-42, т.1, а. с. 34-35, т.2);
-за період з листопада 2022 року по листопад 2024 року позивач ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на суму 76 400 грн (квитанції на а. с. 43-64, т.1, а. с. 15-16, т.2);
-за період з серпня 2023 по листопад 2024 року позивач ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на суму 68 300 грн (квитанції на а. с. 65-78, т.1, а. с. 19-20, т.2);
-також, позивач в обґрунтування доказів переказу грошових коштів на рахунки дітей надав виписки АТ КБ «Приватбанк»:
?№A258EERFNLFVTOEE від 25.09.2024 року: ОСОБА_3 (а. с. 113 - 115, т.1);
?№ 22P08FP6FEG3EFSC від 17.09.2024 року: ОСОБА_4 (а. с. 106 - 109, т. 1);
?№ MS7E3160B5HEM63I від 19.09.2024 року: ОСОБА_5 (а. с. 112-, т.1).
Між сторонами виник спір з приводу встановлення факту утримання батьком своїх неповнолітніх дітей (перебування на утриманні батька неповнолітніх дітей), визнання здійснених грошових переказів коштами на утримання дітей (аліментами) та звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Позиція апеляційного суду.
Щодо прийняття судом першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог.
Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що звертаючись до суду з позовом в листопаді 2024 року, ОСОБА_1 визначив предметом позову: встановлення факту утримання батьком своїх неповнолітніх дітей (перебування на утриманні батька неповнолітніх дітей), визнання здійснених грошових переказів коштами на утримання дітей (аліментами).
Підставами позову ОСОБА_1 визначив те, що хоча з нього рішенням Вінницького міського суду від 12.12.2013 року у справі. № 127/25007/13-ц було присуджено аліменти, ОСОБА_2 в 2015 році забрала виконавчий лист в зв'язку з примиренням та до сьогодні до виконавчої служби не зверталася, отримувала повне добровільне забезпечення дітей з його боку. З листопада 2022 року (коли дружина і діти виїхали за кордон) він здійснював грошові перекази дітям та дружині , які він вважає утриманням, а відповідачка цей факт заперечує, стверджуючи, що це кишенькові гроші. Оскільки на момент звернення до суду відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення про стягнення аліментів на доньок, в нього немає іншого способу, окрім звернення до суду з таким позовом, захистити себе від зловживань з боку ОСОБА_2 , яка подала вже до суду заяву про видачу дубліката виконавчого листа на виконання рішення про стягнення аліментів від 12.12.2013 року у справі. № 127/25007/13-ц, та стягнення аліментів за минулий період.
Ухвалою Вінницького міського суду від 13.11.2024 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого засідання (а. с. 124, т.1)
14 січня 2025 року представник позивача подала до суду Заяву про збільшення позовних вимог, в якій доповнив коло третіх осіб (додав Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) та доповнив позовні вимоги (просив врахувати також здійснені ним на рахунок дітей перекази в жовтні-листопаді 2024 року та доповнив позовні вимоги новою вимогою: звільнити його від сплати заборгованості за аліментами в розмірі 360 895 грн 98 коп. за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року. Обґрунтовував необхідність збільшити вимоги відкриттям виконавчого провадження ВП № 76652539 про стягнення аліментів та нарахуванням заборгованості державним виконавцем за період з листопада 2015 року по грудень 2024 року (а.с.9 - 42, т. 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.02.2025 року заяву про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду (а. с. 136 - 137, т.2).
Як вбачається зі змісту прохальної частини заяви про збільшення позовних вимог, позивач доповнив позовні вимоги новими вимогами, тобто змінив предмет позову. Однак первісні основні підстави позову позивач залишив незмінними та лише доповнив їх новими обставинами, які безпосередньо пов'язані з основними підставами позову.
Враховуючи те, що позивач не змінював предмет та підстави позову одночасно, а лише доповнив їх, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до розгляду уточнення позовних вимог, а доводи апеляційної про неправильність таких процесуальних дій не знайшли свого підтвердження.
Щодо вирішення позовної вимоги про встановлення факту утримання батьком своїх неповнолітніх дітей (перебування на утриманні батька неповнолітніх дітей).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
За частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Положеннями статті 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до статті 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
Отже, такі обставини, як проживання дітей разом з одним із батьків, виховання та утримання не можуть кваліфікуватись як юридичні факти в розумінні статті 315 ЦПК України, оскільки пов'язані з виконанням батьками своїх обов'язків, визначених положеннями Сімейного кодексу України.
Батьківський обов'язок презюмується законодавством і лише під час вирішення спорів, що стосуються здійснення сімейних прав та обов'язків, він може бути спростований, тому відсутні підстави для повторення цієї правової аксіоми, шляхом встановлення факту судом, адже він нічого не з'ясовуватиме та не доповнюватиме.
За таких обставин не підлягає задоволенню вимога встановити факт утримання батьком дітей як окрема позовна вимога, адже надання батьком утримання дітям є лише обставиною, яка підлягає перевірці при вирішенні питання звільнення батька від обов'язку сплатити заборгованість з аліментів за попередній період.
Суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги, тому в частині задоволення вимоги про встановлення факту утримання батьком дітей оскаржуване судове рішення слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цієї вимоги.
Щодо вирішення позовної вимоги про визнання здійснених грошових переказів коштами на утримання дітей (аліментами).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19)).
Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України).
Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання (абзац 2 частини другої статті 179 СК України).
Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України (частина третя статті 179 СК України).
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку) (частина перша статті 32 ЦК України).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року по справі № 760/17498/22 Верховний Суд виснував, що:
дієздатність фізичної особи пов'язана з такими її невід'ємними якісними ознаками, як здатність усвідомлювати значення своїх дій та спроможність керувати ними, обсяг цивільної дієздатності не може бути однаковим для усіх фізичних осіб і встановлюється ЦК з урахуванням їх віку та психічного стану здоров'я;
обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб охоплює як перелік юридично значущих дій, які особа має право самостійно здійснювати, так і межі її договірної та не договірної цивільної відповідальності;
залежно від віку фізичної особи, цивільна дієздатність за обсягом поділяється на такі види: часткова цивільна дієздатність малолітньої особи (стаття 31 ЦК України); неповну цивільну дієздатність неповнолітньої особи (стаття 32 ЦК України); повну цивільну дієздатність повнолітньої особи, неповнолітньої особи у разі реєстрації її шлюбу (стаття 34 ЦК України) та емансипованої особи (стаття 35 ЦК України);
фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вважається неповнолітньою. За обсягом цивільна дієздатність неповнолітньої особи є неповною;
з урахування обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів.
В справі що розглядається донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 14-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому вона станом на листопад 2022 року (на час першого перерахування батьком на її рахунок аліментів) була неповнолітньою, а тому з урахування обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів, - суд першої інстанції вірно виснував що кошти в розмірі 105 000 грн, перераховані позивачем на картковий рахунок доньки ОСОБА_10 за період з листопада 2022 року по листопад 2024 року є коштами на утримання дитини (аліментами).
Донька сторін ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла 14-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому перераховані батьком на її рахунок кошти, починаючи з січня 2024 року по листопад 2024 року, з огляду на наведені вище мотиви, також правильно суд першої інстанції визначив як аліменти на її утримання.
Суд першої інстанції, оцінюючи виписки АТ КБ «Приватбанк» № A258EERFNLFVTOEE від 25.09.2024 року: ОСОБА_3 (а. с. 113 - 115, т.1); № 22P08FP6FEG3EFSC від 17.09.2024 року: ОСОБА_4 (а. с. 106 - 109, т. 1); № MS7E3160B5HEM63I від 19.09.2024 року: ОСОБА_5 (а. с. 112-, т.1), - вірно виснував, що з їх змісту вбачається, що кошти з цих рахунків витрачалися на їжу, продукти харчування, медикаменти канцелярські товари, одяг, тощо, і така трата коштів підтверджує, що перераховані позивачем ОСОБА_1 гроші на рахунки дітей - це гроші на їх утримання.
Як уже зазначалося, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), тобто законодавець визначив це правило як безумовне.
При цьому апеляційний суд зауважує, що з урахуванням природи аліментів (безумовну належність їх дитині, на утримання якої вони сплачуються) та засад сімейних відносин, закріплених в частині дев'ятій статті 7 СК України (сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства), - перерахування платником аліментів коштів безпосередньо на рахунки дітей, незалежно від їх віку, за умови можливості ними розпоряджатися отримувачем аліментів (що має місце у цій справі), а не на рахунок отримувача аліментів, вказаного в судовому рішенні, не може змінювати правову природу цих коштів як коштів на утримання дитини.
Відтак апеляційний суд виснує, що переказ батьком грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 за період з листопада 2022 року по грудень 2023 року та на рахунок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з листопада 2022 року по листопад 2024 року, незважаючи на те, що ОСОБА_10 станом на листопад 2022 року (на час першого перерахування батьком на її рахунок аліментів) та ОСОБА_12 станом на серпень 2023 року(на час першого перерахування батьком на його рахунок аліментів) не досягли 14-річного віку, - також вірно визнано судом першої інстанції як виконання батьком обов'язку утримувати своїх дітей та суд правильно виснував, що сплачені ним кошти слід віднести до аліментів.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, а висновок суду першої інстанції є вірним.
Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновок суду першої інстанції про те, що грошові кошти, які були перераховані позивачем на рахунок відповідачки ОСОБА_2 з листопада 2022 року по березень 2023 року в розмірі 83 750 грн є коштами, сплаченими ним на виконання аліментного обов'язку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний суд, розглядаючи справи, в яких йшлося про зарахування платежів в рахунок сплати аліментів, неодноразово виснував, що факт здійснення боржником грошових переказів на користь стягувача без конкретизації їх призначення як аліментів не може автоматично вважатися сплатою аліментних зобов'язань, навіть за відсутності інших боргових зобов'язань між сторонами. (постанова ВС в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 759/4666/20, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 333/6869/19; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 2-4665/2008, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24).
У справі що розглядається із наданих суду копій платіжних доручень можливо встановити тільки суму грошових переказів, валюту, дату здійснення цих фінансових операцій, одержувача та платника за кожним переказом. (а. .с 32- 42, т.1).
У призначенні платежу у квитанціях зазначено: «переказ власних коштів», що не дає можливості ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів.
З урахуванням вищевикладеного, того, що розмір коштів був різним (від 1 000 грн до 30 000 грн), нерегулярним (або двічі на місяць, або раз на два місяці), було здійснено сім переказів (09.11.2022 року на суму 8 000 грн; 12.11.2022 року на суму 1 000 грн.; 26.11.2022 року на суму 30 000 грн.; 09.12.2022 року на суму 23 750 грн.; 03.02.2023 року на суму 14 000 грн.; 14.02.2023 року на суму 5 000 грн.; 08.03.2023 на суму 2 000 грн.)сторони перебували у шлюбі та мали спільні зобов'язання по утриманню майна, а також враховуючи те, що позивач перераховував утримання безпосередньо на рахунки дітей, - апеляційний суд виснує, що у справі не здобуто беззаперечних доказів того, що ці кошти були саме коштами на утримання дітей.
Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, а оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового: про відмову визнати, що перераховані позивачем на рахунок відповідачки ОСОБА_2 з листопада 2022 року по березень 2023 року кошти в розмірі 83 750 грн є коштами, сплаченими ним на виконання аліментного обов'язку.
Щодо вимоги про звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами в розмірі 360 895 грн 98 коп. за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року.
Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18).
Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 2610/27695/2012 вказано, що «… саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику».
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд виснує, що пред'явлення позивачем у цій справі вимоги про звільнення його від сплати заборгованості є передчасним, адже як вбачається з матеріалів справи, розрахунок заборгованості за ВП № 76652539, здійснено державним виконавцем за період з 05.11.2015 року по 31.12.2024 року, та станом на 31.12.2024 року заборгованість становить 285 916,41 грн, сплачено аліментів за період з листопада 2022 року по вересень 2024 року 247 150 грн (а.с.41-42, т.2), при цьому державним виконавцем не враховано кошти в розмірі 249 700 грн, які були добровільно сплачені ОСОБА_1 на рахунки дітей та які суд першої інстанції у справі що розглядається вірно визнав коштами, сплаченими ним на виконання аліментного обов'язку.
За таких обставин, ОСОБА_1 не позбавлений можливості надати державному виконавцю рішення у цій справі, яке стане підставою для здійснення державним виконавцем нового розрахунку заборговансоті і в разі незгоди з таким розрахунком позивач як платник аліментів, а відповідачка як їх одержувач вправі будуть звернутися до суду із заявою у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження») для вирішення спору щодо розміру заборгованості із сплати аліментів.
З огляду на викладене, рішення Вінницького міського суду Вінницької області в частині задоволення позову про звільнення ОСОБА_1 від сплати заборговансоті за аліментами підлягає скасуванню з ухваленням нового: про відмову у задоволені цієї вимоги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини1 статті 374ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення та ухвалити нове.
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2025 року слід скасувати в частині задоволення позовних вимог: про встановлення факту утримання батьком своїх неповнолітніх дітей (перебування на утриманні батька неповнолітніх дітей), про визнання, що перераховані позивачем на рахунок відповідачки ОСОБА_2 з листопада 2022 року по березень 2023 року кошти в розмірі 83 750 грн є коштами, сплаченими ним на виконання аліментного обов'язку та про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, - та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог.
В іншій частині Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2025 року слід залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2025 року підлягає скасуванню в частині, додаткове рішення Вінницького міського суду від 17 листопада 2025 року, яким вирішено питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, слід скасувати та здійснити новий розподіл судових витрат.
Судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог (частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України).
До судових витрат відносяться і витрати на професійну правничу допомогу (стаття 137 ЦПК України).
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач поніс судові витрати у виді сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 633, 60 грн (а. с. 116, т.1, а. с. 33, т.2), витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 25 600 грн ( а. с. 33 - 34, 40, т.4), витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 16 000 грн ( а. с. 125-127, т.4), а всього розмір понесених судових витрат становить 45 233,60грн. Доказів судових витрат відповідачки (як і прохання їх розподілити), суду не надано.
Відповідачка ОСОБА_2 в суді першої інстанції подавала заяву про не співмірність витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем, складності справи та з урахуванням того, що на її утриманні перебуває троє дітей і вона знаходиться за кордоном, в неї скрутне матеріальне становище, просила зменшити такі витрати до 13 000 грн.
Апеляційний суд виснує, що справа є складною, розглядалася тривалий час, а тому заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та відповідає критерію співмірності, доводи відповідачки цього не спростовують.
З урахуванням приписів частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, того, що апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні двох вимог із заявлених позивачем трьох вимог, з відповідачки на його користь слід стягнути 1/3 частину понесених ним судових витрат у справі, що становить 15 077 грн 87 к. (45 233,60 / 3).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником адвокатом Федчук Світланою Миколаївною, задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2025 року скасувати в частині задоволення позову про:
- встановлення факту утримання батьком своїх неповнолітніх дітей (перебування на утриманні батька неповнолітніх дітей),
-визнання, що грошові кошти, перераховані ОСОБА_1 на картковий рахунок належний ОСОБА_2 , згідно платіжних інструкцій:
- №P24A470366117D33590 від 09.11.2022 року на суму 8 000 грн.;
- №P24A482291140D25535 від 12.11.2022 року на суму 1 000 грн.;
- №P24A533595918D48301 від 26.11.2022 року на суму 30 000 грн.;
- №P24A581049518D73924 від 09.12.2022 року на суму 23 750 грн.;
- №P24A794016153D07896 від 03.02.2023 року на суму 14 000 грн.;
- №P24A835853010D85375 від 14.02.2023 року на суму 5 000 грн.;
- №P24A927240646D09177 від 08.03.2023 на суму 2 000 грн., - є грошовими коштами на утримання дітей (аліментами);
-звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року у розмірі 360 895 (триста шістдесят тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень 98 копійок за виконавчим листом №127/25007/13-ц, виданим на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2013 у цивільній справі №127/27005/13-ц,
а також в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 3 633, 60 грн, - та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог.
В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2025 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 077, 87 (п'ятнадцять тисяч сімдесят сім гривень 87 к.) гривень понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ЄДРПОУ 44566028, місцезнаходження: вул. Соборна, 50, м. Вінниця.
Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Перший відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ 40143408, місцезнаходження: вул. Соборна, 15а, м. Вінниця.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2026 року.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк