Справа № 729/61/26
1-кп/729/79/26
20 січня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі суду в м. Бобровиця в порядку спрощеного провадження, без проведення судового розгляду у судовому засіданні та без виклику для участі в ньому учасників кримінального провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025275510000064 від 13.10.2025, по обвинуваченню ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бобровиця Чернігівської області, громадянина України, одруженого, з повною загальною середньою освітою, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, яку проходить на посаді старшого стрільця 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого в АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_2 .
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України,
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.10.2023 № 287, старшого солдата ОСОБА_3 , старшого стрільця 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
На час проходження військової служби у лавах Збройних Сил України на старшого солдата ОСОБА_3 розповсюджується дія військових Статутів Збройних Сил України, які визначають загальні права та обов'язки військовослужбовців і їх взаємовідносини.
У свою чергу, статтею 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (із змінами) передбачено, що повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, вказаним Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 5 51-ХІV (із змінами), кожного військовослужбовця зобов'язано додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги.
У відповідності до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України старший солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби, окрім іншого, повинен знати та виконувати свої обов'язки і додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; допомагати іншим військовослужбовцями, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому; своєю поведінкою та старанністю подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з вимогами ст. 68 Конституції України громадянин ОСОБА_3 зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно з ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Однак, старший солдат ОСОБА_3 , будучи діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, діючи умисно, в порушення вимог ст.ст. 2, 11, 16, 17, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, будучи батьком неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаючи про зобов'язання, передбачені ст. 150 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дигинства», згідно з якими виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дітей, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання, розвиток та утримання дітей і батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання; створюючи належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати їх до самостійного життя та праці, умисно ухилявся від виконання покладених на нього перелічених обов'язків.
Так, згідно виконавчого листа Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10.07.2017 у справі №729/546/17 2/729/320/17, на підставі якого Ніжинським відділом державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 26.10.2017 було відкрито виконавче провадження № 54989751, ОСОБА_3 повинен шомісячно сплачувати аліменти на користь колишньої дружини ОСОБА_5 , на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи з 25.05.2017.
Однак, всупереч зазначених вище законодавчих вимог, ОСОБА_3 , будучи достеменно обізнаним про аліментні зобов'язання стосовно свого сина та попередженим про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, ігноруючи вимоги державного виконавця про необхідність виконання аліментних зобов'язань за рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10.07.2017 по справі №729/546/17 2/729/320/17 (виконавчий лист Бобровицького районного суду Чернігівської області виданий 13.10.2017 у справі №729/546/17 , будучи фізично здоровою і працездатною особою, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання свого неповнолітнього сина - ОСОБА_4 та в період з травня 2017 року по травень 2018 року, не будучи офіційно працевлаштованим, жодного разу не виплачував аліменти. Також в період з червня 2018 року по липень 2019 року, будучи офіційно працевлаштованим та отримуючи заробітну плату, з отриманого доходу аліментів не виплачував. У подальшому, в період з серпня 2019 року по січень 2023 року, не отримуючи офіційного доходу, аліменти на утримання сина також не виплачував. В період з лютого 2023 року по вересень 2023 року, перебуваючи на службі в Збройних Силах України, офіційно отримував заробітну плату, а саме: у березні 2023 року - 12393,74 грн., у квітні 2023 року - 78043,02 грн., у травні 2023 року - 6556,72 грн., у червні 2023 року - 124430,08 грн., у липні 2023 року - 54430,08 грн, у серпні 2023 роу:у - 124430,08 грн. та у вересні 2023 року - 148860,16 грн., тобто мав офіційний та достатній матеріальний дохід, проте з отриманого доходу аліменти на утримання сина було примусово стягнуто у вересні 2023 року на суму 164603,78 грн.
