Справа №751/9920/25
Провадження №4-с/751/55/25
26 грудня 2025 року місто Чернігів
у складі: головуючого-судді Деркача О. Г.
при секретарі Курач В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Попель Дмитра Володимировича, на дії/бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), стягувач: Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
Представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Попель Д.В. звернувся до Новозаводського районного суду міста Чернігова зі скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України, в якій просить: визнати дії та рішення Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), щодо не зняття арешту та/або заборони відчуження транспортного засобу - автомобіля марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , колір «Білий», д.н.з. НОМЕР_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження №32542198; визнати протиправною та скасувати постанову Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в рамках виконавчого провадження №32542198 про накладення арешту та/або заборони відчуження транспортного засобу - автомобіля марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , колір «Білий», д.н.з. НОМЕР_2 , з примусового виконання виконавчого листа №6-4024 Новозводського районного суду міста Чернігова від 31.10.2011 року; зобов'язати Деснянський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешту та/або заборону відчуження транспортного засобу - автомобіля марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , колір «Білий», д.н.з. НОМЕР_2 , належного ОСОБА_1 , який був накладений постановою Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в рамках виконавчого провадження №32542198, з примусового виконання виконавчого листа №6-4024 Новозводського районного суду міста Чернігова від 31.10.2011 року.
Вимоги скарги мотивовано тим, що на виконанні Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебувало виконавче провадження №32542198, з примусового виконання виконавчого листа №6-4024, який був видано Новозводським районним судом міста Чернігова від 31.10.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, в рамках якого державним виконавцем було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а саме: автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , колір «Білий», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить останній на праві приватної власності. Зазначає, що 14.10.2025 року представник скаржника звернувся до відділу державної виконавчої служби про зняття арешту із зазначеного транспортного засобу, на яку 07.11.2025 року було отримано відповідь, в якій зазначено про відсутність підстав для зняття арешту з автомобіля, оскільки виконавче провадження №32542198 знищено за закінченням строків зберігання, вказано, що виконавчий лист було повернуто стягувану 07.11.2013 року на підставі п.7 ч.1 ст.43 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції чинній на дату виникнення правовідносин. Станом на 07.11.2025 року виконавчий лист повторно до Відділу не надходив. Звертає увагу, що незважаючи на завершення виконавчого провадження, арешт на майно - автомобіль марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , знято не було, що унеможливлює подальше правомірне та безперешкодне користування ОСОБА_1 даним майном.
Вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Ухвалою судді від 27.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
Скаржник та його представник в судове засідання не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином. Від представника скаржника через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд скарги без його участі та участі скаржника.
Представник Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та представник АТ «Сенс Банк», у судове засідання не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином, заяви, клопотання до суду не надходили.
Згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Згідно інформації з Регіонального сервісного центру в місті Києві №31/26/09/2205-аз/03-2025-2130-2025 від 23.09.2025 за ОСОБА_1 обліковуються транспортні засоби, зокрема, VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1896 см3, номер кузова НОМЕР_1 (а.с.12-14), на який в рамках виконавчого провадження №32542198, з примусового виконання виконавчого листа №6-4024 від 31.10.2011 року (52260,19 грн), постановою ВДВС Деснянського РУЮ в м.Києві, накладено арешт та/або заборону відчуження. (а.с. 15-16).
Право власності на автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1896 см3, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . (а.с.20)
З копії Листа №32542198/11 від 07.11.2025 року Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) вбачається, що у відділі перебувало виконавче провадження ВП№32542198 з примусового виконання виконавчого листа №6-4024, Новозводського районного суду міста Чернігова від 31.10.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №690017294, у сумі 52250,19 грн, судові витрати по сплаті третейського збору в сумі - 10 грн, який було 07.11.2013 року повернуто стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.47 (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку) Закону України «Про виконавче провадження» (стара редакція). Станом на 07.11.2025 року вищевказаний виконавчий документ повторно на виконання не надходив.
Повідомлено, що надати більш детальну інформацію та копії документів немає можливості, так як відповідно до розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», строк зберігання виконавчих проваджень становить 3 роки, окрім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративних стягнень, строк зберігання яких становить 1 рік.
Зазначено, що підстав та технічної можливості для зняття арешту з вказаного майна у Деснянського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не має, рекомендовано з даним питанням звернутись до суду. (а.с.17-18)
Отже, в судовому засіданні встановлено, що станом на час розгляду даної скарги, відсутні відкриті виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Положеннями ст. 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до частини першої ст. 18 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. (ст.18 Закону).
Згідно до абзацу 2 п. 2 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 (далі - Положення), автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп'ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.
Відповідно до п. 2 розділу IV Положення виконавцем до Системи обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до ст. 9 Закону Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
В ст. 9 Закону, зазначено, що відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Окрім цього, одним із заходів примусового впливу під час здійснення виконавчого провадження є звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації згідно ч. 1 ст. 48 Закону.
Відповідно до ст. 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Підстави зняття державним виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини закріплені в ч. 4 ст. 59 Закону, зокрема: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч. б ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені п.п. 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа закріплені у ст. 40 Закону. Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Отже, Закон містить певний перелік підстав для зняття арешту з майна боржника саме державним виконавцем.
За таких обставин, оскільки виконавче провадження знищено, в зв'язку з закінченням терміну його зберігання і, ідентифікувати його не виявляється можливим, то підстав для зняття вказаного арешту на підставі ч. 1 ст. 40 та ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (чинна редакція Закону) у державного виконавця на момент виникнення спірних правовідносин не було, тобто відсутні підстави вважати про неправомірність дій або рішень державного виконавця щодо спірного питання.
Разом з тим, спеціальним законом, що визначав на той час умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, який втратив чинність 05.01.2017 на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.
Відповідно до ст.1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 6 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п'ята статті 47 Закону № 606-XIV).
Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.
Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Тобто, якщо виконавчий документ не було пред'явлено до виконання протягом року з дати повернення стягувачу, за загальним правилом провадження по такому документу вже не може бути відновлено.
Таким чином, в разі пропуску строку на повторне пред'явлення документу до виконання з боку стягувача настають наслідки закінчення виконавчого провадження.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, судом встановлено, що інформація щодо підстав та дати закриття виконавчого провадження відсутня, виконавче провадження знищено, ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого було винесено постанову про арешт спірного майна не має можливості, з моменту накладення арешту на спірне майно минуло більше 24 років, будь-які виконавчі провадження, боржником в яких є скаржник, відсутні.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскільки, за встановлених обставин, судом не встановлено неправомірності дій з боку державного виконавця. Разом з тим, збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 258, 263-265, 354, 447-451 ЦПК України, суд,-
Скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Попель Дмитра Володимировича, на дії/бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), стягувач: Акціонерне товариство «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт та/або заборону відчуження транспортного засобу - автомобіля марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2008 РОКУ ВИПУСКУ, НОМЕР ШАСІ НОМЕР_1 , колір «Білий», д.н.з. НОМЕР_2 , належного ОСОБА_1 , який був накладений постановою Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в рамках виконавчого провадження № 32542198,з примусового виконання виконавчого листа №6-4024 Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31.10.2011 року.
В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Чернігівської апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини ухвали, протягом того ж строку з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст ухвали буде складено 30.12.2025 року.
Суддя О. Г. Деркач