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 самовільно залишивши військову частину НОМЕР_1 , офіційно не працював до жовтня 2024 та аліменти на утримання сина не виплачував. В подальшому в період з листопада 2024 року по березень 2025 року ОСОБА_3 , будучи працевлаштованим, офіційно отримував заробітну плату, а саме: у листопаді 2024 року - 9640,75 грн., у грудні 2024 року - 9808,17 грн., у січні 2025 року - 6872,18 грн., у лютому 2025 року - 9569,45 грн. та у березні 2025 року - 11233,26 грн., проте з отриманого доходу аліменти на утримання сина було примусово стягнуто у травні 2025 року на суму 23 979,93 грн., після чого по жовтень 2025 року включно, маючи умисел на злісне ухилення від сплати встановлених судовим рішенням коштів на утримання дитини (аліментів), ігноруючи дані рішення, ухиляючись від їх виконання, будучи фізично здоровим, при цьому упродовж тривалого часу не вживаючи заходів щодо працевлаштування, умисно, протиправно порушуючи обов'язки батька передбачені ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст.ст. 180-183 Сімейного кодексу України, всупереч вимогам ст.ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 21.11.1989, у період з 01.06.2025 по 31.10.2025 не сплачував встановлені судом кошти (аліменти) на утримання сина ОСОБА_4 , жодних заходів щодо погашення заборгованості по аліментах не вживав та матеріальної допомоги своїй дитині не надавав.
В результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_3 утворилася заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини, яка станом на 31.10.2025 становить 111654, 49 грн., що сукупно перевищує суму виплат за три місяці відповідних платежів.
Дії ОСОБА_3 за пред'явленим обвинуваченням кваліфіковані за ч.1 ст. 164 КК України, тобто у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025275510000064 від 13.10.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України, надійшов до суду з клопотанням прокурора про його розгляд в порядку спрощеного провадження.
Відповідно до ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
Судом встановлено, що під час дізнання підозрюваний ОСОБА_3 у присутності захисника - адвоката ОСОБА_6 , подав письмову заяву, відповідно до якої, беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України. Не оспорював встановлені під час дізнання обставини. Йому були роз'яснені наслідки неможливості оскаржити встановлені обставини в апеляційному порядку та отримана, відповідно до положень ч.1 ст. 302 КПК України, згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без його участі.
Потерпіла ОСОБА_5 подала письмову заяву, відповідно до якої останній були роз'яснені наслідки неможливості оскаржити встановлені обставини в апеляційному порядку, та отримана, відповідно до положень ч.1 ст. 302 КПК України, згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без її участі.
Ухвалою суду за клопотанням прокурора, у відповідності до вимог ст.ст. 381, 382 КПК України, обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1ст. 164 КК України, призначено до судового розгляду у спрощеному порядку за відсутності учасників кримінального провадження.
Суд, вивчивши в порядку спрощеного судового провадження, обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України, разом з доданими до нього матеріалами кримінального провадження, зібраними в ході досудового розслідування, приходить до висновку, що обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення -проступку, встановлені органом досудового розслідування, підтверджуються сукупністю доказів зібраних органом дізнання в підтвердження висунутого ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_3 не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом судом обвинувального акту в спрощеному порядку.
Письмова заява підозрюваного ОСОБА_3 , складена в присутності захисника, свідчить щодо беззаперечного визнання ним своєї винуватості у вчиненні кримінального проступку, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження та згоди з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні.
З урахуванням наведеного, вивчивши матеріали кримінального провадження,надані органом досудового розслідування, керуючись діючим кримінальним та кримінальним процесуальним законом та оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення (проступку) мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини ОСОБА_4 (аліментів), при встановлених обставинах, доведена повністю, поза розумним сумнівом, а дії ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ч.1ст. 164 КК України, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).
Відповідно до ст. 66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд визнає щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 67 КК України, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом не встановлено.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, особу обвинуваченого - його вік, сімейний та матеріальний стан, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, дані щодо відсутності попередніх притягнень до адміністративної та кримінальної відповідальності, що на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, наявність обставин, які пом'якшують та відсутність обставин , що обтяжують його покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, у зв'язку з чим, вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду, в межах санкції статі закону, якою передбачене покарання за вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також буде відповідати справедливому співвідношенню між вчиненим кримінальним правопорушенням та заходами, які застосовуються до винного і зумовлені метою кримінального покарання, є необхідними і не надмірними.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, не застосовувалися, і підстав для їх обрання при постановленні вироку в порядку спрощеного провадження - судом не вбачається.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 373, 374, 375, 381, 382 КПК України, суд
ОСОБА_3 , визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду.
Відповідно до вимог п. 1-3 ч.2, п.4 ч.3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органу з питань пробації;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Виконання покарання у вигляді пробаційного нагляду покласти на уповноважені органи з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки ОСОБА_3 на облік уповноваженим органом з питань пробації, відповідно до ч.1 ст. 49-2 КВК України.
Роз'яснити засудженому наслідки ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду - притягнення до кримінальної відповідальності за ч.3 ст. 389 КК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
У відповідності до частини 1 статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя: